Аратта - На головну

22 липня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Микола Томенко: Зрада в ім’я «нації», або Прощання з міфом про Ющенка…

Політика 13011 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 7.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Микола Томенко: Зрада в ім’я «нації», або Прощання з міфом про Ющенка…
Кучма завжди відстоював політичний союз Ющенко-Янукович. Спочатку він переконував «Нашу Україну» створити більшість з «Єдиною Україною». Згодом все та ж команда Кучми намагалася втілити у життя оптимальний для себе варіант - Янукович – президент, Ющенко – прем’єр.

Сьогодні ведеться дискусія: яким шляхом мала рухатись Україна після парламентських виборів 2006 року. В результаті рішення Президента сформований «фантастично коаліційний» уряд, склад якого я не беруся аналізувати. На мою думку, важливіше зрозуміти мотивацію та наслідки такого політичного кроку Віктора Ющенка.

Останніми довготривалими виступами Президент намагався пояснити громадянам своє рішення на користь створення коаліції між Партією регіонів, «Нашою Україною», СПУ і КПУ. У всіх цих виступах Віктор Ющенко часто для аргументації своїх дій вживав слова «Майдан» і «нація».

Зараз, коли я знову і знову чую про Майдан, я все більше переконуюся в тому, що це слово треба взагалі заборонити для використання політиками. Спекуляція словом «Майдан» - це вже навіть не ознака дурного політичного тону, це вже зневага до більшості громадян нашої країни, особливо до тих, хто справді був на Майдані. На приватизацію Майдану не має права претендувати жоден політик України. Майдан повинен відійти в історію як визначна подія суспільного спротиву проти хамства, фальсифікацій і вседозволеності влади.

На сьогодні романтична історія помаранчевої революції завершена. Причому, завершилася вона цинічною зрадою всіх цінностей, принципів, ідей та сподівань людей. Проте, в історії Майдану нещодавно з’явився один важливий момент – головний «ворог» помаранчевих Віктор Янукович визнав важливу роль Майдану і сказав, що якби всі обіцянки, які на ньому виголошувалися, були виконані, то ми б жили у прекрасній країні. Отож, ідеологія та цінності помаранчевої революції нарешті визнані як прихильниками, так і противниками Майдану.

Цікаво, який зміст вкладав Президент в інше слово, яке часто звучало у його виступах, – «нація»? Обґрунтовуючи власну політичну непослідовність, кого саме Віктор Ющенко мав на увазі, говорячи, що діє в інтересах «нації» - себе, свою родину, друзів чи недавніх опонентів, а зараз, як виявилося, - «надію суспільства»? Важко збагнути, чому публічне визнання непотрібності боротьби проти політичного режиму попередніх років вважається тепер Віктором Ющенком добром для «нації». Суспільство, а отже і вся політична нація, згоду на відмову від боротьби з корупцією, тіньовим бізнесом і фальсифікаторами не давало.

Несерйозним є обґрунтування Віктора Ющенка щодо фактичної передачі влади Віктору Януковичу та його команді необхідністю єдності країни та поваги до Донецького регіону. Об’єднувати країну і поважати Донецьк треба було на наступний день після президентських виборів. Натомість поїздка Президента в Донецьк тоді перетворилася на багатогодинний моралізаторський виступ Ющенка, який ще більше відштовхнув цей регіон від нової влади.

Все, що нещодавно відбулося в Україні, є не лише зрадою Майдану, а зрадою політичного романтизму, сподівань на мораль в політиці, зрадою можливості переконати людей у тому, що цінності і принципи важливіші, ніж гроші. Це – цинічна зрада всіх надій, з якими люди виходили на Майдан.

Якби в історії зі створенням коаліції так повели себе Леонід Кравчук чи Леонід Кучма, це було б закономірно. Тому що вони ніколи не піднімали так високо «планку» моральності в політиці, як це робив у свій час Віктор Ющенко. Вони б не зраджували людей своїми обіцянками, бо вони були суто прагматичними політиками, і крім загальної риторики не говорили про «руки, які ніколи не крадуть» чи про «бандитів, які мають сидіти у тюрмах».

До речі, Кучма завжди відстоював політичний союз Ющенко-Янукович. Спочатку він переконував «Нашу Україну», як переможницю виборів 2002-го року, створити більшість з «Єдиною Україною» (читай – нинішня Партія регіонів). Згодом все та ж команда Кучми намагалася втілити у життя оптимальний для себе варіант - Янукович – президент, Ющенко – прем’єр. А пізніше, між другим і третім туром президентських виборів, нам прямим текстом пропонували іншу комбінацію – Ющенко – президент, а Янукович – прем’єр. І це публічно обговорювалося.

Тому, як не парадоксально, але те, що сталося зараз – це здійснення давніх планів політичного режиму Кучми. Проявлю нескромність і процитую фрагмент своєї статті, яка була опублікована на «Українській правді» 23 листопада 2005 року під назвою «На Майдані виступали два президенти, або Роковини чи річниця революції?»: «…І якщо надалі оточення президента буде всю свою критику спрямовувати на команду Юлії Тимошенко, то Віктор Янукович обов’язково стане переможцем виборчої кампанії і прем’єр-міністром України. Якщо Віктор Ющенко дійсно переймається помаранчевою революцією і шанує її річницю, то йому треба якнайшвидше домовлятися з «помаранчевою» командою і визначитись, як спільна помаранчева коаліція формуватиме наступний уряд».

Трагедія нинішньої ситуації полягає не лише в тому, що Президент не проявив сміливості і не пішов на дострокові вибори. Трагедія полягає в тому, що світогляд Ющенка принципово не різниться від світогляду лідерів попереднього політичного режиму. А це означає, що ілюзії про перемогу моральної влади тепер остаточно поховані.

Я дійсно був серед тих людей, які вірили, що мораль може прийти у політику. В іншому випадку я би не допомагав кандидату у Президенти Віктору Ющенку. Через це перші прорахунки Президента Ющенка я вважав випадковими.

Але я знав, що:

- Не варто повторювати помилки, властиві попередній владі, коли, наприклад, більшість членів уряду, сформованого Ющенком, залишалася кілька місяців сумісниками, і ніхто на це не реагував.

- Не можна Президенту видавати указ про збільшення повноважень РНБО, який явно суперечить Конституції України і який пояснюється Президентом необхідністю у стримуванні уряду.

- Не можна переселяти Міністерство охорони здоров’я в дитячу клініку “Охматдит” тільки у зв’язку з нав’язливою ідеєю Віктора Ющенка провести реконструкцію Маріїнського палацу і зробити в ньому президентську резиденцію.

- Не треба щоденно говорити про необхідність підтримки української мови, на нарадах вчити держслужбовців, як патріотично облаштовувати свої службові кабінети, і в той же час віддавати власних дітей на навчання в англомовний заклад.

- Не варто піднімати українську культуру за рахунок “відкупних” від олігархів, як це було з “Мистецьким арсеналом”, тим більше, що значна частина цих коштів, як свідчать перевірки КРУ, розкрадалася.

- Не можна нищити корупцію і родинність в кучмівський період, а потім висувати на важливі державні посади своїх родичів, кумів, хрещених та земляків.

- Не треба щоденно говорити про енергетичну безпеку України і в той же час добровільно віддавати цю галузь посередникам “РосУкрЕнерго”, які виявилися друзями найближчого оточення Президента.

Це далеко не повний список прорахунків Віктора Ющенка. В якийсь момент сума таких «НЕ» стала настільки великою, що було очевидно: світоглядна зміна політичного режиму в Україні не відбудеться. А Президент мав або повністю забути про моралізаторську риторику і бути таким же прагматичним президентом, як і попередні, або привести у відповідність систему цінностей, яку він озвучує публічно, із системою цінностей в його реальній роботі.

Тому те, що відбулося зараз – це тільки ще один факт на підтвердження того, що сьогодні реально домінують цінності, які суттєво не відрізняються від світогляду попереднього часу. І те, що бізнес «Нашої України», Партії регіонів та соціалістів зміг домовитися між собою швидше – добре підтвердження на користь цього.

Мені довелося не один день провести у переговорах з підготовки коаліційних документів, і цей типовий український політичний цинізм я бачив щоденно. Тоді переговорщики з «Нашої України» до обіду писали текст разом з нами, а після обіду – з Партією регіонів. Єдина відмінність полягала у тому, що те, що вони робили з нами, називалося «переговорами», а з Партією регіонів – «консультаціями». До речі, така тактика політичного роздвоєння була погоджена з Президентом.

На жаль, ані суспільство, ані журналісти до кінця так і не оцінили філігранності цього політичного цинізму, коли в результаті, 6 липня, «Наша Україна» змогла переконати Партію регіонів ратифікувати текст коаліції, який на 99 % ідентичний тому текстові, який ми погодили у форматі БЮТ-«Наша Україна»-СПУ. Ніхто навіть не приховував, що така гра на два фронти дає «Нашій Україні» можливість підстрахуватися і діяти там, де вони виторгують більше посад, впливів, або так званих «компенсаторів». І ніхто не обтяжував себе роздумами про те, що це суперечить будь-якій логіці політичної чи корпоративної етики.

Проблема політичного виживання в цій історії стала більш важливою, ніж передвиборчі обіцянки та орієнтація на очікування електорату. Але якщо Партія регіонів має виборця, який переживає за те, щоб його лідери були при владі і спокійніше ставиться до зміни передвиборчої програми, то виборець «Нашої України» є переконливо ідеологічним. Тому, йдучи на союз із Партією регіонів, всі прекрасно розуміли, що в кінці кінців такий проект як «Наша Україна» може завершити своє існування.

Ціна такого політичного «союзу» включає в себе і долю Віктора Ющенка. Україна, фактично, попрощалася з ілюзією мати Президента країни як загальнонаціонального лідера, яким можна було би гордитися. Своїми діями він позбавив себе шансу другий раз претендувати на президентство, оскільки остаточно втратив суспільну легітимність. Адже Південно-Східна Україна і надалі не буде сприймати його політику, а Західна і Центральна вже її не сприймає.

Також цілком очевидно, що Компартія не потрапить до наступного складу парламенту, навіть якщо прохідний бар’єр залишиться на рівні 3-х відсотків. Блок «Наша Україна» в теперішньому форматі точно не братиме участі у наступних парламентських виборах, а Соціалістична партія буде переживати найскладніший період у своєму житті.

Тому для того, щоб думати про майбутнє нації, треба реально, спокійно і без образ оцінити те, що відбулося в нашій країні. Помаранчевий, романтичний період української історії завершився. І всі спроби Президента і «Нашої України» довести, що в Універсалі національної єдності виписано все, що проголошувалося на Майдані, – не відповідає дійсності. Всі – і влада, й опозиція – допустили занадто багато помилок, щоб продовжувати претендувати на статус лідерів чи героїв Майдану. Справжнім і єдиним героєм Майдану залишився тільки народ.

Для того, щоб зберегти чи повернути довіру суспільства, політики повинні стати інакшими. Обґрунтування своїх помилок чи дій спадщиною Майдану вже нікого не врятує. Так само, як не врятує зраду цінностей цього Майдану служіння віртуальному слову «нація». Служити треба суспільству і кожній конкретній людині в ньому, а не примарним ідеям чи красивим словам.

Зараз Україна стоїть на порозі нової політичної епохи. Якою вона буде – сказати важко. Я не хочу викреслювати з української політики теперішню парламентську більшість і уряд Януковича, говорити про єдиний чесний опозиційний БЮТ, оскільки життя змінюється, і люди також змінюються. Справжню оцінку політикам дасть час і суспільство. Сьогодні Україна прощається з Майданом, а суспільство прощається з міфом про народного Президента Віктора Ющенка.

P.S. В статті не аналізуються можливі наслідки діяльності «коаліції національної єдності» та нового уряду, оскільки про Партію регіонів та її союзників в останній період вже багато сказано.

Микола Томенко, народний депутат України, один з п’яти довірених осіб кандидата в Президенти України Віктора Ющенка у загальнодержавному виборчому окрузі

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політика»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Свобода, якщо вона пустила коріння, швидко зростає”
Джордж Вашінгтон

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.