Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Олег Покальчук: «Ми навіть нашестя інопланетян переживемо, не кажучи вже про наступні вибори»

Політологія 19694 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.02.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Олег Покальчук
Олег Покальчук
Українці в цілому продовжують ментально жити в системі цінностей СРСР. Змінилася емблематика, колористика, певною мірою мова спілкування в частині політичних термінів і сленгу. Але не більше.

Соціопсихолог Олег Покальчук про ментальність і вади свідомості українців, про комплекс меншовартості та його наслідки і багато чого іншого та цікавого розповідає в інтерв’ю виданню «Вголос».

— Нещодавно Україна відсвяткувала 20 років референдуму на підтримку Незалежності. На Вашу думку, яких змін з того часу зазнала свідомість українців?

— Як завжди, я буду висловлювати єретичні думки. Я думаю, що свідомість людей взагалі не міняється сотнями років, тому що не змінюється їхня біологія. А свідомість значною мірою є продуктом людської біохімії, а ту визначає ландшафт і клімат, а це речі достатньо сталі.

Люди, які живуть в певному регіоні, мають ту саму свідомість, яку мали їхні предки. Тому, зокрема, існує вірність родовим традиціям. Є й ситуативні видозміни поведінки, це нормальна тимчасова реакція. Це схоже на те, як ми реагуємо на погоду: стає холодніше – вдягаємося, тепліше – роздягаємося. Насуваються злидні – пакуємо комори, у достатку – марнотратні. І таке інше.

Тому, я вважаю, що українці в цілому продовжують ментально жити в системі цінностей Радянського союзу. Змінилася емблематика, колористика, певною мірою мова спілкування в частині політичних термінів і сленгу. Але не більше.

Те, що було в зародку – «локус контролю» (і далі думаємо, що події, що відбуваються з ним, є результатом впливу зовнішніх сил), побутова мораль, система хабарництва – лише розквітло. Але засадниче бажання підпорядковуватися якимось авторитетним вождям – залишилося.

Це торкається, насамперед, народжених в СССР.

Тепер про зміни. Виросло цілком нове покоління. Можливо, ці люди навіть не розуміють, про що ми зараз з вами говоримо, бо вони виросли в нових геополітичних реаліях, які для них є визначальними. Для цього покоління англійська мова є такою, якою для старшого покоління колись була російська, тобто це мова масштабного спілкування, яка розширяє їхній обрій.

Тому виразні зміни – лише еволюційного плану. Звичайно, українці є нацією кордоцентричною, завжди намагаються видавати бажане за дійсне, бо їхнє наївне серце говорить їм, що сама сила бажань може змінити світ. Релігія на тому стоїть, але ще ніхто не бачив гору, фізично зрушену лишень силою справжньої віри.

Тому світ існує наче поза нашими уявленнями про причини його змін. Але сукупна сила віри людей про зміни іноді створює такі феномени, як Майдан 2004-го року. Гора в результаті так і не зрушилася, але це був красивий волевияв. Лишень в дію не перейшов.

Тому ми є на шляху створення нової системи естетичних категорій, за якими ми потім, можливо, будемо відпрацьовувати нову суспільну етику. У нас причиново-наслідковий зв’язок переставлений догори дригом на відміну від раціональної протестантської Європи. Ми спочатку створюємо намір, потім ми створюємо систему кодифікації, яка пояснює наші наміри, той самий «локус контролю».

Ця система нам здається універсальною. Потім за рахунок накопичення цих знаків і символів створюється якийсь ритуал. І таким чином створюється український міф, в який ми з новою силою віримо, як богоданий, хоча він цілковито рукотворний.

— Ви згадали про Майдан. Як щодо останніх подій в державі, зокрема – страйків чорнобильців. Одні вважають, що їхні виступи свідчать про критичну ситуацію в суспільстві, інші – що це в корені політичний процес, зініційований опозицією, зокрема «Батьківщиною». Яка Ваша думка з цього приводу?

— Не було року або й місяця, щоб мене журналісти не питали про те, коли вже люди вийдуть на вулиці, бо ось-ось кінець світу – політичного, культурного, економічного.

Апокаліптична свідомість для українців є дуже притаманною. Я про це пишу у своїй книжці «Тремтячі еліти». Говорячи про свої страхи, ми ментально живемо навіть не в системі Радянського Союзу, а в системі раннього Середньовіччя.

Тому що такий есхатологізм притаманний людям зі свідомістю, яка розраховує, що ми обов’язково опинимось в якомусь «Ноєвому ковчезі» коли все завалиться. Ми виживемо, бо ми найкращі. Чому, власне? Тут раціональна свідомість і вимикається.

Я не бачу ознак катастрофи. Це страхи тих людей, яким 20 років. Люди, яким 40, це вже бачили принаймні 20 разів. Я пам’ятаю, як при Хрущові мама мене малого ставила в чергу за хлібом, і номер черги на руці писали, і плакала, і як рекламували поживність маргарину, бо масла не було в принципі.

І якщо ви заміните чорнобильців чи афганців на вчителів чи лікарів або пенсіонерів чи шахтарів, то це все буде те ж саме, що і 20 років тому. Я це все бачив багато разів, я в цьому навіть брав участь, організовував. Тому як соціальний психолог і технолог, я не вірю в те, що існує така річ, як «стихійні народні виступи».

В кожного стихійного народного виступу є ім’я і прізвище (краще декілька), і фінансування. Бо люди завжди хочуть щось їсти, кудись їхати, потрібне пальне, ресурс.

Тому, коли говоримо про якісь емоційні масові прояви реального народного незадоволення, треба дивитися в систему координат, в якій вони розміщуються, тобто, в який час це відбулося. Я не кажу, що ці прояви вигадані – це дійсно щирі людські переживання. Зараз ми входимо в період підготовки до виборів.

Преса подає вічні народні незадоволення як щось нове. Але це звична справа, а в цій звичності немає ані чогось надто поганого, ані надто хорошого.

— Чи можете Ви, як соціальний психолог, передбачити, якими механізмами будуть користуватися політтехнологи, аби зацікавити виборця у 2012 році? Чи будуть якісь новинки?

— Нові технології не можуть існувати в принципі. Люди сукупно не такі прості, як здається – вони значно простіші. Окремий індивід – це «смертний бог», як кажуть античні філософи. Окрема людина завжди цікава.

Коли говоримо про групу людей, то чим вона масовіша, тим її інтелект нижчий. Відповідно знижується здатність групи людей приймати раціональні рішення. Інтелект групи завжди нижчий від середнього рівня інтелекту члена цієї групи.

Є такий парадокс українського сприйняття – ми чомусь обожнюємо народні маси, які «приймають» абсолютно ідіотські рішення, якщо приймають їх взагалі. Тому я думаю, що вірити в ефективність народного волевиявлення, прямої демократії в ХХІ столітті – трошки несучасно.

Ніяких нових технологій не буде. Буде перелицювання старого. З’являться нові персони через мажоритарні округи. І вони будуть вживати ті самі технології, що були раніше. Окрема людина пам’ятає, фахівець пам’ятає, а у суспільства коротка історична пам’ять.

Люди забувають те, що з ними було, впринципі через 40 днів. Тому в християнстві є цей термін в 40 днів. Емоційний сплеск проходить, переживання минають і йдуть в підсвідоме. Тому через рік ви можете спокійно вживати ті самі технології, і ніхто не буде дорікати, що вони вже були. А навіть якщо і дорікнуть, то технології працюватимуть так само ефективно.

— Проблема нашого часу – постійні сварки щодо історичного минулого. Натомість Ви говорили, що за великих розривів між подіями, наприклад Київською Руссю і сьогоденням, історія починається з чистої сторінки. На Вашу думку, коли Україна перегорнула останню таку сторінку?

— Ми як народ, на жаль, нічого не перегортаємо, бо всі системні ґрунтовні політичні зміни Україні давалися під впливом зовнішніх чинників. Починаючи від створення Київської Русі і закінчуючи початком ХХ століття. Після більшовицького перевороту в Росії 1917 року в Україні почалися лишень дуже обережні натяки на можливий федералізм.

Коли розпався Радянський Союз, то інші країни пішли більш радикальним і швидким шляхом. А ми досі тупцяємо на тому самому місці, яке витоптане дев’яностими роками. Тому ми нічого не перегортаємо, в нас така ілюзія.

Або, скажімо, перегортаємо одну і ту ж саму сторінку туди-сюди. Звичайно, динаміка є, але вона має короткотривалий характер. Я би сказав, що ми просто хронічно наступаємо на одні і ті самі граблі. А оскільки ми того не відчуваємо, то в тому місці, куди вони б’ють, у нас уже мозоль виріс. І нам здається, що це – потужна динаміка суспільного процесу.

Я вважаю, що ми взяли хибні точки для націотворення. Навіть не ми їх взяли, а наші предки, керуючись кордоцентричністю та романтизмом. Ми наділяємо людей минулого своїми уявленнями про світ, своїми амбіціями і своїми переживаннями.

Можливо, це справедливо, але ми зараз говоримо про функціональність. А функціональність історичного процесу не має нічого спільного з романтизмом, в який ми віримо. Треба було починати відлік від Січі. Мали б Січ і зараз, а не русько-візантійський балаган.

— Що в такому випадку робити, щоб циклічність історії не вдаряла нас граблями?

— Питання – кому робити. Це одна з засадничих помилок, коли ми говоримо про народ і про Україну взагалі. «Всі взагалі» нічого ніколи робити не будуть, бо не можуть, не хочуть і в них немає мотиву. У суспільства загалом не існує мотиву, який би з’являвся зсередини.

Він може бути нав’язаний диктатором, королем, вождем. І той, хто його нав’язує, повинен мати достатньо ресурсів впливу і достатньо «пряників» і «батогів», щоб змусити людей поводитися одностайно. Але і це вдасться на короткий термін. Тому великі імперії довго не існували.

Українці поводяться злагоджено, якщо є зовнішні загрози. Тобто, нам насправді бракує реальної зовнішньої загрози, якщо ми говоримо про тенденцію об’єднання. Коли в нас є чи окупація, чи Радянський Союз, чи ще якась біда, тоді Україна є достатньо одностайною, згуртованою, бо є зовнішній виклик, який реально загрожує особистісному рівню існування.

Коли цього немає або воно не серйозне, то з’являється глибинна і давня федералістська або навіть «земельна» тенденція.
Бо федералізм – більше політичне поняття, а «землі» – глибше.

Люди в різних регіонах мають різні акценти в своїй поведінці, в інтерпретації. Знову ж таки – різний клімат, ландшафт. Тому треба зрозуміти, що ми – різні, і це нормально. В жодній країні світу ви не знайдете одностайності при ближчому розгляді. Всі країни і їх сегменти всередині достатньо сильно не люблять один одного.

Нещодавно Умберто Еко в інтерв’ю сказав, що Італія – це взагалі вигадана країна, складена фактично з міст-держав. В абсолютно унітарних Сполучених Штатах південь і північ досі мають протилежні уявлення про історію і про ставлення один до одного.

Про Британію і Ірландію, Канаду і Квебек, Бельгію можна навіть не згадувати. Це звичний стан настроїв в країнах. Ми чомусь в своїй історичній меншовартості вважаємо, що всі інші – досконалі і сильні, а ми бідні нечупари і у нас тут якісь ексклюзивні проблеми. Таке саме в усьому світі.

— Комплекс меншовартості, про який Ви говорите, це один з архетипів нашої нації?

— Так, я вважаю, що це один з архетипів. Він вмотивований історичним і політичним генезисом створення української нації. Бо більш ефективно на цій землі люди працювали тоді, коли приходило сильне зовнішнє управління: починаючи від норманської доби Київської Русі і закінчуючи «совєтами».

Українці тоді дуже функціонально, ефективно і плідно працюють. І їх ставлять за приклад, як добрих гастарбайтерів. І це – на власній землі. Як тільки вони починають щось самостійно очолювати, у великому масштабі, тут ефективність закінчується.

Найвиразніше меншовартість проявляється у вульгарній критиці, у лайці удаваних або реальних конкурентів. Люди сильні і впевнені в собі не критикують когось, бо їм це нудно і нецікаво. Вони зайняті своєю справою. Коли Черчилля спитали, чому в Британії немає антисемітизму, він сказав: «А ми не вважаємо, що євреї розумніші за британців».

— Але здебільшого ті люди, яких ми бачимо на телеекранах, і яких нам нав’язують в ролі еліти, лише тим і займаються, що критикують один одного. То чи є вони елітою?

— Ні. Вони не є елітою. По-перше, ми бачимо тих, кого нам показують. Це прямий наслідок грошових впливів, ситуативних політичних розкладів і прогресуючого дебілізму українського телебачення. Це маркетинговий хід: в бажанні розширити контент.

Рівень передач мусить спускатися до максимально ідіотичного, щоб їх дивилися навіть люди абсолютно примітивні. Таким чином забезпечують охоплення аудиторії. Охоплення аудиторії – це реклама, а реклама – це гроші. Коло замкнулося.

Серед тих, кого нам показують, можуть бути більш або менш цікаві люди. Але вони, повірте, однозначно цікавіші поза екраном. Найцікавіші розмови на телебаченні, де я часто буваю, відбуваються тоді, коли камери вимикаються. Це – класика жанру.

На шляху елітотворення будь-якій нації мусимо пройти певні етапи. Спочатку є своєрідний посполитий бандитизм, який в Європі був на початках творення національних держав. Потім нащадки цих бандитів стали баронами, графами і феодалами. Потім з тих графів і феодалів з’явилася аристократія, її влада була легітимізована якимись законами і підзаконними актами. А вже нащадки аристократії стали елітою.

В нас щойно закінчується і цей бандитський період. Я це без негативної конотації кажу – просто такий етап. Більше того, система функціонування злочинного світу досить ефективна, бо вона не лише ґрунтується на певних правилах і системі цінностей, а закріплена кров’ю. А це, як показує історія, сильний аргумент для того, щоб люди працювали так, як їм кажуть, а не як їм заманеться.

Ми зараз починаємо цей етап переживати, він дійсно вже відходить в минуле. Але 20 років для історії – це навіть не мить, це – ніщо. Ми в своїй кордоцентричності думаємо, що це – термін. Ми в цьому плані тільки можемо змагатися з росіянами, які щороку казали, що ми от-от розвалимося і впадемо.

А ми двадцять років крутимо їм дулі у відповідь і тим втішаємося. Але більше ні на кого це не впливає. На такому локальному рівні сприйняття 20 років – великий період.

— На запрошення журналу «Ї» до Львова також приїздив Сергій Дацюк. Він говорив, що еліта масово покидає Україну: виїздить за кордон або іде у внутрішню еміграцію. Через те він наголошував, що Україні в нинішньому її варіанті краще загинути, аби переродитися в якісно іншу державу. Скажіть, як автор праць на тему політичної еліти, чи справді ситуація настільки критична?

— Дацюк дуже гарний методолог і цікавий філософ, але він підходить до системних явищ з точки зору тієї логічної «кантівської» парадигми, в якій він сам існує. Якщо намалювати точку «А» і точку «В», то його лінія проходить в точку «С», і з цієї точки зору він правий. Але живі системи розвиваються за інакшими закономірностями. Такий підхід називається фрактальністю.

Є фрактальна психологія, яка говорить, що ви не можете з допомогою лінійного мислення продемонструвати чи показати, як росте дерево. Його можна описати з точки зору фракталу. Так само і живі системи. Є дуже багато точок біфуркації, які коригуються в кожній хвилині. Ми знаємо, що дерево буде рости вгору.

Це аксіома, і для цього дійсно достатньо математики, логіки і Канта. Але ми не знаємо, якої воно буде породи, доки виросте, чи будуть в нього якісь плоди, не кажучи вже про те, чи можна буде з нього робити якісь меблі і все, що можна робити з деревом.

Дацюк мислить, як гарний середньовічний філософ, ну як Декарт чи К’єркегор, наприклад. В цьому сенсі він такий самий есхатолог, як і його колеги 300 років тому.

Крім того, коли ми говоримо в категоріях зламу чогось, що може зламатися, то ми упускаємо з уваги те, що українська людина дуже м’яка і піддатлива. Вона, з одного боку, неймовірно терпляча – це одна з сумнівних чеснот, які у нас є. А друге те, що в масі своїй суспільство має великі амортизаційні запаси, особливо наше.

Ми пристосуємося до будь-чого. Ми і комунізм пережили, і голод пережили, і, я думаю, навіть нашестя інопланетян переживемо, не кажучи вже про наступні вибори.
Вибори – це взагалі не проблема.

Якби у нас було таке штивне тверде суспільство з жорсткою системою, з абсолютно прозорою банківською системою, звичайно, воно би захиталося і розвалилося при перших подихах європейської кризи. А так у нас 70% економіки в тіні.

Вона, як жила собі в тіні тисячу років тому, так і зараз живе. Тому я в цьому сенсі не є прихильником боротьби з корупцією. Ніде в світі ніхто не поборов корупцію. Її можна тільки регулювати в якихось розумних межах. Бо це людські стосунки – світ так влаштований, людина теж.

— Ви говорили про страх як глибинний фактор людських вчинків. Страх чого, на Вашу думку, притаманний українцям найбільше?

— Коли я працював з концептом страху, я виходив з того, що в моїй системі людської психіки страх – це усвідомлене розуміння того первинного хаосу, який є в глибині кожної людської істоти, а можливо і не тільки людської.

І коли цей енергетичний хаотичний імпульс піднімається до рівня свідомості, він викликає певну тривожність. І люди сильні, його долаючи, стають сильними і сміливими людьми. Люди, які його пропускають в неадаптованому вигляді в свідомість, стають боягузами.

Я не виділяв би українську націю в якусь особливу категорію, бо в ній присутні і ті, і ті люди.

Інша річ, що люди полохливі і боягузливі краще адаптуються, довше живуть і можливо навіть успішніші. А герої живуть коротко, яскраво вмирають і не лишають по собі дітей, як відомо з прикладу Тарасу Бульби. Це власне українська історія.

Тому, з точки зору, євгеніки чи соціальної біології я завжди дивуюся, чому Україна пишається тими людьми, які не продовжили свій рід, а просто продемонстрували вірність тим принципам, які більше ніхто у них фізично не успадкував.

Це, можливо, духовно і ідеологічно правильно, але всяка жива система жива тоді, коли її рід продовжується по факту. Родинне виховання є найсильніше і наймогутніше. Ніяка школа чи церква з родиною конкурувати не може і не могла би.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки осягнувши минуле, люди будуть здатні на пророцтва, що спрямовані в майбутнє”
Дмитро Волкогонов

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.