Аратта - На головну

18 січня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Дикий сервіс здичавілої країни

Думка українця 8870 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 11.05.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Дикий сервіс здичавілої країни
Спробуйте за кордоном зробити якесь зауваження офіціантові чи продавцеві – вас уважно вислухають, ніколи не нагрублять. А спробуйте зауважити продавцеві у Києві, що він хліб бере руками, у відповідь почуєте: «Так, карочє, бєрьотє хліб ілі нєт?» Здається навіть, що за мить він ще й додасть «б...ь!»...

Не знаю, як кому, а мені відразу легше стало, коли дізнався, що саміт перенесли. Виявляється, наш президент підтримав усіх інших прогресивних президентів, канцлерів і прем’єрів, і теж відмовився від саміту. І добре, а то б і вийшов сам-IT.

Ще б ото Євро-2012 відмінили – і взагалі б спокій настав. А то життя нема. Не дурний казав: перед смертю не надихаєшся. Отак і наші великі господарники за лічені дні до Євро кинулися доробляти недороблене.

Але ж біда наша не тільки в поганих дорогах, нікудишній залізниці, дорогих готелях і ресторанах. Біда наша ще й в людях. У Донецьку так втішилися, що до них приїдуть іноземні туристи, що на радощах уже побили кількох американців та англійців.

Але це ще не все, з чим доведеться стикнутися нашим гостям. Хоча, яким гостям? Гість – це той, кого ти запрошуєш, кому ти радий, кого чекаєш і тішишся, коли він приїде. А тут же ж припруться вороги! Якими нас усі роки совєтської влади лякали.

Усі ці пихаті буржуї. Уявляю собі ці кислі міни наших офіціантів у ресторанах, сонні мармизи дамочок на рецепціях у готелях і відморожені морди продавців у крамницях. Усі вони мають такий вигляд, ніби щойно повернулися з похорону улюбленої тітоньки. Від таких почвар не те що англійської мови не доб’єшся, а й державної. Ще й нагрублять, що не зобов’язані знати.

Спробуйте стати посеред вулиці з розгорнутою картою де-небудь у Польщі. Не простоїте й кількох секунд, як до вас хтось підійде і запропонує допомогу. У Києві і Харкові (у Донецьку я ніколи не був) вам це точно не загрожує. Коли я мандрую за кордоном, то намагаюся розгортати карту десь у менш людному місці, коли бачу, що й сам собі раду дам.

Нє, за Львів я спокійний. У нас людина з картою в руках викликає завше інтерес, офіціантів і барменів уже надрочили так, що вони з відвідувачами і здороваються, і прощаються, і дякують, і цікавляться, чи було смачно. Це у Києві продавці, побачивши потенційного клієнта, звертаються до нього нахабним і командним "Спрашівайтє!". У Львові кажуть "Слухаю вас?". Себто тут продавець нікому нічого не нав’язує, він не вимагає дії від вас – ЗАПИТУВАТИ, а діє сам – СЛУХАЄ. Так це приблизно виглядає і за кордоном.

Росіян і українців зі Сходу за кордоном легко упізнати по надутих обличчях і похмурих поглядах. Коли я мандрував Америкою, я легко їх усіх вираховував. І перше, що мене в Америці, а потім і в Європі зворушило, це усміхнені обличчя і привітність. Причому не тільки в крамницях чи ресторанах, а й на вулицях. Їду я на ровері повз приватні будиночки, а мені з усіх усюд махають руками, гукають "хай!". Це мені так сподобалося, що я розвернувся і ще раз проїхався тією ж вуличкою. Не без особливої причини – мені так привітно помахала рукою дівчина, яка, сидячи у шезлонгу читала книжку, що я подумав: це ж треба – відірвалася від читання, щоб мене привітати. Але й другого разу усе повторилося, і та сама дівчина знову відірвалася від книжки і помахала мені рукою, а я відповів їй.

Спочатку мене це дивувало, але коли я став вітатися у відповідь, або навіть першим, то сподобалося. Якось відразу налаштувався на гарний настрій, наче б потрапив не в чуже місто, а на рідну вулицю, де всі усіх знають. Спробуйте за кордоном зробити якесь зауваження офіціантові чи продавцеві – вас уважно вислухають, ніколи не нагрублять.

А спробуйте зауважити продавцеві у Києві, що він хліб бере руками, у відповідь почуєте: "Так, карочє, бєрьотє хліб ілі нєт?" Здається навіть, що за мить він ще й додасть "блять!"

Офіціанти за кордоном знають, що рахунок треба подавати кожному з товариства за столом. У нас можуть і обуритися, пояснюючи, як це їм складно усе розписувати. За кордоном досить часто вітаються з незнайомцями, не маючи наміру подальшого спілкування. Наприклад, вітання можна почути в ліфті, хоча люди можуть бути незнайомі. Такі вітання, що супроводжуються зазвичай посмішкою, ні до чого не зобов’язують. Вони так само, як і посмішка, служать тільки демонстрацією доброзичливості і відсутності агресії. Вітання для росіян, а відтак і для більшості українців, як правило, припускає подальше спілкування. Більше того, воно зобов’язує обох співрозмовників почати розмову.

В Америці ідучи повз зграю підлітків, які щось жваво обговорювали серед вулиці, я внутрішньо зібрався, готуючись до несподіванки. Яке ж було моє здивування, коли галас припинився, а підлітки чемно привіталися. І все. Я відповів, минув їх, і вже за спиною долинув до мене їхній галас, який жодною мірою не стосувався мене.

Однак у Києві в такій самій ситуації, минаючи зграю хлопців, які жили на тій самій вулиці, на якій я знімав помешкання, я почув у спину "прафєсар". Що ми не обмінялися привітаннями, здається, й уточнювати зайве.

У селах Галичини люди вітаються з незнайомим "Слава Йсу!", бо така традиція. Дослідник історії Львова покійний Єжи Яніцкі казав: "Wiesz, co jest najcharakterystyczniejsze we Lwowie? Wszedzie w Polsce, jak pukaja do drzwi, to sie pytaja: Kto tam? A we Lwowie mowilo sie: Prosze wejść" ("Знаєш, що найхарактерніше для Львова? Всюди в Польщі, коли стукають у двері, то питають: Хто там? А у Львові казали: Прошу заходити").

Ще одна колишня львів’янка згадувала, яким був усміхненим Львів перед війною: одного разу на вулиці вона нехотячи наштовхнулася на перехожого, але не встигла вибачитися, бо він вибачився першим, хоча саме вона загапилася, а не він.

Я не раз чув здивування іноземців, що росіяни і українці, заходячи у крамниці, – не в супермаркети, а в маленькі крамнички – не вітаються. Вони просто не помічають продавця або хазяїна. А коли продавець вітається і навіть заговорює, то бачить знову ж таки відморожені обличчя. Звичайно, там, у них, записано у правилах: йти на контакт з клієнтом, бути ввічливим і привітним. Але вони з цими правилами живуть уже стільки літ, що це вже у них в крові.

Ще одна суттєва риса, яка відрізняє нас від іноземців – їхня неконфліктність. Вони просто намагаються уникати конфлікту. Я сам чув, як господар оселі, у якій я жив, обурювався тим, що його сусід часто ставить машину так, що заїжджає одним колесом на його газон. Щоразу, спостерігаючи це, він шлякає, каже "от ідіот" і мотає головою, але жодного разу не вийшов і не сказав усе те, що він про того думає. Навпаки – продовжував увічливо вітатися, обмінюватися прогнозами на погоду і т. д.

Ну, я про себе не скажу, що теж такий, мабуть, я б спробував сусідові пояснити його негідну поведінку, але зате дружина моя така. Колись до неї сусід почав щось викрикати, а були саме Великодні свята, вона мовчить, мовчить, а тоді: "І вам Христос Воскрес!" Той враз заткнувся, голову увібрав і зник.

Якщо американський хлопчик напише у своєму фейсбуці щось погане про іншого американського хлопчика, то батьки й тут не стануть скандалити з батьками, а просто зателефонують у шкільну поліцію, звідти задзвонять до батьків поганого хлопчика і поставлять його інтернет-писанину на контроль.

А ще іноземців неабияк здивують у наших крамницях та й у супермаркетах спеціальні тарілочки для грошей. Екзотика! У багатьох (а може й у більшості) країнах звиклося гроші давати в руку.

Тут я згадав, що є у нас і таксисти такі, які не беруть гроші в руки, а кажуть класти їх на бардачок. І одна молочарка, привозячи нам молоко, казала гривні разом із копійками кидати їй у торбу. Ніколи не брала в руку. Мабуть, це вже якийсь забобон.

Одне слово, туристам у нашій країні доведеться багато з чого подивуватися. Особливо з ненав’язливого сервісу. Хоча ні... Один сервіс таки нав’язливий – проститутки. В Борисполі уже пропонують карту борделів столиці.

А-а, ну, так – прийшла весна, жінки почали роздягатися.

Від «Аратти». Хамство і демагогія починаються в той момент, коли в опонента закінчуються аргументи на свою користь. Або коли він починає розуміти, що спочатку зайняв неправильну позицію, але відступити не дозволяє гординя чи брак культури.

Хамство - це визнання поразки, обтяжене небажанням це визнавати.

Щоб якось утішити уражене самолюбство, багато хто починає нападати. Часто ми не можемо усунути джерело хамства, і в цьому сенсі хамство непереможне...

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Церква - скоріш лікарня для грішників, ніж музей святих”
Ебігайл Ван Берен

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.