Аратта - На головну

18 жовтня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Точка кипіння

Людина і влада 13418 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Точка кипіння
Ніхто не може точно сказати, коли урветься терпець народу. Ніхто не може з точністю прогнозувати, що станеться потім: чи громадяни мирно вийдуть на вулиці, чи спалахне жорстокий бунт і запалають розгромлені крамниці, розтрощені автівки та на бруківку проллється кров…

Але можна з певністю стверджувати, що першопричиною масових протестів громадян є саме дії чи бездіяльність цілком конкретних посадовців, наділених владними повноваженнями. Повноваженнями, які ці громадяни не в стані реалізувати на користь спільноти, яка делегувала цю владу.

Чи багато потрібно пересічному громадянинові для того, аби почуватися затишно і комфортно у власній країні? Зовсім ні. Кожен повинен мати можливість чесною працею заробити статок для себе і своєї родини та знати, що діти і їхні діти ніколи не стануть ізгоями у власній країні. Коли кожен громадянин впевнений, що його знання, вміння, досвід, ініціатива приносячи користь співгромадянам, служитимуть джерелом його особистого достатку – він ніколи не назве посадовців влади чужинцями і окупантами. Бо він, знатиме: ці люди захищають саме його природне Право. Невід’ємне право комфортно жити у власній країні.

І тоді громадянин чесно платитиме податки, які б вони не були. Тоді громадянин не братиме й не даватиме хабарів, бо в цьому просто не буде потреби. Тоді люди не будуть красти, бо це приниження людської гідності, а принижуватися, якщо є можливість чесно заробити – не бажає жодна психічно здорова людина…

Все це банально і просто. Все це розуміють і дорослі, і діти. Про це мріють. До цього закликають. Сперечаються, як це зробити повсякденним правилом в нашій державі. Найактивніші виходять на високі трибуни, збирають майдани, публічно клянуться, йдуть у владу. Але в реальності далі потрясіння повітря справа не рухається. І на Богом даній буквально золотій землі живуть, а точніше, животіють мільйони українців. Виживають, кожен як може, не знаючи напевно, яке майбутнє чекає кожного через рік чи два. Не маючи певності ні у своєму майбутньому, ні, тим більше, у майбутньому своїх дітей. Криза. Це слово чи не найуживаніше в лексиконі українських посадовців всі двадцять років державної незалежності України. Її, цю саму кризу долають уряди, з нею борються народні обранці всіх рівнів і кольорів партійних прапорів. Долають традиційно, на словах. Традиційно, покращуючи добробут свій й родини. Бо «долання кризи» стало в Україні найприбутковішим бізнесом. Бізнесом на крові й сльозах мільйонів співвітчизників.

Безнадія

У суботу, 31 березня поблизу Миколаєва у містечку з загадково-романтичною назвою Луч, ховали вісімнадцятирічну Оксану Макар, яка стала жертвою звірячого злочину. Двадцять днів вся країна, затамувавши подих, слідкувала, як вона відчайдушно боролася за життя.

А на площах не тільки Миколаєва, а й десятків українських міст збиралися обурені громадяни з однією вимогою: правосуддя. Сотні людей здавали кров, гроші на її лікування. Трагедія Оксани Макар не залишила байдужих. Навіть на найвищому державному рівні були вимушені відреагувати. Президент публічно заявив, що бере розслідування цього злочину під особистий контроль. На порятунок окремо взятої Оксани були мобілізовані найкращі лікарі і всі можливі ресурси держави…

Колись, ще двадцять років тому, містечко Луч було стратегічним військовим об’єктом. Тут знаходилися передавач першої в СРСР РЛС «Дуга» заобрійного стеження, яка стала важливим елементом протиракетної оборони. Ця станція мала два комплекси: передавач і його антена знаходилися у Лучі, а приймальна антена – у Калинівці, під Миколаєвом, на відстані 60 кілометрів від передаючої. Цей унікальний комплекс «бачив» пуски балістичних ракет на відстані тисяч кілометрів: в акваторії Тихого океану та повітряному просторі Китаю.

В Україні аналогічний комплекс ПРО було побудовано біля Києва. Він відомий під назвою «Чорнобиль-2». В Росії така ж РЛС «Дуга-2» знаходиться у Комсомольську-на-Амурі. Всі три комплекси були умовно прийняті на озброєння поставлені на експериментальну експлуатацію. «Чорнобиль-2» практично одразу після пуску було знято з чергування і демонтовано після аварії на ЧАЕС через високі рівні радіаційного забруднення.

Після розвалу СРСР українське міністерство оборони зробило спробу поставити комплекс РЛС ПРО «Дуга» на озброєння української армії, змінивши основне призначення. Її мали модернізувати і використовувати для виявлення повітряних та морських цілей у радіусі 3000 кілометрів. На ці роботи було заплановано витратити $1,5 млн. Не відомо, чи відбулася модернізація, однак у 1995 р. станцію було зупинено, а у 2001-05 рр. передавальний і прийомний комплекси було демонтовано.

Окрім РЛС «Дуга» у містечку Луч знаходився надпотужний військовий радіопередавач активних перешкод, який мав назву «Союзний вузол радіомовлення». До середини 80-х років минулого століття СВР використовувався для боротьби з ідеологічними супротивниками комуністичного режиму СРСР, тобто, як «глушилку». Під час горбачовської перебудови цей передавач розпочав трансляції надпотужного радіосигналу московських радіостанцій на зарубіжжя. В Україні об’єкт не використовується і за деякими даними, практично демонтований.

До 1988 р. біля містечка Луч, приблизно на відстані одного кілометра від передавальної антени РЛС ПРО «Дуга» знаходилася ще одна надтаємна військова антена невідомого призначення у формі величезного прямокутника, зорієнтованого під кутом нахилу до горизонту. Про цей об’єкт практично нічого не відомо, хіба що те, що обслуговування його велося виключно вночі і для контролю стану антенних тросів використовувалися телескопи.

Отже, за часів СРСР і на початку існування держави Україна військове містечко Луч, відповідно до статусу, забезпечувало мешканцям і роботу, і добробут. Потім військовим стали не потрібні ці військові об’єкти, а разом із ними – й люди, які їх обслуговували. За часів сталінських репресій казали, виправдовуючи тотальний терор: «ліс валять – друзки летять». Ідеологія сучасних українських «архітекторів» конверсії мало відрізняється від сталінської: якщо надлишкову техніку можна утилізувати і на цьому «нагріти руки», то люди, ті що її обслуговували – це ті самі «друзки», до яких виникає інтерес хіба що як до електорату перед черговими виборами. Даних про те, як українська влада забезпечила громадян новими робочими місцями, замість втрачених – знайти не вдалося.

Таким чином, можна з великою вірогідністю стверджувати, що у Лучі міцно оселилася безнадія і злидні, а головним промислом, який годує місцевих мешканців – городи і металобрухт, який залишився від військових. У Миколаєві, тобто найближчому промисловому центрі, знайти роботу також практично неможливо. Суднобудівні та інші більш, ніж півсотні промислових підприємства практично не працюють. Військових об’єктів, де можна влаштуватися у обслугу – також майже немає. Працює лише порт, залізниця, будівельні підприємства, але цих робочих місць явно менше, ніж бажаючих отримати бодай якийсь заробіток.

Оксана Макар народилася під палку тріскотню політиканів на тему «процвітаючої незалежної України», яку слухав народ, очманілий від «шокотерапії» галопуючої гіперінфляції, неприхованого казнокрадства під прапором приватизації, дикої конкуренції державного і не державного рекету. В ті часи виплачувати працівникам зарплатню – було ознакою дурного тону для роботодавця, а ті купоно-карбованці, які з затримкою у декілька місяців потрапляли у руки найманого працівника, на очах перетворювалися у різнокольорові «фантики», за які навряд чи можливо було прогодувати сім’ю.

Чи варто дивуватися, що її матір Тетяна Суровіцька отримала термін кримінального покарання. За її словами, відсиділа 3,5 роки за бійку з коханкою свого чоловіка. Хоча, мабуть, просто опинилася не в тому місці і не в той час. Бо ті, хто насправді обкрадав цілі підприємства, керував бандитськими розборками – тоді були далеко не злочинцями, а шановними громадянами, посідаючи високі посади в уряді чи у парламенті, або у правоохоронних органах. Вони були першими будівничими Держави, відмиваючи перші мільйони у свій особистий добробут.

А маленька дитинка з «зайвого» військового містечка отримала з їхньої «милості» щасливе дитинство: злидні, поневіряння по інтернатам, звідки регулярно втікала до бабусі.

«Коли Тетяна (мати Оксани) ще в школу ходила, батько, місцевий вчитель, посилав її красти яблука, картоплю, груші. І якщо вона попадалась, то її били там, а потім він ще дома гупав. Коли Оксані було чи 7, чи 5 років, Тетяну посадили. І виникло питання, куди дівати онучку. І дідусь віддав її в інтернат в сусідньому селі Шевченково. Скільки вона там пробула не можу сказати, ніхто ж за цим не слідкував. Оксана інколи тікала з інтернату. Бабуся намагалася їй якось допомогти, дати якісь гроші. Так що дитина не винна. Вона виросла б нормальною дівчиною, якби у неї була нормальна сім’я». – розповів журналістам один з мешканців Луча.

Її напівголодне дитинство закінчилося у 13 років, коли Оксана почала жити з чоловіком, який був старшим за неї на 12 років…

Свято привиду СРСР

Оксана Макар знала що таке СРСР хіба що з розповідей старших знайомих чи родичів. Але за вибором долі саме державне свято 8 березня, стало останньою трагедією її короткого життя.

За совковою традицією святкування так званого Міжнародного жіночого дня – це привід для масового блюзнірства та подарована державою нагода для всенародної пиятики. Оксана нічим не відрізнялася від загалу, тому на «свято» збиралася зустрітися у Миколаєві зі своєю подругою.

«На 8 березня вона відпросилася у бабусі поїхати до Миколаєва - відзначити свято разом з подружками. Бабуся її відмовляла, мовляв, почекай, я отримаю пенсію, потім поїдеш і відсвяткуєш. Оксанка не послухалася, зібралася й поїхала. Сказала, що тільки відсвяткує 8-е березня і повернеться. У неї в Миколаєві є подружки, вони часто відпочивали в барі «Рибка» на Дзержинського. Тому вона і опинилася в тому районі...», - розповіла мати Оксани.

Так вона опинилася у закладі громадського харчування «Рибка», де в той самий час компанія чоловіків(один з яких був одружений і мав малу доньку) нудьгувала за пляшкою, святкуючи «за жінок», які, залишилися вдома. Можливо Оксана була з кимось з них знайома, а може, як кажуть, «познайомилися в процесі», але вона приєдналася до «холостяцької» компанії. Як було встановлено слідством, після «відпочинку» у кафе «Рибка» чоловіки запропонували Оксані провести її додому, але по дорозі умовили зайти «на каву» до третього друга (котрий, як виявилося, був активістом Партії регіонів і обіймав, попри молодий вік, керівну посаду у місцевій мерії). Замість кави у «третього друга» була горілка. А може, хто знає, і ще щось міцніше. Принаймні достеменно відомо, що Оксані стало зле і вона втратила свідомість. Троє молодиків, скориставшись її безпорадним станом, по черзі зґвалтували її. Один з них, як свідчить міліцейський звіт, виявив бажання «повторити», але тут Оксана прийшла до тями і почала захищатися, погрожуючи написати заяву про злочин. Молодик придушив її і зґвалтував вдруге. Далі, подільники, один з яких мав юридичну освіту, вирішили, як позбутися «тіла». Але Оксана знову прийшла до тями і її душили мотузкою вже вдруге. Довершуючи свій задум, ґвалтівники загорнули непритомну дівчину у простирадло (за іншою версією – у ковдру), винесли на будмайданчик, що був неподалік, скинули у яму з будівельним сміттям і підпалили. Хоча підозрювані стверджують, що не мали намірів «кремації тіла», між тим, слідством, на місці розправи знайдено речовий доказ – пляшку з залишками горілки, якою, очевидно, в якості пального скористалися підозрювані.

Зробивши «справу», молодики «обмили» її ще однією пляшкою і розійшлися. Але Оксана, попри опіки 55% тіла і мороз, залишилася живою і знайшла в себе сили покликати на допомогу. Вранці її у тяжкому стані доставили у лікарню, а підозрюваних – «по гарячих слідах» одягнули у кайданки.

Але далі почалися «дива» слідства. Бо, навіть неозброєним оком, при побіжному огляді місця події, було очевидно, що там стався замах на вбивство. А це, згідно з чинним КПК, однозначна підслідність прокуратури. Тим не менше, з якогось дива за розслідування взялися міліціонери. Як потім заявив один з міліцейських керівників, рішення про запобіжний захід ухвалювала «молода» слідча. Та хіба відсутність практичного досвіду може бути виправданням порушення вимог КПК? Але спочатку інші міліцейські керівники висували ще більш фантастичну версію стверджуючи, що мовляв, підозрюваних відпустили, аби «повісити наружку» та виявити можливих спільників. Та на жаль, ніхто з чинів й досі не надав зрозумілої суспільству відповіді: чому підозрювані у скоєнні тяжкого умисного злочину, попри вимоги КПК були відпущені на свободу.

Та слідчі дива на цьому не припинилися. Як повідомила мати Оксани, хоча її донька була при свідомості, слідство не проявляло до неї жодного інтересу, хоча за всіма канонами розслідування подібного криміналу допит потерпілого і комплекс судових медико-біологічних експертиз робиться першочергово. Зокрема, виникають сумніви чи має слідство аналіз крові постраждалої на вміст токсинів, в тому числі наркотичних речовин, які стали причиною її інтоксикації і втрати свідомості у момент зґвалтування.

Подібних слідчих «нестиковок» можна було б навести безліч, у висловлюваннях посадовців, які коментували подію, але це не дасть однозначної відповіді на питання: чи це віддзеркалення професійної кваліфікації правоохоронців, чи умисні дії, спрямовані на користь третіх осіб?

Саме явно неадекватні дії слідства і причетність одного з підозрюваних до влади, стали тим детонатором, який вивів на вуличні акції протестів тисячі громадян. І саме суспільний резонанс, який набирав сили, примусив владу терміново вжити заходів для «притишення» напруги. А якби люди не вийшли на площі, якби не зчинився галас у ЗМІ? Чомусь немає певності, що цей страшний злочин потихеньку б не перекваліфікували у нещасний випадок, який стався з «особою легкої поведінки» з її ж провини. Тим більше, що у пресу було кимось зроблено «витік» явно конфіденційної інформації про притягнення Оксани до адміністративної відповідальності за проституцію. Практично немає сумнівів, що той самий закулісний «режисер» підкидав у пресу і соціальні мережі примітивні тези: мовляв, постраждала повія – сама винна в тому, що сталося. Навіть з посиланнями на так звану «християнську мораль», у суто чекістському виконанні.

При тому так звані моралісти звичайно «забували», що жертва злочину така ж громадянка і має такі ж самі права, як і вони. В тому числі право на захист від злочинних посягань та правосуддя.

До речі, так звані святкування 8 березня закінчилися, як мінімум, ще одним, не менш страшним злочином.

У Миколаєві у парку знайшли зґвалтовану молоду жінку без одягу, з тяжкими тілесними ушкодженнями: у неї були серйозна травма мозку, розрив легені, перелом кісток носа і щелепи, перелом ребер, а на шиї сліди від задушення. Постраждала Олександра Попова, 18 років. Згідно з офіційними повідомленнями міліції, підозрюваного у злочині затримано. Оскільки постраждала перебуває в комі, що сталося із нею і за яких обставин поки не відомо. Нічого не може пояснити й підозрюваний: мовляв, був п’яний, нічого не пам’ятає. Залишається сподіватися, що цього разу доблесні правоохоронці не відправили за грати «цапа-відбувайла», замість справжнього злочинця. Втім, у цих історіях зарано ставити крапку. Адже, триває слідство і ми, громадяни маємо уважно стежити за його результатами і тим, наскільки об’єктивним буде правосуддя.

Замість післямови

Станом на сьогодні загальна чисельність МВС становить більше 324 тисячі співробітників. Майже два роки тому – чисельність міліції становила 295 тисяч. Тобто, попри публічні заяви Президента і прем’єра про адміністративну реформу і скорочення штатів бюджетних органів, насправді ми бачимо очевидне зростання поліційного апарату, яке відбувається не тільки в МВС, а й прокуратурі. Відповідно – зростають й бюджетні витрати на їхнє утримання. Та чи означає це, що громадяни отримують якісний кінцевий продукт у вигляді надійного захисту від злочинних посягань на їхнє життя, здоров’я, майно? Якщо почитати щоденні стрічки новин, подивитися телевізійні новини, то складається враження, що ми живемо на території, де відбуваються військові дії. Тільки не зовсім зрозуміло, хто й проти кого воює.

Як наочно засвідчує справа Оксани Макар, громадяни не відчувають, що держава здатна захистити їхні законні права. Це підтверджується тим, що мешканці будинку, де сталося зґвалтування дівчини бачили, як підозрювані виносили на будівельний майданчик «тіло», загорнуте чи то у простирадло, чи то у ковдру. Ніхто зі свідків не наважився вийти і хоча б запитати, що це вони несуть, або зателефонувати у чергову частину міліції. А якби так сталося, то вірогідніше за все, Оксана б залишилася живою.

Те, що сталося у Сімферополі 15 березня, свідчить, що подібна ситуація характерна не тільки для Миколаєва, а для всієї території України. О другій годині ночі мешканці дачного містечка Кам’янка, у столиці автономії, почули гучні чоловічі голоси та крики жінки, яка благала про допомогу. Потім, до четвертої години ранку було чутно жіночі крики та собачий гавкіт. О сьомій ранку, коли люди йшли на роботу побачили на узбіччі страшну картину: у калюжі крові лежала понівечена, роздягнута молода жінка. Тільки тоді перехожі викликали медичну допомогу, але вже було пізно. У потерпілій односельці впізнали Настю Салтанову, якій було 25 років. І тут, як і випадку в Миколаєві, ніхто з мешканців навіть не зателефонував у міліцію ще тоді, о другій ночі. Втім, як стверджують очевидці, кримська міліція явно не поспішала: прибула на місце події тільки по обіді та «по гарячих слідах» затримали двох підозрюваних 18 і 17 років…

Чому так сталося? Невже люди стали немов звірі, не чутливі до чужої біди і не здатні прийти на допомогу? Напевно що ні. Громадяни просто перестали довіряти міліції, бачити у працівникові правоохоронного органу захисника свого здоров’я та життя. І не безпідставно. Бо в умовах тотальної корупції, фактичної відсутності правосуддя, ніхто не може бути певним, що зі свідка його не пошиють у злочинці. Бо сучасна правоохоронна система спеціалізується не на виконанні вимог навіть чинного КПК, який вимагає від слідчого пошуку доказів як провини, так і невинуватості підозрюваного, а на примітивній системі «вибивання» зізнань. Як у часи сталінських репресій, сучасні слідчі часто-густо застосовують злочинні методи тортур і мордувань.

За даними правозахисних організацій щорічно жертвами тортур з боку правоохоронців стають сотні тисяч громадян. На думку Харківського правозахисника Євгена Захарова під час слідчих дій підозрюваних піддають тортурам через необхідність забезпечувати для начальства гарні показники розкриття злочинів. За його словами навіть коли виникає скандал, то випадки розслідування катувань вкрай рідкісні і то не за статтею 127 КК України. «Застосовуються в основному статті 365, 364 («Зловживання службовим становищем» або «Перевищення службових повноважень»). Виходить — якщо трошки побив, це зловживання, а якщо сильно побив, це перевищення», - розповіла журналістам експерт Харківської правозахисної групи Людмила Клочко.

За останні два роки суттєво збільшилася кількість випадків застосування поліційних підрозділів з політичною метою, тобто проти мирних громадян, які реалізують своє конституційне право на мирні протести. Наприклад, під час суду над лідером ВО «Батьківщина» Юлією Тимошенко перед Печерським судом постійно чергували сотні, а то й тисячі співробітників міліції, хоча як такі, правопорушення з боку демонстрантів траплялися вкрай рідко. Подібне спостерігалося й під час проведення мирних акцій інвалідів-чорнобильців, дітей війни тощо.

Отже, виникає питання: навіщо ці явні демонстрації сили? А може штати поліційних підрозділів настільки роздуті, що їм просто немає що робити? Між тим, відволікаючи сотні і тисячі працівників правоохоронного органу на так зване забезпечення громадського порядку, очевидно, збільшується ризик криміногенних проявів там, звідки цих співробітників перекинули у місце масового заходу.

Якщо хтось думає, що все це сприяє зростанню поваги громадян до влади, то, очевидно, глибоко помиляється. Бо будь-яка демонстрація сили чиновницького апарату над громадянами, які фактично найняли цей апарат на роботу, має протилежний ефект. І з кожним разом суспільний негатив все більше наближається до точки кипіння. Коли настане критична точка – ніхто напевно сказати не може. Як не зможе визначити, що саме стане тією останньою краплею, коли зупинити рішуче налаштованих громадян вже буде неможливо. І ще. Кожен посадовець повинен завжди пам’ятати – поліційні сили складаються з громадян. І ці громадяни такі ж люди, як усі решта: вони мають свій розум, свій характер, думку, яку формує оточення, зокрема рідні та близькі. І кожен з тих, кого «великі начальники» вважають олов’яним солдатиком, може одного дня перестати сліпо виконувати накази. Вони – живі люди, які також мають свою точку кипіння.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Природничі науки й релігію протиставляють одна одній лише люди, погано освічені як у першому, так і в другому”
П. Сабатьє, французький хімік, Нобелівська премія 1912 р.

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.