Аратта - На головну

25 липня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Микола Гоголь і сучасна українська політика

Є така думка 22441 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 11.09.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Сцена з спекталю «Ревізор» у виконання акторів театру «Буфф»
Сцена з спекталю «Ревізор» у виконання акторів театру «Буфф»
Я ніколи не любив творчість Гоголя – з її відвертим малоросійством та комплексом меншовартості. Як і не любив «ідейного малороса» Гоголя.

Але це не заважає мені визнавати геніальність цього автора, звертатися до його творів. Гоголь прекрасно знав душу українців – зі всіма її позитивами й негативами. Іноді вражає глибина аналізу письменником наших ментальних проблем, у тому числі таких, які стосуються влади.

Влада «сільських голів»

Візьмемо оповідання письменника «Майська ніч, або Утоплена». Там наводиться розповідь про сільського голову, яка може мати «політологічне прочитання»: «О, цей голова важлива персона на селі… Все село, побачивши його, береться за шапки; а дівчата, самі молоденькі, віддають добридень. Хто із парубків не хотів би бути головою!» (Тут і далі переклад з російської автора). Як бачимо, сільський голова такий собі президент місцевого розливу.

До «видатних заслуг» голови відноситься те, що він колись аж два дні супроводжував царицю Катерину ІІ, коли вона подорожувала Україною. З тієї пори він «вивчився розумно й важно потупляти голову, гладити довгі, закручені вниз вуса і кидати соколиний погляд з підлоба». А ще – «про що б не заговорили з ним, завжди вміє повернути мову на те, як він віз царицю…». Хіба це не нагадує деяких наших політиків, основні «заслуги» яких у тому, що вони в «потрібний час» опинилися в «потрібному місці» й отримали доступ до «вищестоящого тіла»? Та ще й прислужилися цьому «тілу».

Голова використовує владу не стільки для того, щоб у його селі був порядок, скільки для того, аби користуватися нею задля свого задоволення. (Вам це нічого не говорить?). Наприклад, «…на всьому селі немає гарненької дівчини, за якою б не волочився голова». Не останню роль у безконтрольному владарюванні сільського голови відіграє те, що він майже не залежить від своїх підопічних. Вважає, що поставлений царем. А оскільки цар далеко, то голова у своєму селі сам є самодержцем.

Щодо наших українських царенят, то ті, схоже, теж увірували, що влада їм дається не народом, а згори. Вони не відійшли від середньовічного розуміння, що будь-яка влада від Бога. Звідси їхня «ревність у вірі» та богомільність.

Влада в Україні (і у Росії загалом) змальовується Гоголем як суворо ієрархічна. Владець певного рівня майже абсолютно залежить від владця рівня вищого. Він, будучи деспотом над своїми підопічними, враз стає «жертовним ягням» перед вищестоящими і ладний виконувати навіть найабсурдніші їхні накази – лише б зберегти своє становище. Таким і є голова з «Майської ночі…». До нього потрапляє записка ніби написана комісаром. Хоча насправді це не є так. У цій записці голову обзивають старим дурнем. І цю образу він покірно ковтає. Йому наказують зробити те, що не відповідає його бажанню, інтересам. І він робить. Бо вищестоящим треба коритися. Й коритися абсолютно!

Парадокси ієрархічної влади, заснованої на абсолютній покірності нижчестоящих перед вищестоящими, блискуче показані в Гоголівській п’єсі «Ревізор». Владці якогось російського провінційного міста приймають за ревізора, тобто представника влади вищестоящої, нікчемного чиновника Хлєстакова, який нікого не представляє, окрім самого себе. Культ вищестоящої влади настільки сильний, що Хлестаков ураз із «гидкого каченяти» перетворюється в «білого лебедя». Його шанують, всіляко опікуються ним. Хоча зрозуміло: шанують не як особистість, а як представника влади.

Гоголь у «Ревізорі» також показує, що ієрархічна влада, базована на абсолютизмі, не здатна для нормальної самоорганізації суспільного життя. Стан різноманітних інституцій, що існують у провінційному місті, украй плачевний. Але цим не переймаються міські правителі (Вам це не нагадує нинішню київську ситуацію? І не лише київську…). У провінційних чиновників є два визначальні пріоритети: безоглядне піклування про своє благополуччя, коли вони «як липку» обдирають своїх підданих, беруть від них хабарі й таке інше і намагання сподобатись начальству, від якого, зрештою, залежить їхнє становище.

А тепер давайте, панове, замислимось, чи багато змінилося в Україні відтоді, як по нашій землі ходив Гоголь?

Правда, «намагання сподобатись начальству» й робить ієрархічну владу хоч трохи конструктивною, змушує її працювати «для блага суспільства». Хоча, звісно, відбувається це лише в певних межах, часто без врахування реальних потреб людей. Тут нічого дивного немає. У даному випадку діалог низів із верхами зведений до мінімуму й носить спотворений характер. До того ж дуже велику роль відіграє суб’єктивний чинник – уподобання вищестоящих, погляди й стереотипи, якими вони керуються.

Подобається нам це чи ні, але Україна, в інтерпретації Гоголя, приймає таку систему влади. Звісно, ця система притаманна царській Росії загалом, але ж Україна (по-серйозному!) проти неї не бунтує.

Революція по-українськи

У «Майській ночі…» зображувана влада ніби та сама, що й у «російському» «Ревізорі». Але це не зовсім так. Україна – не Росія. Тут є деякі нюанси. Хоча сільський голова у повісті ладний безвідмовно виконувати накази вищестоящих, водночас зневажаючи своїх підданих, проте ці піддані не якісь холопи, а «вільні козаки», які здатні на бунт.

Однак цей бунт виглядає не дуже серйозно. Син сільського голови бунтується проти батька, бо той хоче забрати його дівчину. Відповідно, він підбиває на виступ «вільних козаків». «Вільні козаки» легко йдуть на це, бо сільський голова їм не подобається. Хоча чітко визначити свої претензії до свого начальника вони не можуть. Але бунт несерйозний не лише за суттю, а й за формою. Це така собі «пісенна революція», яка виражається в глузуванні над головою, у різних образах на його адресу. Ця «революція», через свою несерйозність, не може закінчитись перемогою. Це не більше, ніж гра, забава. І якщо ця «революція» має свій «гепіенд», то не завдяки зусиллям «вільних козаків», які лише створюють шумовий фон, а завдяки втручанню «зовнішніх сил», доброї русалки, яка організовує справу так, що син голови Левко одружується зі своєю коханою дівчиною. Тобто результат «революції» зводиться до того, щоб забезпечити благополуччя «головного революціонера», який повстав проти свого батька. Щодо «вільних козаків», то в їхньому житті нічого не змінилося. І, певно, коли Левко опиниться на місці свого батька (що є цілком ймовірно), він буде чинити так само, як і його попередник. Словом, «вільним козакам» буде від цього «ні холодно, ні жарко».

Чи не є ця ситуація для нас до болі знайомою?

Боюсь, і зараз ми продовжуємо вірити, що при владі «поганого батька» може заступити «добрий син». Що ж, блаженний, хто вірує.

Але чи не краще зробити так, щоб той, хто в нас при владі, залежав не «від Бога», не від доброго чи поганого пана в чужій столиці, а від народу, який (так принаймні вважають «наївні» європейці) є справжнім джерелом влади?

Чи зрозуміємо ми це? І чи зробимо, аби воно так було?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ніколи не виживе той народ, який сприймає трактування своєї історії очима сусіда”
Фрідріх Ніцше

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.