Аратта - На головну

26 травня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Українці в Росії

Цивілізаційні процеси 18660 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 9.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Президент Світового Конгресу Українців Аскольд Лозинський серед українців Росії
Президент Світового Конгресу Українців Аскольд Лозинський серед українців Росії
Історико-статистичний аналіз джерел чисельності українського населення в Росії (XVIІ-XXI ст.)

Достовірні статистичні свідчення джерел про переселення українців в Росію розпочинаються першої чверті XVII ст., а тобто з часу коли запорізькі козаки почали брати участь у походах Речi Посполитої на Москву і звичайно потребували московський уряд звернути на себе увагу1. Як засвідчують джерела, рейди 20-тисячного вiйська Петра Сагайдачного на Москву у 1618 роцi у глиб Московської держави аж до Тихвiна, Холмогор, Архангельська, розпочали статистику перебування українців в Росії2. Джерела наголошують, що повертаючись iз цього походу, частина козакiв залишилася на територiї Московської держави. Документи засвідчують, що за наказом царя було розселено: "по гордам на жытие выходцев черкас, которые осталися от Сагайдачного в Калуге 349 человек, в Нижней - 100 человек, в Арзамасе - 21 человек, Вологде - 44 человека, в Пронске - 20 человек, в Шатцком - 50 человек, в Переяславль-Залесаком 20 человек, в Ярославле 44 человека, Коломне -20 человек, в Переяслав-Резанском - 30 человек".

На початку 1619 року ще 700 українських козакiв на чолi з полковником Коншею перейшли на службу до Московського царя. Щоб роз'єднати грiзну силу їх було ропридiлено на проживання до 18 росiйських мiст: Коломни, Рязанi, Арзамаса, Нижнього-Новгорода, Казанi, Астраханi, Костроми, Вологди, Бiлозерська та iнших. З 1626 року царський уряд починає зараховувати українських переселенцiв на дiйсну вiйськову службу. Зокрема, на постiйну службу в "государев полк" було переведено 70 черкес, що проживали у Михайловi. Українських козакiв брали на службу здебiльшого пiсля того, як вони побували на Дону. З таких досвiдчених воїнiв московський уряд прагнув формувати стрiлецькi частини. З документiв вiдомо, що в листопадi 1640 року до Валуйок на службу прибули Григорiй Семенок та Мар'янко з чотирма козаками, якi ранiше "служили четыре года в Озоре". В 1647-му роцi до стрiлецького загону в Москвi зараховано 34 валуйських черкас на чолi з отаманом Лук'яном Степановим, якi теж отримали гарт на Дону. Джерела свiдчать, що багато українських козакiв охороняли рубежi Московської держави. За даними 1641 року на прикордоннi несло службу близько 1116 українських козакiв: в Усердi - 196, в Яблоновi i Корчовi - 459, Курську - 166, решту по других прикордонних пунктах Московської держави3. Незадоволення українського населення умовами Зборiвського договору 1649 року спричинилося до нової хвилi емiграцiї до Московської держави. Тут до цього були готовi. Скажiмо, у 1649 роцi прикордонним воєводам рекомендувалося жонатих i сiмейних козакiв вiдсилати невеликими партiями на службу в рiзнi мiста, на Дон-подалi вiд України. Аналогiчну iнструкцiю мiсцева адмiнicтрацiя одержала й пiсля Берестейської битви. Емiгрантiв слiд було розселяти групами подалi вiд прикордонної смуги, а при значнiй чисельностi висилати на Волгу, до Симбiрська i інших росiйських мiст. Гостинний росiйський цар готовий був прийняти й саме Вiйсько Запорiзьке, якому запропонував поселитися у Московськiй державi на Дону поряд з Вiйськом Донським4.

Отже як бачимо, задовго до Переяславського договору багаточисельнi статистичні джерела вказують на проживання українцiв в межах Московської держави.

Особливого розмаху процес переселення набув після Переяславської Ради. Запрошуючи з України "лучших людей", тобто квалiфiкованих спецiалiстiв, росiйська адмiнiстрацiя вимагала, аби вони переходили на нове мiсце "со всеми что у них есть, с лошадьми и с коровы". У часи гетьманування Юрiя Хмельницького чимало українцiв потрапляють до Московської держави вже не з власної волi. Серед перших полiтичних в'язнiв були родичi колишнього гетьмана Виговського та полковник Iван Нечай, зять Богдана Хмельницького. Згодом долю братiв Виговських та Iвана Нечая роздiлили ще багато козацьких старшин. До Москви вiдправленi були Петро Дорошенко, гетьман Правобережної України, гетьман Лiвобережної України Дем'ян Многогрiшний та його наступник Iван Самойлович з сином Яковом. Особливо багато невiльно переселених до Московської держави споглядаємо пiсля спроби Iвана Мазепи вибороти незалежнiсть для України.

За даними росiйського дослiдника К.В.Харламовича серед 127 архиєреїв, якi в 1700-1762 роках обiймали росiйськi кафедри - 70 - українцi, 43 - росiяни, 3 - греки, 3 - румуни, 2 - серби, 2 - грузини. П'ять українцiв були митрополитами, причому Дмитрiя Ростовського, Iосафа Бiлгородського, Iнокентiя Iркутського канонізовано, як святих. У цей же час до 1758 року на десять незайнятих кафедр призначено 9 українцiв i лише 1 росiянин. За статистичними підрахунками О.Брюкнера-український вплив європеїзував Москву. Вiдiрванi вiд основного народного дерева вони не тiльки самi асимiлювалися, а й сприяли асимiляцiї новим хвилям українських переселенцiв у Росiї. Розсiявшись по величезних просторах Росiйської iмперiї, вони дуже швидко стали "русскими", не залишаючи за собою свого самобутнього українського слiду. Однак, їхня клопiтка праця на широких просторах Росiйської iмперiї не може бути залишена поза увагою, вона, що засвідчується російською статичтикою, була домiнуючою i опридiлювала розвиток Росiї як європейської держави, на нашу думку, тiльки завдяки їм i тiльки з кiнця XVI-поч. XVII cтолiття5.

Як засвідчують статичтичні джерела в 1719 р., чисельність українців в Росії, поза межами сучасних кордонів України становило 262,9 тис.чол.

За свідченнями джерел 1795 року чисельність українців в Росії зросла до 810,9 тис.чол.

В результаті еміграційних процесів з України в Росію український етнічний масив тут за період 1795 по 1897 рік зріс у 6 разів. Згідно свідчень перепису число українців в Росії в 1897 році досягло 3 млн. 621,1 тис.чоловік.

В наступні десятиліття починаючи з 1897 року по 1926 роки відбулось знасне виселення українського населення в Росію. За даними перепису 1926 року українське населення Росії становило 7 млн. 873 тис.чол. Однак слід наголосити, що українці в Росії зазнали великих репресій з боку сталінського комуністичнного режиму, що засвідчують статистичні дані, - так з 1926 по 1937 та воєнні роки, мається на увазу втрати українського населення в Росії на війні, українці в повоєнні роки чисельно становили всього 3 млн. 359 тис.чол. З 1959 року по 1989 роки статистикою зафіксовано зростання чисельності українців в Росії до 4 млн. 362,9 тис.чол. За переписом 1989 року в Росії нараховувалось 4,4 млн. українців. У 1926-1931 роках 7 млн., у 1937 р.-3,1.млн, у 1959р. 3,4.млн., 1979 р.-3,7 млн.чол.6.

Так за даними офіційного перепису населення на 1989 року, українців, в Російській Федерації проживає - 4 млн. 362 тис. 872 українців та українок.

Башкирія - 74 тис. 990.
Бурятія - 22 тис. 868.
Кабардино-Балкарія - 12 тис. 826.
Калмикія - 4 тис. 069.
Карелія - 28 тис. 242.
Комі - 104 тис. 170.
Північна Осетія - 10 тис. 088.
Татарстан - 32 тис. 822.
Тувінія - 2 тис. 208.
Удміртія - 14 тис. 167.
Чечено-Інгушетія - 12 тис. 637.
Якутія - 77 тис. 114.
Адигеїя - 13 тис. 775.
Єврейська - 15 тис. 921.
Хакасія - 1 тис. 323.
Корякія - 289.
Ненці - 3 тис. 728.
Таймир - 4 тис. 816.
Усть-Одинський Бурятський - 2 тис. 255.
Ханти-Мансійськ - 143 тис. 317.
Чукотка - 27 тис. 600.
Євенія - 1 тис. 303.
Ямало-Ненецький - 85 тис. 022.
Алтайський край - 76 тис. 738.
Краснодарський край - 195 тис. 883.
Приморський край - 185 тис. 091.
Ставропольський край - 69 тис. 189.
Хабаровський край - 112 тис. 586.
Амурська обл. - 70 тис. 759.
Архангельська - 53 тис. 428.
Астраханська - 18 тис. 714.
Бєлгородська - 75 тис. 145.
Брянська - 27 тис. 122.
Володимирська - 28 тис. 844.
Волгоградська - 78 тис. 931.
Воронезька - 122 тис. 622.
Івановська - 15 тис. 335.
Іркутська - 97 тис. 045.
Калінінградсьська - 65 тис. 650.
Калузька - 30 тис. 191.
Камчатська - 43 тис. 014.
Кемеровська - 65 тис. 245.
Кіровська - 18 тис. 885.
Костромська - 9 тис. 723.
Куйбишевська - 81 тис.720.
Курганська- 14 тис. 041.
Курська - 227 тис. 227.
Ленінградська - 49 тис. 182.
Липецька - 14 тис. 983.
Магаданська - 85 тис. 772.
Московська - 185 тис. 359.
Мурманська - 105 тис. 079.
Нижнєгородська - 33 тис. 344.
Новгородська - 14 тис. 425.
Новосибірська - 51 тис. 027.
Омська - 104 тис. 830.
Оренбурзька - 102 тис. 017.
Орловська - 11 тис. 512.
Пензенська - 14 тис. 942.
Пермська - 45 тис. 711.
Псковська - 178 тис. 803.
Ростовська - 178 тис. 803.
Рязанська - 15 тис. 542.
Саратовська - 101 тис. 832.
Сахалінська - 46 тис. 216.
Свердловська - 82 тис. 215.
Смоленська - 21 тис. 789.
Тамбовська - 13 тис. 668.
Тверська - 28 тис. 941.
Томська - 25 тис. 779.
Тульська - 36 тис. 264.
Тюменська - 260 тис. 203.
Ульяновська - 17 тис. 710.
Челябінська - 109 тис. 615.
Читинська - 38 тис. 208.
Ярославська - 18 тис. 477.

В двох російських столицях віповідно проживають:

Москва - 254 тис. 670.
Санкт-Перетбург - 150 тис. 982.7.

Відповідно до офіційної статистики подаємо дані про українські організації в Росії. Слід наголосити, що самі українські громадські організації, з регіонів Росії, які проводили перелік українського населення, вважають, що вищеприведені дані значно занижені.

В 2000 році з українців з регіонів Росії в газеті "Ліга Наций" зробили свій "приблизний" підрахунок українського населення в Росії. Згідно цього підрахунку українців в Росії приблизно 5 мільйонів. Українці в Росії складають по чисельності третю етнічну групу після росіян і татар. Найбільш стародавні компактно проживаючі на теренах Росії населені пункти українці в Воронежській, Курській і Білгородській областях. Після "розкуркулювання" в 30-х роках їх число з 800 тис. - 1 млн. населення тут сильно змінилось і сьогодні складає 200 тис. українців.

На Північному Кавказі проживає 460 тис. українців. Найбільш компактно в цьому регіоні українці проживають в Краснодарському краю та Ростовській обл.

В нафтових і газових районах Півночі та Західному Сибірі проживають:

В Тюменській обл. - 260 тис.
Ханти-Мансійському автономному окрузі - 150 тис.
Республіка Комі - 100 тис.

Всього в Сибірі та на Далекому Сході проживає 1,5 млн. українців.

В областях і республіках Урало-Поволжського регіона (Челябінська, Оренбургська, Саратовська обл.) - 800 тис. українців.

В Москві та Московській області проживають до 500 тис. українців.
В Санкт-Петербурзі та Ленінградській області до 250 тис. українців.

Практично в усіх регіонах створені українські культурно-національні організації. Всі ці регіональні організації входятьякі федеральну в "Об'єднання українців в Росії" і які для задоволення національно-культурних потреб ведуть діалог з російською владою8.

Таким чином, можна наголосити, що за період з 1959 по 1989 р. українців в Росії збільшилося майже як на 1 мільйон. Так за вищеприведеними свідченнями радянської статистики з 1989 року почалось подальше зростання українського населення в Росії.

Лише у 1989 р, наприклад в Росію з України прибуло 202,6 тис. чол.

З 1991 року по 2002 роки українці теж у великій кількості емігрують в Росію. Спочатку їх міграція була пов'язана з сезонними роботами, однак з 1995 по 2002 роки ця міграція переросла в переселення.

Як засвідчує статистика у національній структурі емігрантів з України, всього за вищеозначений час емігрувало 1 млн. 024,4 тис. чол. домінують українці. Так з періоду 1992 по 2002 роки українців емігрувало до 1 млн. чол. Перепис населення Російської Федерації 2002 року засвідчує зростання українського населення в Росії від 5 до 7 млн., тобто можна наголосити, що українське населення Росії, за даними перепису населення в Російській Федерації в 2002 році, виходить на рівень перепису в Росії 1926 (7 млн. 873 тис.)

За даними Українського Посольства за 2000-2002 роки у європейській частині Росії проживає найбільша кількість історичних українців, однак, демографічні дані свідчать про невелику динаміку зростання їх чисельності у порівнянні зі Східними і Північними регіонами РФ. В останні роки в центральних районах Росії проходить значне збільшення українців у зв'язку з переселення на роботу.

В силу різних історичних обставин українців в сучасній Росії підлягають сильній асиміляції зі сторони російського населенням.

Так, за статистикою, лише 14,2% українців з Воронезької області назвали українську мову рідною, така ситуація і в інших областях Росії.

За свідченнями даних Посольства, інформуючих про життя і діяльність українських об'єднань в окремих містах і областях Європейської Частини РФ, найбільш цікавими для нашого дослідження є статистичні дані з огляду перспективи розвитку українського громадського життя в РФ.

Так у Москві, столиці РФ, проживає 552,670 українців (за паспортами радянського часу) що складає 6,8% усього населення міста. В Санкт-Петербурзі проживає понад 150 тис. українців, або 3% населення міста.

В Волгограді проживає майже 79 тис. українців, або 3% населення міста.
В Воронежі проживає понад 122 тис. українців, або 4,9% населення міста.
В Калінінграді проживає понад 62 тис. українців, або 7,2% населення міста.
В Самарі проживає понад 82 тис. українців, або 2,5% населення.
В Сочі Краснодарського Краю проживає 12-17 тис. українців, або 3,7%.
Сибір та Далекий Схід населяє понад 1,5 млн. українців.
В Омську проживає 104 тис. 830 українців.
В Прокоп'євську проживає 65 тис. 245 українців.
В Сургуті Тюменської області проживає 67 тис. українців.
В Тюмені проживає 260 тис. 203 українці.
В Томську проживває 2 тис. 799 українців.
В Челябінську проживає 109 тис. 615 українців.
В Красноярську проживає 118 тис. 763 українці.
В Владивостоці проживає 185 тис. 091 українці.
В Магадані проживає 85 тис. 772 українці.
В Єкатеринбурзі проживає 82 тис. 215 українців.
В Южно-Сахалінську проживає 46 тис. 216 українців9.

У висновок даного дослідження наголосимо, що клопіткий перепис населення, який пройде в останній чверті 2002 року і статистичні дані якого буде визначено в 2003 році дасть приблизно-точні дані про проживання українців в Російській Федерації. Однак попередній аналіз джерел дає орієнтовну кількість 7 млн. українського населення Російської Федерації, з урахуванням асиміляційних процесів, що відповідає з даними Об'єднання українців Росії в контексті росту з 1995 по 2002 роки українських громадсько-культурних організацій.

Список використаних джерел та літератури:

1. В.Ідзьо. Українців Російській державі. Історико-Філологічний Вісник Українського Інституту. М.1997,т.І,с.3-7.
2. Віктор Ідзьо. Українці в Російській державі. Українська діаспора в Росії. Українсько-російські взаємовідносини:історія, наука, релігія. Львів. 2002, с.8-9
3. В.Сергійчук. Східна діаспора. Московщина. Наука і суспільство. К.1997, №1/2, с.24- 25.
4. В.Сергійчук. Східна діаспора. Московщина. Наука і суспільство. К.1997, №1/2, с.25.
5. В.Сергійчук. Східна діаспора. Московщина. Наука і суспільство. К.1997, №1/2, с.25-26.
6. Ф.Д.Заставний. Східна українська діаспора. Львів.1992, с.39-43.
7. Українців в Росії. Голос України. К.1992, №166 (416), с.12-13.
8. Лига Наций. М.2000. Март,с.8.
9. Віктор Ідзьо. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку Української Греко-Католицької Церкви в Москві та регіонах Російської Федерації (2001-2005 роки). Українська діаспора в Росії. Українсько-російські взаємовідносини: історія, наука, релігія. Львів.2002,с.23-296.

Віктор Ідзьо - ректор Українського Університету (м.Москва), доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Міжнародної Академії Наук Євразії, професор Університету "Львівський Ставропігіон", лауреат премії ім. академіка І.Крип'якевича.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Знання певних принципів легко компенсує незнання деяких фактів ”
К. Гельвецій

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.