Аратта - На головну

21 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Полювання на качок

Україна - це Я! 17156 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.08.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Полювання на качок
На відміну від рибалок, які хоч і слабенькі, а все таки траплялися в нашому роді, мисливців у нас взагалі не було ніяких. От і надумав я змінити цю традицію. Відгукнувся на пропозицію друзів - полювати на диких качок.

Недільного дня в гумових чоботях, у вбранні, придатному для мисливства, під’їхав стареньким автомобілем «Москвич» до колгоспної контори.

На ґанку сидів дід Ілько і читав пожовклу від часу газету.

— Мої вітання вам, діду!

— Доброго дня, Миколайовичу.

— Що пишуть?

— Зміни в Політбюро.

— Таж партії вже два роки як нема.

— Так і газета за 1982 рік.

Дід згорнув газету, поправив картуза, тримаючи рукою поперек, підвівся.

— Відчиняти контору?

— Не тільки контору, а і касу.

— Навіщо?

— Рушницю братиму і набої.

— У тебе ж теща далеко, щоб її ганяти.

Ілько Григорович не міг второпати, чи жартую я, чи ні, знаючи мене як поважного молодого спеціаліста господарства.

— В армію мене беруть, діду.

— В яку? Ти ж, Миколайовичу, відслужив уже.

— У петлюрівську. Вчора президент Кравчук підписав указ, просив національно свідомих офіцерів запасу підтримати відновлення армії зразка Директорії, служитиму в полку імені Болбачана, як прадід.

— У пресі не писали...

— За 1982 рік не писали, а за вчора писали.

— Та нам учорашні газети аж на той тиждень привезуть.

— Сотника звання дали, призивають.

— Ти ба... Я знав, що наші повернуться. А що в армії зброї нема, що з колгоспною треба йти...

— Діду, та на полювання, на качку поїду.

— От бісова душа, Юрко, так обнадіяв, а тепер на полювання. Так хотілося вірити в те, що ти говорив, навіть підозри намагався відігнати, — жартома коментував дід.

— Несіть, Григоровичу, рушницю і набоїв з півтора десятка!.

Ілько Григорович, лаючи мене, виніс рушницю, набої.

— Якби не лови, то воно б ніколи і не стріляло. Ти ж тільки не так, як зоотехнік, що всією третьою бригадою по лісі рушницю два дні шукали. Удачі тобі.

Попрощавшись з дідом, поїхав до лісу на озера. На узліссі вже збиралася компанія. Усі в уніформі, все, що потрібно, в них є: зброя, патрони, горілка, харч, а в декого навіть мисливські собаки. Я, необізнаний у полюванні, все розглядав, розпитував, спочатку почувався поряд з такими професіоналами ніяково, але потім, згадавши свого діда, який на соняха з кумом ходив, підняв голову і осмілів. Старший мисливець повідав усім план операції щодо полювання на качок і закликав чітко його виконувати.

Йшли лісом тихенько усім фронтом до берега зарослого озера. Тільки потріскували під ногами гілки. Підходимо до очеретів. І тут раптово злітають сполохані качки, одна, друга, потім одночасно всі, що були по берегових заростях. Хто встиг на злеті одну, хто дві поцілити, а я стояв, не знімаючи з плеча рушниці, й дивився в небо. Там над озером кружляли качки, мисливці пострілювали, але дріб на висоті вже пернатих не діставав.

Я від щирого серця радів, що до качок не можна дострелити, як з протилежного берега почувся гучний постріл — і вниз каменем полетіла качка. Друзі загомоніли і почали обговорювати, з чого можуть так стріляти. Тут другий постріл — падає дві качки. Ніякі мисливські нерви такого нахабства витримати вже не могли. Пішли очеретами до другого берега дивитися. Подиву не було краю, на галявині лежав, уперши в пеньок приклад практично музейної кременівки, дідок. Ладні були все побачити, але це здивувало неабияк.

— Наші вітання, діду, вам!

— І вам, хлопці, добрий день.

— Як величати? В цих краях вас не бачили.

— Дід Олекса, я тут недавно, сина перевели меншого по роботі у ваші краї.

— Діду, а вас міліція не заарештує за таку зброю?

Дід уважно прицілився, пролунав постріл — ми аж поприсідали. До землі знов полетіла качка, за якою хутко побіг дідів рудий породистий песик.

— Так ото, хлопці, з меншим сином приїхав у ваші краї, військовим комісаром він у районі, а старший — прокурором в області.

Аргументи були достатні для того, щоб більше не ставити запитань такого плану, і ми стали розглядати рушницю. Дід підвівся й почав готувати новий набій для пострілу, засипаючи порох і дріб, старанно ущільнюючи їх.

— Ото, хлопці, як був молодший, на зайця ходив. Як побачу його, поставлю на рогатину зброю і стріляю в напрямку, куди побіг вухатий, дріб його й накриває. Втекти в сіромахи шансів ніяких, метрів за сто двадцять діставав без проблем, а то й далі.

Дід Олекса, цікавий чоловік, оповів багато інтересного. Про свого пращура, лебединського гайдамаку, який відібрав цю зброю в сутичці з новосербським підрозділом під Новомиргородом. Його дід цією кременівкою лякав небажаних гостей хутора в грома­дянську, батько у вітчизняну — мародерів, що блукали селом, а він оце інколи полює з нею.

Скінчились наші лови спільним столом, тостами за вдале полю­вання, розповідями, в яких качок не поцілили і які полювання були попередніх років. За старою ми­сливською традицією в пляшки стріляли на вихвалку. А після чарчини шостої вже стороння людина і не зрозуміла б, про що мова — про качок чи поросят, про війну чи полювання. Бо зву­чали такі фрази: «упав заєць в очерет», «ми йшли фронтом під Цвітним», «ми ж не знали, що той вепр не дикий, а. із свиноферми», «діду, ви про полювання, а не про Жукова розказували» і в такому дусі далі. По закінченні застілля тверезіші «завантажили» менш тверезих, і колона мотоцик­летів та автівок рушила до села.

Здав я вранці півтора десят­ка патронів та рушницю Ількові Григоровичу.

— Добридень, Григоровичу, приймай зброю!

— А чом же не стріляв, на кухні зоставили чи як?

— Ні, діду, в армії настріляв­ся, нехай живуть качечки і пло­дяться.

— Може, воно й так, Миколайовичу.

Діди в мене не були мисливці, батько не полював, дядьки байдужі до цього були. Тож не порушуватиму і я традицій роду.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що ітернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...”
Іван Франко

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.