Аратта - На головну

21 січня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Переяславська угода 1654 року. Історичний Міф або Реальність?

Історія 28300 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.01.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Переяславська угода 1654 року. Історичний Міф або Реальність?
У сучасному історіографічному процесі проблема заключення Богданом Хмельницьким Переяславської угоди з Московським царством є однією з найбільш полемічних, оскільки впродовж значного часу під впливом політико-суспільних чинників виникали різноманітні, а іноді протилежні за змістом, історичні концепції та погляди на цю подію.

За часи совєцького минулого ця тематика зазнала серйозних історичних фальсифікацій, що були обумовлені совєцькими ідеологічними спекуляціями та історичними стреотипами, що склалися навколо проблем пов’язанних з заключенням Переяславської угоди. В той час й було відновлено своєрідний пропагандистський та ідеологічний міф про мирне й історично детерміноване "возз’єднання" України з Росією, що мав місце за царату. Совдепівським шаманам від історичної науки, як й їхнім царським попередникам, украй було потрібно видати заключення Переяславської угоди не стільки за просту пересічну політичну угоду між двома рівноправними суб’єктами тогочасного політичного процесу, скільки за віковічне народне прагнення українців до об’єднання з російським народом з метою захисту від польсько-литовського пригнічення та збереження своєї власної культури та національної самоіндентифікації.

Ці погляди й до сьогодення залишаються мало зрозумілими для пересічного історика, оскільки внаслідок входження українських теренів відбулась тільки фактична заміна одних феодальних панів на інших феодальних панів із значним погіршенням соціально-економічного стану більшої частини пересічних верств українського суспільства того часу. Незрозумілим лишається питання про те, як і чим відрізнявся польський панський нагай від московського? Якщо нічим, то це ставить під сумнів доцільність існування совєцької міфологічної концепції про віковічне прагнення українського народу до воз’єднання з російським народом...

Саме значна історіографічна та інтелектуальна строкатість даної проблеми вимагає по-новому розглянути не стільки саму історичну поідю, скільки її соціально-політичні та економічні наслідки для України в загальноісторичній ретроспективі.

Історики зазначають, що Преяславська угода була своєрідним наслідком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, який в той час намагався створити Українську козацьку державу. Таким чином, вивчення проблеми Переяславської угоди не можливе без детального аналізу зовнішньополітичної та внутрішньополітичної ситуації, що склалась напередодні заключення Переяславської угоди. В цьому аспекті звертає на себе увагу дипломатичні стосунки Богдана Хмельницького з різними державами, в тому числі - з Московським царством.

На момент 1654 року Українська держава Богдана Хмельницького вже пережила декілька політичних криз, які були пов’язані з військовими поразками козацької армії. Так, в 1651 року битва під Берестечком закінчилась унаслідок зради Кримського хана жорстокою поразкою козацького війська, яка змусила Хмельницького піти на серйозні поступки польському королеві, внаслідок яких значно скоротилась територія козацької держави, кількість козацького реєстру та були обмежені керівні функції самого гетьмана. Всі ці положення стосовно нової територіяльно-адмінстративної конфігурації козацької держави було закріплено на рівні міждержавної угоди між польським королем та Богданом Хмельницьким - в так званій Білоцерківській мирній угоді, яка насправді означала тільки тимчасовий перепочинок в визвольних змаганнях українського народу, оскільки прописані в ній статті не могли задовольнити ані поляків, ані представників української козацької еліти та всього українського народу. Таким чином, продовження війни було неминучим. У такій складній військово-політичній ситуації Хмельницький намагався продовжити створення антипольської коаліції шляхом залучення на свій бік сусідніх із Польщею держав. Уведення широкомасштабних військових дій проти Речі Посполитої було неможливим без створення масової антипольської коаліції сусідніх із Польщею країн, які повинні були в разі необхідності надавати козацькій армії певну матеріальну підтримку. При цьому кожна з держав - Кримське ханство, Отоманська Порта, Валахія переслідували свої меркантильні політичні інтереси.

Але значною мірою ця зовнішня політика Хмельницького зазнала невдач, оскільки йому не вдалося створити єдиного широкомасштабного антипольського фронту. Так, наприклад, він не зміг залучити на свій бік молдавського господаря, австрійського цісаря та інших європейських можновладців. Союзницькі відносини із Кримом та Туреччиною залишали бажати кращого, оскільки ці обидві держави не були зацікавлені в створенні міцної української держави, яка кардинально змінила б геополітичну ситуацію в реґіоні, де у Кримського ханства та Туреччини були традиційно сильні позиції. Звісно, ці країни займали вічікувальну позицію, за якою підтримували в україно-польському конфлікті то одну, то іншу сторону. В цьому відношенні Хмельницький не міг розраховувати на довготривалу союзницьку підтримку Криму та Туреччини. Хмельницький, як дипломат та талановитий військовий лідер, добре усвідомлював хиткість україно-кримських політичних угод та і їхню нетривалість і ситуативність. Саме ця обставина сприяла утворенню своєрідної кризи зовнішньої політики гетманського уряду, оскільки для представників українського політикуму ставало дедалі яснішим, що ці союзники Української держави зацікавлені в максимальному продовженні стану війни з Річчю Посполитою та подальшій руйнації соціально-економічної структури українського суспільства того періоду.

В такій складній зовнішньополітичній ситуації гетьман ще намагався почати пошуки нових союзників по антипольській коаліції серед давнішній ворогів польської корони, які б гарантували довготривалу підтримку козацькій державі. Через те Хмельицький звернув більшу увагу на налагодження активних дипломатичних стосунків із Московським царством, що було одним з завзятіших ворогів польської корони.

Для Хмельницького активізація україно-російських відносин означала перш за все матеріяльну та військову підтримку, яка була необхідна для рішучої перемоги над Польщею. Саме в цей час, на думку багатьох дослідників, Хмельницький, як і значна частина козацької еліти, зрозумів: антипольський антаґонізм серед українського населення набрав такої сили, що фактично усувала вже саму ідею находження українських теренів у складі Польської держави та міжнаціональної інтеграції цих територіальних суб’єктів. Польща, Річ Посполита, обрала курс на відновлення колишнього status-quo у відносинах з козацькою державою та українським населення цих теренів шляхом ліквідації наслідків визвольних змагань та встановлення колишньої політико-адміністративної системи. Це фактично означало, що україно-польська війна перейшла до своєї іншої фази, яка мала всі ознаки перманентної та довготривалої війни. Звісно, що в таких умовах перед Хмельницьким дедалі гостріше постає питання про правову формалізацію незалежності української держави.

Справа в тому, що цей процесс в тих історичних умовах мав певні складності та труднощі. Так, в той час критерієм леґітимності влади була наявність власної монархічної династії або монарха, який уособлював верховну владу в країні. Внаслідок об’єктивних причин історичного розвитку, Українська держава була позбавлена саме цих критеріїв тодішньої легитимності. Фактично це ставило під загрозу подальше існування козацької держави, оскільки надавало міжнародно-правові підстави польській короні для подальшої військової боротьби та навернення українських теренів до Польської держави. Тому перед Хмельницьким стояло складне завдання: або створити власну династію, яка б з часом перетворилась на загальноукраїнську і таким чином отримати формальну леґітимність своєї влади в очах навколишній держав, або заручитися підтримкою іншого монарха, який би сам санкціонував юридичну леґітимність козацькій державі і таким чином поставив край польським зазіханням на українські терени.

Перший варіянт вирішення проблеми потребував значного часу, певної політичної стабільності та громадської згоди українського суспільства для визнання Хмельницького та його нащадків за повноправних та легітимних правителів Української держави. Але цей процес ускладнювався багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками, серед який були й наявність особистих амбіцій у представників значної частини козацької еліти, яка намагалась весь час посісти гетьманське місце та обійняти його керівні функції, соціяльна строкатість козацького складу та розшарованість козаків на заможних та голоту, наявність руйнівних центробіжних тенденцій, схильність деяких козацьких лідерів до соціяльної демагоґії та державницької анархії, відсутність чіткого розуміння подальшої перспективи й стратегії розвитку козацької держави й певної державницької ідеології. Ці чинники практично унеможливлювали розгортання історичного процесу саме в такому руслі. До того ж, Хмельницькому просто бракувало часу, тому що польська влада вже створила нову армію, що серйозно загрожувала Українській державі.

Для другого варіянту були певні передумови, до того ж, він не вимагав значного часу і за своїм характером був достатньо реалістичним та практично здійсненним. Хмельницький, який завжди був реалістичним політиком, саме цей варіянт і намагався впровадити на практиці, таким чином, формально ствердити леґітимність свого перебування на чолі козацької держави як й леґітимність існування самої держави, та й отримати реальну матеріяльну допомогу з боку Московського царства. Фактично, вже на самому початку відносин Української держави з Московським царством Хмельницьким було чітко окреслено майбутню конфігурацію політичних відносин між цими державами. Хмельницький, налагоджуючи сталі політичні відносини, орієнтував їхній розвиток тільки в військово-правничій площині, оскільки на той час Українська держава потребувала саме військової допомоги з боку Москви. Як свідчать історичні джерела, в той час у Хмельницького і представників козацької страшини не було певних міркувань стосовно подальшої соціяльно-економічної та політичної інтеграції України до складу Московської держави. Старшина і сам гетьман розглядали співпрацю з Московією як чисто військово-політичну. Саме для інтенсифікації цієї співпраці необхідно було стати під формальний протекторат Московської держави і, таким чином, отримати необхідну військову допомогу в майбутній боротьбі проти Польщі. Для цього в дипломатичному арсеналі Хмельницького були певні політичні доводи.

Московія у той час була зацікавлена в послаблення Польської держави, до якої мала певні територіяльні претензії. Ці територіяльні зазіхання Московської держави в свою чергу потребували й військового союзника, якого Москва вбачла в особі гетьмана Хмельницького. Слід зазначити, що представники московського уряду намагалися скоритуватись політичною кризою між Україною та Польшею на свою користь, оскільки мали надію, що саме козаки будуть відігравати вирішальну роль в боротьбі проти польської корони. Цей факт свідчить про те, що й у самого московського уряду на той час політичні пляни не виходили за межі простого військово-політичного союзу з Українською державою, який вони намагалися використати для досягнення своєї політичної мети - певних територіальних здобутків на Заході. Виходячи з цих практичних та доцільних міркувань і було вирішено питання на підтримку Богдана Хмельницького на Земському соборі у Москві. Фактично, це означало реальну дипломатичну перемогу Хмельницького, оскільки йому вдалося на вищому рівні заручитися підтримкою Москви проти польської корони і отримати реальні гарантії військового союзу, що створювало позитивні перспективи перш за все для Української держави.

Звісно, за міжнародною практикою того часу Хмельницький як керманич української козацької держави повинен був на законодавчому рівні закріпити цю нову політичну конфігурацію відносин з Московською державою шляхом підписання певної угоди та проведення населення до присяги на вірність московському цареві. Ці дії були всезагальною практикою того часу, але кожна з сторін згодом почала їх тлумачити на свій кшталт при певних політичних обставинах.
Постанова земського собору від 1 жовтня 1653 р. про об’єднання України з Московським царством
Постанова земського собору від 1 жовтня 1653 р. про об’єднання України з Московським царством
Представники московського уряду в якості певних гарантій вимагали від Хмельницького та українського населення, що мешкало на теренах козацької держави, обов’язкового складання присяги на вірність московському цареві. Справа в тому, що для козаків це була звичайна та нормальна практика закріплення політичних угод, але в цім випадку вона мала свої відмінності від сталих норм і політичних традицій козацтва. За традицією, одночасно з присягою козаків на вірність польській короні козакам присягали і польські королі, які в такий спосіб стверджували надані ними козакам права та привілеї, гарантувавли їхнє виконання з боку польської корони. Московський уряд, вимагаючи від козацького війська та особисто від Хмельницького складання присяги, в свою чергу заперечував можливість складання перед козаками царської присяги, мотивуючи це тим, що цар не перед ким не звітує і не присягає, крім Бога. Ця обставина призвела ефект певного політичного скандалу серед представникі козацької старшини та козацького війська, оскільки вона, на думку козаків, надавала угоді однополярного спрямування, де козаки присягали на дотримання певних політичних умов, а цар лише обіцяв їх дотримуватись. Ситуації почала загострюватись, оскільки одночасно виникло декілька політичних течій серед козацької еліти, які висловили свою рішучу незгоду з таким станом речей.

Так, приміром, не бажали складати присягу в такій формі козацький полковник Іван Богун та кошовий отаман Іван Сірко, представники Брацлавського та Уманських полків. Водночас виникли заворушення серед представників міщанства та особливо духовенства, яке вбачало в цих діях порушення своїх прав та сталих церковних традицій.

Присяга Хмельницького на вірність московському цареві в Переяславі скоріше нагадувала певну формальну процедуру, здійснення якої було необхідно для подальшої військової боротьби проти поляків, ніж за совєцькою термінологією "віковічне прагнення українського народу до возз’єднання з російським народом". Про це свідчить той факт, що подальшу політичну умову представники козацької держави та московського уряду уклали значно пізніше після складання присяги. Таким чином, сам факт присягання на вірність московському цареві був простим процедурним питанням для українського політикуму, який переслідував свої певні цілі.

Складання присяги відбувалось в критичній обстановці, яка весь час загострювалась, оскільки значна частина населення неоднозначно сприймала вже сам факт складання присяги.

Історики і фахівці з історії Хмельниччини звертають увагу та те, що на момент складання козацьким військом присяги представниками української еліти не було розроблено самого тексту угоди і не було визначено саме характеру цих відносин. Зрозуміло, що були відсутні й положення про майбутню соціяльно-економічну інтеґрацію українських теренів. Ці факти якраз і доводять тезу про штучний характер Переяславської ради, де козацтво тільки формально продемонструвало представникам Московського царства, свою політичну лояльність та бажання мати тісні військово-політичні відносини.

Значну увагу дослідників завжди привертав сам текст політичної угоди підписаною між Богданом Хмельницьким та московським царем, оскільки його детальний аналіз дає змогу визначити не тільки харатер конкретної віськової допомоги московського уряду Хмельницькому, але й визначити головні політичні риси цього союзу

Хмельницьким та старшиною після проведення Переяславської Ради було створено широкомаштабний політичний документ, що дістав назву "Прохання" до царя Олексія Михайловича. В данному документі гетьман створив цілу політичну програму, що визначала головні риси політичних відносин з Московською державою.

Головне, гетьман наголошував на збереженні козацького устрою Української держави. Запорожське військо мало право вільного вибору гетьмана, до чого не мав права втручатися московський уряд. Зазначимо, що подібного права не мало Кримське ханство і Валахія, правителі яких призначались турецьким султаном. Це свідчить саме про військово-політичний характер угоди. Козацтво тільки повинно було інформувати москвського цара про вибори гетьмана. Зберігалася в незмінному вигляді вся територіяльно-адміністративна система козацької держави, як, до речі, і соціяльна структура українського суспільства. Представники Московської держави не мали права втручатися в діяльность місцевих органів влади.

Хмельницький вимагав від московського уряду закріплення за гетьманом значних керівних функцій та повноважень. В "Проханні" Хмельницький визанчає, що вибори гетьмана повинні відбуватися тільки після смерті його попередника. Дослідники вважають, що таким чином Хмельницький намагався створити правовий механізм, який би гарантував йому пожиттєве володіння гетманською булавою і сприяв би політичній стабільності Української держави, якій би не загрожували внутрішні чвари навколо посади гетьмана. Крім цього, це обмежувало й намагання простих козацьких мас обрати гетьманом людину, що максимально намагалась би демагоґічно задовольнити їхні вимоги і права.

Фактично, московський уряд не мав відповідних повноважень для втручання у внутрішні справи української держави з метою провадження власного внутрішньополітичного соціяльно-економічного курсу. Крім того, в цьому докуметі гетьман зазначив, що проведення внутрішнього соціяльно-економічного курсу розвитку Української держави є виключно пероґативою гетьмана і козацької старшини. Таким чином, козацька держава за часи Хмельницького зберігала повну незалежність у вирішенні широкого спектру питань, пов’язаних із соціяльно-економічним та політико-адміністративним розвитком держави.

Отже, правовий аналіз "Прохання" дає підстави стверджувати, що Хмельницький домагався збереження за козацькою державою у складі Росіі прав фактично незалежної держави зі своїм урядом, політично-правовою системою, соціальною стуктурою суспільства, армією, адміністративним поділом, тощо. Це було більше, ніж протекторат, оскільки останній перебачає таку залежність, де одна держава (протектор) бере на себе функцію зовнішних відносин іншої держави, захист її території, та ставить під фактичний контроль її внутрішні справи.

Таким чином, гетьман намагався на основі Переяславської угоди створити совєрідну конфедерацію України та Московського царства під скіпетром московського монарха. Гетьман убачав у збереженні за козацькою Україною завоювань у боротьбі самостійності головний сенс Переяславської угоди.

Аналіз так званих "Березневих статей" Богдана Хмельницького, визначає, що головні принципи державного устрою та міжнародних відносин з Московським царством, викладені у "Проханні", були прийняті московським урядом.

Питання російсько-українських відносин вже з самого початку укладення Переяславської угоди мали багато протиріч. Головне питання, яке постає в цьому відношенні було питання про перспективи розвитку Української держави у складі Росії. Необхідно визнати, що інтереси централізованої монархії, яка еволюціонувала до абсолютизму і Української козацької республіки з її демократичними інститутами і особливостями соціяльно-економічних відносин (відсутність значної кляси феодалів-власників маєтків і кріпаків, особиста свобода селян, їхні міцні права на володіння землею створювали необхідні потенційні можливості для еволюції козацького господарства фермерським шляхом) були діяметрально протилежними, що породжувало постійну боротьбу Російської імперії проти цих особливостей козацької держави і державницьку уніфікацію українських теренів у складі імперії з ліквідацією всіх особливостей соціяльно-економічної та політико-правової структури.

Правлячі кола Московського царства, а згодом Російської імперії не хотіли змиритися із республікансько-демократичними підвалинами соціяльно-політичного життя України, з намаганнями козацької старшини відстояти політичні та соціяльно-економічні права українського суспільства, самостійність козацької республіки. Хода і наслідки цієї боротьби залежали від співвідношення сил обох сторін, міжнародної обстановки та політичної мудрості спадкоємців Богдана Хмельницького, якої ним часто бракувало.


Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Найкращий державний устрій для будь-якого народу - це той, який зберіг його як ціле”
Мішель Монтень

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.