Аратта - На головну

23 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Про політичне та культурне малоросійство

Державність 13086 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 14.03.2012 | Всі публікації | Версія для друку

 Про політичне та культурне малоросійство
Можна скільки завгодно докоряти політикам, як владним, так і опозиційним, що, мовляв, вони погано усвідомлюють українські інтереси, ідуть на поклон до Москви, хоча це реально їм нічого не дає, більше того – створює серйозні проблеми.

Але чи варто так строго судити політиків? Звісно, вони в нас далеко не ідеальні. Та не треба забувати, що саме ми їх «виростили». Вони є продуктом тієї культури, яка є домінантною в українській спільноті. А успішний політик у нас – це переважно той, хто вміло експлуатує поширені стереотипи, символи.

Близько трьохсот років більша частина земель України була у складі Російської держави (чи то Московії, чи Російської імперії, чи СРСР). Тут, закономірно, утверджувалася російська культурна гегемонія. Завдячуючи цьому сформувалася українська спільнота з вираженим комплексом «малоросійства», з орієнтацією на російську культуру.

Звісно, така «культурна робота» мала політичні наслідки. Пригадаймо українські визвольні змагання 1917-1920 років. Їхні лідери не виявляли готовності розірвати зв’язки з Росією. Наприклад, такими були керівники Центральної Ради, котрі виявляли нехіть до створення власних військових формувань, наївно вважаючи, що їм вдасться дружити з Росією. Наслідком цих «рожевих мрій» стала, зокрема, трагедія під Крутами. Або візьміть часи гетьмана Павла Скоропадського. Багато хто з тодішніх державних мужів розглядав Україну лише як плацдарм для відновлення «великої Росії».

Народи Центральної Європи після Першої світової війни спромоглися створити свої державні утворення, зробили це також прибалти, фіни. Але не зробили цього українці. Тут можна говорити про різні причини. Та однією з головних причин поразок українців у визвольних змаганнях того періоду стало панування російської культурної гегемонії в українському соціумі. Це панування породжувало проросійські ілюзії, коли величезні маси українців замість того, щоб підтримати свою державу, йшли на службу до «старшого брата» – чи то до більшовиків, чи до білогвардійців.

Порівнюючи тодішню ситуацію з теперішньою, доводиться констатувати: мало що відтоді змінилося. Українці в переважній своїй масі продовжують дивитися на світ через російські окуляри.

Якщо візьмемо наші мас-медіа, то більшість із них свідомо чи несвідомо підтримують російську культурну гегемонію. Потужним чинником російської культурної гегемонії залишається православна церква Московського патріархату.

Всі ці речі, які стосуються мас-медіа чи релігійного життя, ніби «лежать на поверхні». Однак є речі більш глибинні.

Річ у тім, що наше розуміння української культури й надалі залишається проросійським. Ми її трактуємо або як частину «великого російського культурного простору», або в ліпшому випадку – як тісно пов’язану з російською культурою. Це навіть знайшло вияв на рівні термінологічному. У наукових та науково-популярних виданнях часто зустрічаємо поняття «вітчизняна культура», під яким розуміємо своєрідний симбіоз російської та української культур. До «вітчизняної культури» відносять культурні явища та діячів культури, котрі діяли в Російській імперії, але мали певну причетність до України. Те саме стосується й радянських часів. При цьому закривається очі на те, що чимало діячів такої «вітчизняної культури» байдуже ставилися до України, а то й іноді демонстрували відверте українофобство.

Не вироблена україноцентрична ієрархія

Звісно, через те, що значна частка українських земель тривалий час належала Росії, такі симбіозні явища в культурі були цілком закономірні. Але ж українські землі належали і Речі Посполитій, Закарпаття – угорській державі, частина західноукраїнських земель більше ста років входила до складу австрійської імперії, землі на півдні були частиною імперії турецької та Кримського ханства. Тут теж народжувалися симбіозні культурні явища. Але через російську культурну гегемонію якось «забуваємо» про них. Наприклад, ми ладні вважати своїм російського письменника Миколу Гоголя, однак у нашій свідомості не вкладається думка, що своїм можна вважати Юліуша Словацького чи Леопольда Захер-Мазоха. У підручниках з історії української філософії можете чимало прочитати про німецького філософа Йоганна-Баптиста Шада, який кілька років викладав у Харківському університеті. Зате там не знайдете інформації про Гуго Коллонтая, одного із найбільших філософів польського Просвітництва, який походив з України і був одним із засновників Кременецького ліцею – предтечі Київського університету. Не знайдете у цих підручниках інформації про Юліана Охоровіча, філософа-позитивіста, автора важливих винаходів у галузі електротехніки, якого Іван Франко, навчаючись у Львівському університеті, вважав своїм найкращим викладачем.

Оскільки мова зайшла про філософів, то хочу звернути увагу на такий момент. Чомусь ми вважаємо «найкращим українським філософом» Григорія Сковороду, що реально належав до «російського культурного простору»! І ми не знаємо про відомих сучасників-філософів Григорія Сковороди, котрі були пов’язані з Україною. Що нам відомо про Аккірмані, який походив із Білгорода-Дністровського і вважається одним із найавторитетніших мусульманських мислителів ХVIII століття, або про закарпатського греко-католицького священика Василя Довговича, члена-кореспондента Угорської академії наук, творця своєрідної філософської системи. Таких прикладів, які свідчать про російську культурну гегемонію в трактуванні наших культурних явищ, можемо знайти безліч.

На жаль, наші інтелектуали так і не спромоглися виробити чітку україноцентричну ієрархію своїх культурних цінностей, де б на вершині стояли українські культурні явища, а далі йшли явища, породжені різними культурними імперськими впливами. Причому, в трактуванні останніх варто дотримуватися не відвертої русоцентричності, а хоча б елементарної рівноправності.

Відвертий совєтоцентризм (фактично – русоцентризм) панує в нас при розгляді недавніх історичних подій, зокрема Другої світової війни, яка в нас у більшості випадків іменується Великою Вітчизняною війною. У такій системі координат вартими уваги є переважно радянські герої, а люди, які боролися за незалежну Україну й, відповідно, проти радянської влади, стають антигероями.

Словом, у нас продовжує панувати культурне малоросійство, породжене російською гегемонією. Воно продукує «інтелектуальне кочубейство», за яким, як правило, іде «кочубейство політичне». Ось тільки питання, чи має майбутнє держава, життя якої визначають кочубеї?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Релігія це зітхання пригнобленої тварі, серце безсердечного світу, подібно до того як вона - дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу ”
Карл Маркс

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.