Аратта - На головну

24 вересня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Немирівське городище - Великі Вали VII-VI ст. до н.е.

Музеї та заповідники 33953 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 1.10.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Немирівське городище - Великі Вали VII-VI ст. до н.е.
Головною та унікальною перлиною Вінничини є Немирівське городище або так звані «Великі Вали», розташоване на лівому березі Південного Бугу за 10 км від річки, біля с. Сажки, за 2 км від м. Немирова на схилі плато. Воно є одним з найбільших городищ на території України.

Немирівські вали. Від них віє статечністю, вічною мудрістю й такою сивою давниною, що тебе мимоволі посідають не менш сиві думки: «Яка ж сила стояла за тими людьми, котрі без досконалої техніки, чи ж навіть звичайних лопат, яких тоді ще зовсім не було, нагорнули ті вали? Скільки десятиліть тривала ця робота? І чи захистили ці «мури» своїх творців?».

Стоячи на вершині такого віковічного насипу думаєш лише про одне, щоб бодай на годину потрапити у ті прадавні часи та хоч одним оком побачити крихітку живого існування тієї давності.

Ось уже більш як чотири тисячоліття ті вали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру на 5 км (по гребневі валу). Їх ширина в основі складає 32 метри; висота ще й досі становить близько 9 метрів, і лише можна собі уявити, скільки тієї висоти пішло в землю, осіло під невблаганним плином часу, так як за деякими даними первинна висота валів складала десь під 30 метрів. По верху валів були закопані у два ряди п’ятиметрові колоди заточені доверху.

Ця потужна замкнена огорожа розташована на обох берегах р. Мирки, яка ділить її на дві нерівних частини: більшу північну, висотну, яка займає 2/3 площі городища і меншу південну, пологу і болотисту. Ширина розривів валів становить від 10 до 60 метрів.

На найвищому місці поміж валами (висотна північна частина городища) розташувалось поселення-городище так зване «замчисько». Довжина його з півночі на південь становить біля 300 метрів, ширина з заходу на схід – всередньому 250 метрів. Обнесене окремим валом й обкопане глибоким ровом воно височіє понад довколишньою місциною, немов притягуючи до себе людей. Повз нього тече таж сама річечка Мирка, яка несе свої води до Бугу. На входах до городища вода перетинає вал.

В 1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова. Земля тільки частково була його власністю, багато наділів належало місцевим селянам. Розуміючи, що городище – це не лише віковічна пам’ятка історії, а й джерело збагачення, Строганов відселив місцевих жителів до сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував садибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв в межах 800. Таким чином Строганов залишився єдиним господарем городища. Що ж спонукало графа Строганова до таких ось дій? А те, що серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів. Ці речі просто варварськи знищувались.

Ці розкопки тривали аж до 1908 року, поки їх не провідала донька Григорія Строганова Марія Григорівна Щербатова, яку вразили розміри викопних кісток. Розуміючи історичну цінність старого поселення у Валах та викопних знахідок, княгиня заборонила усі подальші розкопки і наказала усі викопні скарби перенести до своєї садиби. А щоб не руйнувалась ця археологічна пам’ятка і щоб повністю позбутися від посягань горе-шукачів скарбів вона повністю викупила усі наділи селян в районі Валів та надала їм орні землі біля с.Озеро. І на відміну від свого батька графа Строганова, юридично оформила спадковість на ці землі. Натомість викликала з Кам’янця-Подільського спеціаліста зі старожитностей.

Перша наукова експедиція під керівництвом професора С.С.Гамченка побувала у Немирівських валах 1909 року. Вслід за нею в 1910 році експедиція під керівництвом професора А.А.Спіцина.
Так, у 1909 році на одному із трьох масивів, на яких розташоване «замчисько» С.С.Гамченко відкрив залишки трипільського поселення. Тут же він зафіксував виходи 20 площадок і відзначив, що забудова замчиська велась планомірно: 7 рядів жител поперек довгої осі городища і причому житла розташовані в «шаховому» порядку. Вони, як правило, мали однакові розміри: 21 м довжина; 12 м – ширина і 3 м – глибина . С.Гамченко інтерпретував їх як підземні житла « ямного» типу. Посеред ось такої напівземлянки знаходився центральний стовп, який підтримував конічну ( в деяких будівлях і одно, а то й і двоскатні) покрівлі із соломи чи очерету. Стіни робили із вертикально поставлених колод, які із середини обмазувались глиною. Іноді ще стіни були закріплені переплетеною лозою і обмазані глиною змішаною із січкою і половою. На земляній підлозі у центрі знаходилось вогнище із каменя.

Між житлами, окрім сили-силенної зернових ям, виявлено великий насип із попелу, так званий «зольник»,

у якому знайдено багато уламків глиняного посуду, побутові і господарські речі (бронзові прикраси, вироби із кістки та каменя, приладдя для ткацтва тощо). На думку вчених це було загальне місце для збору сміття.

Результати своїх робіт С.С.Гамченко частково опублікував у працях «Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913рр» (Трипільська культура на Україні. К.1926 р.,с.31-42); «Археологічні дослідження 1909 року на Поділлі по Трипільській культурі» (НБ ІМК РАН – Фонд № 2703 та «Спостереження над даними досліджень першоджерел Трипільської культури в 1909-1913 рр.» (НА ІА НАНУ – Фонд № 38, с.1-31). Проте більша частина інформації так і залишилась в рукописах.

Передчасна драматична смерть у 1920 році Марії Щербатової призупинила наукове вивчення валів. Поновилось воно аж у 1941 році під керівництвом А.П.Смірнова та, на жаль, було перерване війною.

Уже після війни у 1946 році до Немирова з самого Державного Ермітажу прибула Південно-Подільська археологічна експедиція на чолі з М.І.Артамоновим. Протягом одного літа члени експедиції накопали велику розмаїту кількість експонатів (понад 2 тис. екземплярів), які пізніше були поміщені до Ермітажу, де зайняли два зали під восьмим і дев’ятим номерами. Лише незначна колекція із розкопок зберігається в Інституті археології НАН України в Києві.

На теренах навіть такої величезної держави, якою був Радянський Союз, Немирівське городище виявилось одним із найбільших і найбагатших. Але тут, правда, є ще одна і чи не найголовніша причина такої поваги до Немирова. На початку минулого століття Марія Григорівна Щербатова, яка була дуже доброю до свого народу і вміла цінувати його таланти, послала на навчання в Академію мистецтв до Петербурга сільського хлопчину з Великої Бушинки на прізвище Дець – (Тимофій чи Тихон). У нього виявився особливий хист до малярства, хоча в районі ніде ніщо з його творчості не збереглось. Він, кажуть, розписував церкви, приїжджаючи влітку до родичів. Цей хлопець, звичайно, знав за городище, а то може й бував неодноразово на них, і не раз , можливо, розповідав про них тим, хто трудився поруч. Ймовірно, що його слова й дійшли до відповідних інстанцій, згідно чого і була споряджена археологічна експедиція у Вали. Тим більш, коли до цього додати ще й і той факт, що Т.Дець був видатним спеціалістом, так як обіймав посаду головного реставратора Ермітажу, а на такі посади випадкових людей не поставлять. На превеликий жаль, наш земляк прожив недовго, він розділив трагічну долю тисяч ленінградців, померши з голоду під час блокади міста. Проте експедиція Артемонова та два Немирівських зали в Ермітажі – це пам’ять вдячних колег нашому землякові.
На виставці в Ермітажі представлені численні предмети розкопок городища. Є там бронзові і кістяні наконечники стріл, голки, катушки та кінська збруя, виконані в характерному для скіфського мистецтва звіриному стилі (зображення фігур коней, худоби, звірів, плазунів та птахів). Зустрічається й просте сільськогосподарське та побутове знаряддя. Та особливо визначним є посуд із лощеною чорною поверхнею, прикрашений капелюрами, що відповідає вжиткам чорноліської культури. Крім виробів місцевих майстрів, тут знайдено і привізний посуд, який вироблявся в УІІ-ІУ ст. до н.е. майстрами з островів Східного Середземномор’я – Родоса і Самоса. Елінські купці привозили його місцевому населенню в обмін на пшеницю та хутро.

Ось як коментує , зокрема, гончарні вироби наших предків, науковий працівник Ермітажу Юрій Гораційович Шапіро: «Виробництво глиняного посуду, який ліпили вручну (гончарного круга ще не було), досягло в Немирівському городищі найвищої досконалості. Тут склався своєрідний місцевий художній стиль… Миски, горщики і специфічні місцеві вироби – особливі черпаки – мають гарну, досконалу форму, пропорційні частини, чорну вилощену поверхню, прикрашену ще й жолобками-капелюрами. Часто на посуд вручну або штампом наносився орнамент у вигляді паралельних зарубок, заповнених білою пастою, що утворювало на чорному фоні тонкий і легкий візерунок».

Отже, ця експозиція в Ермітажі переконливо свідчить про високий рівень на той час не тільки розвитку, а й і високої культури наших далеких пращурів.

Про результати робіт Південно-Подільської археологічної експедиції 1946-1948 років М.І.Артамонов виклав у праці «Південно подільська експедиція» (Археологічна пам’ятка УРСР. Т.І Матеріали польових досліджень інституту археології Академії наук УРСР за 1945-1946 рр. Розділ «Маршрутні експедиції». К. 1949 р., с.257-261). Тут же знаходяться й польові записи із схематичними кресленнями С.С.Гамченка (1909р.) і А.О.Спіцина (1910 р.).

Слід додати, що під час розкопок (1946-1948 рр.) М.І.Артамонов знайшов і ще кілька площадок трипільського поселення, не помічених С.С.Гамченком. У підсумках по питанню трипільського заселення Немирівського городища він пише, що «початкове селище з фарбованою і розписною керамікою трипільського типу було на мисі (один із трьох, на якому було побудоване «замчисько» - вставка) з внутрішнім укріпленням і не виходило на північ за межі валу, що огороджує його» (див. працю «Південноподільська експедиція», с.257).

Пізніше, у 1966 році Немирівське вали досліджує Немирівських загін Скіфо-слов’янської експедиції Харківського університету (керівник А.О.Моруженко). А в кінці 80-х років минулого століття востаннє Вали досліджує експедиція під керівництвом професора Вінницького педінституту П.І.Хавлюка. Матеріали цієї експедиції зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї.
Немирівські Вали прийнято називати ще Скіфськими Валами чи Скіфським городищем. Чому ж їх вважають скіфськими? Невже тільки завдяки Геродоту, який у своїх історичних розвідках згадав про скіфів, як про мешканців Побужжя й згідно чого нас залучають до Скіфії? Саме із-за них історики не тільки давніші, але й і, на превеликий жаль, сьогоднішні датують Немирівське городище УІІ-У ст.. до н.е., а деякі з них навіть приписують саме будівництво Валів скіфам.

Цікаву думку щодо походження Немирівських валів висуває і М.Ю.Вахтіна. Вивчаючи грецьку кераміку (столову розписну й тарну), знайдену у Великих Валах, вона датує заснування городища першою половиною УІІ ст.. до н.е., а точніше - 740 роком до н.е. («Грецька розписна кераміка з розкопок Немирівського городища». Археологія № 5, 1995 р., с.85-93). І це лише тільки по тому, що знайдена нею кераміка належить до цього часу.

Проте існують й інші версії щодо походження Валів. Наприклад, (за припущенням деяких дослідників), що войовничі скіфи захищали місцевий люд від нападників за данину продуктами. Хоча, якщо припустити, що жителі мали такий «потужний» захист, то навіщо насипати височенні вали? Існує імовірність й того, що населення змушене було боронитись і від самих скіфів. Але стільки часу, людей та засобів праці на зведення такої грандіозної споруди не було, адже завоювання скіфами Побужжя тривало відносно недовго?

Навіть сам М.І.Артамонов і той у «Південноподільській експедиції» робить слідуючий запис: «Немирівське городище є одна з найбільш визначних пам’яток скіфських часів на Україні» (с.257). Хоча опісля, тут же, добавляє: «Тут таки згодом було і селище скіфського часу» (с.257). І все ж таки не на «первині», а «згодом», тобто після попередніх жителів, тих же трипільців, кіммерійців.

Так, ніхто не заперечує того факту, що скіфи все таки жили певний час навіть і у Валах, залишивши там свій слід і що в ті часи городище, як стверджують розкопки, було не тільки ремісничим чи торговим місцем, а й політичним центром об’єднаних скіфських племен на території сучасного Поділля (див. працю Г.І.Смірнової «Немирівське городище – загальна характеристика пам’ятника УІІІ-УІ ст. до н.е.». Археологія № 4, 1996 р.,с.67-84).
Згідно легенди цей водоспад називається – «Водоспадом любові»
Згідно легенди цей водоспад називається – «Водоспадом любові»
Згідно тих же тверджень Геродота нам слід думати, що саме тут, в нашому краї перебував скіфський цар Аріант. За його словами цар прагнув дізнатись скільки скіфів перебуває під його владою (як сказали б сьогодні – провести перепис населення). А це було непросто. Адже скіфи ні писати, ні рахувати не вміли. Тоді цар наказав усім підданим і то лише чоловічої статті здати по одному наконечнику із стріл. Назбиралась ціла гора мідних наконечників. Зібравши майстрів, Аріант наказав вилити з них чашу. Геродот пише: «А хто не бачив скіфської чаші, для тих опишу її. Вона легко вміщує в себе 600 амфор, а товщину має шість пальців». Якщо врахувати, що місткість однієї амфори біля 40 літрів – то чаша була неабияка. І загубитись вона не могла. Але де її шукати? Геродот вказує, що «між Борисфеном і Гіпанісом (так називали тоді річки Дніпро і Південний Буг) є місце, яке називається «Ексампей»… Тут і стоїть мідна посудина». По-скіфськи, «Ексампей» означає «Священні шляхи». Адреса не конкретна. Але описи Геродота не залишають сумнівів, що вона знаходиться за словами деяких місцевих дослідників… «недалеко від нашого села Райгорода. Отже, тут, біля Південного Бугу, і перебуває чаша царя Аріанта, яка за багато віків «пішла» в землю. Так що нашим краєзнавцям є що шукати» (див. газету «Подолія», № 70 від 27 червня 1996 року).

Нехай це все й і так, але це не дає нам приводу для того, щоб ми захоплювались цим, виставляли де треба і не треба на показ, адже, як-не-як, а скіфи були не нашими предками, як за це говорять ті ж самі «дослідники», а всього-на-всього завойовниками, ворогами наших предків трипільців, як, скажімо, ті ж таки монголо-татари, а чи фашисти. Говорити можна, але в усякому випадку не із гордістю та помпезністю.

Тут слід добавити думки й інших провідних дослідників щодо того чи варто нам все таки вважати Немирівські Вали скіфськими чи ні. Так, наприклад, В.Д.Отамановський, висвітлюючи роль, значення та місце Немирівського городища в правіковій історії не тільки Немирівщини, а й і всього Побужжя, зсилаючись, правда, при цьому на Є.Сіцінського пише, що городище є «визначним осідком сталої давньої колонізації: знайдено-бо тут в одній місцевості сліди неоліту та пізніх культур – трипільської, мідяно-бронзової й гальштанської» («Нариси з історії Поділля», Ч.І. Вінниця, 1927 р., с.34-57).

Такої ж самої думки є і Г.І.Смірнова, яка в тій же праці (див.вище) пише слідуюче: «Внутрішня укріплена частина городища має достатньо потужний шар, в якому містяться залишки декількох різновікових поселень: трипільського, скіфського, слов’янського (древнє руського), а також пізньочорноліського, виділеного тільки в 1948 році» (с.67-84).

Але, все ж таки за, як найбільш достовірне твердження щодо походження Немирівського городища ми повинні взяти свідчення того ж таки С.С.Гамченка, за словами якого «Немирівське поселення є пам’яткою, що належить до розвинутого та пізнього Трипілля і представляє у Середньому Побужжі західну лінію розвитку цієї культури» (див. вище вказані праці).

Отже, вийшовши із цього судження вченого, можна ствердно говорити, що вік Немирівського городища становить понад 4 тисячі років. А тому твердження відносно спорудження Валів в часи скіфів і тим більш ще й ними самими відпадає само собою.
План екскурсії-мандрівки по Великих Валах Немирівського городища (джерело - nemyriv-rvk.vn.ua)
План екскурсії-мандрівки по Великих Валах Немирівського городища (джерело - nemyriv-rvk.vn.ua)
Проходили віки. Вдосконалювались знаряддя праці, прикраси і житла, стогнала земля від безкінечних війн, одні завойовники витісняли інших з нашого краю, а люди все жили на одному й тому ж місці, свято охороняючи землю праотців.

Усі ці сармати, готи, гунни, авари, угри, печеніги, половці тощо кочували тут, доки не осіли десь в Західній Європі. А народ того ж таки трипільського коріння (тепер уже, правда, слов’яни) – уличі почали господарювати на Побужжі, зокрема на території сучасної Немирівщини.

Це саме вони, уличі, проживали ось в тому «слов’янському до монгольському селищі», яке виявив у Великих Валах М.І.Артамонов під час розкопок у 1946-1948 роках («Південноподільська експедиція» с.256). А згодом це підтвердив (в кінці 80-х років ХХ ст..) і П.І.Хавлюк, встановивши й вік цього поселення, а саме Х ст.н.е. Крім Немирівського городища він дослідив на території району ще 13 стоянок уличів.

Це саме вони, уличі, дали тому селищу ймення Мирів. Докладніше за Мирів, його устрій, життя мирівчан можна взнати, прочитавши оповідання М.Ф.Денисенка «І скликали віче у Мирові» ( Газета «Колгоспні вісті», квітень-травень 1989 рік).

Навіть і після повного розорення Мирова монголо-татарами наші пращури продовжували жити на прадавніх землях, аж до тих пір поки литовські війська в 1362-1363 роках не прогнали золото ординців з їхніх земель і вони не побудували нове місто Немирів уже, правда, на новому місці, в знак нового життя, щастя та благополуччя.

Отже, десятки народів хвиля за хвилею прокотились нашою землею, не двічі і не тричі мінялося в нашому краї все: побут, господарство, соціальні відносини, мова, культура, звичаї, але ніщо не минало безслідно. Набутки століть передавались від покоління до покоління, оскільки повної зміни населення на терені Побужжя, незважаючи на всі його переміщення, ніколи не було.

Те ж, чого не могла або не вміла поки що вмістити душа народу, зберігає земля – оті сотні пам’яток минувшини, що знаходяться у нашому краї і ждуть часу, щоб передати усі свої свідчення майбутнім поколінням.

Такою ж пам’яткою минувшини є і Немирівське городище або так звані Великі Вали, які все ж таки ще ждуть своїх справжніх дослідників, щоб розкрити їм усі свої таємниці, істинність та правдивість.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Музеї та заповідники»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки осягнувши минуле, люди будуть здатні на пророцтва, що спрямовані в майбутнє”
Дмитро Волкогонов

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.