Аратта - На головну

26 липня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Інша Рада

Політологія 17185 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.12.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Інша Рада
Новообраний парламент розпочав свою роботу гучно. За всю історію України не було випадку, аби колеги перешкоджали новообраним депутатам потрапити до зали засідань через особисту непорядність.

Цими громадянами, яких колеги-обранці не впускали до зали для складання присяги, виявилися батько і син Табалови. А те, що відбувалося навколо них – бачила і читала вся країна. Тому наводити подробиці немає потреби. Насправді ж цей прецедент засвідчив, що у суспільстві вже є не тільки потреба у тому, щоб інтереси громадян представляли елементарно порядні люди, але й ця потреба вже починає матеріалізуватися у Верховній Раді. Щоправда поки не зрозуміло, чи буде цей прецедент мати доконаний вигляд: тобто судовий процес з суперечки щодо набуття чи не набуття легітимності Табаловими, чи закінчиться нічим.

Спікери Партії регіонів активно розповідають з телеекранів про те, що мовляв, в країну, де відбуваються бійки депутатів у парламентській залі, - ніколи не прийдуть інвестори. Дивно, чому ж інвестори з задоволенням вкладають кошти в японську економіку, адже парламентарі цієї країни іноді також влаштовують бійки. Південна Корея також не може бути зразком миролюбності парламентарів, проте чомусь інвесторів це також не засмучує. Хоча, напевно, вже й українські школярі добре знають, що «класові бої» у парламенті навряд чи впливають на настрої інвесторів. Та й самі іноземні інвестори, судячи з численних коментарів у зарубіжній пресі, аж ніяк не переймаються методами «політичних дискусій» в українському законодавчому органі. Їх більше непокоїть нестабільність законодавчого поля, факультативність права, відсутність елементарного правосуддя в Україні та тотальна корупція.

Проте, тими ж самими провладними спікерами чомусь замовчується причина такого бурхливого протистояння. А вона типова – це реакція на спроби спікера порушувати Регламент на свій розсуд, а точніше кажучи, на користь певних групових інтересів.

Перші засідання нового депутатського корпусу проявили ще одну цікаву тенденцію: мізерне число «піаністів». При тому, всі «піаністи» були помічені виключно в одній фракції – Партії регіонів.

До цього скликання проблема голосування «за себе і за тих хлопців» набувала катастрофічних масштабів – реально у залі засідань було менше сотні обранців, а «голосувало» більше ніж 250. Це порушення Конституції робилося у цинічний спосіб, безкарно, буквально на очах мільйонів виборців. І хоча під кінець каденції минулий склад парламенту нібито ухвалив закон про персональне голосування, який вже підписав гарант, чесно кажучи, надії на зміни на краще не було …

І це тільки дві вже очевидні тенденції. Але не тільки цим чинний парламент буде відрізнятися від попередніх.

Примарна більшість

У Верховній Раді сьомого скликання Партії регіонів вдалося зібрати фракцію у кількості 209 народних депутатів. На початок першої сесії це найбільша фракція, але для продуктивного голосування, щоб пройшла законодавча пропозиція регіоналів або сформованого ними уряду потрібно, щонайменше, 226 голосів поданих «за». Тобто, на самостійне прийняття законодавчих рішень ПР не вистачає мінімум 17 голосів. Це означає, що «феномену» парламенту минулого скликання під народною назвою «рука Чечетова» вже не буде.

Опозиція складається з трьох фракцій: ОО «Батьківщина», яка має 99 народних депутатів; «УДАР» Віталія Кличка – 42 нардепи; ВО «Свобода» – 36 депутатів. Загалом в опозиція складається з 177 нардепів. Тобто, щоб отримати позитивне рішення по законодавчій ініціативі опозиції треба заручитися підтримкою мінімум 49 колег. Але цієї кількості опозиційних сил цілком вистачає для блокування змін до Конституції в інтересах «вузького кола осіб».

«Хитру» позицію, тобто декларативну опозицію, становить фракція КПУ, в яку потрапило 32 депутати. Хоча, як показує практика парламентів попередніх скликань, «вірні ленінці» і «принципові борці з олігархами» залюбки підтримують законопроекти, явно спрямовані на покращення саме олігархічної моделі влади, яка неприйнятна для КПУ з точки зору їхньої публічної ідеології.

І, станом на сьогодні, не увійшли в жодну фракцію 27 депутатів.

Це арифметичний підхід. Насправді, в реальному житті, все відбувається інакше. Для цього варто згадати, як було, наприклад, у парламенті, обраному у 2002 році. Це був останній парламент, обраний за Конституцією 1996 року за змішаною системою. Різниця між тим і нинішнім парламентом наразі в тому, що тоді Регламент дозволяв нардепам утворювати не тільки партійні фракції, але й депутатські групи. Хоча, не виключено, що скоро цей «недолік» буде виправлено, оскільки вже декілька впливових мажоритарників-самовисуванців публічно заявили, що чинний Регламент – це дискримінація їхніх прав, зокрема, участі у керівних органах парламенту, права утворювати депутатські групи, відповідно до спільності програм. У зв’язку з цим варто розуміти, що, окрім самовисуванців по мажоритарним округам, обиралися депутати під певними партійними прапорами, але при цьому залишаючись безпартійними. Отже, ці депутати більшою мірою делеговані, прямо чи опосередковано, місцевими елітами і залежні від них не менше, ніж від партійного керівництва у парламенті. Тобто, якщо у фракції, сформованій за пропорційним принципом, діє жорстка партійна дисципліна, то у фракції, сформованій за «змішаною» системою – такої дисципліни досягнути просто нереально. Хоча б тому, що депутат-мажоритарник має «бути помітним» в своєму окрузі, тобто виборці мають відчувати матеріальні результати депутатської діяльності.

Виходячи з цього, було б ілюзією вважати, що структура цього парламенту буде статичною. Навпаки, український досвід змішаної системи вже наочно проілюстрував, що внутрішня структура ВР непостійна, і в залежності від конкретної кон’юнктури «депутатські маси» мігруватимуть між полюсами впливу. При тому, до найбільшого ризику дезінтеграції схильні саме провладні мегафракції, зібрані за принципом далеко не безкорисної лояльності до певних осіб, а не як команда однодумців, об’єднаних ідеологічними переконаннями. Тим більше, вже очевидно, що:

Провладна Партія регіонів є політтехнологічним проектом, мета якого – влада як самоціль, як інструмент реалізації особистих і групових матеріальних інтересів, які мають мало спільного з задекларованими гаслами;

Внутрішня структура ПР далеко не монолітна, скріплена ідеологічними переконаннями, а консенсусна, тобто заснована на тимчасовій згоді декількох промислово-фінансових та регіонально-кланових груп. При тому вже сьогодні помітно, що на тлі кризи, яка насувається, цей консенсус стає хитким, бо загострюється боротьба за дефіцитні ресурси;

Проект ПР, і це наочно довели результати виборів, знаходиться на стадії завершення і спостерігається стійка тенденція до його несприйняття більшістю виборців навіть у так званих «базових» регіонах.

Отже, оскільки за українською традицією жоден нардеп не йде у парламент на одну каденцію, більшість з них шукатиме «нову нішу» і, чим ближче до наступних виборів, орієнтуватиметься на нову технологічну перспективу продовження свого політичного життя. Вже очевидно, що чинна влада стрімко втрачає популярність і через рік-півтора, з наближенням президентських виборів, досягне піку опозиційна риторика з відповідним вектором депутатських міграцій.

Якщо пригадати історію українського парламентаризму, то напрошується певна аналогія з парламентом IV-го скликання, який було обрано, як і нинішній, за змішаною системою. Нагадаємо, що тоді, за підсумками виборів 30 березня 2002 року найбільшою фракцією у Верховній Раді була провладна «За єдину Україну!» куди ввійшло 175 народних депутатів. До складу блоку ( народна назва «ЗаЄдУ») входило п’ять партій: Аграрна партія, яку очолював Михайло Гладій; Народно-Демократична партія, яку очолював Валерій Пустовойтенко; Партія промисловців і підприємців, яку очолював Анатолій Кінах; Партія регіонів, яку очолював Микола Азаров; Політична партія «Трудова Україна», яку очолював Сергій Тігіпко. Що цікаво: на виборах, за партійним списком цим новоутворенням Банкової було здобуто аж 30 мандатів, з найбільшою підтримкою у Донецькій області. Решта «депутатських карток», як і зараз, була мобілізована з числа мажоритарників.

До речі, тоді, у 2002 році, до парламенту потрапили шість партій та блоків і другим, за чисельністю, був опозиційний блок «Наша Україна» з Віктором Ющенком, у фракції якого з початку було 119 нардепів. В лавах опозиції була також фракція БЮТ, яка тоді складалася з 23 депутатів. З часом від НУ відокремилася УНП та Народний Рух, які утворили фракції.

Цікаво також, що тоді, буквально одразу ж після виборів №1 партійного списку блоку «За єдину Україну!» Володимир Литвин публічно заявляв, що незабаром п’ять партій блоку об’єднаються в єдину партію. Проте, ця «потужна» пропрезидентська «сила» насправді виявилася короткоживучою. «ЗаЄдУ» проіснувала з 15.05.02 до 05.07.02 року, тобто до першої відпустки народних обранців. Цікаво, що «заєдисти» розсіялися не тільки по партійним фракціям, а й утворили декілька груп. При тому, багато хто з нардепів був помічений в участі у «броунівському русі», тобто переходах від одного депутатського утворення до іншого. І якщо подивитися списки тодішніх і нинішніх, то ми побачимо, що сьогодні у пропрезидентській більшості багато «ветеранів», які тоді так само «віддано» служили Леоніду Кучмі. Служили чи то на словах, чи як, але навряд чи можна стверджувати, що той, нібито утворений Банковою виключно під себе, парламент був аж таким керованим. Скоріш навпаки. Про що свідчить крах стратегічного, для Кучми, проекту «конституційна реформа». Як відомо, цей проект було завершено після виборів 2004 року, і не під його неформального автора.

У зв’язку цими історичними прикладами не зовсім зрозуміло, яку мету поставив перед собою штаб Януковича на 2015 рік, проштовхуючи сучасну виборчу систему? Невже там бажають повторити шлях Кучми у 2004 році? З усіма наслідками для «єдиного кандидата від влади». Тими самими, які вже перетворилися у прогресуючу фобію не тільки сучасної української влади, а й стали справжнім жахіттям для керманичів сусідньої держави.

Цікаві тенденції

Найбільшою інтригою наступного тижня стане формування «нової» урядової команди на чолі з новопризначеним прем’єром Миколою Азаровим. Слід відзначити, що формування урядової команди відбувається настільки «прозоро» для суспільства, що про персоналії за стіни владних будинків прослизають тільки чутки. А коментарі самого прем’єра на цю тему зводяться до банального набору штампів, позбавлених змістовного навантаження. Втім, як і сам виступ Миколи Яновича в якості претендента на формального очільники виконавчої влади перед голосуванням у Верховній Раді.

Щоправда дещо вже «вишмигнуло» на розсуд суспільства. Мова йде про скандальну заяву колишнього першого віце-прем’єра Валерія Хорошковського, який в відставленому уряді Азарова відповідав за напрямок євроінтеграції. 14 грудня відставлений урядник заявив, що не згоден з повторним призначенням Миколи Яновича на посаду і назвав його керівником, який «не здатен проводити економічні реформи та захищати стратегічний курс держави на євроінтеграцію». Втім, зі структури уряду очевидно, що особисто керівник уряду не може визначати ні пріоритети, ні конкретні дії у зовнішній політиці, оскільки це – повноваження Президента. І в цій ситуації і прем’єр, і віце-прем’єри можуть лише виконувати вказівки гаранта. Хоча з іншого боку, сам Азаров є прихильником протилежного курсу, орієнтованого на Москву. Чи може прем’єр перечити Президенту – питання риторичне.

Але, в даному випадку невідомо, чи буде у новому уряді євроінтеграція виділена у окрему структурну одиницю, чи буде передана у відання МЗС. Адже, судячи з заяв українських чиновників, ніяких технічних проблем з підписанням договорів про асоціацію і ЗВТ – немає. Є суб’єктивні політичні чинники: зокрема претензії ЄС щодо системи правосуддя в Україні та політичні репресії проти опозиційних лідерів. Визначено також конкретну дату можливого підписання цих документів. А чи станеться це чи ні – також важко прогнозувати.

Але інтрига полягає навіть не в тому. Вже загальновідомо, що Хорошковський належить до групи впливу одного з фундаторів ПР відомого бізнесмена Дмитра Фірташа. І те, що посада першого віце-прем’єра може бути передана іншому угрупованню( а саме це можна припустити з різкого тону заяви відставного чиновника), свідчить про те, що консенсус в середині правлячої еліти зруйновано. Наскільки – це буде відомо після остаточного формування персонального складу уряду. Зокрема, чи залишиться на своїй посаді Юрій Бойко, який також належить до групи Фірташа. Але, незалежно від того, можна сміливо припускати, що відставка Хорошковського вже вплинула на позиції нардепів, які належать до команди цього олігарха.

Втім, наразі більшість спостерігачів не схильні вважати різку заяву Хорошковського сигналом Януковичу від впливової фінансово-промислової групи. Словесний постріл у бік Азарова був сприйнятий як заявку політика на претензії й далі залишатися серед «політичного авангарду». Інші – пов’язують цю заяву як заявку на участь у президентських виборах 2015 року.

Хоча з іншого боку, кому-кому, а медіа магнату Хорошковському навряд чи була нагальна потреба у різкій заяві, спрямованій фактично у бік Президента Януковича, а не прем’єра Азарова, щоб залишитися у числі впливових політиків. Так само надто зарано саме сьогодні розпочинати передвиборчу боротьбу за президентську посаду. А в умовах кризи, яка насувається – це взагалі явний фальстарт, який може просто перекреслити перспективу продуктивної передвиборчої кампанії.

Було б помилковим вважати Хорошковського самодостатнім політиком. Принаймні на сьогодні в нього немає ні громадської організації (як, наприклад, у Віктора Медведчука), ні будь-якого самостійного політичного проекту. Немає жодних свідчень про те, що такий проект буде запущено у найближчий час. Він також не справляє враження політичного «камікадзе». Таким чином, в даному випадку навряд чи варто сприймати демарш Хорошковського як щось індивідуальне. І той очевидний збіг цього, і, до речі, не першого різкого кроку з його боку, з початком роботи новообраного парламенту є свідченням початку руйнування «монолітної і беззаперечної згоди» парламентської більшості з Банковою.

Заява екс-першого віце-прем’єра, можливо випадково, а можливо й ні, співпала у часі з візитом Президента Януковича у Москву. Візиту не менш втаємниченого від громадян, ніж формування уряду. Насправді сьогодні немає чіткої інформації що саме стоїть «за широким колом питань» двосторонніх стосунків Києва і Москви, які мають обговорити глави держав: чи то так званий «газовий пакет», чи «часткове» приєднання до Митного союзу, чи щось інше. Принаймні Кремль вже натякнув на можливий прогрес у «газовому питанні». Як відомо, російська сторона не визнає в принципі рівноправних стосунків зі своїми територіями впливу, до яких належить Україна. Отже, слід очікувати, що «прогрес» буде сформульовано у вигляді вимог до чергових політичних і економічних поступок. Як відомо, ФПГ Фірташа має неабиякий інтерес у газовій, енергетичній та хімічній галузях. Так само ці галузі не менш цікаві Кремлю. Чи не виник тут конфлікт інтересів? Можливо припускати, що так. Тим більше, що партнерство Фірташа і «Газпрому» не завжди було раніше таким вже й безхмарним.

Втім, через декілька днів побачимо. Хоча б в якійсь частині.

Але беззаперечним є те, що щоб там не сталося – ці події не оминуть Верховної Ради і впливатимуть на конфігурацію сил в її структурі. Більш активно, ніж у попередньому скликанні. І варто сподіватися, що нинішній парламент на стане «чорною радою», яка поховає нашу державну незалежність. Принаймні поки так вважати є достатньо підстав.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Російське духовенство завжди навчало паству свою не пізнавати і любити Бога, а тільки боятися чортів, яких воно ж і розплодило зі своїми попадями ”
Василь Ключевський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.