Аратта - На головну

24 березня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Віктимна політична поведінка «реєстрових інтелектуалів»

Державність 9854 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 6.06.2012 | Всі публікації | Версія для друку

 Віктимна політична поведінка «реєстрових інтелектуалів»
За кількістю лайливих, презирливих та зневажливих слів, сказаних за останні кілька років на адресу вітчизняних політиків, Україна, мабуть, установила світовий рекорд і заслуговує на занесення до Книги Гіннеса.

І якби то були просто словеса, мовлені знічев’я чи то «під мухою» – ні, майже всі вони мають реальне підґрунтя, Українська політика останнього часу – це компендіум нереалізованих можливостей прогресивного розвитку країни і паноптикум персонажів, в силу дій (чи бездіяльності) яких ці можливості так і залишилися суто абстрактними. Причому йдеться не тільки про діячів нинішньої партії влади, чий проФФесіоналізм уже став легендарним; але ж ні – всі без винятку опозиційні сили тим чи іншим боком задіяні у бездарних, а часом і ганебних речах. Одні більше, одні менше, ба більше – деякі політики з числа опозиціонерів справді «чисті», навіть карткою їхньою депутатською ніколи ніхто інший не голосував, тільки самі, але ж у масовій свідомості все вирішують загальна картина і загальні результати. А останні вкрай невтішні, і це видно, як то кажуть, неозброєним оком.

Відтак хор прокльонів на адресу української політики та політиків звучить усе голосніше й голосніше, а зневага до них у суспільстві й особливо у його освіченій частині невпинно зростає. Все більш модною стає ідеологія так званого «противсіхства», яке стало вирішальним чинником президентських виборів 2010 року, коли жоден із кандидатів не одержав понад 50% голосів, відтак уперше в новітній історії України її очолив президент меншості. Нині ж публікуються все нові й нові інтелектуальні маніфести «противсіхства», в яких їхні автори гордо сповіщають, що вже тривалий час голосують проти всіх і надалі не збираються підтримувати нікого, бо в українській політиці відсутні гідні уваги й поваги персонажі. Інші ж автори публічно каються, що 2010 року не приєдналися до «противсіхів» й обіцяють виправитися на цьогорічних парламентських виборчих перегонах. А оскільки графа «проти всіх» у бюлетенях для голосування тепер відсутня, то з різних усюдів лунає заклик узагалі проігнорувати ці вибори. Мовляв, слід зачекати, допоки не виросте принципово нове покоління вітчизняних політиків, здатне думати і дбати не тільки про себе, а й про народ та рідну країну. От тоді, і тільки тоді матиме сенс іти голосувати, от тоді й розквітне українська демократія.

До цього додається взаємна критика галасливих прихильників тих чи інших опозиційних сил – мовляв, тільки ми правильні опозиціонери, а ви давно вже продалися владі й дієте проти інтересів народу. Причому нерідко критика на адресу колег із опозиційного табору є значно дошкульнішою й галасливішою, ніж на адресу влади. І головне, що йдеться не про прикуплених політологів чи публіцистів – ні, у цих голосах відчувається щиросерда зненависть…

Наслідки роботи «чорноротих Гапок»

Загальний результат усього цього передбачуваний і зрозумілий – ба, його чітко зафіксували соціологічні дослідження. Так, згідно з результатами квітневого всеукраїнського опитування, проведеного Центром Разумкова, упевнені в тому, що візьмуть участь у виборах до Верховної Ради, тільки 35,5% респондентів. Ще 30,6% відповіли, що скоріше за все взяли б участь у виборах. 10,9% опитаних упевнені, що не прийдуть на вибори до Ради, а 9,1% респондентів скоріше за все не пішли б на вибори. Решта опитаних вагалися з відповіддю.

Іншими словами, зважаючи на усталені тенденції розподілу тих категорій опитаних, що вагаються стосовно участі у виборах, у реальному голосуванні – якби вибори до Верховної Ради проходили наприкінці квітня – взяло б дещо менше, ніж 60% українських громадян. Такої низької потенційної електоральної активності в Україні за останні чверть століття – коли почали проводитися регулярні соціологічні дослідження і коли вибори перестали бути беззмістовним радянським ритуалом – не фіксувалося. І наслідки такого масштабного поширення абсентеїзму, тобто ухиляння від участі у виборчих перегонах, є однією із найважливіших ознак нинішнього часу.

Та що цікаво: найменше все це зачепило провладні політичні сили, за які зараз готові проголосувати понад 20% загального числа виборців (якщо брати до уваги партійні списки). Це приблизно стільки ж людей, скільки повністю довіряє вищим владним органам. Водночас існує вкрай високий рівень недовіри до президента (близько 60% опитаних), до уряду (приблизно стільки ж) та до Верховної Ради (майже 70%) – але ця недовіра не вилилася у підтримку опозиції, тобто у прагнення змінити владу шляхом виборів. І йдеться-бо не про недовіру на підставі того, що «ви там уже були» – адже ані «Свобода» Олега Тягнибока, ані УДАР Віталія Кличка не мали фракцій у Верховній Раді та міністрів в уряді. Йдеться радше про негоцію опозиції за принципом «усі вони однакові, й інших бути не може, принаймні, сьогодні».

Цей висновок наочно підтверджують дані згаданого вище соціологічного опитування. За опозиційні партії, якщо брати до уваги загальнонаціональний округ і списки, готові проголосувати у півтора рази більше виборців, аніж за партії нинішньої владної коаліції. А водночас у мажоритарних округах бачимо зовсім інше. Так, за єдиного кандидата від об’єднаної опозиції у мажоритарному окрузі готові проголосувати 23,3% опитаних, за кандидата від влади – 16,3%, за незалежного кандидата – 9,1%. Для 35,8% респондентів належність кандидата до влади чи до опозиції не є визначальною, 15,5% опитаних не змогли відповісти на запитання.

Ось так. Десять років тому, коли діяв аналогічний виборчий закон, до Верховної Ради пройшли 100 незалежних (на стадії агітації) кандидати, з яких після складання присяги 99 негайно опинилися у владній коаліції «ЗаЄдУ». Але справа не у короткій пам’яті кожного десятого українського виборця, а у феноменально ефективному впливі популярного гасла останніх років: «Усі вони однакові» – на підсвідомість більше ніж третини українців. І знов-таки: потенційні електоральні втрати опозиціонерів у мажоритарних округах куди більші, ніж у «партії влади». Адже кожен третій прихильник опозиційних партій на національному рівні втрачає свої переконання, коли справа доходить до голосування у мажоритарному окрузі. Отож на цьому рівні сакраментальне: «Всі вони однакові» – успішно перемагає здоровий глузд та політичну логіку. А це унеможливлює ротацію владних угруповань за допомогою загальних виборів, оскільки демобілізує протестний електорат.

Ситуація, коли варто повчитися у росіян

У загальному підсумку бачимо щось на кшталт квадратури кола: опозиція безумовно заслуговує на критику, так само, як і влада, але ця критика не послаблює владу, натомість руйнує (якщо вже не зруйнувала) шанси на успіх не тільки нинішніх, а й потенційних опозиціонерів. Адже навіть у разі появи лицарів без страху й догани інерція негативних суспільних настроїв така, що влада встигне зітнути з цих лицарів голови, аж поки суспільство не повернеться в їхній бік; і це не просто метафора – згадаймо-но про голову Георгія Гонгадзе, про загадкове зникнення Михайла Бойчишина і не менш загадкову загибель В’ячеслава Чорновола; список дуже легко продовжити…

То що ж учинити? Припинити критику дій опозиції, відновивши її після приходу нинішніх опозиціонерів до влади? Але це робити вже запізно, як то кажуть, поїзд пішов. Та й без «критичного супроводу» своїх дій українська опозиція стане ще більш неефективною, ніж сьогодні. Чи, можливо, слід змінити тональність і стилістику критики, від її голобельного характеру, а натомість сконцентруватися на конкретних речах, пропонуючи ефективні варіанти розв’язання тих чи інших проблем? Готової відповіді у автора цих рядків немає. Але можна впевнено стверджувати: той, хто принципово і впродовж років гидує національним політикумом, бо, мовляв, там немає і не може бути гідних його уваги діячів та партій, урешті-решт змушений буде служити політикуму іноземному, окупаційному. І нехай уже сам – це його вибір, але ж подібні персонажі тягнуть на дно за собою й усю країну. Ну, а до чого практично призводять війни на взаємознищення між опозиціонерами чи масова настанова на абсентеїзм, можна наочно бачити на прикладі Росії, коли у регіональних виборах реально брало участь 20-25% громадян, що давало владі змогу «малювати» фантастичні результати цих виборів. І не місцеве «противсіхство» у вигляді неформального руху «Нах-нах» збурило Росію в останні півроку, а настанова на активну участь виборців та структур громадянського суспільства в електоральних змаганнях, що дало змогу закинути до Держдуми за списками угодовських партій кількох пристойних депутатів та мобілізувати людей на опір режимові.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той не вартий пошани”
Максим Рильський

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.