Аратта - На головну

24 жовтня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


За чесні вибори. Кого можна обрати у парламент за чинним законом?

Державність 12233 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.09.2012 | Всі публікації | Версія для друку

За чесні вибори. Кого можна обрати у парламент за чинним законом?
Повернення до частково мажоритарної системи виборів породило в українців надію на потрапляння до Верховної Ради нової генерації політиків, яка зможе, нарешті, зупинити скочення України у прірву державного небуття.

Але наша політична еліта законом про парламентські вибори зробила все для того, щоби ці мрії так і залишились тільки мріями.

Навіть заплатити заставу при реєстрації кандидата-мажоритарника сьогодні не в змозі більше ніж половина громадян України. Бо ті 13 тисяч гривень для одних із них – це майже всі заощадження, які вони тримають, як то кажуть, на чорний день, а в інших їх просто нема.

Але це ще далеко не все. Абсолютна більшість із тієї другої половини наших співгромадян, які у своєму сильному бажанні стати депутатом могли б ризикнути такою сумою, не в змозі профінансувати свою повноцінну передвиборчу кампанію, а значить, і мати шанси на її успішність.

Бо, за оцінками експертів, така кампанія має кошторис у 1,3–1,5 мільйона американських доларів. А ті кандидати, які йдуть за мажоритаркою від влади, витрачають від 2,5 до 3 мільйонів зелених, а в деяких випадках аж до 6–10 мільйонів! Окрім видатків на виборчу кампанію Партії регіонів у їхніх округах, ці кандидати вимушені платити всім місцевим ЗМІ за відсутність там компромату на себе. Так, один луганський олігарх-регіонал вже півроку щомісяця сплачує друкованим та електронним ЗМІ за таке мовчання від 300 до 1000 доларів – залежно від рівня їхньої популярності.

Така передвиборча кампанія, погодьтеся, не до снаги навіть середньому класу в країнах так званого «золотого мільярда», а не те що в Україні. І коли депутат Верховної Ради Олесь Доній з його харизмою та заробітною платнею у 20 тисяч гривень заявляє, що він не в змозі профінансувати свою власну успішну передвиборчу кампанію, він анітрохи не лукавить. Така вже в нас доля всіх чесних народних обранців, які живуть на одну платню і не мають політичного даху у вигляді багатенької партії.

Ось чому сьогодні вимушена перелазити паркан президентського маєтку в Межигір’ї безстрашна журналістка Тетяна Чорновіл, яка балотується на Львівщині. Але, попри це, я не певна, що ми побачимо її, як і Донія, у майбутньому складі Верховної Ради.

Україна – не Європа

На превеликий жаль, українська держава не є європейською не тільки в суспільно-політичному контексті, але й ментальному щодо її пересічних громадян. У нашому постгеноцидному суспільстві загальнолюдська моральність, не кажучи вже про європейську, перевернута наслідками Голодомору з ніг на голову. Геноцид українців 1933 року привчив їх виживати поодинці (зазвичай, за рахунок сусідів та родичів) та позбавив на генетичному рівні таким чином майже повністю суспільної та національної свідомості.

Саме тому вони у своїй більшості дивляться на кандидатів у народні депутати виключно як на своїх потенційних спонсорів і не бачать жодної різниці між ними та кандидатами в депутати селищних, районних, міських та обласних рад.

Хто більше з тих кандидатів зробить для наших виборців конкретних справ під час передвиборчої кампанії, той і стає, зазвичай, депутатом. А оскільки зробити їх можуть лише багатії, ми й змушені щоразу нарікати на склад Верховної Ради, бо гарна та багата людина в Україні – це, на жаль, суспільні антиподи.

Ось чому не в останню чергу став можливим політичний феномен Віктора Януковича, який був обраний постгеноцидними совками під гаслом «хай бандит, але це наш бандит», тобто той, хто буде піклуватися в першу чергу про них, а не якусь там абстрактну для них державу та її інтереси.

Як не дивно, але облудність своєї виборчої ідеології розуміють і самі українські горе-виборці, які ще мають рештки загальнолюдської моралі. Саме тому, не бажаючи називати речі своїми іменами, вони, йдучи на чергові вибори, заспокоюють один одного сумнозвісним: «Оберемо найбагатшого – менше красти буде». Вочевидь, що ані перший, ані другий наш народний передвиборчий слоган апріорі неможливий у жодній по-справжньому європейській країні.

Не набагато вперед пішла від цієї нашої електоральної маси й сучасна українська інтелігенція. Так, наші журналісти у своїй абсолютній більшості під час виборчих перегонів намагаються якнайбільше нажитися на «джинсі», яку може замовити або влада, або олігархи різних калібрів.

Наші вчителі, дрібні держслужбовці, інженери та лікарі йдуть у виборчі комісії та малюють там у поті чола свого ті результати виборів, які замовляють їм ті чи інші платоспроможні кандидати та партії.

Та не дай Боже, щоб хтось із Вас, шановні читачі, виходячи з цього, зробив висновок про те, що комуністи в ці ігри не грають, а тому вже краще голосувати за них. Комуністи ще гірші за олігархів, бо продають їм за мільйони доларів і результати своїх виграних виборів, і свій кандидатський вихід із того чи іншого мажоритарного округу. Навести приклади цього, гадаю, зможе кожен пересічний луганець.

Зважаючи на таку виборчу ментальність нашого постгеноцидного суспільства, очікувати на якісний склад Верховної Ради наступного скликання – марна справа. Як влучно зауважив журналіст Сергій Рахманін, у ньому будуть затребувані переважно цинічні властолюбці та догідливі «лепорелло».

Якщо перших усі добре знають, то відносно других потрібні певні пояснення. Це, як правило, політичні слуги перших, які своєю витонченою демагогію та брехнею виправдовують усі вчинки та оборудки своїх хазяїв. Як приклад, можна навести всіх цих чечетових, олійників, зарубінських, болдирєвих, богословських, бондаренок та інших.

Звісно, розраховувати на якийсь поступ України з такою більшістю у Верховній Раді можуть тільки зацікавлені недоброзичливці-іноземці.

Що ж робити?

Для того, аби розірвати це згубне для нашої держави замкнене коло, треба, перш за все, позбавити посткомуністичну українську номенклатуру її головного козиря на парламентських мажоритарних виборах – бар’єра від конкурентів та впливу на виборців, забезпечених великими грошима.

Для цього необхідно докорінним чином змінити передусім законодавчу базу системи висування кандидатів в округах.

Звісно, що кожен охочий при цьому не може бути зареєстрованим, бо це призведе до повного хаосу. Але замість грошової застави можна було б увести, наприклад, збір підписів потенційних виборців у кількості, скажімо, 10 відсотків від їхнього загального числа на тому чи іншому окрузі.

Це дасть можливість реєстрації всіх харизматичних правдоборців, незалежно від їхніх статків, та практично унеможливить її для технічних кандидатів від влади та олігархату, включно з клонами їхніх головних конкурентів.

А для забезпечення доступу тих харизматиків до ЗМІ під час передвиборчої кампанії треба відповідним законом надати їм певний ефірний час на всіх державних та комунальних ЗМІ, а також певну газетну площу в таких самих друкованих ЗМІ.

Цього буде в багатьох випадках (округах) достатньо, щоб ті правдоборці не тільки донесли більшості виборців свої передвиборчі програми, але й оприлюднили весь той компромат на провладних кандидатів, що сьогодні практично є неможливим, враховуючи тотальний контроль влади над регіональними ЗМІ та той таки фінансовий вплив на них самих її кандидатів-багатіїв.

Звичайно, що докорінним чином треба на законодавчому рівні міняти й повністю скомпрометовану систему підрахунку голосів та транспортування бюлетенів до окружних комісій і ЦВК. Враховуючи наші ганебні реалії, краще, щоб це робили військові чи міліціянти з інших регіонів (за жеребом). Тоді нівелюється ще один козир грошових мішків – відрахування в комісії різних рівнів «на захист власного результату», які сьогодні сягають 30 відсотків загального кошторису їхньої передвиборчої кампанії.

Але чи зможе це все зробити наступний склад Верховної Ради – питання, звісно, риторичне.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Майбутнє відкидає свою тінь назад”
Іоганн Гете

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.