Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


“Олена Теліга була цілим світом”

Українці 24159 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 19.07.2006 | Всі публікації | Версія для друку

“Олена Теліга була цілим світом”
Темно-бронзове волосся, відкрите обличчя… У полон погляду її зеленкуватих очей потрапляли навіть, здавалося б, невиліковно байдужі чоловіки. Та взаємністю відповіла хіба двом. Один із них жив у селі Заліси, що на Ратнівщині.

Серце Олени Теліги, Українки з великої літери, тієї, кого називатимуть Божим перстом, зупиниться на тридцять шостому році. Похоронять без останньої сповіді, без труни. А відтак згадуватимуть як про ту, яка разом з Лесею Українкою – “найвизначніша жіноча постать в українській літературі”.

“ЦЕ, МОЖЛИВО, БУЛА ОДНА МИТЬ”

У її сім‘ї спілкувалися російською. Брати Лев і Сергій були зациклені на політиці великодержавності. Останнього вважали відомим російським поетом. Очевидно, й перебування в Києві суттєво не змінило Олениного сприйняття національних ідеалів. “Це було десь двадцять третього року, як ми з мамою йшли з Києва до Польщі, - розповідала Олена Уласові Самчуку. – Ніч, дощ… Мені п‘ятнадцять років… Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіального шовініста, який з дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербурга як на свою кишенькову власність… Така собі Богом дана Русь”.

Та Оленине сприймання українського кардинально зміниться після однієї вечірки у середовищі …ненависників України. “Сталося це дуже несподівано й дуже швидко. Це, можливо, була одна мить, - згадувала вона, розмовляючи з редактором “Волині” та автором однойменного роману. – Це було на великому балу в залах Народного дому на Виноградах, що його улаштував якийсь добродійний комітет під патронатом Карла Крамажа. Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити за всіма відомими “залізяку на пузяку”, “собачий язик”, “мордописня”… Всі з того реготали…У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, встала, вдарила кулаком по столу й обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! Я вас більше не хочу знати!” Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою”.

Відтоді вона спілкуватиметься лише рідною. А в когорті найближчих ідейно будуть і Дмитро Донцов, й Олег Ольжич, і Євген Маланюк. Із Михайлом Телігою, з яким стане на рушник, єднатиме не лише інтим, але й переконання.

Письменник Борис Рогоза констатуватиме: ”У Чехії знайомиться з українським козаком, бандуристом Михайлом Телігою. Тоді вже вона й стає – після гучного весілля – Оленою Телігою”.

“А ТОДІ ЖИВ І ПОМЕР У ЇЇ ТІНІ”

“Ох, чому ж це серце б‘ється молотом, а уста мої – розквітла китиця? І чому це полум‘ям і золотом кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слідом – весна моя заблукана. І згоряють у вогні великому всі закони, що були розлукою”, - зізнається Олена Теліга у вірші “Подорожній”. Якою мірою це “повернувся” стосуватиметься чоловіка? Про Михайла Телігу мистецтвознавець Аркадій Горняткевич висловився по-максималістськи: “Спершу він зробив свою дружину Олену (дівоче прізвище Шовгеніва) тим, ким вона згодом стала в українській літературі, а тоді жив і помер у її тіні”.

Їм вестиметься нелегко. Михайло зароблятиме після 1929-го працею інженера-землевпорядника у Желязній-Жондові (Польща). Коли в дружини не було можливості вчителювати, співала під акомпанемент чоловікової бандури у ресторанах і кабаре. За версією згадуваного Аркадія Горняткевича, Олені доводилося пробувати себе й у ролі манекенниці, аби отримати якийсь гріш. Звертаючись до чоловіка, вона зазиратиме в прийдешнє: “Не цвітуть на вікні герані – сонний символ спокійних буднів. Ми весь час стоїмо на грані невідомих шляхів майбутніх”.

І все-таки їх єднало з Михайлом велике почуття. За чотири місяці до завершення свого земного шляху Олена напише чоловікові: “Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій!.. Що буде в Києві? Як? Не знаю! І сумно мені, що ти не їдеш зі мною… Рушай, рідний!” (Рівне, 17 серпня 1941 року). І він приїде. А коли заарештовуватимуть письменників на Трьохсвятительській, і сам назветься літератором. І піде в останню путь разом із дружиною, яка на стіні камери №34 залишить свій останній автограф: “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.

“Хоч їхнє подружнє життя, можливо, не було достатньо щасливим, - констатував Аркадій Горняткевич, - але Теліга залишився вірним своїй дружині аж до її смерті”.

“ОЛЕГ ШТУЛЬ ОБОЖНЮВАВ ПАНІ ОЛЕНУ”

Олена Теліга познайомилася з Олегом Штулем у Варшаві. Вона вчителюватиме, він студіюватиме філософію. “Оригінальна в образах та ідеях, цілісна як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі “прудконогої Діяни”, як казав Дмитро Донцов, вона не могла не сподобатися Олегові. Очевидно, їхні стосунки були настільки щирими, що він запрошує Олену на Волинь, у Заліси, де проживали батьки (це село неподалік містечка Заболоття). Тамтешню православну парафію очолював отець Данило Штуль.

Доктор філології, професор Іван Денисюк, уродженець Залісів, був свідком перебування в цьому селі Олени Теліги. “У 1938 році мені було чотирнадцять, - згадує вчений. - Олену Телігу я бачив неодноразово й досить добре запам‘ятав… Щось непереможно тягло дивитися на неї, вдивлятися в її обличчя. На обличчі була вона не вродлива, але досить висока й струнка. Одягнена в елегантний бежевий плащ… Капелюшок, як тепер мені здається, бронзової барви. Але та її постійна усмішка! Дивовижна, сповнена таємничості, повабу і чару. Якийсь мудрий погляд, щиро зацікавлений усім і дещо наївний. Інколи бачив їх учотирьох – її, Антоніну Штуль (дружина отця Данила. – В.В.), Олега й Василя (молодшого брата, який згодом працюватиме в Самчуковій “Волині”. – В.В.). Пані в капелюшку – неначе королева”.

Навіть за зовнішніми ознаками в них було немало спільного. Про Олега Штуля згадуватиме поетеса Марта Калиновська: “Такий погляд його синіх очей, які завжди світилися усмішкою”. Нашому землякові судиться пройти і бути поряд з Тарасом Бульбою-Боровцем, і пройти крізь пекло концтабору. Про силу почуттів до Олени свідчить і факт, на якому акцентує увагу Василь Михальчук, дослідник життєпису Штуля-Ждановича: “Він ніби під силою магнітного притягання прямуватиме (1941 року. – В.В.) разом із Телігою, Ольжичем та іншими до Києва”. Так, головним мотивом у цій ситуації могли бути політичні орієнтири. Але звернімося безпосередньо до поезії Олени Теліги: “Коли приходиш ніжний і шумкий, і дзвоном слів перетинаєш спокій, мені здається – весняних потоків пливуть бурхливі і ясні струмки… Так радісно тримать твої долоні у цій кімнаті, де в низькім поклоні схилились айстри на овальний стіл” (“Напередодні”). У присвяті – лаконічне (і промовисте!) : Олегові Ш. Своєю чергою, переконує професор Іван Денисюк, “Олег Штуль обожнював пані Олену”.

У Києві вони мешкатимуть в одній квартирі - Олена, Михайло, Олег… Та Штулеві вдасться уникнути арешту й розстрілу. Згодом він присвятить поетесі нарис “На зов Києва”, а його дружина Катерина Кобилко, з якою візьме шлюб 1945-го, присвятить Олені Телізі п‘єсу “Поворот”. Олег Штуль-Жданович, не вникаючи в деталі, зізнається, як нелегко жити спогадами йому, людині, “для якої Олена Теліга була цілим світом – блискучим, високим, сонячним, як мрія”.


* * *

Олена ШОВГЕНІВА народилася 21 липня 1907 (за іншими версіями 1906-го) року в Санкт-Петербурзі. Впродовж 1918 – 1923 років мешкала в Києві. Батько Іван Опанасович Шовгенів очолював департамент шляхів (нинішня вулиця Богдана Хмельницького, 10) в уряді УНР. Після еміграції жила в Польщі та Чехії. 1 серпня 1926 року вийшла заміж за Михайла Телігу. Неодноразово бувала на Волині. Впродовж 1929 - 1939 року вчителювала у Варшаві, 1939 – 1941 року жила у Кракові. 15 липня 1941 року разом з Уласом Самчуком перейде через річку Сян, відтак дістанеться до Львова. Упродовж вересня – жовтня перебуває у Рівному, 22 жовтня приїжджає до Києва. Буде одним із лідерів ОУН, очолюватиме Спілку українських письменників, редагуватиме журнал “Літаври”. 9 лютого 1942 року її заарештують – камера №34 гестапо на нинішній Володимирській, 33. 22 лютого розстріляна. Похована в братській могилі у Бабиному Яру (неподалік від нинішньої телевежі). “Душа на сторожі” – перша книга Олени Теліги – побачить світ 1946 року.

Михайло ТЕЛІГА народився 21 листопада 1900 року в станиці Охтирській на Кубані. Закінчив фельдшерську школу в Катеринодарі. Тоді ж опанував гру на бандурі. Був старшиною у війську УНР. Закінчив Українську господарську академію в Подебрадах (Чехія), ректором якої був Іван Шовгенів, батько його майбутньої дружини Олени. Загинув 22 лютого 1942 року в Києві.

Олег ШТУЛЬ (ЖДАНОВИЧ) народився 1 липня 1907 року в селі Лопатичі неподалік Олевська на Житомирщині. Закінчив Волинську духовну семінарію у м. Кременці та філософський факультет Варшавського університету. У складі похідної групи Олега Ольжича разом з Оленою Телігою вирушив в Україну. Після арешту – у концтаборі Заксенгаузен. З 1948 року – в Парижі, де до 1977 року редагує тижневик “Українське слово”. Після смерті полковника Андрія Мельника – третій (першим був Євген Коновалець) голова Проводу Організації українських націоналістів (1948 – 1977). Помер 4 листопада 1977 року. Похований у Бавнд-Бруку 12 листопада 1977 року.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Люди, які ніколи не оглядалися на предків, не дбатимуть про нащадків”
Едмунд Берк

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.