Аратта - На головну

20 липня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Смерть на злеті

Правопорядок 17653 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Фото - УНІАН
Фото - УНІАН
Людські біди. Яким приладом їх міряти? Хтось печалиться, що не вистачає грошей купити 600-ий Мерседес. У когось згоріла хата, здохла коза чи втекла з другом наречена... Та чи може бути більшим горе, ніж коли батьки ховають своїх дітей, порушуючи одвічний порядок речей? Та ще й єдиного сина, як це сталося у родині полтавців Павла Сергійовича та Зої Володимирівни Пащенків.

Їхній єдиний син Руслан минулої неділі загинув під час проходження строкової служби у військовій частині, розквартитрованій у селі Селещина неподалік Полтави. 17 серпня йому виповнилося б 19 років. До „дембеля” юнаку залишалося півтора місяці.

За версією, оприлюдненою у засобах масової інформації наступного після трагедії дня, Руслан нібито відмовився виконати наказ чергового по частині майора В. вимкнути телевізор, який нібито той дивився „у неположений час”, хоча вечір неділі у солдатів – якраз час для відпочинку. За ослух 35-річний офіцер, житель Селещини, дістав пістолет Макарова й в упор вистрелив Руслану в голову. Куля роздробила тім”я й вийшла навиліт під нижньою щелепою. І хоч пораненого доставили у Машівську центральну районну лікарню через півгодини, зусилля терміново викликаної з Полтави бригади нейрохірургів і фахівців зі щелепно-лицьової хірургії виявилися марними, розповів головний лікар ЦРЛ Герман Краєвський: поранення було несумісним із життям і через 2,5 години під час операції юнак помер.

Яка безглузда смерть на злеті: не у бою за Батьківщину і навіть не у бійці за свою честь!.. В одній з пісень афганського циклу Олександра Розенбаума є слова про те, те що „героям в 20 лет могилы роют”. А тут у неповні дев”ятнадцять, і не героям...

Руслан Пащенко торік закінчив Полтавський комерційний технікум і вступив на заочне до одного з харківських економічних вузів (батько, зломлений горем, не зміг пригадати, до якого саме), щоб твердо й самостійно стояти на ногах, бо, на жаль, скромні статки батьків не дозволяли хлопцю навчатися на стаціонарі (до речі, тоді б він мав відстрочку від армії). Командування військової частини А 0312 відпускало Руслана на сесії. Йому з Києва у Селещину навіть телефонував генерал, розмовляючи не як з підлеглим, а як батько з сином, розповідав рідним хлопець, схвалював бажання отримати вищу освіту. У Полтаві Руслана чекала наречена, з якою мав побратися. Тепер на цих життєвих планах молодої людини – великий хрест. Як і на його могилі у приміському селі Супрунівці, де у вівторок Руслана поховали поруч з дідусем.

Такого похорону не пригадують навіть ті, хто, як кажуть, бував у бувальцях: від крику, плачів і стенань кров у жилах холола. Не кажучи вже про кількість тих, хто прийшов провести Руслана в останню путь. Два автобуси одних тільки військових, серед яких два генерали, однокурсники з технікуму, сусіди по будинку, священик, військовий салют, величезна кількість квітів і вінків. Певно, на випадок гострої реакції рідних і близьких на присутність військовиків, похорони супроводжував посилений наряд міліції. Мама Руслана через кожні 15-20 хвилин непритомніла і їй надавали допомогу лікарі карети „швидкої”, що чергувала тут же. Генерал Василь Медвідь біля могили попросив у батьків сержанта вибачення. Усі витрати на поховання взяло на себе Міністерство оборони України. А міністр Анатолій Гриценко в інтерв”ю провідним українським телеканалам пообіцяв, що винні у смерті Р.Пащенка будуть покарані. Певно, родина Руслана чи через суд чи без нього отримає компенсацію. Та ніякі гроші й військові почесті не замінять батькам сина. Горе їхнє безмежне. Як і бажання, щоб убивця був покараний з усією суворістю закону.

А от що буде саме так, незважаючи на те, що трагічний випадок набув великого суспільного розголосу, на жаль, є підстави сумніватися. Щороку в Збройних силах України гинуть десятки військовослужбовців, та щось не зустрічала у ЗМІ про те, що їхні командири понесли покарання. За словами начальника територіального центру копмлектування – заступника військового комісара Полтавської області Миколи Селіванова, за два останні роки в армії загинуло троє жителів Полтавщини.

З якимось умислом від преси приховують справжні обставини загибелі Руслана.

Командир військової частини А 0312 полковник Ігор Іванченко, з яким вдалося поговорити по мобільному, з усієї сили навіщось намагався переконати, що те, що трапилося – звичайний нещасний випадок, наслідок необережного поводження зі зброєю: „Ви ж знаєте, що й незаряджена рушниця раз на рік стріляє”. В інтерв”ю телеканалу „Інтер” він почав говорити, що, мовляв, офіцер і сержант обнімалися, ненароком заділи курок ПМ і він вистрелив... у голову в упор. За кого ж пан Іванченко тримає журналістів і мільйони телеглядачів, щоб нав”язувати подібну нісенітницю?! Адже, щоб вистрелити з пістолета Макарова, треба витягти його з кобури, зняти із запобіжника, іншою рукою відтягти затвор, щоб дослати перший патрон у патронник, і тільки після цього натиснути на курок.

До речі, зовсім недавно Ігор Іванченко та його дружина „проходили” в одному з моїх судових репортажів. Під час ремонту нової квартири встановили на стояку холодної води кран і перекривали ним воду сусідам згори, які їм чимось не сподобалися, вимагали у керівництва вузу вигнати їхнього сина. Апогеєм конфлікту був напад Наталії Іванченко на сусідку, після чого та на місяць потрапила до лікарні зі струсом мозку й неврозом. Іванченки так допекли сусідам, що ті, не витримавши постійних образ і погроз, два тижні тому продали квартиру. Почувши це все й побачивши поведінку полковника Іванченка в суді, мені подумалося, що якщо людина така у побуті, то чи може вона бути іншою, „зразково-показовою” на службі... Тож чи трагедія у очолюваній І.Іванченком військовій частині часом не є наслідком його стилю спілкування з людьми?

Заступник військового прокурора Полтавського гарнізону Віктор Хоптюк категорично спростував оприлюднену ЗМІ інформацію про конфлікт чи словесну перепалку майора В. з Русланом Пащенком через телевізор, хоча кімната чергового офіцера справді знаходиться поруч з холом, де стоїть телевізор, але й не повідомив, за яких обставин старший офіцер застосував табельну зброю на ураження. Проти майора порушена кримінальна справа за ознаками ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України – „умисне вбивство”. У ході слідства, стверджує В.Хоптюк, будуть відпрацьовані різні версії, в т.ч. й неприязних міжособистісних стосунків.

Віктор Степанович, котрий мав розмову з майором В. через кілька годин після пригоди, каже, що той перебував у дуже збудженому стані, усвідомлюючи, що накоїв, але так і не зміг пояснити, навіщо ж вистрелив солдату в потилицю. Наркологічна підтвердила, що офіцер у момент трагедії був у нетверезому стані.

На мою думку, якщо слідство справді хоче встановити істину, необхідно розглянути ще одну версію. Військова частина А 0312 відома як хімічні склади. За неофіційними даними там ще з радянських часів зберігаються хімічні боєприпаси, а також засоби хімзахисту, якими можна було забезпечити цілу армію. Більшу частину бойових отруйних речовин після підписання Україною Конвенції про заборону хімічної зброї з Селещини вивезли чи продали. Втім буцімто ще залишилися хімічні боєприпаси, лічених грамів яких досить, аби отруїти пів-країни, які, втім, Україна сама не може утилізувати (подібні заводи є в Росії). У пресу просочилися відомості про те, що ємності з бойовими ОВ, від перевищення терміну зберігання почали протікати, випаровуватися. Кілька років тому був випадок, коли солдат, що був у караулі з охорони складів, ні з того, ні з цього почав стріляти, доки не випустив цілу обойму з автомата. Пізніше пояснював, що йому привиділися вороги. Чи не галюцинації від випарів отрут часом трапилися у майора В.?

Втім, громадськість уже говорить про те, що ніхто не буде покараний за смерть Руслана Пащенка. Бо „сприснути” від тюрми можна, якщо судово-психіатрична експертиза виявить, що вбивство скоєно у стані афекту чи вбивця не сповна розуму, а тому неосудний. А про те, що від строку можна відкупитится хабарем, як і про такси, в Україні, здається, знають і школярі молодших класів. Полковник І.Іванченко, зокрема, вже на всю країну продемонстрував, як не хочеться йому втрачати погони з великими зірками.

І все ж, яка б з версій не підтвердилася, страшно, що 18-літній юнак загинув від руки офіцера, котрий уповноважений державою нести відповідальність за здоров”я і життя безвусих пацанів, яких їй довірили батьки. Недарма, як свідчать соціологічні дослідження, переважна більшість хлопців воліла б правдами й неправдами уникнути служби в армії, а батьки мотивовано бояться віддавати синів у солдати, незважаючи на те, що строк служби скорочений далі нікуди.

За дивним збігом обставин, за чверть години до того, як я у понеділок дізналася про загибель Руслана Пащенка, ми закінчили розмову з жителем Гадяча Олександром Скоркіним. Два тижні тому він поховав сина, який з весни служив у Дніпропетровську. Версія командування – випав з вікна 6-го поверху. Батько переконаний, що Ігоря вбили п”яні „діди”. 15 серпня Ігорю Скоркіну виповнилося б 19 років...

Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу
.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Правопорядок»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Три речі роблять націю великою і процвітаючою: плодоносний ґрунт, діяльна промисловість і легкість пересування людей і товарів”
Френсіс Бекон

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.