Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«Битва за Київ»: символічний та прагматичний виміри

Політика 12929 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 14.01.2013 | Всі публікації | Версія для друку

«Битва за Київ»: символічний та прагматичний виміри
Так і не ухваливши рішення щодо проведення місцевих виборів у Києві, Верховна Рада розійшлася на майже місячний відпочинок.

Тим часом повноваження міськради добігають кінця, а міського голови столиця не має з літа минулого року. Отож ці вибори конче необхідні, хоча, згідно з нормами трансформованого чинною владою Закону про столицю, кияни і фактично, і юридично втратили більшість самоврядних прав, а міський голова з «хазяїна» міста перетворився на спікера Київради.

Отож вибори мера української столиці за цих обставин матимуть радше символічний, ніж прагматичний характер. Адже реально життям Києва керує й керуватиме далі президентський намісник, градоначальник, якого столичні жителі не обирали і який цим жителям не підзвітний. Звісно, нова Київрада може спробувати висловити цьому намісникові недовіру, але ж у глави держави завжди є резервний варіант – призначити на посаду того самого персонажа, тільки вже як «тимчасово виконуючого обов’язки». Ну, а як відомо ще з радянський часів, не існує нічого більш стабільного та постійного, ніж щось «тимчасове». І навіть право міськради затверджувати бюджет столиці не дуже допоможе в обстоюванні інтересів киян: можна жити й без бюджету, головне – щоби найвище начальство вчасно виділяло кошти на ті чи інші заплановані намісником речі.

Але символи – також річ важлива. І дуже важлива. Символи, як зазначав знаний російський філософ Павло Флоренський, «є така реальність, яка більша за себе саму». А ще символи – це свого роду дороговкази на шляху у майбутнє. І саме тому, очевидно, навколо місцевих виборів у Києві давно вже киплять далеко не місцеві, не локальні пристрасті.

Перемога має бути переконливою

У чому полягає символічне значення виборів у столиці? Передусім у тому, що в разі переконливої, абсолютної перемоги киян (а для цього потрібна не просто більшість учасників голосування, а переважна більшість усіх жителів української столиці – 2/3 чи навіть ¾ усього дорослого населення міста) для всієї держави і для зарубіжжя фіаско Партії регіонів та її сателітів стане чимось самоочевидним. Вибори до Верховної Ради засвідчили, що настрої у місті зовсім не на користь чинної влади, яку переважне число киян сприймає як деспотичну, чужу, окупаційну за своєю сутністю. Тож переконливе підтвердження на місцевих виборах такої громадянської настанови дасть усім опозиційним силам міцну платформу для руху вперед, для завоювання політичних нових позицій. Якщо новий мер йтиме як єдиний кандидат від опозиції й буде обраний саме з такими показниками, це засвідчить здатність опозиційних сил домовлятися, діяти конструктивно, дослухаючись до думки співгромадян, ставлячи загальні інтереси над чиїмись амбіціями.

Крім того, вибори столичного міського голови і нового складу міськради – це, як зазначають усі оглядачі, своєрідна репетиція президентських виборів. Столиця майже завжди йшла попереду країни, показувала їй приклад, вела за собою. Тому-то навіть символічна перемога у ній важить так багато.

Але виграш виборів у Києві має не тільки символічне значення – він здатен відкрити шлях до практично-прагматичного успіху на теренах тієї ж столиці. На цьому шляху найперше опозиції слід після здобуття посади мера і більшості у Київраді провести загальноміський референдум, на який винести вимогу негайно повернути місцевій владі ті повноваження, які вона мала до проведеної нинішньою владою «реформи». З цією ж вимогою потрібно звернутися до Конституційного Суду та до Європейського суду з прав людини – адже брутально порушені права понад трьох мільйонів киян-виборців. Ясна річ, потрібно звертатися і до міжнародних організацій, і до світової громадськості – адже Україна підписала й ратифікувала цілу низку міжнародно-правових документів, які гарантують всебічний розвиток і захист місцевого самоврядування. А на додачу варто підкріпити все це і масовими акціями протесту, і відповідною кампанією у ЗМІ, і кампанією солідарності з киянами у боротьбі за права місцевого самоврядування по всій країні. Складно? Так. Але цілком реально, особливо на гребені успіху.

А для цього мер від опозиції повинен бути не лише харизматичною особою, а й ефективним менеджером з дієвою (і не кабінетною!) командою плюс мати реальний авторитет за кордоном.

Колосальна ціна програшу

Якщо ж опозиційні сили підуть на вибори у столиці розрізнено, взаємно поборюючи одна одну, виставивши (як на виборах до Верховної Ради 2012 року) конкуруючих депутатів у мажоритарних округах і, головне, кількох кандидатів на посаду міського голови, то наслідки цього можуть змінити весь політичний ландшафт країни. За таких обставин навіть виграш одного з опозиційних кандидатів на посаду мера (неминуче не такий переконливий, як у випадку з єдиним кандидатом) стане сигналом усій країні, що згуртованих та ефективних дій від опозиції годі чекати, що її роз’їдають і надалі роз’їдатимуть амбіції лідерів. Це все неминуче відіб’ється на виборах глави держави у 2015 році, заздалегідь послабивши позиції опозиціонерів і збільшивши число потенційних «противсіхів» (які за відсутності відповідної графи у бюлетені «голосуватимуть ногами»). Ну, а програш опозиції внаслідок її роз’єднаності – це взагалі катастрофа для неї. Бо ж Київ – це справді символ, це справді дороговказ у майбутнє. Згадаймо 2007 рік, перевибори мера. Тоді Леонід Черновецький виграв тільки через розкол між БЮТ та Блоком Кличка і неминучий у такому разі абсентеїзм більшості киян (для перемоги вистачило трохи більше ніж 20% всіх виборців столиці). Це був «дзвінок» – у разі продовження боротьби між прогресивними силами на президентських виборах переможе Янукович та сили неототалітарного реваншу. Так і сталося.

І ще одна дуже важлива річ. У разі програшу опозицією виборів мера Києва чинна влада цілком може скористатися сприятливою ситуацією і піти на дострокові вибори Верховної Ради України. Організувати це неважко – досить саботувати проведення пленарних засідань упродовж місяця, щоб дати Віктору Януковичу конституційні підстави для розпуску найвищого представницького органу держави. Ось тут і спрацює чинник Києва-символу: фактом стане масове розчарування виборців в усіх опозиційних силах як неспроможних діяти згуртовано й ефективно та потужний абсентеїзм, коли на виборчі дільниці прийде не більше ніж 50% виборців. За таких умов перевагу отримають Партія регіонів та Компартія, які мають чималий «залізний» електорат, плюс різні популістські й квазіопозиційні виборчі проекти. І не забуваймо про ще одну річ: як неодноразово засвідчував російський приклад, слабка активність електорату надає недемократичній владі всі можливості для «коригування» результатів голосування у потрібний цій владі бік.

А після цього президентські вибори можна вважати програними апріорі.

Не забуваймо про геополітику та про «фактор Х»

Тож, видається, зовсім не випадково «партія влади» стільки часу тягнула з місцевими виборами у Києві. Її експерти добре розуміють значення того чи іншого варіанту виборів у столиці і намагаються розробити такі сценарії, за яких Партія регіонів та її сателіти вийшли б із складної електоральної ситуації з найменшими політичними втратами, особливо враховуючи зв’язок цих виборів із виборами президентськими. Бо ж навіть повторення у столиці результатів голосування до Верховної Ради восени 2012 року стане для «партії влади» гучним політичним ляпасом, а якщо програш виявиться ще гучнішим, то під можновладцями захитається земля…

Відтак нині всі зусилля провладних «політичних аналітиків» та «незалежних експертів» спрямовані на розкол опозиції. Пересварити амбітних опозиційних вождів, нацькувати їх один на одного, змусити боротися не з владою і не за інтереси киян, а за фантомну «одноосібну перемогу» – що може бути більш дієвим? У цьому ж річищі слід розглядати і постійне відкладання на невизначений термін, «на колись» голосування у Верховній Раді за визначення дати та формату місцевих виборів у столиці. Очевидно, ведеться активний зондаж лідерів опозиційних фракцій: може, хтось виявить свою слабкість, піде на угоду з владою в обмін на посаду київського мера?

А ще ж існує й не згадуваний досі «Х-фактор» сучасного українського політикуму в особі команди путінського кума Віктора Медведчука. Цій команді, за далеко не тільки моєю оцінкою, конче потрібно, з одного боку, максимально роз’єднати, розсварити й дискредитувати в очах Заходу українську опозицію, з іншого боку – так само максимально послабити Віктора Януковича. Для цієї команди місцеві вибори у Києві – це ідеальний полігон для відпрацювання тих політичних технологій, які в перспективі можуть бути задіяні під час президентських (а то й дострокових парламентських) виборів з метою створити таку владну конфігурацію, яка забезпечить повну інтеграцію України з усіма очолюваними Москвою наддержавними утвореннями.

Відтак тріумфальне здобуття опозицією влади перемоги (нехай спочатку й символічної) в українській столиці стало б потужним ударом по всіх цих планах і проектах, а також по тих, хто реально стоїть за ними. «Битва за Київ», таким чином, набуває не лише внутрішньоукраїнського, а й геополітичного характеру. І це мають розуміти всі основні політичні гравці, котрі справді бажають Україні свободи та прогресу і котрі готові неухильно боротися за це, навіть під час парламентських канікул.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політика»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

...Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?... Будь ним... Чи ти лях?... Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французуй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду...”
Григорій Сковорода

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.