Аратта - На головну

20 січня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Батя

Людина і влада 8712 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.09.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Батя
У мене все ніяк не йшов з голови чоловік зі сльозами на спотвореному обличчі, який лежав у темряві й намагався не дзенькнути медалями...

На пляжі поряд зі мною розташувався дід з двома онуками. Чорний увесь, одразу помітно - не один місяць тут загоряє, - так і виявилося.

У перші дні ми просто віталися, потім помінялися зачитаними до дір, вологими від бризок російськими газетами, а коли більше читати стало нічого, розговорилися.

Спочатку про чорногорську флору та сербську фауну, потім - про моїх дітей і його онуків, а потім просто - за життя.

Його син придбав тут квартиру, - ось дід з онуками і загоряє все літо. Добре, тільки іноді поговорити рідною мовою хочеться, - та ні з ким.

Дід (я якось навіть і не запитав його імені, хоч спілкувалися тиждень) повідав мені кілька своїх сімейних історій, ось одна з них…

- Ми жили в Україні в маленькому селі. Мій батя, царство йому небесне, всю війну пройшов, всі чотири роки в танку провоював.

Як йшов, - я не пам’ятаю, маленький був, а як повернувся, пам’ятаю, неначе вчора. Хлопці мені дуже тоді заздрили - татко живий, з німецьким акордеоном, сам увесь в медалях, орденах, та ще й з руками і ногами цілими. Тоді це була велика рідкість.

Правда, лисий увесь і рот став маленький і круглий - голова в танку трішки підгоріла, але очі цілі і сам здоровий як бик.

Працював наш батя трактористом у колгоспі, жили голодно, але дружно, не скаржилися. Все було б добре, тільки в 52-му понавідкривали навколо нас вугільних шахт і стали на них зазивати добровольців-комсомольців. Добровольці скінчилися, так і не почавшись, але завдання партії виконувати потрібно і тоді почали, хочеш - не хочеш, загрібали всіх підряд.

Причому під час роботи не забирали, - що б чуток не було, напевно, - гребли тільки вечорами.

Сидить людина в хаті, нікого не чіпає, а тут раз – «Здрастє!» - з’явилися агітатори з міліцією.

Забирали всіх чоловіків від вісімнадцяти до п’ятдесяти. Пишеш заяву добровольця, торбинку в зуби і на шахту в «бій за вуглинку». Не хочеш писати одразу, так спочатку нирки відіб’ють, а вже опісля напишеш...
Батя наш дуже не хотів на ті шахти.

В хаті під підлогою видовбав собі місце, величиною менше за труну, і як тільки собака ввечері загавкає, швидко хапав документи, одягав піджак з медалями, хрестився і залазив під підлогу. Зверху закривався дошкою і кожен з нас, дітей, умів швидко накривати килимком батьківський схрон. Навіть трирічна сестра. Ну, взагалі не помітно.

Бувало, увірвуться в будинок, і давай батька шукати. Всі перевертали, спочатку шукали батька, потім вже його документи, нагороди, костюм.

Мама казала, що мовляв, ось тільки перед вашим приходом чоловік зібрався, взяв паспорт, медалі й поїхав у місто, навіщо, - не знаю.

Товариші агітатори лаялися, плювалися і йшли, може на тиждень, може на місяць...

А тато вилазив з своєї домовини, все обличчя в сльозах. І так до наступного гавкання собаки.

Мама його жаліла.

Звичайно, образливо - життя не щадив, чотири роки за Батьківщину відвоював, залиште вже чоловіка в спокої, нехай в своєму колгоспі землю оре, так ні ж...

Одного разу, все ж знайшли. Витягли, вивели на двір і так відлупцювали... досі у вухах стоїть його крик.

На шахті батько пропрацював недовго, кілька місяців всього. Їхню бригаду там привалило.

Багатьох повбивало, а батьку ноги відрізали вище колін.

Нічого, - він не сумував, - по будинку все сам робив, стрибав по хаті як мавпочка, ще прудкіше за здорового. Навіть у футбол з нами грав, - стояв на воротах.

Взагалі хороший був чоловік, добрий. Адже він, слава Богу, до старості дожив, в 80-му схоронили...

...Дід, важко зітхнувши, піднявся і пішов до моря розбороняти онуків, що билися за матрац, а у мене все ніяк не йшов з голови чоловік зі сльозами на спотвореному обличчі, який лежав у темряві й намагався не дзенькнути медалями...

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Слово, що йде від серця, проникає в серце”
Нізамі

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.