Аратта - На головну

19 вересня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Роланд Мікіані: «Я захищаю Україну в інформаційному просторі»

Національна безпека 15561 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 12.01.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Роланд Мікіані - «Я займаюся захистом України, особливо в інформаційному просторі»
Роланд Мікіані - «Я займаюся захистом України, особливо в інформаційному просторі»
Грузинсько-український журналіст – про російсько-українську інформаційну війну, неадекватну міжнародну журналістику та антипатріотизм медіавласників.

Cпецкореспондент в Україні інтернет-видання «Грузія online», блогер Роланд Мікіані називає себе фейсбукером та інформаційником. Грузинський журналіст родом із Сухумі. До України приїхав після війни в Абхазії 18 років тому. Нині мешкає в Житомирі, разом із дружиною-українкою виховує сина.

Роланд майже 15 років займається вивченням проблем інформаційної безпеки України та Грузії. «Я займаюся захистом України, особливо в інформаційному просторі», – каже він.

Журналіст вважає, що Росія багато років веде тотальну однобічну інформаційну війну проти України, щоб позбавити українців відчуття окремості. А допомагають Росії українські телеканали та інші ЗМІ, які транслюють російські серіали, і недолугі новини. Чому українські олігархи – власники ЗМІ підтримують російську експансію, хоча саме в Україні вони заробили свої статки, грузинський журналіст зрозуміти не може.

«Чому я такий патріот України? Бо в мене є корисливі інтереси: чим більше Україна буде вільною й незалежною, тим швидше Грузія звільниться від Росії як від імперії», – каже Роланд Мікіані практично чистою українською мовою. Він упевнений, що для Росії надважливо зберегти Україну підкореною, бо таким чином вона може впливати на політичний вибір українців.

Великою проблемою, на думку журналіста-міжнародника, є те, що українці не цікавляться світом, і на українських телеканалах таких програм практично немає. «Коли нація чи держава не цікавиться світом, не екстраполює себе на світ, а світ на себе, то вона нічого не знає, не дорослішає. Її можна елементарно обманювати», – зазначає Роланд.

Редакція публікує інтерв’ю з колегою-журналістом, хоча не у всьому поділяє його погляди. Ми сподіваємося, ця публікація викличе дискусію, й готові надати всім охочим можливість висловитися.

Громадяни України – в росіяцентричній інфокультурній матриці

- Роланде, більшість експертів вважають те, що нині відбувається в інформаційному полі Росії та України, війною, в якій «воює» (принаймні, поки що) тільки одна сторона. І це не Україна. Інші експерти вважають, що ліпити з Росії образ ворога почало українське керівництво у 2009 році задля рейтингів. Чи можна вважати війною нинішню ситуацію в інформаційному просторі Росії й України?

- Я згоден з експертами. Іде масштабна, багатогранна інформаційна навала, і можна вже казати про інформаційну окупацію українського інфопростору. Україна поки що програє по всіх напрямках і фронтах.

Ліпити з Росії ворога нема потреби, бо Росія ворог Україні в прямому сенсі цього слова останні так років триста. А те, що почалося з «обранням» президентом Росії кадебешника Путіна, нічим іншим як відновленням російського імперіалізму назвати не можна. А одним із головних засобів для цього є потужний інформаційний вплив як на самих росіян, так і на сусідні держави, і загалом на світ (державну телекомпанію Russia Today було створено Росією суто для ведення так званої путінської пропаганди). Для путінської Росії інформаційний простір є важливішим за газ, нафту, зброю. Бо саме в інформаційному просторі Путін створює фантоми, яким підкорюється проросійське населення України.

Головне, чого хоче досягти Москва – це щоб громадяни України постійно були в росіяцентричній інфокультурній матриці. Щоби зменшити сприйняття громадянами України держави Україна, щоб вони асоціювали себе з Росією і «русскім міром».

Відбувається конструювання потрібної Кремлю реальності «совок-СРСР», програмування південно-східних громадян України на васально-меншовартісно-рабську дружбу зі старшим братом – Росією. І все це для того, щоб якомога більше позбавити українців відчуття окремості, суб’єктності народу та держави Україна. Іде навала імперської фантасмагорії, де Росія – це ніби головна слов’янська держава і такий собі начальник українців-білорусів (грузинів :)), а Київ – «мать городов русскіх». Іде розповсюдження брехні і збоченого розуміння дійсності.

Чому українські олігархи – власники ЗМІ підтримують це? Дуже яскравий приклад: українське «Радіо Ера» вже кілька років транслює державну пропаганду Росії – радіо «Голос Росії», і мені відомо лише про двох людей в Україні, які якось на це зреагували, – це я і Юрій Макаров. А чому «Радіо Ера» це робить? Коли подивишся на бекґраунд власника, то все стає зрозуміло.

Росія – неокадебістська, неокомпартійна, неоімперська. Ми зараз потрапили в ситуацію, коли на Заході у нас немає друзів. Для Європи головне – політкоректність. Їх цікавить, щоб вибори в Україні пройшли чесно, і не турбує, що завдяки демократичним виборами, наприклад, прийде у владу Вітренко. Якби Європа допомогла Україні так, як Угорщині, Чехії, Словаччині, то ми зараз мали б зовсім іншу Україну.

Серед усіх захоплених Радянським Союзом грузини мають найдавнішу і найфундаментальнішу історію державності – майже 2 тисячі 500 років. Вони мають ген державотворення. Кремль усе це розуміє. Грузія й Україна були найбільш небезпечними для російського імперіалізму, тому що Грузія мала велику історію, а Україна мала величезне істинно слов’янське населення, яке створило Київську Русь. У нас є традиції, інтелігенція, сильні селяни, військові традиції. Росії треба було знищити чисельно людей, які будуть чинити спротив. А коли ти робиш мільйонний терор, то у всього народу відбувається психологічний злам.

- Якою має бути стратегія України в цій інформаційній війні?

- Наразі в України немає жодної стратегії. Стратегія з’явиться тільки тоді, коли в Україні з’явиться Україна. Вона була трохи після Майдану 2004 року. Навіть під час Кучми Україна була Україною (згадайте Тузлу). За Ющенка розширилась суб’єктність в інформаційній сфері.

Якщо проти вас ведеться надпотужна, багатовекторна війна, в тому числі й інформаційна, то, звісно, Україна повинна ставити захисні мури. Нам потрібно розділяти владу й суспільство. Влада нічого не буде робити. Суспільство теж потрібно розділити на дві частини: проукраїнське і проросійське. В останніх мозок реально заражений вірусом під назвою «дружба з Росією», який вбиває окремість, суб’єктність, сміливість і героїзм України в цілому. Бо дружити з Росією можна з точки зору Норвегії або Франції. А коли ти дружиш із точки зору Володимира Корнілова або Вадима Колесніченка й інших мільйонів проросійських мешканців України, то це абсолютно рабська свідомість молодшого брата. Дружба з Росією для цих людей означає повністю здатися. Їхній патріотизм формальний, бо й держава формально існує.

- Чи бачите ви позитивну/негативну тенденцію у здатності українського інформаційного простору протистояти недружнім інформаційним впливам РФ?

- Патріотичні та інформаційно освічені українці можуть вести більш-менш ефективну діяльність та протистояти недружнім інформаційним впливам РФ хоча б у мережі. Я радив би їм почати об’єднувати зусилля, організовувати такі собі «інформаційні загони самооборони від атак Кремля». Взагалі, горизонтальна самоорганізація хороших інформаційників-блогерів-фейсбукерів – це дуже ефективна зброя. І не треба соромитися це робити, адже ворог використовує всі засоби, в Росії є цілі підрозділи, яким платять за так званий тролінг проти українців, грузинів та інших. Це т. зв. «бригада ФСБ» (або «бригада СРУ» - прим. «Аратти»).

Я беру участь в інформаційній війні вже багато років. Я почав її для захисту грузинської точки зору десь у 1997–1998 роках. Коли познайомився з інтернетом, то побачив, яка антиукраїнська діяльність триває в інформаційному просторі. Росія використовує один і той самий інструментарій.

У нас тільки патріоти, блогери займаються захистом інформаційного простору, а на державному рівні цього немає. Грузія останні роки тільки щось робила, зокрема, відкрила телеканал ПІК, який нещодавно нова влада закрила. Канал ПІК розповідав правду про історію Росії, приміром, показав документальний фільм «Окупація», який 15 разів блокував Youtube.

Чому я такий патріот України? Бо в мене є корисливі інтереси: чим більше Україна буде вільною і незалежною, тим швидше Грузія звільниться від Росії як від імперії. Так само й Україна.

Можна відповідати Росії на інформаційну атаку, навіть якщо немає держави. Ми ж не повинні, як казав Жванецький, «накритися простирадлом і повзти на цвинтар». У першу чергу треба визначити реальність, бо я бачу в Україні багато інфантильності, навіть у патріотів. Іноді читаю на Facebook коментарі: «Вадим Колесніченко – сволота і мерзота». Це термінологія, яка не відповідає реальності. Він у прямому сенсі російський інформаційно-політичний диверсант. Як і Вітренко, вона не «дура», а «людина, яка працює на руйнування української державності». Як і всі активісти п’ятої колони. Їх усіх треба лікувати від фіктивної дружби з Росією.

Усі канали, які транслюють російські серіали і попсу, пропагують «русскій мір» і зменшують український світ. Але є приємні винятки. «1+1» показав 9 травня (можливо, це було свідомо?) абсолютно викривальний документальний фільм латиського режисера Едвінс Шноре «Soviet Story», який показує всю сутність російського імперіалізму.

Тема інформаційної окупації вийшла з актуальних тем українського суспільства. Українці забули, що існує така проблема, як інформаційний вплив Кремля. До України під’єднано трубопровід, через який постійно йде інформаційний вірус. Коли Кремль інформаційно перемагає, тоді українці голосують за КПУ, Партію регіонів тощо. Ви ж хочете в Євросоюз, хочете, щоб голосували за європейські партії, не хочете бути совками? А для цього треба заблокувати постійне потрапляння вірусу в свідомість українців.

- Чи посилюється протистояння під час виборчих кампаній як у Росії, так і в Україні?

- Абсолютно. Для Росії надважливо зберегти Україну підкореною. Як з’ясувалось, і Грузію теж. Якщо попередньо не заблокувати потрапляння інформаційного антиукраїнодержавного вірусу в українську цивілізацію, тоді під час виборів дуже легко все робити.

Проросійським українцям хтось, кому вони довіряють, повинен розповісти правду. Приміром, Ангела Меркель. Проблема в тому, що половина українського суспільства не знає, що таке Росія. Вони її сприймають як друга. А це ж тотальний обман. І Україна ніяк не реагує. Як наслідок – Україна розділена, половина голосує за проросійські партії.

«Нехай власники телеканалів стають патріотами України, і буде все гаразд»

- Чи повинні громадяни України знати, кому який медіабізнес у країні належить? Чи потрібно це закріпити законодавчою нормою?


- Українські олігархи приховують, кому що належить, тому що вони використовують свої медіа не для бізнесу, а для інформаційного впливу, зомбування і гіпнозу суспільства. І коли в Україні з’явиться українська влада, тоді вона ухвалить відповідний закон. Грузинська влада ухвалила такий закон ще два роки тому. Зауважу, що були сили, які виступали проти цього.

Суспільство й так знає, кому що належить, я не розумію, навіщо це приховувати. Це ж нувориші. Чого і кого вони бояться, маючи мільярди доларів? Нехай стають патріотами України, і все буде гаразд.

Наприклад, у Ріната Ахметова є фонд «Розвиток України», який допомагає боротися з туберкульозом. Так, якщо ти сказав А, то кажи й Б, стань українським патріотом, не дозволяй Росії використовувати свої медіа як інструмент упливу. Як можна поєднувати «Розвиток України» і гидотну низькопробну пропаганду у вигляді новин або російських серіалів? Ви за Україну чи проти? Ще один приклад: ICTV показав (здається, у 2009 році) серіал про героїв НКВС у день, коли поминають жертв голодоморів. Це жах!

- На вашу думку, чи реально в Україні зробити медійний бізнес прозорим?

- Реально. Треба запросити на розмову українських олігархів. І сказати їм: якщо ви хочете залишити якийсь позитивний слід у країні, яку вважаєте батьківщиною, вам треба стати українськими патріотами. На жаль, нинішні власники телеканалів не є українськими патріотами.

- Чим, на вашу думку, ЗМІ в Україні є для своїх власників: бізнесом, іміджем, сферою впливу?

- У першу чергу – сферою впливу. Потім іміджем, а потім бізнесом. Мені здається, що ЗМІ для них збиткові. Як і футбол. Для них це як малинові піджаки.

Створіть українські медіа, український простір, поставте ціну на них – і я готовий платити, тільки нехай там не буде російської інформаційної пропаганди. Залиште українців без російських серіалів, і через тиждень вони завиють вовком, бо захочуть щось дивитися. Створіть їм тоді український серіал. Нещодавно Георгій Почепцов розповідав на ТВі дивовижну історію про Естонію, де для 1,5 мільйона населення знімаються естонські мильні серіали, і вони прибуткові. Уявіть собі: половина Києва має власні телеканали, медіа, книговидання. Це ж фантастика для українців. А чому там це можливо? Бо Естонія – це окрема суб’єктна держава.

Більшість українських телеканалів та значна частина інтернет- і друкованих ЗМІ займаються неприхованою пропагандою «русского міра». Триває тотальне зомбування відповідної частини населення, щоб люди якомога довше не виходили зі стану спецгіпнозу, тоді вони голосують за ті партії (ПР, КПУ), які гарантують їм дружбу з Росією, російську мову тощо. Натомість Європи в цих ЗМІ практично нема, Європи саме з точки зору маленького українця.

Подивіться, що показували всі телеканали держави Україна 31.12.12. Саме так виглядає інформаційна окупація – тотально російський телепродукт. І постає питання до Пінчука, Ахметова, Коломойського та інших власників телеканалів: чому ви перетворили свої канали на рупори російської державної пропаганди? Щоб жителі південно-східної України не ставали вільними та неінфантильними як жителі півночі та заходу? Бо тоді вони не проголосують, як вам треба? Почнуть вимагати такої зарплатні, як у Польщі? Почнуть страйкувати десятками тисяч? Почуватимуться людьми, а не совками?

А тим часом самі власники телеканалів уже давно в Європі. Це, знаєте, цинічно, бо вони роблять дуже погано країні, від якої отримали свої мільярди.

- Які телеканали дивитеся ви? Звідки берете інформацію – з телебачення, радіо, інтернет-ЗМІ?

- Слухаю «Радіо Ера», дивлюсь усі телеканали, читаю «Обком», «Остров», «Українську правду», регіональні сайти: «Житомир-інфо», ЖЖ («Журнал Житомира»), «Замкову гору», ZIK, «Рівне», кримські сайти та інші.

- Що ви думаєте про ідею створення суспільного мовлення в Україні? Чи потрібні Україні державні ЗМІ, наприклад, Перший національний?

- Україні конче необхідний суспільний мовник. Одна з тотальних поразок Ющенка і Майдану – те, що не було створено суспільне мовлення. Якби він це зробив, то мільйони людей почули би правду про стан справ у відносинах між Україною і зовнішнім світом. Суспільне мовлення – це медіаінструмент, за допомогою якого стає можливим транслювання в інформаційний простір правди, подекуди жорсткої, але лікувальної.

Якби зараз в Україні був суспільний мовник, то й електоральне поле було б іншим. Дивує опозиція, яка актуалізує, можливо, й серйозні речі, але забуває про багато інших важливих питань. Представники опозиції мають розподілити між собою державні питання, які треба постійно вербалізувати і педалювати. Інформаційне питання взагалі випало з їхньої уваги. Не Табачник же буде захищати український інформаційний простір?

Українці кажуть, що нинішня влада окупаційна. Тому державний канал у цих умовах – це антидержавний канал. У суспільного мовника є наглядова рада з різних представників громадянського суспільства, а на державний має вплив тільки влада. Можна мати державний канал у демократичній і правовій державі, як Фінляндія.

- Чи задоволена Грузія своїм суспільним мовником? Чи виправдав він її надії?

- Грузії дуже допомогло суспільне мовлення. Наведу один характерний приклад важливості існування суспільного мовника. Коли наша Ніно Бурджанадзе пішла в опозицію, то в прямому ефірі в прайм-таймі казала, що «кривавий режим не дає їй етеру» :)

- На ваш погляд, чи можливо побороти джинсу в ЗМІ?

- Взагалі, можна долати немало проблем, якщо на горизонтальному рівні розробити якийсь шаблон для вирішення різних питань, починаючи від Гостинного двору і до джинси. Проблему потрібно актуалізувати громадським організаціям, окремим журналістам, опозиції. І потім вони повинні загітувати активну частину суспільства. І показати хоча б на одному каналі, як це привабливо – коли немає джинси. Можна багато всього зробити і без застосування тиску, пропонуючи щось інше, привабливіше.

«Ток-шоу – це телевізійна політична гумова баба: секс є, а дитина не народжується»

- Чи запрошують вас на політичні ток-шоу?


- Оскільки я спеціалізуюся на російсько-грузинських конфліктах, то мене запрошували кілька разів на канали, але не на ток-шоу. Ток-шоу поки не бачать серед учасників блогерів-фейсбукерів. Снобізм, знаєте :), а ще «косность мышления, зашоренность» ведучих і керівництва ток-шоу. І це, мабуть, добре, я б не хотів витрачати себе, і не раджу цього робити всім більш-менш відомим блогерам-фейсбукерам України. Нехай там сидять форматні «статусні» медійники :)

Блогерам-фкйсбукерам треба починати створювати альтернативну, реальну реальність в інтернет-мережі, бо ток-шоу і взагалі ТБ – здебільшого це віртуальна реальність. З нинішніми технологіями створити власне інтернет-телебачення цілком можливо, головне тут розум, неформатність, креативність ідей та контенту, гості.

- Чим на сьогодні є ток-шоу для влади, опозиції, власників телеканалів, глядачів?

- Ток-шоу – це телевізійна політична гумова баба: секс є, а дитина не народжується. Дитиною я вважаю справді незалежну, правову, демократичну Україну, яку хочуть звичайні люди і у Львові, і в Донецьку, і в Сумах. Можливо, якби ток-шоу були правдою, тоді люди побачили б інші парадигми, з яких складається політикум.

Для влади це є випусканням пари. Для опозиції – майданчик, де вони можуть пропагувати свої ідеї. А для власників, мабуть, рейтинг. Власникам телеканалів треба розширити «сектор обстрілу», як кажуть військові, і тоді прибутки стрибнуть. Ви зі своїх каналів зробили зомбоящик, і, щоб він підтримував прибутковість, транслюєте російську фігню. Зробіть ВВС, і вас будуть дивитися десятки мільйонів українців.

Глядачам треба спостерігати за тими, хто бере участь у ток-шоу, і вони багато що зрозуміють. Як, приміром, зрозуміли, хто така Королевська.

- Чи використовують різні політичні сили ток-шоу для донесення меседжів одне одному чи тільки для їх публічної декларації?

Не використовують. Більше для декларацій, навіть того, що не є правдою. Вони б використовували ток-шоу для донесення меседжів, якби туди приходив Янукович. Чому він не приходить? Він має бути сміливішим, не лякатися журналістів. Якби я був консультантом Януковича, я б йому порадив обов’язково проводити прес-конференції і розповідати про все так, як він це відчуваєте.

- Хто, на вашу думку, є найбільш конструктивними та найбільш деструктивними спікерами?

- Найбільш деструктивною, на мій погляд, є Інна Богословська. Вона деструктивна з точки зору брехні. Але її деструктивність не б’є по фундаменту України. Є ще Олена Бондаренко, яка вбиває саме українську незалежну, окрему ідентичність українців.

А конструктивні з боку влади, на мій погляд, Юрій Мірошниченко і Володимир Олійник. Але їхній конструктивізм кастрований. Бо це те саме, що бути адвокатом диявола.

Я вважаю, що на шоу опоненти мають бути одного рівня. Я завжди запитував у Тягнибока і Яценюка, навіщо вони ходять на ток-шоу. Не можна ходити на ток-шоу лідерам опозиції, якщо там не буде лідерів від влади. Я б на їхньому місці ніколи не пішов на ток-шоу, де є Богословська чи Чечетов. Грузинський президент завжди зустрічався і розмовляв з опозицією.

Ще мені подобаються Андрій Іллєнко з ВО «Свобода» і Віталій Портников. Пам’ятаєте п’ятихвилинки Портникова? Це був вибух надсуперової полемічної майстерності людини. В Україні повинен існувати інститут, де навчають полеміки, і директором його має бути Портников. Це один із небагатьох людей в Україні, який володіє майстерністю давньогрецької риторики. У Давній Греції серед 10 чеснот, якими повинен був володіти поважний громадянин, на першому місці мала бути майстерність риторики.

- Хто з ведучих ток-шоу вам найбільше імпонує?

Стовідсотково ніхто не імпонує. Але з них усіх, я думаю, найкращий спеціаліст – це Шустер. Він фахівець із ток-шоу №1. Якби він був поставлений у рамки української державності, а не в умови окупації українського інфопростору, то був би провідником. Можливо, інших ток-шоу навіть не було б. Він навіть вивчив би українську мову, на відміну від Кисельова. Шустер – це антикомуніст, він антисовєтський, про Кисельова я цього не можу сказати.

- Як ви оцінюєте роль журналістів у ток-шоу?

Загалом на 4 з 5 балів. Треба більше запрошувати регіональних журналістів, блогерів-фейсбукерів. О, це буде ду-у-уже цікава несподіванка, адже серед них є такі, хто може дати фору багатьом статусним журналістам. Ще, на мою думку, не можна запрошувати на ток-шоу апологетів «русского міра» – Чаленка і Ко. Інакше ми ніколи не позбавимось інформаційно-цивілізаційної каші в головах великої частини суспільства. Бо ці «журналісти» – насправді інформаційні диверсанти, які ведуть підривну діяльність.

- Чи впливають ток-шоу на думку електорату?

Знаєте, ніби так, але результатів у вигляді потрібних суспільству рішень немає. Все йде по колу, вхолосту. Думаю, вже все всім зрозуміло, адже на ток-шоу практично одні й ті самі персони, які там роками. Краще б партії почали міняти спікерів, було б набагато цікавіше, свіжіше, більш неочікувано для глядача. Бо все перетворилося на гамірне болото.

- Як ви оцінюєте висвітлення міжнародної тематики в українських медіа?

- Так звані новини зі світу – це дурість. Невже українське телебачення й радіо не знаходить нічого, що дійсно має смислове навантаження для України, окрім таких новин, як: «на тайському курорті Пхукет згорів готель»; «китайське село Сяньцзя знесено паводком»; «в Еквадорі в прірву впав автобус»; «в Колорадо смерч зруйнував будинок»; «в Індії залізнична аварія»; «в Берліні в зоопарку народила самка страуса»; «в Японії робот не витримав і зупинився»? Розумієте до чого я веду? Це ж просто якийсь інфонепотріб, який до України не має жодного відношення. Невже у світі не відбувається нічого такого, що справді варто було б висвітлювати тут, невже там нічого такого нема, що має бодай якесь відношення до нас?

Я пропоную таку собі сатиру: створити ігрові студії, в які посадити погано загримованих ведучих ніби з Китаю, США, Індії, Південної Америки, і нехай вони там розповідають новини з України. Про те, як в українських містечках і селах прориває каналізацію, падає в яму корова, автобус потрапляє в аварію, депутат краде і т. д. Одразу стане зрозуміло, яке лайно розповідають наші канали під час новин. А чогось справді цікавого, чогось такого, що розсуне обрій – нема. У світі відбувається купа подій, які мають безпосереднє відношення до України. Чому я не чую новин, що робить діаспора в Канаді, їх же мільйон?

Ще одна величезна проблема, на жодному каналі нема спеціальної програми, де розповідалося б про міжнародну ситуацію, вплив світу на нас і наш вплив на світ, чогось типу «Міжнародної панорами». На телеканалах, наскільки я розумію, нема журналістів-аналітиків, які розуміються на міжнародних політично-економічних та суспільних темах. Які б фільтрували-редагували ті новини, які повинні вийти в ефір, на предмет маніпуляції, пропаганди, елементів інфовійни. Нині більшість із того, що показують теленовини про закордон, береться з російських ЗМІ. А Росія всі ці новини вибудовує через кремлівсько-путінську пропаганду.

Українці – величезна нація, а поводяться як малі діти – вони не цікавляться світом. Коли нація чи держава не цікавиться світом, не екстраполює себе на світ, а світ на себе, то вона нічого не знає, не дорослішає. Її можна елементарно обманювати. 2008 року агенція «Промова» зробила опитування людей, що вони знають про війну в Грузії, то більшість людей бачили всю цю ситуацію очима Кремля. Це завдячуючи українським телеканалам, які транслюють міжнародну політику з кремлівської точки зору.

Кожен громадянин України, який вірить російським ЗМІ, автоматично стає солдатом Російської імперії Путіна, агентом впливу, рядовим інфодиверсантом Росії. Це все дуже серйозні речі.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ми не знаємо собі ціни, то чого ми варті?”
Микола Левицький

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.