Аратта - На головну

21 вересня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Українська «глибинка». Феодалізм 2.0, або вибори по-миколаївськи

Людина і влада 11870 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 13.10.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Українська «глибинка». Феодалізм 2.0, або вибори по-миколаївськи
Якщо ви вважаєте, що феодалізм – це пережиток давнього минулого, приїздіть у місто Вознесенськ Миколаївської області та годинку поспілкуйтесь з місцевими мешканцями. Вони одразу скажуть вам: «У нас без «його» відома навіть комар людину не вкусить».

«Він» - це мер міста, який беззмінно править ним уже 26 років, ще з часів «перебудови».

За цей час він перетворив звичайний районний центр у добре укріплене князівство з абсолютною владою монарха. «Ми тут наче на острові – що б не відбувалося у «великій Україні», на нас це майже не впливає, у нас тут свої порядки», - кажуть місцеві.

За всіма канонами феодального устрою, усі більш-менш важливі посади в місті займають або родичі «князя», або, в кращому випадку, їхні найкращі друзі з місцевої «шляхти». Кадрова політика, за словами тутешніх мешканців, проводиться за схемою «мер призначив начальником управління свого кума, а як той постарів, то віддав посаду у спадок своєму сину, той потім пішов на підвищення і залишив на господарстві свого двоюрідного брата, який згодом передав посаду своєму однокласнику і так далі».

При цьому мера стабільно підтримують на виборах – хоча і не сімдесят з гаком відсотків, які значаться у протоколах голосування. Схоже, він став для вознесенців певною константою буття, чимось невідворотним, як зміна пір року.

Але скоро в їхній свідомості може статися злам – міському голові, очевидно, набридло керувати своїм князівством, і він вирішив балотуватися до Верховної Ради. Але залишати рідне місто напризволяще не став – і вже заявив, що за намісника він залишить першого заступника міського голови.

«За сталий розвиток міських, селищних та сільських громад», - з білборду з таким написом мер натхненно дивиться на цілий комплекс місцевих «наливайок». Сталий розвиток виглядає своєрідно. «О, так ви таки працюєте?» - питаю у магазині, розміщеному при місцевому м’ясокомбінаті. «Привозна», - вказує продавець на вітрини з ковбасою. А от у місцевого хлібозаводу справи йдуть непогано, бо підприємство входить у орбіту інтересів усе того ж міського голови. Проблема конкурентної боротьби, як елементу капіталізму, була вирішена елементарно – місцевим торговцям він, під загрозою закриття «точок», заборонив завозити будь-який інший хліб, окрім виробництва свого заводу.

Взагалі, у Вознесенську так багато наливайок, кафе, кіосків з пивом-цигарками, що, перефразовуючи Ільфа та Петрова, можна було б написати: «…здавалось, що жителі райцентру В. народжуються лише для того, щоб випити п’ятдесят грамів у наливайці, закусити в генделику та взяти пива й цигарок додому». Міське життя вирує винятково довкола цих алкоцентрів, де цілими днями товчуться і старі, і молодь.

Місця для нових закладів катастрофічно не вистачає. Розміщена в центрі міста загальноосвітня школа по периметру оточена торговельними точками, серед магазинів, де торгують харчами, кормом для тварин, одягом, спідньою білизною, побутовою хімією, знайшлося місце і для пари наливайок. Як наслідок, для проходу школярів залишилась лише вузенька хвірточка, біля якою зранку утворюються чималенькі черги дітей.

На саму ЗОШ коштів у бюджеті не вистачає – «за потребою» школярі змушені бігати на вулицю, до напівзакинутого туалету, де, за словами батьків, водяться щурита інша нечисть.

За словами жителів Миколаївщини, подібну ситуацію можна спостерігати, фактично, у будь-якому райцентрі. Щось схоже діється і в самому Миколаєві, де зараз проживає майже половина населення області. «У нас все організовано наступним чином, - розповідає місцевий опозиційний активіст і показує на своє передпліччя. - Ось тут – ті, хто реально керує усім, а це, - опозиціонер ворушить пальцями, - повністю підконтрольні їм місцеві чинуші, яких вони тасують по посадах, залежно від вигоди».

Серед «тих, хто керує усім», найчастіше називають двох персонажів з характерними кличками Мультік і Гурік. Хто стоїть за ними, достеменно невідомо, місцеві говорять про зв’язок Мультіка й Гуріка з Сім’єю (зрозуміло, якою).

Чималий вплив у місті приписують і громадянину на прізвисько «Тазік», а ось у його колеги за фахом, «Наума», останнім часом виникли проблеми – він щось не поділив зі своїми соратниками по цеху і був затриманий за незаконне носіння вогнепальної зброї.

Взагалі, 2010-і у Миколаєві нагадують 90-і: «стрілки» й розборки прямо у центрі міста, стрілянина та замахи на вбивство стали буденною справою. «Вони спочатку з’їли бізнес «чужих», потім – бізнес тих, хто підтримував «чужих», а їсти і далі хочеться, тому доводиться забирати бізнес у своїх же», - пояснює наш співрозмовник.

Кримінальна атмосфера відчувається всюди. «Ти подивись на сканворд», - опозиціонер протягує партійну газету синьо-білих «Слово регіону», центральною темою якої є «захист прав російськомовного населення». В очі кидаються одразу три питання: «Що таке общак?», «Удавка бандита» та «Дискомфортний туалет». Після хвилини розгадування партійного сканворду стає зрозумілим, що єдино можливою відповіддю на останнє питання є слово «параша»…

Мовна ситуація на Миколаївщині багато в чому типова для центральної та південної України: область є майже суціль україномовною, в облцентрі більшість розмовляє (чи, скоріше, думає, що розмовляє) «мовою інтернаціонального спілкування».

На місцевому базарчику продавчиня кавунів, після обміну парою реплік з моїм супутником, стриженим налисо кремезним, але при тому інтелігентним, чоловіком середніх років, який відмінно володіє українською мовою, раптом починає виправдовуватись: «Не треба, я вашу мову понімаю…» Швидко віддає нам кавун і ніяково починає копирсатись у сумці.

«Вона просто такого не чекала: бачить здорового голомозого дядька, а він з нею говорить по-перше, ввічливо, по-друге, українською мовою», - з усмішкою пояснює супутник.

«Тут своєрідний менталітет людей, особливо в обласному центрі, - розповідає він, - більшість мешканців є переселенцями з Росії, Україну вони підсвідомо сприймають як тимчасове місце проживання, їх постійно тягне до Росії, звідси підтримка «язика», Митного союзу та подібних тем. Але в Росії вони теж нікому не потрібні – от і живуть усе життя, не маючи своєї батьківщини».

Ментальність місцевих жителів, безумовно, накладає відбиток і на політичну карту регіону. На відміну, від приміром, Луганщини, регіонали міцно тримають тут свої позиції. Головна боротьба, як і майже по всій країні, ведеться між ними та об’єднаною опозицією. Справи останньої погіршуються тим, що вищевказані клани Мультіка, Гуріка та підконтрольного їм топ-чиновництва (губернатора Круглова, голови облради Дятлова, мера Миколаєва Чайки та інших) пустили метастази і в опозиційному середовищі.

Особливо погіршилась ситуація після об’єднання місцевої «Батьківщини», яка у «чужій» області змогла вибудувати розгалужену та «бойову» партійну структуру, з вельми аморфним у політичному та організаційному плані «Фронтом змін». Лідер останнього, Вадим Меріков, є вихідцем з тієї ж «Батьківщини», у свій час зі скандалом покинув її фракцію у міськраді, перейшовши до Яценюка, але зараз вимушений повернутися до співпраці зі своїми колишніми соратниками, очоливши штаб об’єднаних. Це, до речі, жодним чином не заважає йому вести спільний бізнес з місцевими впливовими регіоналами.

Рядові «біло-сердечні» активісти чимало нарікають на те, що при новому керівництві система управління кампанією почала давати збої, місця досвідчених роговиків позаймали люди, для яких нинішня кампанія є першою в житті. Через організаційний хаос на обласному рівні окремі керівники місцевих штабів вимушені діяти на власний розсуд, щоб хоч якось зберегти надію на пристойний результат.

Наслідки такої ситуації не забарилися: як вдалося довідатися, рейтинг опозиції, який мав чітку тенденцію до зростання за останнє десятиріччя (4% у «Батьківщини» в 2002 році проти 23% Юлії Тимошенко у 2012-ому), почав падати донизу, і зараз коливається на рівні 13% - тобто не набагато більше, ніж на виборах 2006-го.

Внутрішній хаос – далеко не єдина проблема місцевої опозиції. «У нас як тільки дізнаються, що якийсь бізнесмен навіть не підтримує опозицію фінансово, а тільки задумується над цим, у нього моментально виникають труднощі, - кажуть місцеві партійці, - контроль над цим з боку влади і силовиків просто тотальний». Місцевий мажоритарник від ОО Вадим Корнацький нещодавно був вимушений разом з сім’єю виїхати за межі України, побоюючись арешту.

Для обробки простого народу синьо-білі використовують інші методи. Окрім банального підкупу, чільне місце займає залякування. Найголовнішу роль у ньому грає… встановлення відеокамер на виборчих дільницях. Місцевим селянам розповідають, що камери будуть встановлені прямо у кабінках для голосування: «І якщо проголосуєш не так, сам розумієш, що з тобою буде…» І селяни у ці нісенітниці вірять.

Жителі облцентру недалеко від них втекли. «Мені сказали: як за ПР не проголосуєш, вилетиш з роботи», - каже місцевий житель, який під час відпустки підробляє агітатором в палатці синьо-білих за 150 гривень в день.

- А як вони взнають, за кого ви проголосували? – питаю.

Пауза. Схоже, раніше місцевий над цим не задумувався.

- Та якось взнають, - тягне непереконливо і після паузи додає: ну, вони ж влада, значить, за них треба голосувати.

P.S. У ресторані «Монарх» на центральній вулиці Миколаєва, Совєтській, огрядний громадянин у дорогому костюмі, але без особливих ознак інтелекту на обличчі несподівано каже своїй супутниці, яка за віком годиться йому у внучки: «Тепер ти бачиш, що таке буржуазна розкіш!..». Дівчина, можливо, до кінця не розуміє, що таке «буржуазна», але захоплено киває, споглядаючи величезну тарілку з суші: так, так, розкіш.

«Буржуазність» - навряд чи те слово, яке добре описує загальну обстановку. Куди краще пасував би «феодалізм 2.0» Але таке поняття навряд чи відомо самому товстуну.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Державне думання для українського хама чуже і незрозуміле”
В‘ячеслав Липинський

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.