Аратта - На головну

23 січня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чому неминучі релігійні війни? Віра і агресія

Психологія та стосунки 17097 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 11.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Прикриваючись іменем Бога, множиться агресія...
Прикриваючись іменем Бога, множиться агресія...
Відповідь на це питання я спробую дати з психологічної точки зору. Причому релігійну війну я буду тлумачити дуже широко - це не тільки військові дії між державами, але й особисті відносини між людьми, а також ставлення людини до самої себе.

Мій досвід і священика, і психолога показує, що в особистих відносинах, і особливо у відношенні людини до самої себе, може міститися неймовірна кількість ненависті. За моїми спостереженнями, у релігійних людей, - я маю на увазі православних, - рівень агресії значно вищий, ніж у звичайних людей.

Цілком впевнено можна говорити про те, що релігійність сприяє розвитку агресії людини. Ця думка далеко не нова. Відомий російський і радянський психіатр П.Б. Ганнушкін ще в 1901 році в статті «Хтивість, жорстокість і релігія» писав про пов’язаності цих почуттів і релігійності. Отже, спробуємо з’ясувати, як пов’язані між собою агресія і релігійне почуття, як одне підживлює і підтримує інше.

Для людини природно відчувати гнів, лють, коли ці почуття є реакцією на агресію і приниження. Багато релігійних вчень засуджують і забороняють прояв цих почуттів, тим самим ставлячи людину в двозначне становище: зіштовхуючись із агресією, несправедливістю і приниженням, людина повинна, згідно релігійним приписам, не випробовувати природних в цьому випадку почуттів, але, з іншого боку, ці почуття є і з ними треба щось робити. Тому залишається тільки одне - використовувати психологічний захист від «недозволеного» почуття.
Найбільш поширені захисти - витіснення і придушення. Неприємне переживання витісняється зі свідомості, людина мовби говорить сама собі: «Це не моє». Але витіснене зі свідомості, це переживання продовжує жити в психіці, постійно нагадуючи про себе у вигляді нав’язливих думок і нав’язливої поведінки. Тут я змушений засмутити вірян, сказавши, що їхня психіка підпорядковується тим же законам, що й психіка звичайних, невіруючих людей. В цьому випадку віруюча людина, як і невіруюча, намагатиметься звільнитися від неприємних вмістів своєї психіки у вигляді проекцій. Наприклад, проектуючи свою пригнічену агресію на іновірців, невіруючих або просто сусідів: «Це вони погані». Напевно, багато хто відзначав замкнуту і агресивну поведінку релігійних людей. Доброю ілюстрацією є коментарі віруючих до моїх публікацій.

Навіть проявлена агресивна поведінка не звільняє людину від внутрішньої агресії, скоріше навпаки - її посилює, так як людина починає ще більше докоряти собі і карати за це.
На сповіді єдине, на що можна розраховувати сповідникові, - так це тільки прощення його поганої поведінки, а як жити, щоб не відчувати «заборонених» почуттів - про це ні слова...
На сповіді єдине, на що можна розраховувати сповідникові, - так це тільки прощення його поганої поведінки, а як жити, щоб не відчувати «заборонених» почуттів - про це ні слова...
У релігійній культурі, - я маю на увазі православ’я, - немає механізму вираження агресії. На сповіді єдине, на що можна розраховувати сповідникові, - так це тільки прощення його поганої поведінки, а як жити, щоб не відчувати «заборонених» почуттів - про це ні слова. По-перше, це в принципі неможливо для нормальної людини, а по-друге, цим можна маніпулювати, змушуючи людину постійно каятися і молитися, молитися і каятися. Тому головним у релігійному житті стає постійне відчуття власної вини і пошук покарання, що тимчасово полегшує це почуття провини. Справедливості заради треба відзначити, що таке життя багатьом вірянам подобається.

Існує ще одна можливість вираження пригнічених негативних почуттів - це літературна творчість. У православ’ї це житія святих. Візьмемо найбільш авторитетні й шановані «Житія» Димитрія Ростовського (1651-1709). Автор творчо переробив відомі в його час «Житія», звів їх в чотири томи, доповнивши їх своєю фантазією. Ось тільки дві цитати.

Св. мученик Василь Анкірський (пам’ять 1 січня.): «...був повішений на дереві і тіло його немилосердно стругали залізними знаряддями... Після того мучителі стали витягати тіло страстотерпця з такою силою, що його кістки вийшли зі своїх суглобів, при цьому з воїна Христового зрізали шкіру у вигляді ременів і кололи тіло його розпеченими залізними спицями».

Св. мучениця Татіана (пам’ять 12 січня.): «Тоді він наказав оголити святу і бритвами різати її. Незаймане тіло її було біле, як сніг і коли стали різати його, то з ран замість крові, пішло молоко, причому поширилися великі пахощі, немов би від посудини з ароматами. Потім її хрестоподібно розпростерли на землі і довгий час били жезлами. ...Повели святу Тетяну в претор, підвісили її там і терзали залізними гаками і навіть вирвали їй груди. ...Святу Тетяну знову повісили і знову почали стругати її тіло ...тоді святу вкинули у вогонь».
Ілюстрація з Біблії XІV століття.
Ілюстрація з Біблії XІV століття.
Не треба бути психоаналітиком, щоб здогадатися, що автор в створенні цих моторошних сцен висловлював свою сокровенну, глибоко витиснену агресію. Особливої ​​уваги в «Житіях» Димитрія Ростовського заслуговують його фантазії з приводу жінок. Як правило, їм усім рвуть кліщами соски і відрізають білі груди. Коли читаєш такий текст, виникає думка про те, що якщо святитель писав правою рукою, то його ліва рука при цьому не байдикувала. По-справжньому з рукою майстра можна познайомитися, читаючи оригінальний текст, з якого добре видно, що через релігійні обмеження автор свою сексуальну потребу задовольняв в такій збоченій формі. Як тут не згадати професора П.Б. Ганнушкіна.

Підіб’ємо підсумки. Отже, - релігійність пригнічує природні людські почуття, перш за все, гнів, агресію і сексуальний потяг. Не маючи вираження, ці почуття накопичуються в психіці людини, роблячи її агресивною. Агресивність виражається або у формі зовнішньої агресії, або у формі аутоагресії - в різних формах самокатування або просто власних життєвих обмежень.

Релігійна культура, найчастіше в неявній формі, несе в собі досвід пригніченої агресії, тим самим залучаючи схильних до цього людей. Занурюючись в релігійність, людина все більше відчужується від самої себе, стає агресивною по відношенню до самої себе або по відношенню до не таких, як вона сама. Інакше кажучи, веде релігійну війну або з самим собою, або з іншими людьми.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Мале знання віддаляє від Бога, велике - приводить до Нього знову ”
Ф. Бекон, англійський філософ

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.