Аратта - На головну

23 вересня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Смерть на злеті

Правопорядок 18246 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Фото - УНІАН
Фото - УНІАН
Людські біди. Яким приладом їх міряти? Хтось печалиться, що не вистачає грошей купити 600-ий Мерседес. У когось згоріла хата, здохла коза чи втекла з другом наречена... Та чи може бути більшим горе, ніж коли батьки ховають своїх дітей, порушуючи одвічний порядок речей? Та ще й єдиного сина, як це сталося у родині полтавців Павла Сергійовича та Зої Володимирівни Пащенків.

Їхній єдиний син Руслан минулої неділі загинув під час проходження строкової служби у військовій частині, розквартитрованій у селі Селещина неподалік Полтави. 17 серпня йому виповнилося б 19 років. До „дембеля” юнаку залишалося півтора місяці.

За версією, оприлюдненою у засобах масової інформації наступного після трагедії дня, Руслан нібито відмовився виконати наказ чергового по частині майора В. вимкнути телевізор, який нібито той дивився „у неположений час”, хоча вечір неділі у солдатів – якраз час для відпочинку. За ослух 35-річний офіцер, житель Селещини, дістав пістолет Макарова й в упор вистрелив Руслану в голову. Куля роздробила тім”я й вийшла навиліт під нижньою щелепою. І хоч пораненого доставили у Машівську центральну районну лікарню через півгодини, зусилля терміново викликаної з Полтави бригади нейрохірургів і фахівців зі щелепно-лицьової хірургії виявилися марними, розповів головний лікар ЦРЛ Герман Краєвський: поранення було несумісним із життям і через 2,5 години під час операції юнак помер.

Яка безглузда смерть на злеті: не у бою за Батьківщину і навіть не у бійці за свою честь!.. В одній з пісень афганського циклу Олександра Розенбаума є слова про те, те що „героям в 20 лет могилы роют”. А тут у неповні дев”ятнадцять, і не героям...

Руслан Пащенко торік закінчив Полтавський комерційний технікум і вступив на заочне до одного з харківських економічних вузів (батько, зломлений горем, не зміг пригадати, до якого саме), щоб твердо й самостійно стояти на ногах, бо, на жаль, скромні статки батьків не дозволяли хлопцю навчатися на стаціонарі (до речі, тоді б він мав відстрочку від армії). Командування військової частини А 0312 відпускало Руслана на сесії. Йому з Києва у Селещину навіть телефонував генерал, розмовляючи не як з підлеглим, а як батько з сином, розповідав рідним хлопець, схвалював бажання отримати вищу освіту. У Полтаві Руслана чекала наречена, з якою мав побратися. Тепер на цих життєвих планах молодої людини – великий хрест. Як і на його могилі у приміському селі Супрунівці, де у вівторок Руслана поховали поруч з дідусем.

Такого похорону не пригадують навіть ті, хто, як кажуть, бував у бувальцях: від крику, плачів і стенань кров у жилах холола. Не кажучи вже про кількість тих, хто прийшов провести Руслана в останню путь. Два автобуси одних тільки військових, серед яких два генерали, однокурсники з технікуму, сусіди по будинку, священик, військовий салют, величезна кількість квітів і вінків. Певно, на випадок гострої реакції рідних і близьких на присутність військовиків, похорони супроводжував посилений наряд міліції. Мама Руслана через кожні 15-20 хвилин непритомніла і їй надавали допомогу лікарі карети „швидкої”, що чергувала тут же. Генерал Василь Медвідь біля могили попросив у батьків сержанта вибачення. Усі витрати на поховання взяло на себе Міністерство оборони України. А міністр Анатолій Гриценко в інтерв”ю провідним українським телеканалам пообіцяв, що винні у смерті Р.Пащенка будуть покарані. Певно, родина Руслана чи через суд чи без нього отримає компенсацію. Та ніякі гроші й військові почесті не замінять батькам сина. Горе їхнє безмежне. Як і бажання, щоб убивця був покараний з усією суворістю закону.

А от що буде саме так, незважаючи на те, що трагічний випадок набув великого суспільного розголосу, на жаль, є підстави сумніватися. Щороку в Збройних силах України гинуть десятки військовослужбовців, та щось не зустрічала у ЗМІ про те, що їхні командири понесли покарання. За словами начальника територіального центру копмлектування – заступника військового комісара Полтавської області Миколи Селіванова, за два останні роки в армії загинуло троє жителів Полтавщини.

З якимось умислом від преси приховують справжні обставини загибелі Руслана.

Командир військової частини А 0312 полковник Ігор Іванченко, з яким вдалося поговорити по мобільному, з усієї сили навіщось намагався переконати, що те, що трапилося – звичайний нещасний випадок, наслідок необережного поводження зі зброєю: „Ви ж знаєте, що й незаряджена рушниця раз на рік стріляє”. В інтерв”ю телеканалу „Інтер” він почав говорити, що, мовляв, офіцер і сержант обнімалися, ненароком заділи курок ПМ і він вистрелив... у голову в упор. За кого ж пан Іванченко тримає журналістів і мільйони телеглядачів, щоб нав”язувати подібну нісенітницю?! Адже, щоб вистрелити з пістолета Макарова, треба витягти його з кобури, зняти із запобіжника, іншою рукою відтягти затвор, щоб дослати перший патрон у патронник, і тільки після цього натиснути на курок.

До речі, зовсім недавно Ігор Іванченко та його дружина „проходили” в одному з моїх судових репортажів. Під час ремонту нової квартири встановили на стояку холодної води кран і перекривали ним воду сусідам згори, які їм чимось не сподобалися, вимагали у керівництва вузу вигнати їхнього сина. Апогеєм конфлікту був напад Наталії Іванченко на сусідку, після чого та на місяць потрапила до лікарні зі струсом мозку й неврозом. Іванченки так допекли сусідам, що ті, не витримавши постійних образ і погроз, два тижні тому продали квартиру. Почувши це все й побачивши поведінку полковника Іванченка в суді, мені подумалося, що якщо людина така у побуті, то чи може вона бути іншою, „зразково-показовою” на службі... Тож чи трагедія у очолюваній І.Іванченком військовій частині часом не є наслідком його стилю спілкування з людьми?

Заступник військового прокурора Полтавського гарнізону Віктор Хоптюк категорично спростував оприлюднену ЗМІ інформацію про конфлікт чи словесну перепалку майора В. з Русланом Пащенком через телевізор, хоча кімната чергового офіцера справді знаходиться поруч з холом, де стоїть телевізор, але й не повідомив, за яких обставин старший офіцер застосував табельну зброю на ураження. Проти майора порушена кримінальна справа за ознаками ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України – „умисне вбивство”. У ході слідства, стверджує В.Хоптюк, будуть відпрацьовані різні версії, в т.ч. й неприязних міжособистісних стосунків.

Віктор Степанович, котрий мав розмову з майором В. через кілька годин після пригоди, каже, що той перебував у дуже збудженому стані, усвідомлюючи, що накоїв, але так і не зміг пояснити, навіщо ж вистрелив солдату в потилицю. Наркологічна підтвердила, що офіцер у момент трагедії був у нетверезому стані.

На мою думку, якщо слідство справді хоче встановити істину, необхідно розглянути ще одну версію. Військова частина А 0312 відома як хімічні склади. За неофіційними даними там ще з радянських часів зберігаються хімічні боєприпаси, а також засоби хімзахисту, якими можна було забезпечити цілу армію. Більшу частину бойових отруйних речовин після підписання Україною Конвенції про заборону хімічної зброї з Селещини вивезли чи продали. Втім буцімто ще залишилися хімічні боєприпаси, лічених грамів яких досить, аби отруїти пів-країни, які, втім, Україна сама не може утилізувати (подібні заводи є в Росії). У пресу просочилися відомості про те, що ємності з бойовими ОВ, від перевищення терміну зберігання почали протікати, випаровуватися. Кілька років тому був випадок, коли солдат, що був у караулі з охорони складів, ні з того, ні з цього почав стріляти, доки не випустив цілу обойму з автомата. Пізніше пояснював, що йому привиділися вороги. Чи не галюцинації від випарів отрут часом трапилися у майора В.?

Втім, громадськість уже говорить про те, що ніхто не буде покараний за смерть Руслана Пащенка. Бо „сприснути” від тюрми можна, якщо судово-психіатрична експертиза виявить, що вбивство скоєно у стані афекту чи вбивця не сповна розуму, а тому неосудний. А про те, що від строку можна відкупитится хабарем, як і про такси, в Україні, здається, знають і школярі молодших класів. Полковник І.Іванченко, зокрема, вже на всю країну продемонстрував, як не хочеться йому втрачати погони з великими зірками.

І все ж, яка б з версій не підтвердилася, страшно, що 18-літній юнак загинув від руки офіцера, котрий уповноважений державою нести відповідальність за здоров”я і життя безвусих пацанів, яких їй довірили батьки. Недарма, як свідчать соціологічні дослідження, переважна більшість хлопців воліла б правдами й неправдами уникнути служби в армії, а батьки мотивовано бояться віддавати синів у солдати, незважаючи на те, що строк служби скорочений далі нікуди.

За дивним збігом обставин, за чверть години до того, як я у понеділок дізналася про загибель Руслана Пащенка, ми закінчили розмову з жителем Гадяча Олександром Скоркіним. Два тижні тому він поховав сина, який з весни служив у Дніпропетровську. Версія командування – випав з вікна 6-го поверху. Батько переконаний, що Ігоря вбили п”яні „діди”. 15 серпня Ігорю Скоркіну виповнилося б 19 років...

Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу
.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Правопорядок»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Не знаючи минулого, неможливо зрозуміти справжній сенс сьогодення і мету майбутнього ”
Максим Горький

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.