Актуально
18876 переглядів
 |
На пляжі поряд зі мною розташувався дід з двома онуками. Чорний увесь, одразу помітно - не один місяць тут загоряє, - так і виявилося.
У перші дні ми просто віталися, потім помінялися зачитаними до дір, вологими від бризок російськими газетами, а коли більше читати стало нічого, розговорилися.
Спочатку про чорногорську флору та сербську фауну, потім - про моїх дітей і його онуків, а потім просто - за життя.
Його син придбав тут квартиру, - ось дід з онуками і загоряє все літо. Добре, тільки іноді поговорити рідною мовою хочеться, - та ні з ким.
Дід (я якось навіть і не запитав його імені, хоч спілкувалися тиждень) повідав мені кілька своїх сімейних історій, ось одна з них…
- Ми жили в Україні в маленькому селі. Мій батя, царство йому небесне, всю війну пройшов, всі чотири роки в танку провоював.
Як йшов, - я не пам’ятаю, маленький був, а як повернувся, пам’ятаю, неначе вчора. Хлопці мені дуже тоді заздрили - татко живий, з німецьким акордеоном, сам увесь в медалях, орденах, та ще й з руками і ногами цілими. Тоді це була велика рідкість.
Правда, лисий увесь і рот став маленький і круглий - голова в танку трішки підгоріла, але очі цілі і сам здоровий як бик.
Працював наш батя трактористом у колгоспі, жили голодно, але дружно, не скаржилися. Все було б добре, тільки в 52-му понавідкривали навколо нас вугільних шахт і стали на них зазивати добровольців-комсомольців. Добровольці скінчилися, так і не почавшись, але завдання партії виконувати потрібно і тоді почали, хочеш - не хочеш, загрібали всіх підряд.
Причому під час роботи не забирали, - що б чуток не було, напевно, - гребли тільки вечорами.
Сидить людина в хаті, нікого не чіпає, а тут раз – «Здрастє!» - з’явилися агітатори з міліцією.
Забирали всіх чоловіків від вісімнадцяти до п’ятдесяти. Пишеш заяву добровольця, торбинку в зуби і на шахту в «бій за вуглинку». Не хочеш писати одразу, так спочатку нирки відіб’ють, а вже опісля напишеш...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
