Аратта - На головну

19 січня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Бо яким судом ви судите...

Історія 12271 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Бо яким судом ви судите...
Iдея моделювання того чи іншого судового процесу над відомою особою приваблює як науковців-гуманітаріїв, так і майстрів «красного письменства».

В цьому контексті варто згадати хоча б поему Ліни Костенко «Маруся Чурай».

У випадку ж, про який iтиметься у даній публікації, фантазувати не доведеться. Джерел, що стосуються суду Синедріону над Ісусом Христом не бракує — це передусім чотири Євангелія та значна кількість апокрифічної літератури. От тільки проблема в тому, що названі джерела вступають у суперечку як між собою, так і з реаліями двотисячолітньої давнини, зокрема з деякими елементами римського права, іудейської судової практики тощо.

Яким був суд над Ісусом за версією євангелістів — про це нам відомо з Біблії. Яким він однозначно бути не міг — про це говорять сучасні знавці історії та старожитностей.

Отже, слово — їм.

Репліка про джерела

Суд Синедріону над Ісусом давно вже викликає серйозні сумніви у науковців. Передусім тому, що виникає питання: звідки євангелісти знали про суд усі подробиці, якщо на ньому були відсутні навіть найближчі соратники Ісуса? Адже, згідно з євангельською версією, всі вони покинули свого вчителя та втекли.

На той час, коли створювалися Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоанна, після суду пройшло вже кілька десятиліть. А той факт, що євангелісти розходяться у змалюванні багатьох деталей, зайвий раз свідчить про те, що вони користувалися відомостями з других чи навіть з третіх рук.

Так, Матфей та Марк розповідають про два судових засідання Синедріону, перше з яких відбулося ввечері, а друге — наступного ранку. Що ж стосується Луки та Іоанна, то вони згадують лише одне, ранкове засідання. Втім головне тут те, що, як стверджують авторитети в галузі іудейського права, засідання Синедріону після заходу сонця, до того ж напередодні Великодня, взагалі не могло відбутися.

Загалом протестантський біблеїст, професор Геттингенського університету Лозе нарахував цілих 27 порушень судової процедури, якої мав би дотримуватися Синедріон. Виходячи з цього, деякі дослідники стверджують, що суд над Ісусом узагалі не мав місця. Принаймні в тій його версії, яку залишили по собі євангелісти...

Перші невідповідності

Тут варто дещо відійти від аналізу власне суду над Христом і замислитися над описаними у Біблії подіями, починаючи, скажімо, з моменту в’їзду Ісуса в Єрусалим. На думку дослідників, з моменту прибуття в Єрусалим Ісус поводиться особливо безкомпромісно або (якщо буде дозволене таке визначення) навіть провокуюче.

Він зовсім не зважає на небезпеку, якій себе піддає. Він заявляє, що у майбутнє царство божіє будуть допущені лише вбогі, знедолені та покірні, а пихатим, жорстоким та багатим вхід туди буде закрито. Ісус також критикує чиннi закони, таврує релігійне ханжество священиків (на нашу думку, з тих часів нічого в цьому сенсі не змінилося - прим.«Аратти»), фарисеїв та книжників, зневажає ритуальні заборони — ті, що торкаються їжі та відзначення суботи.

І, головне, він передрікає зруйнування Єрусалима, чим викликає у місті збудження та гнів. Однак головним його бунтарським кроком стає вигнання міняйл з храму. Це, судячи з усього, схвилювало не лише священиків, а й римський гарнізон, який квартирував поруч, у фортеці Антиноя, звідки вели сходи у двір храму.

Однак саме в цьому місці оповіді євангелісти починають плутатися у своїх свідченнях. Адже римляни, які розташували свої війська в Єрусалимі якраз для того, аби солдати наглядали за порядком у місті, не могли не звернути увагу на ті заворушення, які викликав Ісус. Їм би, за логікою, слід було негайно заарештувати Ісуса... Проте що ж відбувається за оповіддю євангелістів?

Понтій Пілат

Ними на перший план висувається фігура знакова і відома, але потрактована, треба думати, абсолютно невірно. Йдеться про Понтія Пілата. Цей обмежений та надзвичайно жорстокий римський чиновник, якого неможливо запідозрити у поступливості у подібних питаннях і який, до того ж, відправив на страту не одного іудейського пророка (чи того, хто проголошував себе пророком), незбагненним чином залишається сліпим та глухим до всього, що відбувалося в місті.

А коли євреї самі приводять до Пілата Ісуса, звинувачуючи його у підбурюванні народу до повстання, а також у тому, що він назвався царем ізраїльським, Пілат за всяку ціну намагається врятувати обвинуваченого. Очевидно те, роблять висновок біблеїсти, що розказане у Євангеліях не має нічого спільного з історичною правдою.

Те, що оповідають євангелісти про Пілата, не відповідає його справжньому характеру та суперечить даним про Пілата, які наводять Філон Александрійський чи Йосиф Флавій. Тим більше здивування викликає перевтілення Пілата у захисника гнаних той факт, що один з євангелістів — Лука — вже напевне знав, яким Пілат є у дійсності.

Бо саме Лука розповідає про галілеян, кров котрих Пілат змішав з кров’ю їхніх жертв (це слід розуміти так, що люди Пілата напали на галілеян під час обряду жертвоприношення, а отже, осквернили храм та чужу віру). Запам’ятаємо цю невідповідність та повернемося до звинувачень, висунутих проти Ісуса.

У сцені суду Синедріону євреї (за євангелістами, саме євреї, а не римляни першими відреагували на виступи Христа, доручивши стражникам Єрусалимського храму його заарештувати) звинувачують Ісуса не в тому, що він видає себе за царя ізраїльського, а в тому, що він проголошує себе сином людським, який сяде по праву руку Бога на небесах.

Первосвященик (Кайафа) розцінив це як жахливе блюзнірство і від гніву навіть розірвав на собі одяг, а члени Синедріону негайно засудили Ісуса до страти. Таким чином, процес носив явно релігійний, а не політичний характер.

Слід зазначити, що євреї мали право виносити вироки у справах релігійного характеру, однак смертні вироки набували чинності тільки після затвердження їх римським прокуратором. І ось у випадку з Ісусом, якщо тільки вірити авторам Євангелій, відбувається щось абсолютно абсурдне.

Замість того, аби клопотати перед Пілатом про затвердження вже винесеного Синедріоном вироку, євреї несподівано починають заплутувати справу, вимагаючи від Пілата нового суду та окремого вироку, який не має нічого спільного з теологічним вердиктом членів Синедріону.

Євреї твердять, що Ісус називав себе царем ізраїльським (і це знаменує собою перехід процесу в політичну площину), Пілат же при цьому постає суддею милостивим і гуманним. Він з великою прихильністю допитує Ісуса Христа і робить усе, щоб захистити його від гніву євреїв. Щоб не бути голослівними, звернемося до канонічного тексту та наведемо уривок з Євангелія від Луки.

«І знялися всі їхні збори, і повели до Пілата Його. І зачали оскаржати Його й говорити: «Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він — Христос Цар». І Пілат запитав Його, кажучи: «Чи ти Цар Юдейський?» А він відказав йому у відповідь: «Сам ти кажеш...» І Пілат сказав первосвященикам та до народу: «Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині» (Від Луки; 23:1-4).
Неправдивість, м’яко кажучи, зацитованого уривка повністю очевидна. Ісуса звинувачують у діях, що відносяться до категорії дуже тяжких злочинів. А саме злочинів проти імператора — crimen laese maiestatis (образа його величності), які римський прокуратор ніяк не міг би вибачити.

Проте Понтій Пілат, судячи зі свідчень Луки, навіть не проводячи ніякого розслідування, виправдовує обвинуваченого. Цього не міг би зробити навіть дуже лояльний представник Риму, а тим більше такий чиновник, як Понтій Пілат.

Але, навіть якби Пілат iз точки зору римського права визнав Христа невинним, він мусив би все одно видати його євреям (такою була тодішня судова процедура), аби ті судили його за своїми звичаями. У цьому випадку Ісусу так само загрожувала страта, але страта, прийнятна для іудеїв — побиття камінням, спалення на вогнищі, повішення або відтинання голови.

Тоді як Ісуса засудили до розп’яття — анітрохи не типового для євреїв покарання. Розп’яття римляни перейняли в карфагенян та застосовували його до рабів або до політичних злочинців. Сучасні дослідники вказують іще на цілу низку невідповідностей, на які начебто не звертають уваги автори Євангелій, але які важко не помітити знавцям тодішніх римських та іудейських традицій.

За приклад стане хоча б відомий жест «умивання рук», до якого вдався Понтій Пілат, оголосивши свій вирок. Омивати руки на знак своєї непричетності до тії чи іншої події було у звичаї євреїв, римляни так не чинили, отже складно зрозуміти, чого раптом Понтій Пілат включив цю дію у свою судову практику.

Іще штрихи до образу Пілата

Сьогоднішні вчені вважають, що, попри те, що кожен iз чотирьох євангелістів описував судовий процес над Ісусом по-своєму, їхні розповіді об’єднує одна очевидна тенденція. Ця тенденція полягає у намірі відмежуватись від іудеїв та зобразити Пілата захисником Ісуса. Причому далі, ніж інші, у відбілюванні Пілата зайшов Іоанн...

У самому давньому з Євангелій — Євангелії від Марка — опис суду відносно лаконічний та «діловий». Щоправда, Пілат і тут також переконаний у невинності Ісуса, однак швидко піддається тиску іудеїв, тому велить побити Ісуса та відвести його на Голгофу. Матфея ж подібний образ Пілата не надто влаштовував, тому він доповнює розповідь Марка деякими деталями.

Вони стосуються здебільшого того, як відтягував час Пілат, аби тільки не приймати кардинальне рішення. Працюючи в цьому напрямі, Матфей передусім вводить у свою розповідь нову особу, про яку жодним словом не прохопилися інші євангелісти. Це — дружина прокуратора, яка нібито посилає до Пілата людину з наступним посланням:

«Нічого не май (не роби. — Авт.) з отим Праведником, бо сьогодні уві сні я багато терпіла з-за Нього» (Від Матфея; 27:19). Почувши це, Пілат намагається відстояти Ісуса, однак, зустрівши шалений спротив з боку іудейських священиків та натовпу, поступово капітулює.

Тут же Матфей додає другий епізод — вже згадану сцену «умивання рук». Здійснивши символічне омивання, Пілат заявляє: «Я невинний у крові Його! Самі ви бачите» (Від Матфея; 27:24). Вводячи у мереживо своєї розповіді цей дещо театральний епізод, Матфей хотів сказати ним те, що, навіть попри винесення смертного вироку, Пілат до кінця вірив у невинність Ісуса і не побоявся сказати про це в очі євреям.

У Іоанна Пілат двічі здійснює спробу врятувати Ісусу життя, однак євреї, невмолимі у своїй злобі, кричать прокуратору: «Розіпни, розіпни його!». Сцена закінчується тим, що іудеї погрожують Пілату, обіцяючи поскаржитися на нього римському імператору.

Пілат, позбавлений вибору, погоджується зрештою задовольнити вимогу євреїв, однак, продовжуючи відчувати докори сумління, він iз гіркотою запитує у натовпу: «Царя вашого маю розiп’ясти?». На що первосвященики відповідали йому: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» (Від Іоанна; 19:15).

Мета інсинуацій

Суд у такому вигляді, як його представлено в Євангеліях, є, швидше за все, втіленням настроїв ворожнечі та неприязні по відношенню до євреїв, що спалахнула у християнських колах у перші роки після зруйнування Єрусалима. Саме в цей час, на тлі значного притоку в еллінські міста єврейських біженців, між общинами двох релігій почалися зіткнення та конкурентна боротьба. Таку думку обстоює, зокрема, польський біблеїст Зенон Косидовський.

Він вважає, що в атмосфері суперечок та взаємних обвинувачень у середовищі християн поступово набирало сили уявлення про те, що не римляни, а євреї винуваті у смерті Ісуса, якого вони засудили до страти начебто за те, що він представ перед ними як син Божий. Це тяжке звинувачення, пише Косидовський, яке спочатку було лише аргументом у полемічній боротьбі, з часом перетворилося на історичний факт — принаймні так вважали євангелісти, які, судячи з усього, дивились на власне трактування подій як на беззаперечну історичну правду.

В Євангеліях можна з легкістю відстежити еволюцію антиєврейських настроїв. У двох найбільш ранніх Євангеліях (від Марка та від Матфея) у видачі Ісуса римлянам звинувачуються тільки єврейські первосвященики та старійшини. Ця версія, хронологічно найдревніша, мабуть, ближче всього до істини.

У двох інших Євангеліях у загибелі Христа звинувачуються вже не єврейські зверхники, а вся спільнота в цілому. В Євангелії від Луки смерті Ісуса вимагає натовп євреїв, що зібрався біля палацу Пілата, а в Євангелії від Іоанна сказано, що іудеї повели та розіп’яли Ісуса.

З антиєврейськими настроями пов’язана і згадана вище тенденція до реабілітації Пілата. Її сучасні дослідники трактують як наслідок соціальних змін, яких зазнавали ранні християнські общини. Над біднотою, яка спочатку складала більшість віруючих, поступово возвеличувались представники більш заможних кіл. Останні робили все можливе, аби переконати римську владу в тому, що симпатики Ісуса завжди були достатньо лояльними підданими Римської імперії.

У часи, коли була жива пам’ять про криваве повстання у Палестині, для того, аби завоювати та втримати прихильність римлян, було надзвичайно важливо повсякчас доводити римським можновладцям, що християни не мають нічого спільного з іудеями. Ба навіть більше — християни вважають іудеїв своїми найбільшими ворогами, оскільки ті катували та стратили засновника християнської релігії.

Сучасні історики дійшли висновку, що в текстах Євангелій наявні щонайменше два текстові шари — перший, більш давній, є максимально наближеним до тодішніх реалій. Другий шар представляє собою компіляцію різних підходів, яку привнесли у Євангелія їхні пізніші «редактори».

Метою останніх було передусім довести миролюбність християнства та його відстороненість від єврейських проблем. Початком такої переробки ми маємо завдячувати євангелісту Марку. Його ініціативу з часом підхопили й інші «колеги» по перу. Як наслідок цього ми маємо чотири варіанти оповіді про Ісуса Христа, відомі як Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоанна.

При написанні матеріалу були використані монографії польського дослідника Зенона Косидовського.
Тексти Євангелій цитуються за Біблією у перекладі Івана Огієнка.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань”
Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.