Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чому Україна не Європа?

Державність 10563 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.05.2012 | Всі публікації | Версія для друку

 Чому Україна не Європа?
При бажанні можна знайти численні відмінності між жителями Євросоюзу та України, які стосуються різних сфер – економіки, політики, ставлення до прав людини, культури тощо. Однак є одна принципова ідеологічна річ, про яку ми «скромно» мовчимо.

Це – ставлення до комуністичної ідеології та комуністичного минулого. Якщо в Євросоюзі комунізм трактується так само, як нацизм, то у нас це дві великі різниці. І якщо для більшості наших людей нацизм зло, то комунізм ледь чи не добро.

Правда, на зорі незалежності робилися спроби (хай і слабкі) відгородитися від комуністичного минулого. За президенства Леоніда Кравчука була заборонена компартія, пробували ліквідувати символи тоталітаризму. Однак скоро все почало повертатися на круги своя. Тепер ми дожилися до того, що деякі наші високопосадовці відверто демонструють своє залюбування «славним радянським минулим» (особливо під час «дня побєди»). Окрім того, маємо дефіляди з червоними прапорами і навіть портретами Сталіна на вулицях українських міст, відновлення й спорудження пам’ятників не лише «дєдушці Лєніну», а й кривавому тирану Йосифу Джугашвілі. І не тільки це…

У Євросоюзі такого й близько немає. Зате є інше.

Інститут національної пам’яті – у нас і в Польщі

Зовсім недавно довелося мені формально й неформально поспілкуватися з працівниками Інституту національної пам’яті в Польщі. Це солідна й впливова структура, підпорядкована сейму, який за досить складною процедурою обирає її керівника. Інститут за нашими мірками має просто фантастичний бюджет – десь близько півмільярда гривень на рік. Працює в ньому до двох тисяч осіб. У розпорядженні Інституту численні архіви, в т.ч. спецслужб.

Завдання цієї установи – викриття злочинів комуністичного режиму. Інститут видає численну літературу, зокрема й українською мовою, організовує виставки. Тобто займається реальною просвітницькою роботою. Але не тільки.

Ще одне завдання Інституту – люстрація. Інститут «тестує» польських політиків, з’ясовує, чи співпрацювали вони з комуністичними спецслужбами. З приводу цього спалахували скандали. Наприклад, з батьком «Солідарності» Лехом Валенсою. Зрозуміло, такі речі не дуже приємні. Але відречення від тоталітарного минулого – справа не проста.

У нас, звісно, зовсім інакше. За часів президенства Віктора Ющенка теж створили в Україні Інститут національної пам’яті, були зроблені кроки (правда, не дуже послідовні) на шляху декомунізації, робилися спроби засудити злочини тоталітаризму. Принаймні голосно заговорили про один із них – Голодомор.

Тепер же український Інститут національної пам’яті очолює комуніст.

Як то кажуть – без коментарів.
Наша пам’ять про Другу світову війну – рецидив комунізму?

Під час спілкування з польськими колегами мова зайшла про наочну політику пам’яті. «Пейзажі пам’яті» в Україні та Польщі суттєво різняться між собою. В Україні містах, містечках і навіть селах зустрічаються численні монументи «Великій Вітчизняній». При чому вони не відзначаються вибагливою естетикою. Частина з них навіть не скульптури, а поставлені на постаменти танки, гармати, літаки… До подій Другої світової війни вони мають дуже опосередковане значення. Абсолютна більшість з них виникли в період застою і так або інакше відображали дух брежнєвщини – з її казенністю, байдужістю, фальшем, а то й цинізмом.

Наприклад, мені добре пам’ятається, як споруджували в Луцьку меморіал слави. Це була друга половина 70-х років минулого століття. Споруджували на місці старого кладовища, яке, зрозуміло, під час Другої світової «не воювало». Зате знаходилося у стратегічно важливому місці. Поряд – будинок політосвіти, КГБ, педінститут. Та й до обкому партії рукою подати. А те, що тут лежать кістки померлих – то ж дрібниці. Їх по-варварському витоптали. І спорудили черговий шедевр монументального соцреалізму.

У Польщі зовсім інакше. Ви тут не знайдете помпезних пам’ятників «радянським визволителям». Більшість поляків не вважає прихід червоних, які вибили коричневих із їхньої землі, визволенням – радше зміною одного окупанта іншим. В Україні ж такий підхід вважається, здебільшого, як щось дуже крамольне. Хоча під час Другої світової Польща й Україна знаходилися в приблизно однаковому становищі.

Зате у Польщі майже біля кожного костьолу ви знайдете скромний пам’ятник-хрест воїнам Армії Крайової (структурі, подібній до УПА). А тепер уявіть собі пам’ятник-хрест воякам УПА біля якогось православного храму «найканоніческого» патріархату в Україні. Фантасмагорія – чи не так? Хоча чимало православних священиків у Західній Україні співпрацювало з упівцями. Яскравий приклад – святий Російської православної церкви Амфілохій (Головатюк), який шанується в Почаївській лаврі нарівні з Іовом Почаївським. Проте в житії Амфілохія, яким направо й наліво торгують у зазначеній обителі, про це навіть не згадують. Як і про те, що чимало членів родини Амфілохія були в УПА й зазнали жорстоких репресій з боку «гуманної» радянської влади.

Для поляків воїни Армії Крайової – це справжні борці за свободу Польщі. Про ставлення в нашому суспільстві до УПА – краще помовчати. Якраз у цьому питанні маємо виражений комплекс малоросійства й радянськості.

Правда, в Польщі є не лише пам’ятники воїнам Армії Крайової. Наприклад, у Замості мені довелося побачити ошатно прикрашений хрест. Підійшовши до нього, я довідався, що це пам’ятник Батальйонам хлопскім – підпільній структурі прокомуністичного характеру, яка воювала під час Другої світової війни. Існують у Польщі пам’ятники й радянським воїнам. Але це на могилах, де є їхні поховання. Одне з таких поховань я бачив біля містечка Пултуск, що біля Варшави. Ректор місцевої Академії гуманістичної імені Александра Гейштора розповідав, що кожного року студенти його вишу опоряджають ці могили, де, до речі, чимало поховано українців. Ось і подумалось мені: а чому б добре вгодованим і грошовитим українським політикам, які чіпляють на лацкани своїх дорогих піджаків георгіївські стрічки й палко клянуться в любові до ветеранів «Великої Вітчизняної», не поїхати в той самий Пултуск або в інші місця в країнах Європи, де поховані радянські воїни, і не впорядкувати їхні могили? Або хоча б впорядкувати такі ж могили на теренах України. Правда, замість такої чорнової роботи краще політику-ветеранофілу продефілювати з георгіївською стрічкою або повісити біг-борд зі своєю фізією, вітаючи зі святом «великої перемоги».

На жаль, пам’ять про велику трагедію Другої світової війни у нас активно використовується в політичних спекуляціях. Цього немає ні в Польщі, ні в інших країнах Євросоюзу. Зрештою, спекуляція на цій пам’яті – один із найбільших симптомів закоріненості комуністичної ідеології в нашому суспільстві.

Замість епілогу

Після розпаду СРСР економічний, військовий, науковий потенціал України був не менший, ніж на той час деяких нинішніх країн Євросоюзу. Але для цієї спільноти країн важлива не лише економіка чи питання оборони. Туди приймаються держави, населення яких у основній масі сповідує принципи демократії, а не тоталітаризму (в якій би це не було формі – комунізму, нацизму чи релігійного фундаменталізму). Україна, схоже, до таких держав не належить.

До речі, зовсім недавно «Укрінформ» оприлюднив цікаву інформацію: на вулицях Леніна в українських містах і селах розташовано 1906 органів місцевого самоврядування. Тобто українська влада, здебільшого, й далі продовжує жити «з Леніним у серці». То навіщо такій владі Євросоюз?..

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли я ознайомився з партіями марксистів, соціалістів, лібералів та демократів, то за спиною кожної з них я побачив хитрий писок жида”
Іван Франко

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.