Актуально
28970 переглядів
 |
А коли вона прилетіла до альтанки, де вечеряло тіло Василь Мусійовича то він попросив залишитись молодих фахівців для бесіди. Старші спеціалісти раптом непомітно зникли. Ми ж повсідались колом біля голови.
Після ліричних відступів про молоді свої роки Мусійович почав розпитувати про наше бачення своїх перспектив у господарстві.
- А розкажи Петро, як ти бачиш своє майбутнє, - звернувся голова до механіка садової бригади.
- Хочу стати завідувачем центральної ремонтної майстерні.
- Добре, Петю. Ми Івана Йосиповича до головного інженера піднімемо. А ти старайся — і тоді займеш його місто.
У Петра загорілися очі, і задоволено засяяло обличчя.
- Ну а ти, Юрко, як думаєш жити? – звернувся до мене, молодого бригадира саду, голова.
- Наберуся досвіду і мрію про посаду головного агронома.
- Сміливо. Правильно. У нас Локтіонович уже і так на пенсії.
Слова голови змусили мене відчути себе вже майже на тій посаді.
- Іване, що ти надумав? Не вік же тобі помічником завідувача птахоферми бути. Женитись треба і рости.
- На третьому відділені хочу управляючим стати, як Гнатович вийде на пенсію.
- Справишся?
- Не святі горщики ліплять. Підучусь.
- Я тебе за рік переведу до нього обліковцем, вчись у нього, бригаду вивчай.
Потихеньку підійшла черга і до комсорга колгоспу, мого тезки Юри.
- Як, Юрко, ти себе бачиш у майбутньому?
- Я, Мусійович, колгоспом керувати хочу. Вас зміню, як на пенсію йтимете за пару років.
- А парторгом не хочеш бути?
- Ні. Я головою хочу бути.
Посиділи ще, погомоніли та і розбрелись по домівках.
Колгосп справа копітка: з рання та до вечора. Всі поринули у виробничі клопоти. Якось і бесіда та з головою підзабулася. Та десь за місяць, заскочивши до контори, побачив красиво написаний плакат на дошці об’яв: “Вітаємо секретаря комсомольської організації Юрія Петровича Максименка з призначенням його на посаду інструктора обкому комсомолу! Бажаємо успіхів на новій посаді”.
Великим стратегом був Василь Мусійович у кадровій політиці.
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
