Аратта - На головну

26 вересня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Із думкою про Білорусь

Інший погляд 13213 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.07.2012 | Всі публікації | Версія для друку

 Із думкою про Білорусь
Спеціально Білоруссю я не цікавився. Але так складалося, що час від часу опинявся на білоруській землі – і за часів радянських, і за часів незалежності.

Доводилося спілкуватися і з представниками офіційної, нині чинної білоруської влади, і «нейтральними» білорусами, і людьми опозиційно налаштованими.

Власне, це не якесь спеціальне дослідження на тему, в чому полягає білоруський феномен. А, радше, суб’єктивні враження та роздуми. І водночас намагання неупереджено подивитися на нашу сусідку, оскільки про неї в нас, як не дивно, існує чимало міфів.

Білорусь радянська

Перша моя зустріч з Білоруссю відбулася ще далекого 1982 року, в період глибокого застою, чи «розвинутого соціалізму». Тоді довелося прожити близько півроку в Мінську. Порівнюючи тодішні столиці Білорусії й України, доводиться констатувати, що в Мінську не було такої задушливої атмосфери в плані ідеологічному, як у Києві.

Взагалі Білорусь була на особливому рахунку в СРСР. Мала імідж «партизанського краю», республіки, яка найбільше постраждала під час «Великої Вітчизняної». «Кожен четвертий із білорусів загинув на війні», – про це навіть славнозвісні «Пєсняри» співали. Словом білоруси, з точки зору радянського керівництва, були людьми благонадійними, не націоналісти, як, приміром, українці. Тому в Білорусії допускалося певне вільнодумство. Тут не переслідували дисидентів. Видавали літературу (й немалими тиражами!), яка, в принципі, могла працювати на білоруську національну ідею. В Україні нічого подібного не було.

Я міг спокійно в головній науковій бібліотеці республіки, яка, зрозуміло, носила ім’я вождя світового пролетаріату, брати й читати без якогось дозволу твори Михайла Грушевського. В Україні це виглядало як фантастика. Твори «буржуазного націоналіста» Грушевського тут були під надійним замком.

Що кинулось мені ще в очі – практично повна відсутність білоруської мови в Мінську. Її я міг почути хіба що на сцені Білоруського драмтеатру імені Янки Купали (хоча за кулісами актори розмовляли російською) та ще в Спілці письменників. Київ, правда, в цьому плані далеко не втік. Та все ж…

І тоді, й тепер у Білорусі на білоруську мову не звертали й не звертають увагу. Кілька років тому, беручи участь у науковому семінарі з проблем культур пограниччя в Сувалках (Польща), я почув від одного колеги, що в Польщі більше білоруських шкіл, ніж у самій Білорусі. Спочатку я сприйняв це як жарт. Потім виявилося, що це зовсім не жарт.

Ще що кидалося та й зараз кидається в очі у Білорусі – це численні пам’ятники «Великій Вітчизняній». Одна Хатинь чого варта! А міфічна Брестська фортеця! Сучасна білоруська влада, яка відверто демонструє свою прихильність до радянського минулого, охоче використовує міфологію «Великої Вітчизняної», зокрема ідеологеми «партизанського краю» й великих жертв білорусів під час цієї війни. Непогане пояснення цього феномену дав Маріус Івашкєвічус, який писав: «У Білорусі хочеш – не хочеш, але про війну забути неможливо. Найгірше, що це не лише свідчення пам’яті про трагедію, а ще й політичний інструмент влади. Ця країна уже шістдесят років живе з повоєнною свідомістю, де найбільша вартість – це те, що вдалося вижити, а сім’я не голодує – то яка кому різниця, хто тут керує».

Здається, це чудово розуміє нинішня білоруська влада і особисто Президент Олександр Лукашенко. Останньому принаймні не відмовиш у політичному таланті. Він чудово використовує радянські стереотипи білорусів. Ну не буде ж він робити ставку на білоруську національну ідею, яка ледь животіє! Щоправда, в Білорусі культивується своєрідний білоруський патріотизм – часто можна зустріти рекламні щити, де країна представляється в ідилічному світлі, а в державних установах майже на кожному кроці зустрічаєш символи білоруської держави.

Світло й тіні «білоруського дива»

Білоруська верхівка чудово розуміє, що народу треба дати можливість виживати. Інакше – їй буде важко втриматися при владі. Робити це нелегко – враховуючи обмеженість природних ресурсів та економічного потенціалу республіки. Дехто з політологів говорить, що в Білорусі будується «соціальна держава». Можна це й так назвати. А можна сказати інакше: в Білорусі побудований великий радгосп. При чому я зовсім не вкладаю в слово радгосп якогось негативного змісту. Радгосп – відносно самостійна одиниця, своєрідна державка – зі своєю самодостатньою економікою, соціальною сферою, навіть культурою. Пригадаймо, що нині чинний Президент Білорусі пішов у велику політику з посади директора радгоспу. Для пострадянських керівників це непоганий варіант. Така людина мусила знати і реальну економіку, й займатися соціальними питаннями. Тепер, схоже, Лукашенко реалізовує свій радгоспний досвід у межах держави.

Як виглядає ця реалізація? На перший погляд – непогано. У республіці, як правило, збережені ті господарські структури, які існували за часів СРСР. Формально люди мають роботу, більш-менш прийнятне соціальне забезпечення. Хабарництво не процвітає. Великої майнової різниці між різними групами населення немає. Принаймні на околицях білоруських міст ви практично не зустрінете «царських сіл». Зате побудовано чимало спортивних споруд. Є відносно якісні товари в магазинах, зокрема це стосується м’ясо-молочної продукції. Дороги утримуються в більш-менш прийнятному стані. На вулицях міст не зустрінете п’яних – із цим строго. І головне – чистота, порядок.

Чим не ідилія – принаймні в порівнянні з ненькою-Україною? Не даремно деякі наші політики, особливо провладні, мріють, щоб у нас було так, «як у Білорусі».

Правда, побувши кілька днів у цій «ідилії», починаєш відчувати себе не дуже комфортно. Дозволю собі навести висловлювання-враження про столицю Білорусі польського журналіста й письменника Войцеха Пестки: «Чистота, стерильна чистота, мов у шпиталі… Пронизливе відчуття, неначе цей порядок, лад розрахований не на людину, а на якесь цілком інше мірило. Наче місто занурилося саме в себе, незворушно завмерло. Почуття недовіри, підозріливості». Те саме можна сказати не лише про Мінськ, а й про багато інших міст Білорусі.

Білоруси ведуть себе дуже стримано, слідкують, аби не сказати зайвого слова, чи не вчинити чогось «небажаного» – бо ж кому потрібні неприємності. Звідси «недовіра, підозріливість», зауважені польським журналістом. Зате коли вони потрапляють в нашу Неньку і мають при собі копійку, то, як правило, відриваються по повній. Сам не раз був свідком такого.

А щодо соціальних стандартів – то все дається в порівнянні. Якось кілька років тому довелося їхати з одним білоруським колегою з польського Білостоку до білоруського Бреста. І ось по дорозі він вирішив здійснити закупи в супермаркеті польського містечка Бяла Подляска. Я спитав його, для чого він це робить. Той пояснив, що в Польщі закуплятися дешевше. Тоді я поцікавився: «А як же якість товарів?». Він сказав, що вона нічим не гірша польської, а то й краща.

Тепер щодо білоруського «економічного дива», відсутності безробіття, зарплат. Самі білоруські економісти офіційно визнають те, що їхні виробники не мають дієвих стимулів для господарської діяльності, інновацій. То й не дивно. У країні продовжує фактично функціонувати командно-адміністративна економіка. А ще я недавно зі здивуванням довідався, що близько одного мільйона білорусів працює в Росії. Погодьтеся, для Білорусі це немало. Тобто не все так ідилічно, як видається деяким нашим політикам.

І ще одна річ, яка мене теж свого часу трохи здивувала. Півтора року тому я супроводжував студентів, які брали участь в українсько-білоруській обмінній програмі. Забирав з України білоруських студентів, а з Білорусі – українських. Так ось білоруси, які, здавалось би, у себе живуть у комфортніших умовах, покидаючи нашу землю, плакали. Та й верталися на батьківщину зі здоровими сумками, напакованими українськими товарами. Наші ж байдуже, беземоційно прощалися з Білоруссю. Та й не видно було, щоб вони дуже затоварилися.

Але це, звісно, суб’єктивні враження…

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Світ відповідав розмірам людини,
І людина була мірилом всіх речей”

Михайло Волошин

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.