З широко закритими дверима. Життя Лук’янівського СІЗО нагадує Україну в мініатюрі
Людина і влада
32064 перегляди
Опубліковано - 13.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку
Схема роботи київського слідчого ізолятора наочно демонструє те, як в Україні в принципі влаштована держава.Ідея розслідувати те, що відбувається в київському СІЗО з’явилася не тому, що в Україні немає інших проблем. В’язниця, на думку багатьох державних діячів, - мікромодель устрою країни. «Це дзеркало суспільства», - димлячи сигарою, любив говорити містер Черчілль.
Нам складно відстояти свої базові права навіть тут, на волі. В умовах же утримання під вартою з українцями відбуваються речі, що абсолютно не відповідають картинці, яку влада любить демонструвати європейцям: білі простирадла і чайні сервізи, що кочують з камери екс-прем’єра Юлії Тимошенко в камеру екс-міністра МВС Юрія Луценка.
Багато років, висвітлюючи діяльність правоохоронних органів, я чув про жахи Лук’янівського СІЗО. Знаю порядних слідчих і прокурорів, які стверджували, що «краще помістити свого клієнта в слідчий ізолятор Житомира» і самому їздити до нього на процесуальні дії, ніж відправляти в Лук’янівку. «Мені не потрібні мертві підслідні, розумієш?» - сказав якось мій друг в званні полковника МВС.
Дійсно, саме столичний слідчий ізолятор займає перше місце за кількістю повідомлень про тортури, дивні смерті, каліцтва і хвороби. А з недавніх пір Лук’янівка стала всесвітньо відома як місце, де утримуються особисті вороги діючої влади.
Але головне, що змусило витратити півроку життя на розслідування, складне вибудовування відносин з численними в’язнями, нескінченні переговори з посередниками, вербування офіцерів СІЗО і перетворення їх в агентів громадськості, - розуміння, що по ту сторону товстих стін тримають ще ніким не засуджених людей. Частина яких цілком могла опинитися там помилково, через непорозуміння або на замовлення.
Я все ще пам’ятаю грудневу ніч, коли крізь встановлені в Лук’янівці глушилки стільникового зв’язку на електронну пошту прийшов перший лист з відеофайлом. Це була 14-секундна панорама великої барачної камери, в якій майже 50 осіб тіснилися навколо брудного столу й дивилися єдиний телевізор. Я не міг повірити, що півсотні людей можуть роками перебувати в приміщенні подібного розміру. Переглядав відеофайл знову і знову. Але за ним почали приходити інші: прибирання туалетів, тюремна баланда, конфлікти і бійки, кустарне виготовлення самогону, радість прогулянки, баня раз на тиждень, нічна пошта - все життя тих, хто ще не засуджений, але вже навряд чи коли-небудь залишить ці стіни.
Статистика правозахисників свідчить: не більше 10% взятих під варту українців виходять на свободу. Адже кожен необґрунтований день в неволі - це чиясь відповідальність. І прокурорсько-суддівській системі легше засудити невинного, ніж визнати власну помилку і випустити людини на свободу. Тому що за його утримання доведеться відповідати.
Завдяки сміливості в’язнів сьогодні відсторонений від посади виконуючий обов’язки начальника Лук’янівського СІЗО Євген Домбровський. Кабінет міністрів виділив на ремонт ізолятора, хоч і заднім числом, півтора мільйона гривень. Віктор Янукович демонстративно зажадав від генерального прокурора Віктора Пшонки і прем’єра Азарова розібратися і навести порядок. Почалися перевірки установ позбавлення волі по всій країні. Народні депутати від опозиції викликали до Верховної Ради главу Державної пенітенціарної служби Олександра Лисицькова.
Авторам документального фільму «Лук’янівка. Тюрма № 1» телефонують з посольств - стрічка незабаром буде переведена на інші мови. Про те, що відбувається в країні, дізнаються і за її межами. Після виходу матеріалу в ефір, силовики, в тому числі СБУ, Генпрокуратура, оперативні частини Пенітенціарної служби, почали розслідувати не лише правопорушення в СІЗО, але і яким чином всередині однієї з найзакритіших установ журналісти збудували агентурну мережу.
Десятки людей зараз по кадрам вивчають 45-хвилинне відео і аналізують телефонні з’єднання, фізичні пересування колективу, який створив фільм, щоб з’ясувати особи джерел. Дещо їм вдалося. Дещо - ні.
Як тільки в СІЗО був схоплений один з «агентів», нам довелося зробити відповідний дзвінок: «Погоджуючись співпрацювати з нами, людина була готова заплатити за це карцером. Але якщо ви застосуєте до нього тортури, насильство, заберете його теплі речі, перестанете годувати або просто вирішите посадити його в камеру до невиліковно хворих, це вже не вдасться зберегти в таємниці».
Люди в Лук’янівці цілі тільки тому, що руки суворих наглядачів пов’язані. Їм ніяково. Вони відчувають себе вразливими. Вперше за багато років їх змусили дотримуватися закону. Думаю, подібна формула може спрацювати не лише на тюремника.
Костянтин Усов,
спеціальний кореспондент ТВі 
Актуально
До теми:
