- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...
Розглядаючи те, що нас може чекати у наступаючому тисячолітті, ми повинні, насамперед, піднятися на ті підвалини життя нашого народу, які вже збудували наші предки, і роззирнутися довкола. Роздивитись, хто ми, де ми, звідкіля, та куди йдемо.
1. Сутності.
Стосовно як окремої людини, так і країни, як спільноти людей, є дві половини її сутності – духовна і матеріальна. Духовна і матеріальна сутність взаємопов’язані, взаємозалежні. Якщо одна з цих сутностей негармонійно переважає – сутність і людини і країни здеформовані, вигляд і діяльність такої істоти є каліцтвом. А каліцтво веде до того, що всі дії такої істоти можуть бути щонайменше неповноцінними, а то й руйнівними. Духовне виродження веде до неадекватних дій щодо інших людських істот, матеріальне виродження (не тільки надмірна бідність, а й надмірне багатство) веде до наруги над природою.
Тому всі філософські, релігійні та моральні системи світогляду надають першочергову увагу гармонійному розвитку істоти та спільноти істот, тобто суспільству.
І нам в своїх тезах не минути цього шляху – розглядати Україну, її майбутнє і в духовному і в матеріальному розвитку.
За численними дослідженнями соціологів Україна – одна із самих “релігійних” країн Європи, але проблема в тому, що у суспільстві переважає не релігійна поведінка, а релігійні наміри. На нашу думку одна із нагальних потреб суспільства у 21 сторіччі – шляхом пропаганди перевести ці наміри у стандарт поведінки. Також потрібна широка суспільна дискусія про цей стандарт поведінки, це дозволить з’ясувати кожному – хто ж ми, які ми, чого ми прагнемо.
2. Що таке Україна.
Власне, ми не вважаємо корректним по відношенню до України, казати, що вона живе у третьому тисячолітті, тому що, насправді, ми прямі нащадки того народу, який живе на цій благословенній землі десятки тисячоліть. Наші пращури, живучи тут, в себе на Батьківщині, своїм розумом, своєю волею до життя породили величезну кількість цивілізацій та народів, які під різними іменами розійшлися по всьому світу, часто навіть не згадуючи, або забувши про свою колиску.
А колиска залишилась, живе, називається Україною.
Україною не тому, що (як хочеться комусь з недругів – якась занедбана окраїна), а тому, що як дбайлива мати, провівши своїх виросших дітей у великий світ, стоїть серед Землі і з тривогою та надією в серці дивиться вдалечінь, переживаючи своїм материнським серцем - як там воно буде її дітям, які понесли до цього величезного світу ті материнські мрії, знання, досвід, що вона їм дала, породивши та виховавши біля свого серця, материнського серця, яке невідривне від цієї святої для нас землі.
Власне, Україна - це ми, ті маленькі частинки нестримного людського потоку, які розсипані у тисячоліттях, розпорошені по всьому світу, але які знають, розуміють, передають далі потомкам свою приналежність до однієї з найвеличніших спільнот у всесвітній історії – УКРАЇНЦІВ.
3. Світова роль України.
Україна є колискою більшості найвизначніших релігійно-філософських систем, які вийшли з нашої землі на Південний Схід (територія сучасного Індостану), на Близький Схід, на Захід. Незчислені народи, які народились на нашій землі, або пройшли через неї, понесли своїм шляхом ті духовні здобутки, які тисячоліттями плекала наша земля. Базуючись на такій величезній духовній спадщині, українці завжди були в найперших лавах інтелектуалів, створючи філософську, вчену, науково-технічну еліту своїх країн. Не тільки до нас їздили вчитися, наші вчені навчали молодь в найповажаніших та найбільших наукових та навчальних закладах світу.
Неможливо також не підкреслити, що саме на нашій території згасали або втрачали свою завзятість найагресивніші походи воітелів та тиранів різних часів. Мабуть, саме нерозривна єдність з Вітчизною, з землею, як основою нашого буття, давала завжди моральну та ідейнк перевагу, нашому народу встояти та здолати всі напасті, які випадали на нашу долю.
В матеріальну світову культуру Україна та українці внесли визначальний внесок в тому, що було основою матеріальної культури самої України – вони дали Світу культуру землеробства. Ілюструючи цю тезу, один з наших знайомих академіків аграріїв зробив цікаве дослідження – він на світову карту черноземів наклав карту розселення українців – вони співпали. Найбільші і найповажаніші у своїх країнах спільноти українців принесли туди свою тисячолітню культуру відношення до землі.
4. Куди ми йдемо.
На наш погляд, шлях українського народу є визначеним, чітким, прямим і зрозумілим. Не за нашим бажанням у двадцятому столітті нас намагались з нього зіштовхнути. Але такі спроби були вже неодноразово, всі вони виявились марними. Зараз нам просто достатньо повернутись на шлях українського народу та продовжувати йти ним.
Перше, що ми зараз робимо, це повертаємо свої духовні засади та цінності, які нам дісталися від наших предків. Немає сенсу обговорювати, в формі яких філософсько-релігійних течій вони до нас повертаються. Ми впевнені, що кристалізація духовних засад на універсальній базі розуміння людини і світу відбувається, і процес цей невідворотний. Потрібні тільки постійні та цілеспрямовані зусилля до відновлення високої духовності українського народу.
Саме духовні цінності формують державу, виховують справжніх громадян. Оскільки питання національної ідеї, її виникнення, розвитку та сутності заторкувались у багатьох статтях, не можемо не висловити своє бачення Української Національної Ідеї.
Рушійною силою розвитку людства завжди були ідеї. Вже аксіомою є те, що ідею неможливо перемогти, до неї можна тільки приєднатись. У будь-якого народу як спільноти людей, достатньо однакової за своїми ознаками, є спільні ідеї, які превалюють над індивідуальними. Найбільш узагальнену з ідей, яка висловлює найбільш сокровенні прагнення максимальної кількості цих людей, можна назвати національною ідеєю. Ця ідея робить нарід нацією, ї не тільки нацією етнічною, але й нацією політичною. Національна ідея є основним стимулом розвитку цією нацією своєї держави, створення механізмів та інструментів реалізації прагнень нації.
У дискусіях виникають різні варіанти формулювання національної ідеї, які відносяться до тих чи інших прагнень достатньо великих спільнот людей. Ці варіанти не сприймаються тільки тому, що вони характерні для спільнот, а не для всієї нації. Як найти той варіант, який висловлює устремління всіх?
Формула національної ідеї має бути максимально абстрактною за формою, я б сказав, що національна ідея має бути ідеальною.
Тому її треба шукати у самих глибинних структурах людини, у самій глибині її сутності.
Максимально глибинною сутністю людини є її глибинна природа та основа. Якщо прийняти цю посилку, тоді треба визначитись, що є основним для будь-якої людини, як для біологічної системи, так як і для будь-якої іншої біологічної системи.
Визначальною характеристикою будь-якої біологічної системи, як фізичної або біофізичної системи, є збереження рівноваги, як умови системної діяльності.
Біологічна система функціонує у реальному оточуючому середовищі, яке постійно змінює свої характеристики. І для того, щоб рівновага підтримувалась, всяка система повинна мати механізми її підтримання. Фізика описує ці механізми як механізми зворотнього зв’язку. Якщо зворотній зв’язок позитивний, система йде врознос та швидко руйнується. Якщо зворотній зв’язок негативний – він регулює параметри системи, утримуючи їх на оптимальному рівні, який відповідає умовам зовнішнього середовища. І тільки така система життєздатна. Якщо ж зміни оточуючого середовища виходять за межі максимальних параметрів, біологічна система вичерпує можливості зміни своїх характеристик, втрачає рівновагу і гине.
Головною рисою людини, як біологічної системи, яка надала їй перевагу над всіма іншими біологічними істотами, є вміння змінювати оточуюче середовище, роблячи його більш прийнятним для функціонування, а, відповідно, й для виживання. Найпростіший приклад: при зниженні температури оточуючого середовища, на відміну від тваринного світу, який або впадає в сплячку, або ховається в грунт, або мігрує у більш теплі кліматичні умови, людина просто одягає одяг, опалює житло й продовжує жити в змінених умовах оточуючого середовища, навіть якщо ці зміни зовнішніх умов завеликі та руйнівні.
Цю здатність і прагнення змінити оточуюче середовище, як умову виживання можливо відобразити графічно у такому вигляді:
Далі необхідно згадати деякі філософські визначення. Перше з них стосується життя: «Життя є спосіб існування білкових тіл». При всьому уявному примітивізмі цього визначення, воно не примітивне, а максимально абстраговане. Для того, щоб інакше пояснити життя, написані гори філософських праць та використаний колосальний мовний аппарат. Я пропоную зупинитись на цій трактовці, як найбільш компактній.
Одне з визначень хвороби звучить як «Хвороба – це обмежене у своїй свободі життя». Не завжди тиск оточуючого середовища на людину проявляється як хвороба. Частіше це суб’єктивно відчувається як дискомфорт, і не завжди джерело дискомфорту можливо визначити або усвідомити. І тут знову спрацьовує механізм відновлення рівноваги, який усуває зовнішні чи внутрішні впливи, які дають відчуття дискомфорту. Якщо з попереднього філософського визначення вивести зворотнє, то отримаємо таку формулу: “Здоров’я – це не обмежене у своїй свободі життя”. І тільки тоді, коли людина знаходиться в гармонізованому оточуючому середовищі, її відчуття є відчуттям комфорту, як досягнутої біологічної рівноваги між внутрішнім та зовнішнім світом. Ця рівновага дає людині найпростіше та найвизначальніше – саму можливість життя.
І стрілка на малюнку, назвемо її вектором напрямку дії біологічної системи, саме й вимальовує той вплив людини на оточуюче середовище, який спрямований на гармонізацію цього середовища з внутрішнім середовищем людини як біологічної істоти. Цей вектор можна назвати просто: прагнення до свободи, як головної умови свого існування.
Далі я пропоную погодитись з тим, що, в принципі, соціальні прагнення людини спрямовані до того ж самого, до гармонізації її внутрішнього та зовнішнього світу. І реалізуються ці прагнення за допомогою таких самих механізмів, як і біологічні.
На цьому можливо припинити розгляд діяльності окремої біологічної системи, тому що в реальному світі поряд з нами одночасно діє величезна кількість інших біологічних систем. При такому сусідстві індивідуальна діяльність біологічних систем неминуче зіштовхується з діяльністю інших біологічних систем, як фактором зовнішнього середовища. Це можливо графічно відобразити таким чином:
Як бачимо, індивідуальні прагнення, в силу різних індивідуальних характеристик, мають різний напрямок і можуть взаємно накладатись або поглинатись. У процесі взаємодії індивідуальні біологічні системи зіштовхнулись з тим, що для того, щоб узгодити цю взаємодію, вижити під впливом інших систем, необхідно виробити механізми, які дозволяють оптимізувати цю взаємодію у напрямку взаємного підсилення цих індивідуальних векторів. І ці механізми вже не біологічні, це соціальні механізми, які перетворюють людину з біологічної істоти на соціальну. Вони формують суспільство. Формуючи суспільство, соціальні механізми з тим чи іншим ступенем ефективності дозволяють суммувати вектори прагнень кожного члена суспільства. Сумарний вектор суспільства має такий вигляд:
Як назвати цей вектор, який відображає прагнення суспільства, формує націю, формує державу? Цей вектор можна назвати національною ідеєю.
Спільний вектор зформований з індивідуальних прагнень кожної людини, які ми з’ясували вище. І головне прагнення кожної людини, як умова її біологічного існування, умова, яка дає саму можливість жити, вже теж зформульовано вище. Це прагнення називається: прагнення до свободи.
Залишилось тільки об’єднати індивідуальні прагнення в спільну форму, яка відображена спільним вектором суспільства. І ця формула має достатньо простий вигляд: “ВІЛЬНА ЛЮДИНА У ВІЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ”.
Знавці політології можуть сказати, що ця ідея вже проголошена лібералами. А хто скаже, що вона помилкова? І хто скаже, що ліберали мають монопольне право на те, що носієм та виразником цієї ідеї є, за визначенням, кожна людина. З цієї ідеї починається Загальна Декларація Прав Людини і на реалізацію цієї ідеї мусять бути спрямовані зусилля будь-якої держави.
А для України національна ідея завжди була однією і тією з самою: “ВІЛЬНА ЛЮДИНА У ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ”.
В матеріальному плані ми бачимо, що індустріальна, технічна фаза розвитку людства вже минає, породивши багато негативних наслідків для людства в екологічному відношенні та природньому оточенні. Для розвинених суспільств характерним є все більше поширення постматеріального світогляду, коли матеріальні цінності вже не є визначальними для повноцінного життя, а на перший план виходять саме духовні потреби. Невідривний зв’язок українського народу з землею надає нам найбільші переваги у створенні свого майбутнього. Ми маємо знання і можливості відновити екологічне і природньє середовище в Україні.
Налагодження сільського господарства, яке отримує свою продукцію без застосування неприродніх речовин та неприродніх методів обробітку землі вже стало найактуальнішою темою в усіх розвинутих країнах. Настав час реалізувати наші знання та досвід на власній землі, а не тільки вчити цьому людство.
Технічні здобутки нашого народу також повинні спрямовуватись на максимальну ефективність та використання всіх можливостей для гармонізації технічної діяльності з прородою. Враховуючи, що ті визначальні джерела енергії, що зараз використовуються, а це нафта, газ, атомна енергія, є нераціональними та внаслідок невідновлюваності – неперспективними, нам треба будувати свою технічну базу на інших засадах, які визначають найбільш перспективним саме відновлювані джерела енергії: це, насамперед, енергія Сонця в чистому вигляді і трансформовані її похідні – енергія води, вітру, рослинної та тваринної біомаси. Останні повідомлення з наукового світу показують, що саме у напрямку розробки та впровадження джерел енергії, які базуються на новітніх фізичних принципах – майбутнє фізики, та, відповідно, людства.
Побудування матеріальної культури на базі гармонії з колискою життя – Землею, і є тим шляхом, яким завжди йшла Україна.
Взагалі завдання нашого народу полягає в творенні власної економіки, науки, культури, владної системи на засадах нового тисячоліття, які органічно поєднаються з його духовними та побутовими особливостями. Чому ми повинні копіювати чужі системи? Потрібно створити свою, взявши все прогресивне, нароблене до сього дня, та відкинувши віджиле…
Ми в змозі і далі йти своїм шляхом, історичним шляхом нашого народу, який і є, власне, визначальним шляхом для майбутнього всього людства.
Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема.
Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час.
Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.” Олександр Довженко
Актуально
35848 переглядів
Публiкацiї за темою «Політологія»:
