Актуально
22576 переглядів
 |
Війна на знищення за чужий інтерес захопила мало не всю країну.
Між тим, презентовані в парламенті політичні сили глибоко ворожі й тим, хто щиро радіє новим статусам російської мови в "селі Дурково", і тим, хто в дурощах окупантів вітчизняного походження бачить всюдисущу "руку Москви".
Якщо ви чуєте про "євроатлантичну інтеграцію" або "дружбу з Росією", повірте, вам брешуть у нахабний спосіб.
Усе просто – справа завжди в грошах і ні в чому іншому.
А для "лохів" можна придумувати все нові й нові «актуальні проблеми» доти, поки самі "лохи" не навчаться відчувати свій інтерес так, як це давно вже давно вміють морози, тимошенки, ахметови й порошенки.
Щоб відрізняти свій інтерес від чужого, спробуйте холоднокровно розширити межі нав'язаної моралі, не жаліючи тих, кого здавалося б прийнято жаліти.
Коли влада говорить, мовляв, багаті поділяться з жебраками, будьте впевнені, вас призначать багатим, а бідним стане сіренький держслужбовець, у якого заміський будинок, п'ять квартир і автомобілі "найпрестижніших марок", але, при тому, задуже маленька зарплатня.
Безумовно, свій інтерес - індивідуальний, але в пострадянських просторах у всіх пристойних людей є загальний ворог.
Це не блакитні, жовтогарячі, червоні, білі й рожеві, як можна подумати, будучи обдуреним спецподачею теленовин.
Справжній, відвертий ворог - різнобарвне буржуазне чиновництво.
Ті, хто в нахабний спосіб конвертував владу на початку 90-х років минулого сторіччя й продовжує робити це донині, тероризуючи суспільство брехнею про легітимність їх "приватної власності".
У цієї кримінальної публіки є союзник - багатомільйонна армія жебраків, що геть-чисто забули народну мудрість: "хто не працює – той не їсть".
Чиновники люблять загравати з жебраками - вони довірливі, дурні й мають право голосу, що дозволяє пройдисвітам десятиліттями залишатися при владі, і консервувати бідність, підміняючи необхідні країні ліберальні реформи найбільш дивовижною у цьому світі формою соціалізму.
Якщо говорити про ліберальні реформи, зміст яких - створювати передумови для максимальної, насамперед економічної, незалежності громадянина, то для України надто актуальними є скасування всіх пільг, введення податку на власність, захист інтересів найманих працівників.
Тільки усвідомивши надважливість цих змін, удень і, уночі працюючи над їхнім перетворенням у життя, ми переможемо монолітний альянс клептократів і суцільної вбогості.
Отже, що треба робити:
Скасування всіх пільг
Велика радянська енциклопедія називає «пільгою», цитую, "надання кому-небудь переваг, часткове звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків (наприклад, податкові, пенсійні й інші) або полегшення умов їхнього виконання".
Таким чином, пільги становлять фундамент цілої системи корупційного перерозподілу, у результаті чого особами, наближеними до корита щорічно розкрадаються мільярди.
При цьому орди інфантів, породжених радянською системою, аж ніяк не можуть зрозуміти, чому за комунальні послуги, медицину й проїзд треба платити ринкову ціну або хоча б просто платити.
І це лише верхівка айсбергу. У глибині його - царська пенсія для Білоконя, дача з довічним утриманням для сімейства Фокіних і неосяжні суспільні щедроти для Кучми від його вчорашніх опонентів, які виявилися, насправді, спільниками.
Не менш небезпечні корпоративні, а часом і галузеві преференції.
Суспільству нав’язується думка, що при повному скасуванні пільг самі по собі бідні не виживуть. Це – далеко не так. Бо ті, хто по-справжньому бідкується, давно навчилися покладатися лише на свої сили та на свою родину.
У виняткових випадках можна застосувати практику прямої грошової допомоги. А самі пільги, звичайно, давно настав час скасувати.
Введення податку на власність
В умовах стрімкого зростання цін на землю, нерухомість, а також безпрецедентного попиту на автомобілі, власність повинна стати найголовнішим критерієм багатства людини в очах держави й суспільства.
Платник податків із щорічним доходом в 10 тисяч гривень і власністю, ринкова вартість якої 1 мільйон гривень аж ніяк не бідніше за людину із щорічним доходом в 100 тисяч гривень, але без власності.
Українські політики ніяк не хочуть усвідомити цей факт, який став аксіомою для всіх розвинених країн світу. Навіть серед держав колишнього СРСР, Україна чи не єдина, де поки ще немає податку на власність.
Фіскальні органи неодноразово виходили з такою законодавчою ініціативою, переконливо доводячи, що це єдиний адекватний спосіб наповнити місцеві бюджети й забезпечити умови для реального самоврядування, але щораз натикалися на запеклий опір із боку депутатів-популістів, які не бажають платити за свої багатоповерхові "хатинки".
Якщо негайно не ввести податок на власність, соціальна напруга, як наслідок тиску класу власників на суспільство, буде тільки наростати.
Захист інтересів найманих працівників
Як би архаїчно не виглядало подібне формулювання, саме захист інтересів найманих працівників повинен стати одним із пріоритетів державної політики.
До сьогодні сердобольні народні обранці піклувалися про всіх: починаючи від дітей війни, закінчуючи багатодітними матерями. Прийшов час подумати й про тих, хто їх, "дітей" і "матерів", і самих народних обранців годує.
Головним інструментом захисту інтересів найманих працівників в усьому світі є законодавчо закріплена мінімальна ставка оплати праці.
Саме в ці дні американська палата представників розглядає законопроект про поетапне збільшення такої ставки з нинішніх $5.15 у годину до $7.25 у годину в 2009 році.
Є всі підстави стверджувати, що українська економіка вже сьогодні потягне $1.5 у годину в гривневому еквіваленті з обов'язковим подальшим зростанням цієї цифри.
Багато хто заперечить, мовляв, це обернеться масовими звільненнями й закриттям цілих підприємств. Нічого подібного.
Подібне марення вже доводилося чути напередодні підвищення цін на газ. Хоч одне підприємство зупинилося? У Донецьку зупинили будувати диво-стадіон для "Шахтаря"?
Власники "Запоріжсталі" терміново шукають, кому б продати комбінат? Хімічні олігархи не пересіли на автівки S-класу в новому кузові?
Усе як і раніше, гроші є. Більш того, гарне безробіття завжди краще поганої зайнятості.
Україна просто зобов'язана стати країною високоефективних робочих місць, а епоха безглуздих клерків, робітників-алкоголіків і первісних селян із мотикою, повинні назавжди залишитися в історії.
Скасування всіх пільг, введення податку на власність, захист інтересів найманих працівників - три прості, але настільки важливі реформи швидко змінять країну на краще до невпізнанності.
Тут не потрібні бюджетні кошти, яких завжди не вистачає. Потрібна одна лише політична воля. Але вона – як раз, у дефіциті.
Переклад українською - портал "Аратта".
Публiкацiї за темою «Державність»:
