X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

14 липня 2020, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Міф про «дві України». Політично забутий південний схід…

Інший погляд 20173 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 30.11.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Міф про «дві України».  Політично забутий південний схід…
Відомі політичні кола як в Україні, так і за її межами настирливо нав’язують схему «двох Україн», Заходу і Сходу, й активно втілюють її в реальне життя, навіюючи, що демократи і патріоти ніколи не зможуть викликати симпатій південно-східного електорату.

Мовляв, ці політики там завжди приречені на поразку, а сам регіон має бути вічним заповідником пострадянсько-олігархічних та комуністичних сил.

Не можна не визнати, що схему таки було реалізовано, а навіювання виявилося успішним за мовчазної допомоги націонал-демократів, які всупереч моральній максимі відомого співака Святослава Вакарчука: «Я не здамся без бою!», капітулювали ще до початку змагань (цю тенденцію Євген Маланюк вважав однією з питомих рис малоросійства). Рік у рік націонал-демократи під час виборів вирушали в мандатоносні галицькі, волинські й київські округи, бо там не треба було агітувати за Україну, долати потужний спротив антиукраїнського лобі. Південь і Схід віддавали на поталу цьому лобі, дозволивши йому впродовж 20 років сформувати щось на зразок української політичної Вандеї, де українофоби, олігархи і комуністи не зазнавали жодної конкуренції. Відбувся ніби тихий розподіл країни: західно-центральні округи наші, націонал-демократичні, а південно-східні ваші – проросійсько-радянські.

Нацдеми ще раз продемонстрували типову для них останнім часом відсутність драйву, жаги боротьби і впевненості в собі, не кажучи вже про здорову політичну агресивність і експансивність. Все це вони пояснювали собі й іншими «об’єктивними обставинами», які за 20 років так і не спробували змінити: мовляв, на Сході й Півдні неподільне панування радянської ідеології, українофобії, проросійського холуйства, несприйняття українських цінностей і краще туди не лізти, бо шансів практично немає…

Як розповідав мені севастопольський журналіст Микола Владзімірський, один із чільних діячів «Батьківщини» Іван Кириленко, відвідавши місто, сказав соратникам – партійцям: «У Севастополі перемогти неможливо». Звісно, така настанова діяла не лише щодо Севастополя…

Крига скресає?

Вибори 2012 року до Верховної Ради продемонстрували чимало цікавих новел. По-перше, виявилось, що якщо раніше Партія регіонів без будь-яких великих фальшувань брала в Донецькій і Луганській областях по 70-80% голосів, то тепер із величезним напруженням беруть на 20-25% менше (а якби ще вибори проводилися бездоганно чесно, то результат був би ще більш цікавим).

Причому, і це дуже показово, що такі процеси відбуваються самоплином, без якоїсь суттєвої участі опозиції. Соціологи зазначають, що розчарування в Партії регіонів зовсім не означає, що розчаровані готові голосувати за опозицію. Але хіба опозиція намагалася на південному сході когось причарувати? Вона якщо там і діяла, то з комплексом приреченості, з «ентузіазмом» жертовного барана, без наступальності, енергійності й креативу, незважаючи на той факт, що, як виявилося, південний схід у політичному відношенні далеко не моноліт. Два з половиною роки антинародного урядування регіоналів, поступове погіршення соціально-економічного становища, нечувана раніше корупція вплинули на свідомість людей у цих областях. Навіть в Автономній Республіці Крим Партія регіонів на виборах 2012 року отримала 52,26% голосів (для порівняння: на виборах до Верховної Ради у 2007 році – 60,98%). Але Крим ще й проголосував проти Партії регіонів «ногами»: лише 49,4% виборців узяли участь у виборах, це найнижча виборча активність в Україні. До речі, «Батьківщина» й УДАР разом узяли в Криму понад 20% голосів. Раніше опозиція таких успіхів на півострові не мала. Власне, це й тепер не її заслуга, бо, як вважають кримські експерти, політики від опозиції завчасно здали Крим без боротьби Партії регіонів.

Сенсація сталася і в Севастополі. Якщо на парламентських виборах 2007 року в місті ВО «Свобода» взяла 0 (нуль) голосів, то цього року – 4 тисячі 230 виборців проголосували за неї (насправді, вірогідно навіть більше). І це в місті, де потужна антиукраїнська пропаганда робить свою справу мало не цілодобово, де все українське штучно ототожнюють в кращому разі з націоналізмом, а в гіршому – з нацизмом і фашизмом, де опозиція взагалі не докладає жодних зусиль, де створено інформаційне гетто, оточене високим «муром» лише російських і проросійських інформаційних джерел. А якби цим природним процесам, що йдуть самоплином, ще б надавали якогось прискорення з боку опозиційних сил, підставляли їм плече? Чи опозиція вважає, що все станеться само по собі?

Що вони собі думають?

Небажання національно-демократичних сил працювати на південному сході сприяє фрагментації і розколу України, увічненню внутрішньої політичної і культурної дезінтеграції держави. Зрозуміло, що цим силам легше заробити депутатський мандат у Львові чи Києві, ніж у Донецьку чи Сімферополі. Але то виходячи з вузьких партійних інтересів. Проте силам, що називають себе національними, треба виходити саме з національних інтересів, а не перетворюватися на фабрики забезпечення свого членства легко здобутими депутатськими мандатами там, де й без них патріотичні та проєвропейські настрої давно сформовані.

Результати парламентських виборів 2012 року на південному сході позбавляють козирів потужне капітулянтсько-угодовське лобі в надрах самої опозиції. Тепер вони не зможуть виправдовувати власне ледарство, пасивність і політичне боягузтво тим, що на Сході й Півдні «народ не такий». Він такий як скрізь в Україні, тільки був ближче до епіцентру того страхітливого соціально-національного «вибуху», який зруйнував у 20-30-40-і роки минулого століття українське суспільство. Та й сьогодні, в тому числі з ласки нинішньої опозиції, ці регіони перетворили на територію ворожості українському відродженню. Однак й там люди самотужки намагаються чинити спротив. Без будь-якої підтримки з боку опозиційних сил…

Електоральні ресурси Заходу і Центру вже практично виснажені й вичерпані. Більше дати вони не зможуть. Тому демократична експансія на Схід і Південь є неуникненною, без цього не лише опозиція, а Українська держава як така не має перспектив. І ще. Той-таки досвід виборів 2012 року показав, що якщо демократи і патріоти не почнуть ідеологічно і політично завойовувати Схід і Південь, сили, подібні Партії регіонів, почнуть крок за кроком опановувати Центр і Захід, бо вони також розуміють, що одних лише електоральних можливостей південного сходу недостатньо.

А поки що інтелектуальний потенціал опозиції, яка навіть не спроможна збагнути важливість формування власних потужних аналітичних центрів (через що й програє інтелектуально навіть «донецьким»), не дає їй можливості збагнути весь масштаб і нагальність завдань внутрішньої інтеграції України. Альтернатива цьому – тільки дезінтеграція… Нині історія подарувала унікальний шанс об’єднати країну на хвилі спільної боротьби проти пограбування громадян, за демократичні права і соціальну та національну справедливість.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту – християнин усе те вважав чортівською спокутою, гріхом та злочином. Світ і природа, що (...) були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити ”
Іван Франко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2020.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.