Аратта - На головну

21 жовтня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Віктимна політична поведінка «реєстрових інтелектуалів»

Державність 11066 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 6.06.2012 | Всі публікації | Версія для друку

 Віктимна політична поведінка «реєстрових інтелектуалів»
За кількістю лайливих, презирливих та зневажливих слів, сказаних за останні кілька років на адресу вітчизняних політиків, Україна, мабуть, установила світовий рекорд і заслуговує на занесення до Книги Гіннеса.

І якби то були просто словеса, мовлені знічев’я чи то «під мухою» – ні, майже всі вони мають реальне підґрунтя, Українська політика останнього часу – це компендіум нереалізованих можливостей прогресивного розвитку країни і паноптикум персонажів, в силу дій (чи бездіяльності) яких ці можливості так і залишилися суто абстрактними. Причому йдеться не тільки про діячів нинішньої партії влади, чий проФФесіоналізм уже став легендарним; але ж ні – всі без винятку опозиційні сили тим чи іншим боком задіяні у бездарних, а часом і ганебних речах. Одні більше, одні менше, ба більше – деякі політики з числа опозиціонерів справді «чисті», навіть карткою їхньою депутатською ніколи ніхто інший не голосував, тільки самі, але ж у масовій свідомості все вирішують загальна картина і загальні результати. А останні вкрай невтішні, і це видно, як то кажуть, неозброєним оком.

Відтак хор прокльонів на адресу української політики та політиків звучить усе голосніше й голосніше, а зневага до них у суспільстві й особливо у його освіченій частині невпинно зростає. Все більш модною стає ідеологія так званого «противсіхства», яке стало вирішальним чинником президентських виборів 2010 року, коли жоден із кандидатів не одержав понад 50% голосів, відтак уперше в новітній історії України її очолив президент меншості. Нині ж публікуються все нові й нові інтелектуальні маніфести «противсіхства», в яких їхні автори гордо сповіщають, що вже тривалий час голосують проти всіх і надалі не збираються підтримувати нікого, бо в українській політиці відсутні гідні уваги й поваги персонажі. Інші ж автори публічно каються, що 2010 року не приєдналися до «противсіхів» й обіцяють виправитися на цьогорічних парламентських виборчих перегонах. А оскільки графа «проти всіх» у бюлетенях для голосування тепер відсутня, то з різних усюдів лунає заклик узагалі проігнорувати ці вибори. Мовляв, слід зачекати, допоки не виросте принципово нове покоління вітчизняних політиків, здатне думати і дбати не тільки про себе, а й про народ та рідну країну. От тоді, і тільки тоді матиме сенс іти голосувати, от тоді й розквітне українська демократія.

До цього додається взаємна критика галасливих прихильників тих чи інших опозиційних сил – мовляв, тільки ми правильні опозиціонери, а ви давно вже продалися владі й дієте проти інтересів народу. Причому нерідко критика на адресу колег із опозиційного табору є значно дошкульнішою й галасливішою, ніж на адресу влади. І головне, що йдеться не про прикуплених політологів чи публіцистів – ні, у цих голосах відчувається щиросерда зненависть…

Наслідки роботи «чорноротих Гапок»

Загальний результат усього цього передбачуваний і зрозумілий – ба, його чітко зафіксували соціологічні дослідження. Так, згідно з результатами квітневого всеукраїнського опитування, проведеного Центром Разумкова, упевнені в тому, що візьмуть участь у виборах до Верховної Ради, тільки 35,5% респондентів. Ще 30,6% відповіли, що скоріше за все взяли б участь у виборах. 10,9% опитаних упевнені, що не прийдуть на вибори до Ради, а 9,1% респондентів скоріше за все не пішли б на вибори. Решта опитаних вагалися з відповіддю.

Іншими словами, зважаючи на усталені тенденції розподілу тих категорій опитаних, що вагаються стосовно участі у виборах, у реальному голосуванні – якби вибори до Верховної Ради проходили наприкінці квітня – взяло б дещо менше, ніж 60% українських громадян. Такої низької потенційної електоральної активності в Україні за останні чверть століття – коли почали проводитися регулярні соціологічні дослідження і коли вибори перестали бути беззмістовним радянським ритуалом – не фіксувалося. І наслідки такого масштабного поширення абсентеїзму, тобто ухиляння від участі у виборчих перегонах, є однією із найважливіших ознак нинішнього часу.

Та що цікаво: найменше все це зачепило провладні політичні сили, за які зараз готові проголосувати понад 20% загального числа виборців (якщо брати до уваги партійні списки). Це приблизно стільки ж людей, скільки повністю довіряє вищим владним органам. Водночас існує вкрай високий рівень недовіри до президента (близько 60% опитаних), до уряду (приблизно стільки ж) та до Верховної Ради (майже 70%) – але ця недовіра не вилилася у підтримку опозиції, тобто у прагнення змінити владу шляхом виборів. І йдеться-бо не про недовіру на підставі того, що «ви там уже були» – адже ані «Свобода» Олега Тягнибока, ані УДАР Віталія Кличка не мали фракцій у Верховній Раді та міністрів в уряді. Йдеться радше про негоцію опозиції за принципом «усі вони однакові, й інших бути не може, принаймні, сьогодні».

Цей висновок наочно підтверджують дані згаданого вище соціологічного опитування. За опозиційні партії, якщо брати до уваги загальнонаціональний округ і списки, готові проголосувати у півтора рази більше виборців, аніж за партії нинішньої владної коаліції. А водночас у мажоритарних округах бачимо зовсім інше. Так, за єдиного кандидата від об’єднаної опозиції у мажоритарному окрузі готові проголосувати 23,3% опитаних, за кандидата від влади – 16,3%, за незалежного кандидата – 9,1%. Для 35,8% респондентів належність кандидата до влади чи до опозиції не є визначальною, 15,5% опитаних не змогли відповісти на запитання.

Ось так. Десять років тому, коли діяв аналогічний виборчий закон, до Верховної Ради пройшли 100 незалежних (на стадії агітації) кандидати, з яких після складання присяги 99 негайно опинилися у владній коаліції «ЗаЄдУ». Але справа не у короткій пам’яті кожного десятого українського виборця, а у феноменально ефективному впливі популярного гасла останніх років: «Усі вони однакові» – на підсвідомість більше ніж третини українців. І знов-таки: потенційні електоральні втрати опозиціонерів у мажоритарних округах куди більші, ніж у «партії влади». Адже кожен третій прихильник опозиційних партій на національному рівні втрачає свої переконання, коли справа доходить до голосування у мажоритарному окрузі. Отож на цьому рівні сакраментальне: «Всі вони однакові» – успішно перемагає здоровий глузд та політичну логіку. А це унеможливлює ротацію владних угруповань за допомогою загальних виборів, оскільки демобілізує протестний електорат.

Ситуація, коли варто повчитися у росіян

У загальному підсумку бачимо щось на кшталт квадратури кола: опозиція безумовно заслуговує на критику, так само, як і влада, але ця критика не послаблює владу, натомість руйнує (якщо вже не зруйнувала) шанси на успіх не тільки нинішніх, а й потенційних опозиціонерів. Адже навіть у разі появи лицарів без страху й догани інерція негативних суспільних настроїв така, що влада встигне зітнути з цих лицарів голови, аж поки суспільство не повернеться в їхній бік; і це не просто метафора – згадаймо-но про голову Георгія Гонгадзе, про загадкове зникнення Михайла Бойчишина і не менш загадкову загибель В’ячеслава Чорновола; список дуже легко продовжити…

То що ж учинити? Припинити критику дій опозиції, відновивши її після приходу нинішніх опозиціонерів до влади? Але це робити вже запізно, як то кажуть, поїзд пішов. Та й без «критичного супроводу» своїх дій українська опозиція стане ще більш неефективною, ніж сьогодні. Чи, можливо, слід змінити тональність і стилістику критики, від її голобельного характеру, а натомість сконцентруватися на конкретних речах, пропонуючи ефективні варіанти розв’язання тих чи інших проблем? Готової відповіді у автора цих рядків немає. Але можна впевнено стверджувати: той, хто принципово і впродовж років гидує національним політикумом, бо, мовляв, там немає і не може бути гідних його уваги діячів та партій, урешті-решт змушений буде служити політикуму іноземному, окупаційному. І нехай уже сам – це його вибір, але ж подібні персонажі тягнуть на дно за собою й усю країну. Ну, а до чого практично призводять війни на взаємознищення між опозиціонерами чи масова настанова на абсентеїзм, можна наочно бачити на прикладі Росії, коли у регіональних виборах реально брало участь 20-25% громадян, що давало владі змогу «малювати» фантастичні результати цих виборів. І не місцеве «противсіхство» у вигляді неформального руху «Нах-нах» збурило Росію в останні півроку, а настанова на активну участь виборців та структур громадянського суспільства в електоральних змаганнях, що дало змогу закинути до Держдуми за списками угодовських партій кількох пристойних депутатів та мобілізувати людей на опір режимові.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ваша так звана релігія діє як опій: вона заманює і приглушує болі замість того, щоб надати сили”
Новаліс

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.