Аратта - На головну

17 жовтня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Кримінальний наклеп

Людина і влада 12737 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 1.10.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Кримінальний наклеп
Споглядаючи законотворчість сучасного парламенту складається враження, що ті, хто натискає кнопки сусідів по Вищому законодавчому органу навряд чи усвідомлюють де вони і навіщо вони там.

Або забули, що насправді їхній мандат народного депутата означає, що кожному з них десятки тисяч громадян довірили своє право влади. Довірили, до речі, не назавжди, а тимчасово.

Відтак, виникає питання, чи довіряли ми, громадяни, нашим представниками у Вищому законодавчому органі: порушувати Конституцію і Присягу, яку вони дають, набуваючи депутатських повноважень? Адже, Конституція України чітко і однозначно визначає: голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто (ст..84 ч. 2). А що ми бачимо насправді? Напевно навіть немає сенсу в чергове повторювати те, що вже загальновідомо. Але існує інший парадокс: стаття 79 Конституції визначає, що народний депутат, який відмовився від прийняття Присяги – втрачає мандат. А той, хто присягнув і публічно наплював на своє слово – виявляється гідним нашого з вами мандату довіри.

Окремо зазначу, в даному випадку йдеться не про обман виборців, а про пряме, очевидне і систематичне порушення Конституції і правового акту-зобов’язання, скріпленого особистим підписом. Чи за це ми голосуємо на виборах?

Народний депутат України, згідно зі ст..93 Конституції наділений правом законодавчої ініціативи, а парламент, виключним правом ухвалювати закони. Що таке закон? Загальновідомо, що закон – це нормативно-правовий акт, який приймається в особливому порядку органом законодавчої влади, регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, є загальнообов’язковим для всього населення і держави та охороняється державною владою. А тепер давайте подумаємо, чи закони, ухвалені парламентом, дійсно виражають волю і інтереси більшості громадян?

Візьмемо, наприклад, Податковий кодекс. З моменту вступу його в дію десятки тисяч громадян приватних підприємців втратили роботу. Це – загальновідомий факт. А чи було водночас ухвалено державну програму, яка б гарантувала робочі місця або хоча б компенсації цим громадянам у зв’язку з втратою робочого місця, а відтак засобів для існування? Чи про це не подумали ні ініціатори з Кабінету міністрів, ні більшість нардепів, які дружно натискали кнопку «одобрямс» за себе і за відсутніх колег? А рішення про фактичне позбавлення компенсаційних виплат ліквідаторів аварії на ЧАЕС та населення, постраждалого внаслідок радіаційного ураження? Адже, фактично, з прийняттям цього закону, було порушено ст.. 22 ч. 3 Конституції. Більш того, відповідно до ст. 56 Конституції, яку ніхто не відміняв, громадянам гарантується право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Це означає, що «економія» бюджетних коштів за рахунок сумнівних, з правової точки зору, рішень насправді є перекладанням матеріальної відповідальності на тих, хто змінить цю владу і матиме політичну волю відновити законність, гарантовану Основним законом.

Це – тільки два приклади. А за останні два роки рішень, які порушують захищені Конституцією права громадян, було ухвалено десятки. А скільки законів, які вже набули чинності, ухвалено в корисних інтересах вузького кола осіб? Як, наприклад, списання за рахунок платників податків, тобто нас, громадян, заборгованості за енергоресурси підприємств ТКЕ, які вже давно не є комунальними і належать конкретним і далеко не бідним громадянам. Це теж рішення, ухвалені нардепами згідно з волевиявленням і в інтересах більшості громадян?

Наступ на громадянські права і свободи

18 вересня парламент у традиційний спосіб голосування «на піаніно» ухвалив у першому читанні законопроект поправок у Кримінальний кодекс, який доповнює його ст..145-1 Наклеп. Згідно з законодавчою ініціативою нардепа з фракції Партії регіонів Віталія Журавського пропонується ввести кримінальну відповідальність за «наклеп, тобто поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію». Залежно від способу поширення і змісту ( тобто звинувачення у скоєнні кримінального злочину), посади звинувачуваного, законодавець пропонує карати за «наклеп» від 500 неоподаткованих мінімумів до позбавлення волі.

Окремо зазначимо, що проблема відповідальності за наклеп вже вирішена чинним законодавством: статтями 297 та 299 Цивільного кодексу України закріплюється право кожного на повагу до його гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації. Судова практика застосування цих норм не викликала дотепер жодних суспільних дискусій. Більш того, відносна кількість звернень громадян у суди з позовами за цими статтями невелика. Тобто, більшість пересічних громадян у побуті вирішують подібні проблеми, якщо вони виникають, не звертаючись до суду і не вимагаючи матеріальної компенсації за заподіяну шкоду. За нашими даними найбільш поширеною категорією позивачів за ст..297, 299 ЦК є посадові особи підприємств та державні службовці чи особи до них прирівняні.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за наклеп існувала у всіх Кримінальних кодексах СРСР починаючи з першого – 1922 року, куди, у «модифікованому» вигляді перейшла з кримінального законодавства Російської імперії 1903 р. У 2000 році під час прийняття українського Кримінального кодексу відповідальність за наклеп була декриміналізована, що відповідало зобов’язанням України, взятим на виконання міжнародно-правових актів з прав людини. Прийняття ж запропонованих змін призведе до порушення міжнародних зобов’язань щодо дотримання стандартів свободи слова, взятих Україною перед Радою Європи і викладених в Резолюції № 1239 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Свобода вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні» та Рекомендаціях № 1513 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Виконання обов’язків і зобов’язань, взятих Україною при вступі до Організації». Саме на виконання зазначених вимог ПАРЄ в 2001 році Україна декриміналізувала наклеп та образу і вилучила ці статті з нового Кримінального кодексу.

Тим не менше, «наклепницькі» законопроекти регулярно надходили на розгляд Верховної Ради України від нардепів з різних фракцій, в тому числі від БЮТ і ПР: (№ 5173 від 20.02.2004 р., № 4267 від 15.10.2003 р., № 2051 від 06.09.2006 р., № 6398 від 17.05.2010 р., № 2086 від 22.02.2008 р.), але жоден з них не був прийнятий як закон. Отже, судячи з усього – законодавча ідея Журавського далеко не нова, хоча попередні спроби законотворців не викликали такого сплеску громадського спротиву. Можливо тому, що в той час було зрозуміло, що ці ініціативи не мають жодних шансів бути реалізованими, оскільки тоді парламент ще не був перетворений у співтовариство «кнопконатискувачів», які формалізують настанови «керівної і направляючої сили».

Чому немає потреби криміналізувати наклеп? Зокрема численні фахівці-юристи вважають, що цей вид правопорушення має суб’єктивно-оціночний характер. Тобто, самі поняття «наклеп», «образа», як і «честь», «гідність» та «ділова репутація» мають суб’єктивний індивідуально визначений характер. Відповідно й рішення про звернення до суду в цьому випадку має приймати особа, котра зазнала негативних наслідків від поширення завідомо неправдивих, недостовірних та негативних відомостей або інформації чи від образи. І тільки у судовому розслідувані, залежно від вагомості і переконливості аргументації сторін, можна встановити факт правопорушення чи його відсутність і визначити матеріальність заподіяної шкоди. Натомість, Журавський, невідомо з яких міркувань, пропонує віднести це до компетенції слідства саме МВС, хоча наприклад, важко зрозуміти, як саме визначатиме слідчий доказову базу «завідомо неправдивих відомостей» і встановлюватиме розміри «нанесеної шкоди». Адже, у кримінальному процесі в якості доказової бази мають фігурувати не суб’єктивно-оціночні висновки і припущення, а матеріальні докази і засновані на них об’єктивні висновки.

Саме неможливість, забезпечити доказову базу у відповідності з вимогами КПК й викликає цілком обґрунтовані підозри у тому, що зазначена норма буде спрямована не на задекларовані захист честі і гідності громадянина, а на «затикання рота» тим, хто ускладнює життя чиновницькій номенклатурі, розповсюджуючи інформацію про зловживання владою або намагається у законний спосіб цьому протидіяти. Адже, ні громадянин, ні журналіст не мають права на повноцінні слідчі дії, які б давали змогу задокументувати і зробити правову фіксацію цих зловживань. А враховуючи стан кругової поруки та фактичну відсутність незалежного і неупередженого слідства, в тому числі й в МВС, існує велика вірогідність того, що криміналізована відповідальність за наклеп буде перетворена у знаряддя фабрикації «заказняків». Саме такий висновок можна зробити, проаналізувавши сам текст законопроекту. Тобто, у першій частині навіть не визначено у який спосіб поширюються «неправдиві відомості» – чи то у приватній бесіді, чи то на бенкеті або як чутки, проте вже за це можна потрапити під кримінал. Окремо визначено зростаючі санкції покарання за наклеп у публічному виступі, публікації у ЗМІ. При тому, абсолютно не відокремлюється висловлення припущень, як таке, що не підпадає під кримінальну відповідальність. Навпаки, припущення про скоєння дій, які мають ознаку кримінального злочину, за версією Журавського, повинно мати найвищий ступень санкцій покарання. Отже, ще раз підкреслюю: жоден громадянин, окрім визначених законом посадових осіб органів виконавчої влади, не має права проведення слідчих дій. Більш того, враховуючи реальний рівень корупції, навіть повідомлення громадянина у правоохоронний орган про скоєння злочину, може бути використане проти заявника, як привід для його кримінального покарання. Хіба не так?

Появу законопроекту Журавського не можна вважати прикрою випадковістю, як зараз намагаються пояснити суспільству представники влади. Вона цілком вписується у контекст інших законодавчих ініціатив, спрямованих на обмеження конституційних прав і свобод громадян. Наприклад, саме на це спрямований законопроект про мирні зібрання громадян, який, на думку ініціаторів, більш чітко регламентує реалізацію цього права. Насправді ж, фактично вводиться замість повідомчої процедури, яка існує зараз, дозвільна. Тобто, та, яка існувала за часів СРСР і застосовується зараз у Росії і Білорусі. Більш того, за новим законом, у разі його прийняття, влада матиме право визначати, на власний розсуд, навіть певне місце проведення мирного зібрання громадян. Окрім того, у нововведені законодавці пропонують встановити персональну відповідальність організаторів мирних акцій за поведінку учасників цих акцій, що взагалі є правовим нонсенсом. Адже, в українському законодавстві не існує принципу адміністративної солідарної відповідальності за правопорушення. Натомість зараз, що цілком справедливо, кожен громадянин має нести лише персональну відповідальність за дії, вчинені особисто чи у групі з іншими. Окрім того, не є таємницею, що за часів Кучми, до вчинення провокацій залучалися переодягнені у цивільне оперативні працівники правоохоронних органів. Цю з тактику, як показали журналістські розслідування, вже намагалися відновити й зараз, під час протестних акцій проти руйнування Андріївського узвозу у Києві. Щоправда, після цього скандалу керівництво МВС дало публічну обіцянку, що подібної практики більш не буде і поки що дотримується свого слова. Але немає жодних гарантій, що після ухвалення парламентом закону про порядок проведення мирних зборів громадян і криміналізації наклепу, цю публічну гарантію не буде скасовано.

В цьому зв’язку викликає тривогу і спроба ввести ту ж саму солідарну відповідальність за наявність у демонстрантів предметів, які можуть вважатися правоохоронцями «зброєю». Зрозуміло, що конкретного переліку таких предметів не існує в природі. Але це дає законну можливість представникам влади на власний розсуд висувати звинувачення проти будь-кого, навіть на підставі власних припущень.

Окрім того, законопроект забороняє протестні акції біля національно-культурних заповідників і в місцях, де проходять трубопроводи. Експерти вважають такі обмеження неприйнятними. Громадяни, наприклад, не мають обов’язку знати, де саме закопана та чи інша труба, а тим більше – можливості це перевірити. Проте влада має привід для заборони. І чому, власне, мирні акції протесту неможливо проводити біля заповіднику або навіть на його території? Важко зрозуміти, чим саме мирне зібрання громадян може зашкодити заповіднику чи трубі, яка закопана глибоко у землю?

Власне, м’яко кажучи, «дивних» місць у зазначених законопроектах можна знайти ще багато. Але, навряд чи ця «дивакуватість» є випадковою. Логіка їхня проста – протягнути якомога більше норм, які б дозволяли чиновнику диктувати громадянам свою волю. І ці наміри настільки неприховані, що окрім спікерів влади, практично ніхто не висловився на підтримку цих ініціатив.

Логічно виникає питання: чию волю реалізують народні депутати у своїх законопроектах: більшості виборців чи чиновницької меншості? Здається нам, громадянам, варто над цим задуматися. А особливо перед тим, як робити свій вибір, делегуючи своїх представників у новий парламент. Тоді, ми маємо реальний шанс забезпечити своє представництво у законодавчому органі не по красивих і улесливих словах, не за жебрацьку «гречку», а по реальних справах. Адже, кожен громадянин може поки що легко знайти і на власні очі побачити, чим насправді займався кожен його представник у парламенті: що пропонував і за що голосував.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час. Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.”
Олександр Довженко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.