Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Кого обрали? (частина третя - закінчення)

Політологія 13621 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 27.07.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Кого обрали? (частина третя - закінчення)
Як ми побачили, політична криза розвивалася абсолютно прогнозовано й не миттєво в часі. Її взагалі просто могло б не бути, якби ті, хто брав на себе величезну відповідальність за державну владу, хоч трохи усвідомлювали, що часи розвиненого кучмізму, як концентрованого втілення «великого дерибану», уже відійшли й потрібні зовсім інші підходи й правила.

Конфлікт інтересів

Результат виборів до Верховної Ради України для пропрезидентського блоку «Наша Україна» був далекий від очікуваного. 13,95% – це значно менше ніж розраховували політичні керівники виборчого штабу НУ. Те, що ніби нашоукраїнці мали б отримати більше, неодноразово наголошували й соціологічні дослідження. Зокрема, наприклад, напередодні голосування дослідження Фонду Демініціатив та КМІСу показувало, що НУ та БЮТ мають набрати приблизно однакову кількість голосів – по 18%, при тому, що приблизно на такому рівні показник рейтингу тримався із січня. Натомість, ті ж самі дослідження показували, що рівень довіри до БЮТ за той самий період коливався від 14,7% у листопаді до 17% у березні. Отже, те, що в кінцевому підсумку БЮТ отримала 22,29% голосів виборців, що значно вище прогнозованого, – вочевидь стало неприємною несподіванкою для однопартійців президента.

Хоча насправді – цей результат був цілком закономірний, бо він напряму пов’язаний із динамікою падіння довіри до президента та очолюваної ним влади. Влади, яку напередодні виборів розривали публічні скандали та внутрішні інтриги. Влади, яка більш ніж за рік не спромоглася знайти жодного професійного вирішення із цілком прогнозованих економічних і політичних ситуацій. А деякі кроки українського керівництва було взагалі важко пояснити з точки зору політичної логіки чи здорового глузду.

Першим таким кроком, який суттєво підірвав позиції пропрезидентської партії та новосформованої влади серед виборців стало підписання Меморандуму з партією «Регіонів». Ця подія взагалі може претендувати на найзагадковіший крок нашоукраїнського керівництва та Адміністрації Президента. Безглуздість її полягала в тому, що вся передвиборча риторика на виборах-2004, і рішення Верховного Суду по фальсифікації результатів другого туру виборів президента, і офіційно порушена кримінальна справа про наявність паралельного сервера ЦВК, і кримінальна справа по замаху на життя Президента України, і ціла низка інших резонансних кримінальних проваджень порушених проти посадових осіб минулої влади – прямо чи опосередковано стосувалися партії «Регіонів». Відповідно, суспільство очікувало від команди президента Ющенка адекватної правової оцінки цих дій і влади Кучми, і її політико-адміністративного авангарду: партії «Регіонів», СДПУ(о) і конкретних керівних персоналій, принаймні тих, які були офіційно об’явлені фігурантами кримінальних справ. Натомість, несподівано нова «чесна» влада зробила явний реверс, який було названо актом примирення з опозицією. Зокрема, пунктом 2 Меморандуму від 22.09.05 р., фактично був визнаний факт політичних репресій проти опозиції, що означало: всі резонансні кримінальні справи, порушені за зловживання владою, казнокрадство, фальсифікації виборів тощо, насправді були не закономірним актом правосуддя, а «політичними репресіями», а пункт 9, засвідчував наявність тиску на правосуддя. Відтак, навряд чи міг залишитися сумнів у тому, що нова влада, замість обіцяної виборцям «чесної й відповідальної» розпочала трансформацію у звичну, кучмівську: безчесну та безвідповідальну. І, безспірно, день підписання Меморандуму «Про порозуміння між владою та опозицією» можна назвати днем політичного воскресіння двічі не судимого Віктора Януковича та партії «Регіонів», як авангарду ретроградного руху України. І це підтверджується й соціологічними дослідженнями. Так, за різними соціологічними оцінками, рейтинг ПР і Януковича в травні-серпні 2005 р. стабільно падав: якщо під час третього туру виборів президента 26.12 04 р. за лідера регіоналів віддали голоси 44,2% виборців, то рівень довіри до нього становив: у травні – 16%, у серпні – 14%. Після підписання Меморандуму – розпочалося стрімке зростання популярності регіоналів, уже в жовтні рівень довіри становив 20%, у листопаді – 22%, грудні – 27,9%. Відповідно, відбувалося падіння довіри до провладних політичних партій….

Однак, день підписання Меморандуму це ще й точка відліку, день початку кінця ілюзій Майдану, і можливо (хто знає, як воно буде у майбутньому, яке ще формується?), початок становлення української нації, відродженої Майданом.

Чому так сталося? Урешті, остаточне слово скаже історія, а нам, сучасникам, залишається лише будувати логічні й правдоподібні версії, виходячи із власної інформованості.

Конфлікти й інтриги у верхівках новообраної влади розпочалися практично одразу, ще під час формування персонального складу уряду. Усі пам’ятають істеричну реакцію екс-керівника виборчого штабу Ющенка, Романа Безсмертного на вірогідне призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром. Що, згодом, не завадило йому обійняти посаду віце-прем’єра в уряді Тимошенко й навіть «прославитися» намаганням провести специфічну славнозвісну адмінреформу «аля-Польщя».

Другим тривожним «дзвіночком» стала так звана паливна криза. Те, що внутрішній ринок паливно-мастильних матеріалів в Україні монополізовано російськими операторами – напевно, таємниця хіба що для Антимонопольного Костусєва та фінансиста Ющенка. Те, що нафтова суміш «URALS», яку постачають російські трейдери на вітчизняний ринок, значно дешевше за світлу нафту – теж, вочевидь, не відомо деяким нашим керманичам. І те, що в Росії взагалі існує лише сурогат вільного ринку й тим паче підприємництва – також. Тим більше, останній приклад із Ходорковським – це наочно ілюструє. Отже, казати категорично, як це зробив Ющенко, оцінюючи дії прем’єра, як не прийнятні й не ринкові, щонайменше наївно. Бо ж які ринкові механізми можуть бути дієвими проти іноземного монополіста, який, безперечно, виконує всі настанови політичного керівництва своєї держави? При чому, явно продиктовані зовсім не ринковою кон’юнктурою, а неприкритим бажанням політичного тиску на державне керівництво суверенної держави. Але навіть не це головне. Головне те, що в результаті публічного скандалу, приниження Президентом власного уряду, ніяких позитивів Україна не здобула. Навпаки, економічний тиск із боку Москви тільки посилився. Тим не менше, Третьяков (за висловлюваннями деяких експертів, він лобіював зазначене рішення Президента), який був призначений Президентом координатором у частині цінової політики російських кампаній на українському ринку – доручення глави його не виконав, за що йому, звісно, нічого не було. А якби Президент тоді підтримав прем'єра, і проявив твердість у захисті споживачів внутрішнього ринку? Можливо, у російського керівництва замінилися б плани щодо майбутньої «газової війни»? Може й ні, але світова спільнота ще тоді отримала б перший сигнал про можливі негативні кроки російського керівництва. Це – важко спростувати.

А далі – маховик скандалів та інтриг почав стрімко набирати обертів. Його апогеєм став «корупційний скандал» та подальша відставка уряду Тимошенко.

Нагадаємо, що цей скандал розпочався із прес-конференції відставленого Держсекретаря Олександра Зінченка, яка відбулася 5.09.05 р., на якій він звинуватив найближче оточення президента Ющенка, а саме Порошенка, Третьякова, Мартиненка у корупційних діяннях. Далі – була відставка Секретаря СНБО Петра Порошенка, прем’єра Юлії Тимошенко, Голови СБУ Олександра Турчинова, Генерального прокурора Святослава Піскуна. Хоча потім цивільні суди не підтвердили звинувачення Зінченка, між тим, остаточної суспільної реабілітації фігуранти скандалу не отримали й досі.

Втім, конфлікт між Порошенко й Тимошенко виник значно раніше. За інформацією, яка була в медіа під час формування уряду, у новообраного президента Ющенка, на той момент, було дві кандидатури на посаду його керівника: Порошенко й Тимошенко… Оскільки між Ющенком, як кандидатом у Президенти та БЮТ була укладена угода, то після певних вагань, Президент її виконав, призначивши лідера БЮТ на посаду прем’єра. Можливо, особиста образа, переважила в Секретаря СНБО відчуття домінанти державного інтересу при виконанні службових обов’язків. Бо президент Ющенко у вересні відверто публічно зазначив, що він забагато часу витратив, аби примирити цих двох державних керівників…

Але існує й інша думка: прем’єрство Юлії Тимошенко активно сприяло зростанню рейтингу БЮТ, який на момент кризової стадії конфлікту перевищував рейтинг пропрезидентської НСНУ. Зрозуміло, що за наявності конфлікту між одним (а може й декількома) із лідерів нашоукраїнців і лідера БЮТ, розглядати можливість політичного блоку на виборах – було просто нереально. Відтак, чим ближче до старту передвиборчої боротьби, тим ясніше проглядалася перша пара опонентів: НСНУ й БЮТ. Ураховуючи очевидне фіаско із проектом пропрезидентської мегапартії, оскільки ні РУХ, ні УНП, ні ПРП бажання саморозпускатися не виявили. Більш того, почали виявляти бажання йти на вибори окремо. За такої ситуації, ураховуючи стрімке падіння рейтингу гаранта та його партії, усі мрії про формування майбутньої парламентської більшості втрачали реальну основу. Тим більше не було ніякої гарантії, що політичні партії, які від’єдналися від НСНУ не примкнуть перед виборами до БЮТ, посиливши цей блок.

Слід ураховувати, що перші спроби проведення через парламент пакету СОТівських законопроектів, представлені урядом Тимошенко в червні-липні несподівано наштовхнулися на консолідований опір так званих опозиційних фракцій: КПУ, «Регіонів», народників Литвина, СДПУ(о), НДП, до яких несподівано приєдналися соціалісти. Не можна виключати, що, ураховуючи схильність до інтриг певної частини президентського оточення, така реакція опозиціонерів певною мірою стимулювалася з Банкової, аби довести неспроможність уряду Тимошенко виконувати програму президента щодо інтеграції в загальносвітовий економічний простір. Хоча, знов-таки, це – лише логічне припущення, оскільки зазначені фракції, так само, активно готувалися до наступних виборів. Але безспірним є факт першої результативної спроби блокування стратегічних законодавчих ініціатив нової влади.

Проте, удала спроба біло-блакитних чинити опір помаранчевій команді, відсутність звичного, для народних депутатів, адміністративного тиску з Адміністрації, безспірно надало їм упевненості, що цілком можливо вдаватися до шантажу й тиску на нову команду влади.

Отже, у вересні, після відставки уряду Тимошенко, перед Президентом несподівано виникла ще одна проблема – затвердження нової кандидатури прем’єра й уряду, яке не могло відбутися без підтримки новітніх парламентських опозиціонерів. Виникав ризик зриву бюджетного процесу, що було вкрай небажано перед парламентськими виборами.

Таким чином, можна сказати, що конфлікт у середині нової команди влади, подальша відставка кабінету Тимошенко, які виникли з-за прорахунків у кадровій політиці Президента, стали причиною першої відчутної кризи нової влади, яка суттєво вплинула на результат парламентських виборів. І не можна не помітити, що причина цієї кризи – суто суб’єктивна, бо в першу чергу прямо пов’язана із хворобливою амбітністю та безвідповідальністю осіб, що посіли перші посади в державному керівництві, вразливої й неефективної системи контролю за їх діяльністю.

Вірогідно, що в цій ситуації, щоб розрядити напругу, і виникла ідея так званого «порозуміння» з опозицією, а точніше політичних торгів між владою переможців Майдану та переможеними «апологетами злочинної влади». У кінцевому результаті – це мало наслідком підписання Меморандуму «Про порозуміння між владою та опозицією». Владі вдалося в такий спосіб: сформувати уряд Єханурова; успішно впоратися з бюджетним процесом; уникнути можливої гострої парламентської кризи. Не можна не припускати, що невідомі автори цієї ідеї, фактично реанімуючи біло-блакитний привид із сумнівним минулим і вірогідним конфліктом із правосуддям у теперішньому, переслідували й ще одну, не декларовану мету: утворити передвиборчу трійцю – БЮТ, «Регіони», НСНУ – і тим самим максимально знизити результат Тимошенко на майбутніх виборах; дати РФ месидж про можливість певних змін у зовнішній політиці, щоб послабити економічний тиск перед зимою та майбутніми виборами. Такий сценарій був найгіршим, від початку навіть не авантюрним, а явно програшним. У першу чергу, для самого президента Ющенка та НСНУ.

Адже абсолютно чітко було зрозуміло, що «Регіони» знов використовуватимуть стратегію максимального розшарування населення та роздмухування сепаратистських настроїв, українофобії, перетворюючи вибори в громадянський конфлікт. Відновлення риторики президентських виборів під час парламентських аж ніяк не сприятиме налагодженню стосунків із Москвою, а відтак припинення економічної та пропагандистської воїн. Реанімація символу злочинної влади, припинення провадження в кримінальних справах стосовно її керівних осіб, спроба публічного «братання» - матиме прямим наслідком суттєву втрату народних симпатій і буде сприйматися суспільством не інакше, як зраду Майдану, тобто відмову Президента від публічно взятих на себе зобов’язань перед суспільством, що в першу чергу завдавало шкоди не БЮТ, а НСНУ. Це закладало підвалини формування вкрай недієздатного, а то й опозиційного до Президента, парламенту, фактичну втрату впливу центру в регіонах, де біло-блакитні отримають більшість у місцевих радах. Створення умов тривалої й гострої кризи центральної влади зі слабо прогнозованими наслідками. Формування слабких урядів і ризик постійних трансформацій правлячих коаліцій. Створення вкрай негативного міжнародного іміджу України внаслідок реанімації кучмізму. Таким чином, саме тоді, у вересні минулого року, внаслідок абсолютно помилкового рішення, була спровокована вкрай небезпечна для держави ситуація приходу до влади кримінально-кланового угруповання, яке прагнутиме реваншу за поразку на президентських виборах та встановлення в Україні власної диктатури, що, власне, і відбувається зараз.
Невтішні висновки й наслідки

Навіть цей неглибокий аналіз сучасної ситуації в Україні очевидно вказує на суб’єктивну природу виникнення кризи влади. ЇЇ першопричиною стали фатальні прорахунки Президента України в кадровій політиці, що засвідчує: або явну кадрову кризу команди Президента, або на вкрай незадовільну, безвідповідальну роботу структур, які забезпечують добір керівних кадрів на державні посади.

Суб’єктивність природи кризи влади проявляється й у фактичній відсутності чіткої, системної стратегії державного управління. Ніщо не вказує на наявність чітких стратегічних та тактичних орієнтирів, які планомірно й послідовно реалізуються владними структурами. Натомість, очевидно, що дії влади є хаотичними, безсистемними, як правило – у вигляді запізнілої реакції на чергову надзвичайну ситуацію. Це, у свою чергу свідчить про: відсутність у системі державного керівництва підрозділів системного моніторингу й аналізу за напрямками чи їх неналежної роботи, або, що до порад цих служб керівники просто не дослухаються.

Відсутність системності й прогнозованості в діях владної команди свідчать і про неліквідність суспільних зобов’язань, прийнятих на себе кандидатами під час виборів. Тобто, передвиборчі програми – були лише порожньою агіткою, формою політичного шахрайства й не більше. Або самі кандидати, які йшли із цими програмами не уявляли навіть, чим конкретно доведеться перейматися, отримавши владу, тобто абсолютно не підготовленими до виконання владних повноважень. У гіршому випадку – здобуваючи владні посади представники владної команди не збиралися перейматися суспільним інтересом, а лише мали на меті свідомо використовували доступ до суспільної скарбниці за для власного збагачення.

Яскравою ілюстрацією такого підходу (некомпетентного або відверто злочинного) є зимова газова криза, яка легко прогнозувалася ще з весни минулого року. Натомість, ні глава НАК «Нафтогазу» Івченко, ні його куратор Третьяков, ні міністр ТЕК Плачков, вочевидь, цією проблемою не надто переймалися, як, до речі, і президент Ющенко. Поки не «грянув грім» – РАО «Газпром» не почав знижувати тиск у транзитних магістралях. І тут, знов-таки, несподівано до енергетичних керманичів, з’ясувалося, що законтрактований туркменський газ в Україну не надходить, оскільки газпромівські структури викупили повне завантаження транзитних потужностей…

А потім було «Росукренерго» і скандал світового масштабу навколо кримінальних оборудок цієї фірми-прокладки…

Були й публічні заяви президента Ющенка, що він особисто готовий підписатися під кожним словом так званої угоди між «Нафтогазом» та «Росукренерго», які закінчилися принизливим звертанням до ФБР США із проханням з’ясувати засновників цієї скандальної структури-посередника, ніби в Україні немає СБУ, яка власне, і мала б супроводжувати укладання таких угод державною структурою… А потім, несподівано з’ясувалося, що й потреби у цих запитах не було, бо президент Ющенко, як виявилося, ще до президентства був особисто знайомий із одним із засновників «Росукренерго» Фірташем… А суспільство так й не отримало відповіді від першої особи – чим був тоді викликаний такий прояв амнезії? Надмірною зайнятістю чи іншими причинами? Але це питання риторичні.

Не риторичним є безспірний факт – скандал з «Росукренерго» не додав голосів на виборах «помаранчевим» партіям, натомість – збільшив число прихильників опозиціонерів, чим зміцнив їхню присутність у діючому парламенті…

Отже, повертаючись до наведених на початку цієї статті слів Президента України щодо «коаліційного» серіалу, можна не безпідставно стверджувати, що в сучасній конфігурації парламенту присутній величезний доробок його особисто та його політичної партії. Як ми побачили, політична криза розвивалася абсолютно прогнозовано й не миттєво в часі. Її взагалі просто могло б не бути, якби ті, хто брав на себе величезну відповідальність за державну владу, хоч трохи усвідомлювали, що часи розвиненого кучмізму, як концентрованого втілення «великого дерибану», уже відійшли й потрібні зовсім інші підходи й правила. Потрібні нові ідеї, продуктивні дії, а не красиві гасла та різнокольорові стрічки. Бо результат нерозуміння цієї простої суспільної потреби – наочний і матеріальний: суспільство стоїть на порозі кримінально-комуністичного мракобісся та ретроградного вектору в минуле. А країна – перед прірвою політичної ізоляції, нестабільності влади та поступового сповзання в стан протекторату тоталітарного сусіда, якому, насправді, ні народ, ні його проблеми не потрібні. Потрібна територія та ресурси.

Хоча поки що, ще існує можливість зупинитися. Як каже президент Ющенко, перегорнути сторінку й розпочати із чистого аркушу. Бо перший досвід демократичних виборів був невдалим, і є загроза, що він виявиться останнім. Невідомо на скільки років. І це – головне, що потрібно розуміти кожному.

Закінчення третьої частини аналітичного серіалу про процес формування української влади після виборів, які вперше, світова спільнота визнала повністю вільними й демократичними. Початок дивитись: «Кого обираємо?», «Як ми голосували?»

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки осягнувши минуле, люди будуть здатні на пророцтва, що спрямовані в майбутнє”
Дмитро Волкогонов

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.