Аратта - На головну

23 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Соціальні страхи крізь призму медіа

Власна безпека 32740 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.10.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Соціальні страхи крізь призму медіа
Страх, шок, тривога, заціпеніння… ось неповний перелік нових журналістських методів впливу на аудиторію

У кожній людині живуть дві протилежності: з одного боку – це відкриті або потаємні страхи, з іншого – тяга відчути емоції через переживання страшних подій і, можливо, бажання взяти гору над своїми страхами. На цю особливість людської психіки спрямовані тривожні телесюжети, газетні заголовки та банери інтернет-простору. Зростають рейтинги ЗМІ, які вміють вирахувати саме ті страхи, які є найбільш відчутними у суспільстві.

Аварії, стихійні лиха, катастрофи, теракти, вбивства, політичні й громадянські конфлікти та інші надзвичайні події завжди були пріоритетними новинами у журналістиці. Дослідницький інтерес до цієї медіапродукції диктується сьогодні ситуацією, пов’язаною із такими явищами як маніпулятивні інформаційні спецоперації, нагнітання масової істерії, провокування нездорового ажіотажу тощо. Медійні технології та інструментарій із використання соціальних страхів і тривог населення невпинно розвиваються, експлуатуючи насамперед ті страхи, які є найбільш відчутними у суспільстві.

Для стороннього неукраїнського спостерігача Україна, здавалось би, не має широко фону для тривожності, як от прямої загрози терористичних актів, як в Росії та США або руйнівних стихійних лих, як в південно-східній Азії. Проте, страхи таки є. Подекуди свої, особливі, а здебільшого – подібні до страхів народів інших країн. Спробуємо виокремити основні соціальні страхи українського суспільства, що знаходять своє відображення у ЗМІ.

Страхи політичні

Політичне тло – найбільш сприятливе для використання мотивів страху і тривоги у ЗМІ. Передусім це стосується телебачення, причому, не тільки авторських проектів, документальних фільмів й аналітичних передач, а й щоденних випусків новин, у яких традиційно першим потоком ідуть сюжети про політичні конфлікти.

На думку дослідника соціальної та політичної психології Вадима Васютинського, одним із найважливіших страхів для постсовєцької людини є страх перед владою [1]. Цей страх був одним із найстійкіших політичних страхів українського суспільства 90-х та початку 2000-х, особливо у розпал “справи Гонгадзе” та акцій “Україна без Кучми” і “Повстань Україна”, коли журналісти умисно чи мимоволі створювали образ страшної всесильної влади. Чорновіл, Гонгадзе, Олександров… Замовчування або виправдання сваволі діючої влади підконтрольними телеканалами не применшували відчуття тривожності. Швидше навпаки. Журналістський спротив під час Помаранчевої революції можна вважати переломним, коли страх перед владою почав зменшуватися. Відповідно зменшилося тривожне навантаження більшості сюжетів, у яких журналісти умисно чи мимоволі створювали загрозливий образ влади. Незважаючи на окремі спроби використати цю тему (наприклад, під час «повернення до влади «донецького клану Януковича» навесні 2006 або «диктаторки Тимошенко» восени 2007) страх перед владою втратив свої позиції у психіці українців і вже навряд чи зможе їх відвоювати (після відомих подій, пов`язаних з протестними акціями "податкового Майдану", проти прийняття "мовного закону", тощо страх перед владою знову повернувся і навіть зміцнив свої позиції - прим. «Аратти»).

Значно популярнішим у сучасному українському медійному просторі є культивування страху перед політичними кризами, громадянським протистоянням та загрозою суспільному ладу. В цьому контексті найяскравішим в історії незалежної України прикладом є Помаранчева революція, проте далеко не останнім. Тривожна інформація про можливість силового розв’язання політичної кризи лунала з усіх ЗМІ після розпуску Верховної Ради Президентом Ющенком 2 квітня 2007р. Знову, з часів Помаранчевої революції почали з’являтися тривожні повідомлення про «автобуси з беркутівцями», «озброєні загони невідомих», а також численні порівняння з аналогічною кризою в Росії 1993 р.

Трохи згодом, щоправда меншою мірою, українські ЗМІ знову почали активно використовувати мотиви страху перед політичною кризою. Нове тривожне підґрунтя цьому створило протистояння Президента Ющенка і Прем’єра Тимошенко у вересні 2008 року, що призвело до кількох спроб нового розпуску парламенту.

До політичних соціальних страхів можна віднести і страх перед зовнішнім ворогом, що традиційно пов’язаний із образом Росії в західній Україні і образом США і НАТО в східній Україні та Криму. Матеріали про загрозу Україні з боку США і НАТО постійно з’являлися в українських ЗМІ під час збройного югославського конфлікту 1999 р. Про можливе збройне протистояння з Росією заговорили в 2002 році, у період російсько-українського конфлікту навколо острова Тузла. Велику кількість репортажів і оглядів було присвячено тому, чи здатна Україна до такого військового протистояння.

«Україна наступна?!» – заголовок, що став чи не найголовнішим лякаючим мотивом в українських ЗМІ під час та після збройного конфлікту Росії та Грузії у серпні 2008р. Під час висвітлення цього збройного конфлікту в українському ефірі неодноразово лунав загрозливий мотив, що наступною після Грузії може бути Україна, яка у військовому протистоянні з Росією неодмінно програє, а населення південно-східних українських регіонів безперечно підтримає російську агресію проти України [2]. Мілітарна поразка Грузії суттєво зменшила розмови про можливість України військово тягатися з Росією, зате гостріше постало питання щодо вступу в НАТО. До слова, створення образу Росії-ворога сьогодні є чи не основним методом популяризації серед населення ідеї вступу України до Альянсу.

Таким чином, нагнітання медіями страхів перед зовнішнім ворогом може мати деструктивний характер, навіть якщо ці страхи не мають реального підґрунтя. Втім, як стверджує російський дослідник маніпулятивних технологій Сергій Кара-Мурза, для маніпуляторів масовою свідомістю інтерес становить саме неадекватний, ілюзорний страх, а також засоби перебільшення небезпеки [3].

Яскравим прикладом експлуатації ілюзорних страхів в інформаційній спецоперації із тривожним забарвленням можна вважати висвітлення деякими російськими та українськими ЗМІ подій у Львові під час святкування Дня Перемоги 9 травня 2011р. Конфлікт між учасниками масових заходів деякі медіа використали для створення загрозливого образу “львівських націонал-радикалів”, що на думку багатьох дослідників, може відкрити широкий простір для продовження інформаційних маніпуляцій на тлі псевдологічного ряду образів Галичина-“Свобода”-Бандера-Гітлер-Нацизм-Фашизм-Нюрнберг-злочинці [4].

Страхи катастрофічні

Аварії, стихійні лиха, надзвичайні та екстремальні ситуації – теми, що постійно змагаються з політичними за першість в інформаційних потоках і, зазвичай, перемагають. Цим темам можна упевнено віддати першість і в контексті нагнітання страху і тривоги.

За аналогією режисерських прийомів у художніх фільмах тривожної тематики (фільмів жаху, трилерів, фільмів-катастроф) ефектно налякати, шокувати, приголомшити глядача, журналісти активно використовують метод „розкриття безпомічності жертви перед загрозою”. У документальному жанрі під “жертвою” розуміємо не лише мешканців потерпілого району, а й усіх жителів країни, які щомиті можуть стати жертвами трагедії. Так, після авіакатастрофи на Скнилові під Львовом у липні 2002 р. почали багато говорити і писати про стан української військової авіації, яка щодня становить загрозу мирним мешканцям.

Мотиви страху і тривоги перед катастрофами, що мають військовий фактор, загалом є одними з наймасовіших в інформаційному просторі. Яскравий приклад – вибухи складів з боєприпасами поблизу с. Лозова під Харковом. Телеканал “Інтер” у “Підсумках тижня” (31.08.2008) подає в діаграмі мапу України, де червоними трикутничками позначені вибухонебезпечні склади. Їх дуже багато, вони розкидані всією територією України. Коментар ведучого про те, що будь-який із цих складів може вибухнути щомиті, завершується яскравим ефектом: усі трикутнички вибухають, перетворюючи мапу України на суцільні вибухи.

Одвічний людський страх перед сліпою стихією природи теж активно використовується авторами повідомлень та репортажів про чергове стихійне лихо. Деколи абсолютно безпідставно. Українські телеканали подавали детальні картини руйнувань від буревію і повені у західній Україні у липні 2008 р., супроводжуючи це тривожними повідомленнями на кшталт “У Львові знову оголошено штормове попередження” або “На Закарпатті очікується нове підтоплення житлових районів”. 4 березня 2009 р. неабияке занепокоєння, а подекуди і паніку спровокував вечірній сюжет ТСН на телеканалі “1+1”, у якому стверджувалося, що на Україну чекає землетрус, за потужністю “майже такий, як був нещодавно на Гаїті”. У той же час жодних вагомих підстав для такого прогнозу не було [5].

Таким чином висвітлення наслідків стихійного лиха та боротьби з ними підсилює тривожний стан глядача через можливість повторення подібної біди.

До категорії катастрофічних страхів можна віднести і страхи екологічні: часто безпідставні, але не менш вражаючі. Так впродовж останніх років в українських ЗМІ з’являлися повідомлення, більш схожі на чутки, про аварії на Хмельницькій та Рівненській АЕС. Жодне з них так і не підтвердилося, проте спалах спільної тривоги був відчутний, особливо серед людей старшого віку, що добре пам’ятають як заспокоювала населення радянська влада під час Чорнобильської катастрофи.

Саме брак об’єктивної, виваженої інформації про ту чи іншу екологічну, техногенну катастрофу спричиняє найбільш тривожний стан. Так, у перші дні так званої „фосфорної аварії” під містечком Буськ Львівської обл. у липні 2007 р. брак чіткої, адекватної інформації про рівень загрози нагнітав найтривожніші очікування, через що багато львів’ян покидали місто або дзвонили рідним, щоб ті не поверталися найближчим часом з відпусток.

Страхи епідемічні також мають місце в інформаційному просторі України, щоправда значно меншою мірою, ніж у 90-х роках минулого століття. Традиційними загрозами, про які час від часу з’являється інформація у ЗМІ, є ВІЛ/СНІД, туберкульоз, зростання онкологічних захворювань. Проте пильну увагу провідних телеканалів привертають зазвичай екзотичні епідемії. Наприклад, підчас світового занепокоєння пташиним грипом, телеканали “1+1” та “Інтер” підготували серію репортажів із залученням спеціалістів: фахівців з Міністерства охорони здоров’я, епідеміологів, орнітологів, ветеринарів та ін.

Страхи перед небезпечними епідеміями можуть використовуватися у політичних цілях. Так, восени 2009 р. українське суспільство збурив інформаційний хаос довкола епідемії грипу A/H1N1. В інтернет-мережі стрімко ширилася інформація про нібито епідемію легеневої чуми, а деякі ЗМІ щодня передавали новини на кшталт “кількість померлих від грипу становить 65 осіб”, “кількість смертей від грипу підбирається до 100”. Зрештою, за висновками багатьох медіаекспертів, цю епідемію було використано як політтехнологію у передвиборчій боротьбі [6].

Страхи економічні

Соціальним підґрунтям для використання тривожних методів в ЗМІ перед економічними негараздами можна віднести тривожне передчуття за майбутнє власних дітей, страх перед інфляцією, ростом цін і комунальних послуг, скороченням на роботі, зневіру у соціальних гарантіях. І хоча українське суспільство поступово забуває страхи першої половини 90-х, коли країною ходив привид голоду, мотиви економічних страхів і тривог в журналістських матеріалах і сьогодні здатні впливати на поведінку людей. Наприклад, зниження курсу долара до гривні у лютому 2008 р., за свідченням соціологів, викликало не відчуття стабільності за національну валюту, а острах перед невідомим фінансовим обвалом. Не заспокоїли і телезвернення прем’єр-міністра Ю. Тимошенко з порадами зберігати свої статки у гривнях.

Новий сплеск соціально-економічних страхів викликала світова фінансова криза. За свідченням психологів, наслідки фінансового колапсу дали суттєвий відбиток на психологічному стані українців, які переживають соціальний стрес у зв’язку із втратою роботи чи частини свого доходу. Проте у медіях знову звучать прогнози психологів про збільшення кількості людей, які переживатимуть страх, паніку і депресію, пов’язані не з реальними втратами, а з наслідками інформаційного пресингу: коли звідусіль лунають слова про загрозу, а ЗМІ присвячують фінансовій кризі майже всі рубрики, неспокій відчує навіть цілком забезпечена людина [7].

Втім, подібні кризи Україна вже переживала – на початку 90-х (коли українські вкладники масово втратили свої заощадження в Ощадбанку) та у 1998 році (коли відбувся обвал гривні майже вдвічі). Можливо тому інформаційний пресинг щодо фінансової кризи виявився на таким руйнівним для психіки українців, як під час минулих криз.

Отже, незважаючи на новий викид підґрунтя для економічних страхів у ЗМІ, можна стверджувати, що економічні страхи сьогодні суттєво зменшилися порівняно з попереднім десятиліттям – як не як, а економічне зростання та ріст соціального забезпечення далися взнаки, а відтак – репортажі та повідомлення про черговий стрибок цін стали стриманішими та й коментарів експертів побільшало. Відтак, можемо констатувати, що економічна тематика на українському телебаченні хоча і може спонукати глядачів до певних дій, проте не здатна викликати такий сплеск тривожності, як інформація про загрозу громадянського конфлікту чи техногенної катастрофи, або спровокувати суспільство на гарячкові збурення чи авантюри.
Страхи кримінальні

Сюжети на кримінальну тематику – тема, за яку найбільше перепадає тележурналістам та менеджерам каналів. Матеріали про серійних вбивць, ґвалтівників, педофілів, канібалів, що містять відеоряди, призначені для криміналістів, психоаналітиків та психіатрів, стають надбанням широкої громадськості. Яскравий приклад – цикл передач на каналі НТН „Найвідоміші українські маніяки”. У сюжеті про злочини Онопрієнка (15.09.08., 18:30) показують крупним планом понівечені тіла жертв, детально розповідають чим і як саме вбивав серійний вбивця своїх жертв.

Страх перед криміналом існував завжди. В Україні він відчувався особливо гостро у депресивні 90-ті, в епоху рекету і „ментівської сваволі”. Нині маємо безпрецедентно велику кількість кримінальних передач, що збуджують у глядачів відчуття страху і тривоги, використовуючи досягнення художніх кіножанрів: трилерів і кримінальних драм. Проте, на відміну від художніх фільмів, де проти патогенного впливу існує психологічний захист „екрану” („це усього лише вигадка”), документальну кримінологію можна вважати одним з найсильніших методів, здатних викликати раптовий страх, шок, заціпеніння і тримати психологічно вразливих людей у перманентній тривозі.

Йдеться про такі телепередачі як „Речовий доказ” (НТН), „Телевізійний патруль” („Новий канал”), „Паралельний світ”, „Документальний детектив”, „Слідство вели” (СТБ), „Щиросердечне зізнання”, „Федеральний суддя”, „Критична точка” (ТРК „Україна”).

Отже, за нашими спостереженнями, більшість сюжетів згаданих передач будуються за методологією художнього фільму: тривожний музичний супровід, напружені паузи, бризки крові у кадрі, вирячені очі, ніж чи інше знаряддя вбивства, інтрига та шокуючі відвертості. Так, у передачі „Документальний детектив” на СТБ (30.01.08., 14:00) йшлося про маніяка з Полтави, що ґвалтував жінок, а для того, щоби морально добити жертву повідомляв їй, що хворий на СНІД. Саме цей месидж ґвалтівника жертві був центральним у сюжеті, а медичний факт, що жодна з потерпілих таки не заразилася СНІДом пролунав мимохідь і був названий „дивом”.

Загалом передачі кримінального характеру (часто російського виробництва) на українському телебаченні створені за принципами кіноіндустрії страшилок: налякати, шокувати, приголомшити. У них не розповідають, як захистити себе від кримінальної сваволі, куди і як скаржитися, як реагувати, коли на наших очах відбувається злочин. Залишитися осторонь, не втручатися і не сподіватися на торжество закону – підказує страх. Страх перед маніяками, найманими вбивцями, квартирними ошуканцями, гвалтівниками, наркоманами, перед сваволею міліції і спецслужб. Страх перед чужим і ворожим навколишнім світом.

Страх стати жертвою криміналу – вбивства, пограбування, зґвалтування – присутній у будь-якому суспільстві. Проте, звичайна людина за все своє життя не побачить стільки вбивств і маніяків, скільки за один день перед екраном, і якби життєдіяльність людства на якийсь період співпала зі своїм екранним відображенням, то наша цивілізація була б приречена.

Страхи містичні

Популярна на Заході „культура страху”, широко представлена у художній літературі, кіномистецтві, коміксах, комп’ютерних іграх, не оминула документальні журналістські жанри. Моторошні історії про демонів і привидів, що надихали письменників, режисерів, сценаристів активно використовуються нині у таких серйозних і складних жанрах як журналістське розслідування. В Україні сьогодні лідерство впевнено тримає канал СТБ. Відьми, привиди, вампіри, прокляття, лісова нечисть, інопланетні істоти є частими „гостями” щоденної передачі „Нез’ясовно, але факт”. Знімальна група телеканалу виїжджає на місце події, шукає сліди позаземної істоти, розпитує місцевих жителів. Жодне розслідування, ясна річ, не знаходить жодного наукового підтвердження існування мутанта, привида чи марсіанина. І якщо для журналістського розслідування такі результати невтішні, то з точки зори класики жанру, тобто фільмів жаху і трилерів, нерозкрита таємниця залишає сильніше емоційне напруження, ніж вичерпна відповідь на всі запитання.

Зв’язок між художніми містичними фільмами та передачами каналу СТБ простежується як на рівні стилю, так і змісту. У передачі „Нез’ясовно, але факт” за 05.07.08., 23:45 розповідалося про розслідування знімальної групи СТБ на Північному Кавказі, в Кабардино-Балкарії. Очевидці розповідали страшні історії про снігову людину (йєтті), що викрадає жінок. Розповіді місцевих жителів та автора сюжету супроводжувалися різкими вставками оскаленої морди потвори – типовий прийом фільмів жаху.

Відтак, телевізійна документалістика успішно запозичує методи художнього кіномистецтва, які апелюють до найпотаємніших страхів людини – містичних. Наскільки шкідливим може бути такий вплив – питання до психологів. Зазначимо лише, що від патогенного впливу художнього фільму глядач захищений усвідомленням „це усього лише вигадка”, тоді як в документальному жанрі усі історії про привидів, упирів, прокляття тощо часто сприймаються за правду, чи в кращому випадку, за правдоподібну версію. Особливо тими людьми, які в це вірять.

Отже…

Із давніх-давен будь-яке суспільство переживало сплески раптових соціальних страхів або тривалого стану тривожності. Страх і тривога в суспільстві служили ідеальним тлом для різних форм пропаганди і маніпуляцій суспільною думкою. Протягом останнього десятиліття спостерігаємо удосконалення журналістських форм і методів впливу, використовуючи страхи суспільства. Це помітно як на світовому, так і на українському медіарівні. Суспільство дорослішає, його вже не так легко налякати як у 90-ті роки, коли журналісти, політики і політтехнологи вміло використовували страшилки про комуністичну чи бандерівську загрозу. Створені за традиційною схемою журналістські репортажі уже не здатні викликати той емоційний відгомін, на який очікували їх автори. Отож постає питання про удосконалення методів і технік впливу.

Розглядаючи тему страху у журналістській діяльності, не можемо оминути тему етики та права. Наразі в Україні не існує жодного нормативного документу, який би передбачав відповідальність мас-медіа за нагнітання страхів у суспільстві. Існують лише загальні положення, які можуть піддаватися довільній трактовці. Наприклад, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” у Ст. 6 („Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій”) прописує такі заборони як:

- необґрунтований показ насильства;

- трансляція програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися.

Ще менше положень, які би могли контролювати використання журналістами методів, що викликають страх і тривогу, містить Закон України „Про захист суспільної моралі”, який майже повністю присвячений врегулюванню законодавства лише щодо еротики та порнографії.

Залишається проблемою визначення критеріїв, які би визначали порушення чи непорушення цього закону конкретною телепередачею. Цим сьогодні займається Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, яку все частіше піддають критиці за втручання у роботу телеканалів. Проте ані повноважень щодо покарань порушників ефіру, ані реальних можливостей впливу на зміну формату журналістських проектів НЕК не має: вона може лише рекомендувати, а не закривати чи забороняти.

Тобто реальних правових механізмів щодо обмеження в українському телепросторі матеріалів, що викликають страх і тривогу, сьогодні не існує. Серед державних посадовців побутує думка, що питання захисту суспільної моралі – справа лише громадських організацій, держава ж не має втручатися в такі „делікатні” питання. Тому доречніше вести мову про питання етики та медіаекології інформаційного простору України. А тут важливо пам’ятати, що політологія, релігія і філософія із прадавніх часів розглядали страх як фундаментальний аспект людського буття. Це підтверджується зокрема численними есхатологічними текстами священних писань. Нині, коли особливо відчуваються темпи зростання суспільної байдужості й недовіри, мотиви страху і тривоги в журналістських матеріалах можуть служити ефективним методом привертання уваги до насущної проблеми, політичної та соціальної активності, мобілізації громадськості перед лицем реальної загрози, застереження та просто служити дієвим засобом підтримки в людині людського – здатності відчувати.

Інша річ, коли нагнітання страху і тривоги у ЗМІ досягають критичної межі, що загрожує високим рівнем катастрофічної свідомості в певних соціальних групах, а відтак – можна очікувати сплеск агресивної поведінки, паніки, нездорового ажіотажу, або навпаки – відстороненість та відчуження від соціальних процесів, чи інші небезпечні форми суспільної реакції. Особливо, коли за цими технологіями стоїть прагматичний інтерес. Заляканими легше керувати. Заляканий виборець швидше проголосує за політичну силу, що гарантує мир, стабільність, навіть, якщо це веде до стагнації, ніж за силу, що пропонує радикальні реформи. Вразливий споживач легше піддасться на рекламу диво-ліків або консультацій диво-лікаря. Тривога осмислена – допомагає людям бути обережнішими, обачнішими. Тривога невмотивована, незрозуміла зробить людину вразливішою до маніпуляцій, керованішою.

Отже раціоналізацію проблем і явищ, що можуть викликати страх і тривогу можна вважати універсальним засобом стримування суспільного напруження, що може мати місце після тривожних повідомлень про політичну чи фінансову кризу, стихійне лихо або техногенну катастрофу [8]. Адекватно оцінити загрозу, яка часто виявляється перебільшеною або взагалі надуманою, розкрити істинні причини того, що відбувається – саме це є ознакою професійної журналістики, незалежно від її поділу на якісну і масову.

  1. Васютинський В. Сім страхів сучасної України / Вадим Васютинський // “Ї”. 2005. № 37. С. 155–158.

  2. Бахтєєв Б. Імперія страшилок [Електронний ресурс] / Борис Бахтєєв // Телекритика. 2008. 28 серп. — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/column/2008-08-28/40253?theme_page=70&

  3. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием / Сергей Кара-Мурза. К.: Оріяни, 2006. С. 221.

  4. Залізняк Ю. Сараєво-Ґляйвіц-Львів? [Електронний ресурс] / Юрій Залізняк // Українська правда. 2011. 16 трав. — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/05/16/6202553/

  5. Куляс І. Землетрус у ТСН, або Про інфотейнмент і версії в теленовинах [Електронний ресурс] / Ігор Куляс // Телекритика. 2010. 16 берез. — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/medialiteracy/2010-03-16/51645

  6. Матвієнко К. Епідемія як політтехнологічний засіб перемоги “проти всіх” [Електронний ресурс] / Костянтин Матвієнко // Українська правда. 2009. 6 листоп. — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2009/11/6/104769.htm

  7. Жила О. Страх-страху-страх [Електронний ресурс] / Ольга Жила // Новинар. 2008. 13 листоп. — Режим доступу: http://novynar.com.ua/analytics/life/43570

  8. Покальчук О. Страхи, які ми обираємо / Олег Покальчук // “Ї”. 2005. № 37. С. 182–183. 276 П. Александров

  9. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ / Пер. с англ. М.: Издательский дом “Вильямс”, 2004. 432 с.

  10. Винтерхофф-Шпурк П. Медиапсихология / Петер Винтерхофф-Шпурк. Харьков: Гуманитарный центр, 2007. 288 с.

  11. Майерс Д. Социальная психология / Дэвид Майерс. СПб.: Прайм-еврознак, 2007. 512 с.

  12. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций / Ричард Харрис. М.: Олма-Пресс, 2003. 448 с.


Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Власна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Чудо не суперечить законам природи - воно суперечить нашим уявленням про неї ”
Блаженний Августин

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.