Актуально
31787 переглядів
|
Зигмунд Фрейд (6 травня 1856 р.- 23 вересня 1939 р.) |
Власне, ідея того, що частина змісту психіки не усвідомлюється, але, тим не менш, впливає на нашу поведінку, не була на той час такою вже й новою. Були й спроби впливати на приховане у підсвідомості з лікувальною метою - при лікуванні істерії за допомогою гіпнозу.
Починав Фрейд як невролог, що дало йому можливість спостерігати різні випадки істерії. Власне, при лікуванні істерії був вперше застосований і метод катарсису (створений старшим товаришем Фрейда - Й. Брейером), і метод психоаналізу. Тоді був помічений і зв’язок істеричних симптомів з психотравмуючими ситуаціями, що трапилися в минулому.
Брейєр першим став застосовувати те, що пізніше склало суть методу психоаналізу: підштовхував пацієнтів в гіпнотичному трансі згадувати ситуації, що призвели до виникнення захворювання. Було відмічено, що в ряді випадків це призводить до ослаблення симптомів. Це і став використовувати молодий Фрейд.
Звичайно, про нього ходить безліч анекдотів та історій, і тепер уже нелегко визначити правду. Хтось пише, що він був просто посереднім гіпнотизером і тому шукав, чим замінити гіпноз. Але той факт, що катарсичний метод, застосований під гіпнозом, не завжди спрацьовував як потрібно, і результати зазвичай були нестабільні. Гіпноз дозволяв обходити опір, але не позбуватися від нього. Природно, неподолані психологічні захисти сприяли витісненню, і пацієнт знову повертався до звичного хворобливого стану. Фрейд став стимулювати спогади в стані без сну, намагаючись домогтися усвідомлення пацієнтами психотравмуючої ситуації.
Назагал, люди давно розуміли, що за багатьма випадковими діями, застереженнями, помилками стоять абсолютно реальні думки і наміри. Але Фрейд першим вирішив використати цей матеріал у психотерапії. Він вважав, що ніщо в наших вчинках не випадково, що навіть помилкові дії детерміновані прихованим вмістом несвідомого. Метод вільних асоціацій, коли клієнт говорить все, що приходить йому в голову - це спосіб частково обійти психологічний захист, які перешкоджають усвідомленню.
На практиці пацієнт, лежачи на кушетці, розповідав і описував все, що приходило в голову. Лікар сидів поза полем зору пацієнта, майже не втручаючись, лише спонукаючи до розмови. Думки, емоції, що проявлялися при цьому і давали необхідний для аналізу матеріал. По ньому лікар робить висновки про приховані в несвідомому почуття і починання. Фрейд першим став досліджувати випадкові і помилкові дії, застереження, описки тощо (дослідження «Психопатологія повсякденного життя», 1901 р.)
І звичайно ж, Фрейд першим усвідомив можливість наукового аналізу сновидінь - «царського шляху до несвідомого» («Тлумачення сновидінь», 1900).
Не можна не відзначити чудової роботи «Дотепність і її відношення до несвідомого» (1905), де на величезній кількості жартів та анекдотів показана робота тих же механізмів, що створюють сновидіння і помилкові дії.
Але одного цього було явно недостатньо. Найбільшою заслугою Фрейда було створення теорії, що описує принципи і механізми роботи психіки. Що, як і чому витісняється зі свідомості; куди «діваються» витіснені спонукання; як неусвідомлюване впливає на нашу поведінку; як виникають невротичні симптоми - все це, по суті, лягло в основу сучасної психотерапії. Причому психотерапії глибинної, спрямованої не тільки на полегшення окремих невротичних симптомів, а й на серйозні особистісні зміни. І навіть робота над окремими симптомами була більше результативнішою, адже психоаналітичне лікування передбачає збільшення усвідомленості.
Спочатку Фрейд вважав, що достатньо просто згадати ситуацію, що спровокувала розвиток симптомів. Пізніше стало ясно, що просто інтелектуального згадування недостатньо, що минулу ситуацію необхідно знову пережити емоційно. По суті, пацієнт повинен був відтворити ситуацію минулого, пережити її, вивільняючи енергію блокованих колись емоцій.
Підвищена увага до сексуальної сфери, пошук причин неврозів в психосексуальних переживаннях часто викликають іронію. І тут непогано б згадати, в який час працював Фрейд. Раз за разом стикаючись зі схожими причинами невротичних розладів, він мав сміливість відкрито відстоювати свою точку зору. Хіба це не робить йому честі як вченому?
Так, пізніше багато причин неврозів були переглянуті (особливо неофрейдистами, що змістили акцент на соціокультурну сферу). Але по-перше, неофрейдисти працювали в середовищі іншої культури (американської, а не європейської). По-друге, вони «стояли на плечах титана», який дав розуміння того, як організовані душевні процеси (а це так і залишилося основою психоаналізу).
Звичайно, теорія з часом видозмінювалася, уточнювалася і переглядалася. Спочатку була створена топографічна модель особистості, що виділяє певного роду рівні свідомості: несвідоме (яке не усвідомлюється в принципі або усвідомлюється після подолання опору), свідоме і підсвідоме (те, що не усвідомлюється зараз, але може бути усвідомлено).
Потім, у структурній моделі, Фрейд виділив три компоненти:
1. Воно - вроджені та набуті потяги й інстинкти. «...Темна, недоступна частина нашої особистості ...у своєї межі Воно відкрите соматичному, вбираючи звідти в себе інстинктивні потреби... Завдяки потягам Воно наповнюється енергією, але не має організації...»
2. Я - «це частина Воно, яке було видозмінене під безпосереднім впливом зовнішнього світу... Я репрезентує те, що можна назвати розумом або здоровим глуздом... Я подібне до вершника, який повинен стримувати переважаючу силу коня, з тією різницею, що наїзник намагається зробити це за допомогою своєї власної сили, тоді як Я використовує для цього запозичені (у Воно) сили».
3. Над-Я - структура, яка реалізує контроль, що включає систему цінностей і соціальних установок.
Воно присутнє спочатку, «підпорядковується» принципом задоволення, його інстинктивні потреби вимагають негайного задоволення. Над-Я формується під впливом соціуму (передусім батьків) і так само орієнтоване не на реальність, а на певний ідеал. Я - прагне реалізувати потреби в соціально прийнятному контексті, керуючись принципом реальності. З іншого боку, Я відчуває тиск з боку Над-Я, вимоги якого можуть не мати нічого спільного з реальністю. Таким чином, Я відчуває тиск потягів, совісті і зовнішнього світу. Якщо суперечності занадто великі, відбувається «втеча у хворобу», або задоволення вимог Воно або Над-Я непрямим, символічним шляхом, через утворення невротичних симптомів.
Інша концепція пов’язана з вивченням інстинктів. Спочатку Фрейд виділяв в якості рушійних сил особистості сексуальний інстинкт і інстинкти Я. Агресивність розглядалася як компонент сексуального потягу. Пізніше Фрейд переглянув свої погляди, запропонувавши нову дихотомію інстинкту життя Ероса і інстинкту смерті Танатоса («По той бік принципу задоволення», 1920; «Я і Воно», 1923).
Економічна модель психіки описує розподіл, використання і трансформацію життєвої енергії. Джерелом енергії Фрейд вважав сексуальні інстинкти. Не маючи можливості реалізуватися «за прямим призначенням», енергія лібідо «відривається» від джерела і прямує на ті чи інші функції. При цьому енергія не може зникнути, і витіснені в несвідоме імпульси та інстинкти нікуди не зникають. Енергія може відніматися від одних психічних інстанцій або процесів і направлятися до інших, може накопичуватися або зв’язуватися в якомусь бажанні, думці, звичці.
Важливим компонентом теорії Фрейда стала концепція психосексуального розвитку, що проходить кілька стадій. При успішному їх проходженні формується «нормальний» тип особистості, здатної досягати повноцінної розрядки лібідо в статевому акті. Розглядаючи ширше, - це повноцінна особистість, здатна до зрілої любові без переживання внутрішніх конфліктів. Порушення на кожному етапі розвитку формують ті чи інші особистісні порушення, а нерідко - певний тип характеру. Цю теорію розвинув В. Райх, а пізніше А. Лоуен, і вона заслуговує окремої розмови.
У 20-30-і роки Фрейд пише ряд робіт, присвячених релігії («Майбутнє однієї ілюзії», 1927), взаєминам особистості і соціуму («Невдоволення культурою», 1929), закінчує «Лекції з введення у психоаналіз» (1917, 1933) .
А ось ще одне відкриття, до якого Фрейд був прямо причетний. У 1880-х роках офтальмолог Карл Колер, який бере участь в дослідженнях, відкриває анестезуючу дію кокаїну на слизові оболонки, відкривши місцеву анестезію. Фрейд, що активно досліджував дію кокаїну, пройшов повз це відкриття (є ймовірність, що причиною був від’їзд Фрейда, через що він не провів експерименти сам). Зате, здається, саме Фрейду належала ідея замісної терапії в наркології: він пропонував і використовував кокаїн при лікуванні алкогольної та морфінової залежності.
На жаль, заодно він популяризував в Європі кокаїн, будучи переконаний в його нешкідливості. З пісні слів не викинеш, статті Фрейда про користь кокаїну зіграли чималу роль в його розповсюдженні. Втім, наркоманія в Європі вже існувала, а свиня болото знайде, і популяризація не найбільш важкого наркотика не надто зіпсувала наукову репутацію Фрейда. Та й сам він незабаром усвідомив, що кокаїн несе не тільки користь. Яку роль в великих відкриттях Фрейда зіграло його захоплення кокаїном, залишається тільки гадати.
Напевно, мають рацію (хоча б частково) ті, хто вважає теорії Фрейда відображенням його власних комплексів. Ось тільки непогано було б почитати роботи самого Фрейда. А там відображається інша сторона його особистості: справжнього вченого, що все життя шукав істину. І дуже особистісно ставився до того, що відбувалося з його пацієнтами. І яким не було б відношення до особистості Фрейда, саме по його стопах йшли покоління блискучих учених (наприклад, його колега і послідовник Карл Густав Юнг - прим. “Аратти”), які розвивали і часто «виправляли» психоаналітичну теорію.
І нікого іншого не можна з такою підставою назвати батьком сучасної психотерапії. Сенс всіх пошуків Фрейда найкраще відображає його кредо: «Там, де було Воно, повинно бути Я» .
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
