Аратта - На головну

26 травня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Роздуми про війну з московитами, 1634 року

Історія 23466 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.02.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Роздуми про війну з московитами, 1634 року
Коли наше військо дотримується чужинських приписів і коли душі всіх обернені на закордон, залишати батьківщину без сильного захисту небезпечно. Бо мосх не промине такої випробуваної нагоди, щоб нашкодити.

Ясновельможному Романові Гойському, володимирському каштелянові і своякові

Мосх вже не вперше брязкає зброєю. При цьому, почуваючись не дуже певним, справедливим і безпечним, він уклінно благав допомоги в союзників і водночас захопив дорогу між суходолом і морем, — чим, зрештою, виявив свій давній потаємний задум 1. Наша ж Батьківщина по тій Волоській війні з Османом і Прусській з лиходієм Густавом 2 (і це — окрім щорічних набігів розбійників), навіть у мирний час пригнічена вельми скрутними обставинами життя великого числа громадян, нині в очікуванні нових потрясінь починає зважувати свої можливості, накопичувати зброю, збирати людей, шукати нагоду для війни. І хоча пам’ять про минулі події, безперечно, викликала у декого вагання, проте більшість, до глибини душі вражена вироком непостійної фортуни, набула, здається, мужності й відваги. Звичайно, по нашім боці не лише згуртований Сенат, досвідчені воїни, але сприяє нам і тривалий мир з ворогами, які, не зважаючи на улесливість, схильні до віроломства. Але хитке становище мосхів, — не раз збентежених нашим успішним наступом, — дає вагомі підстави сподіватися на успіх у мілітарному змаганні. Становище розбитих і переможених військ завжди є приниженим, а їхній дух немічний. У передчутті війни одних тривога змушує вдаватися до перетрактацій; інші — дбають про озброєння та воїнів. Обов’язок кличе прийти на допомогу Батьківщині усіх або принаймні тих, які віддані їй. Не зважаючи на свій молодечий вік і перебування на чужині, чим можу, прагну прислужитися [Батьківщині]. Це не дає душі спокою, тож іду прикладом того, який по захопленні Атенської республіки, щоб не бути лише спостерігачем, у час зведення оборонних споруд допомагав як міг (під схвальні погляди громадян). Подібне прагнення звеліло, аби я те, що повинен був висловити зазвичай особисто, викладаю тепер тобі в листі, найясновельможніший свояче, аби засвідчити свою любов до Батьківщини і пошани до тебе.

Прихід теплих днів обіцяє новий спалах війни, і мир доводиться вимірювати майже годинами. Ворог, що з дня на день стає не слабосилим, але все більш зухвалим, має намір невпинно боротися за володіння чи інтереси, до яких я тепер відчуваю зневагу. Але і в нас немало звитяжних воїнів, достатньо авторитету в короля, розважливості в сенаті, розсудливості у поводатаря. Але, окрім цих військових гідностей, для успішного початку війни, для її проведення згідно з задумом, видається корисним знову більш грунтовно вдатися до накопичення не лише грошових засобів, продовольчих запасів і зброї, а й підготовки воїнів.

Вважається, що у нас військові потреби зазвичай недостатньо оплачуються з державної скарбниці. Передбачливі народи, як відомо, краще оплачували, даючи, як правило, на такі потреби двадцяту частину з військової здобичі, зі щорічних внесків союзників, із спадщини засуджених, незаконно народжених чи давно осілих у державі чужинців.

Підготовка — це прагнення накопичити грошові запаси

Згадані народи більше сплачували завдяки продуманому (заведеному і в нас) розподілу засобів, ретельному підрахунку надходжень і видатків, подушному оподаткуванню євреїв та циган, а також завдяки єдиному обліку податків (обрахуванню данин з портів, доріг і мостів), вилучених під приводом або продажу, або внутрішнього товарообігу.

Колись в атенців свято зберігалася тисяча талантів для допомоги на випадок несподіваного стихійного лиха чи поразки; як і нині з цією ж метою тридцять діжок золота залишається про запас у батавів 3. Король галлів обходиться без копалень не так із-за відсутності природних ресурсів, як через переконаність у марності затрати зусиль. Проте він у свій спосіб багатий на велику кількість грошей і чистого срібла, позаяк із закордону надходять до королівства лише найпридатніші для майстерної обробки гроші кращої якості і їх не дозволяється ні вивозити, ні витрачати. Британський король виявляє схильність до аналогічних засобів. І навіть мосх не дозволяє вивозу зі своїх провінцій срібла, окрім випадків, пов’язаних із викупом полонених. У нас же численні податки, окрім того, що вони сприяють виникненню страшного безладу, більше, ніж звичайно, спустошили майно лицарського стану; штучні і надзвичайні, вони тяжким тягарем лягли на усіх. Отже, значною мірою [вони сприймаються] більше як предмет турботи приватних родин, ніж держав. Допомагатимуть, проте, зусилля патріотично настроєних аристократів, нездатних поступитися іншим своїм пієтетом і, як правило, призвичаєних до благодійної діяльності.

Потреба у продовольстві очевидна, його перелік і кількість повинні бути визначені законами. Той, хто не забезпечує належне постачання продовольством, зазнає поразки без меча. Через такі помилки спричинилися до поразки Римської республіки Луперк, Руф, Пет, і, навпаки, Кір 4, маючи намір досягти успіху, розподілив постачання війська відповідно до кількості днів і людей. Це офіційно досі ще не бралося до уваги, хіба що нині вже під час останньої війни 5 почало застосовуватися. Згодом догляд за розподілом провіанту було занедбано і це стало причиною голоду та хвороб у війську. За таких обставин воїн, не примушуючи себе довго чекати, грабував маєтки і покинуте вельможним панством добро. Водночас, аж ніяк не вдовольняючись церковними і державними коштами, він хитро пов’язував цим тягарем вільних громадян, а часто й відверто примушував їх до грабунків під приводом необхідності. Але подібно до того, як Австр розбурхує морську стихію, так і насильство та грабунки легко втягують людей до міжусобних війн. Аж до цього часу уповні і безоплатно постачало війську провіант Поділля. Сусідні ж провінції поводилися так, ніби не мають жодного страху перед ворогом. Тим часом більш віддалені і вільні від податків, вони не зазнавали збитків і втрати продовольчих запасів ні від ворога, ні від власного війська. Тепер, окрім Литви, ближче до театру воєнних дій перебувають Київщина і Брацлавщина; віддаль між ними велика, а тому і взаємодіяти їм набагато важче.

Вирішальний вплив на хід подій справлятимуть гроші на провіант з віддалених, а сам провіант — з сусідніх провінцій; а також все найнебхідніше у коморах по укріплених містах, по берегах Бористена та інших річок зосереджене; а ще повноцінні дороги для війська і розгорнуті зимові квартири.

Сила супротивника вимагає, як правило, більшого запасу звичайної або кованої, чи переносної, або пересувної зброї. І якщо тим, що становить загальну користь, змушені займатися тільки окремі громадяни, то непевне майбутнє і страх кожного перед зубожінням не сприяє виявленню дбання про суспільне добро. За наказом Веспасіана 6 [знаємо], у великих містах споруджувалися майстерні для виготовлення зброї. Я вже не кажу, що новий вид зброї викликає страх у ворога. Нові військові знаряддя, приставні драбини і підйомні містки, не використовувані ворогами, наводили б великий жах.

Генріх VII, король англійців, налякавши громадян біля воріт Болоньї дерев’яними метальними машинами надзвичайної величини, домігся того, що силою навряд чи зміг би. Крім використання возів і коней, вкрай необхідно вивчати корабельну справу, яка потрібна і нам, хоч ми й не призвичаєні до перевезення в той спосіб зброї, продовольства або воїнів.

Переходжу нарешті до війська, головного керманича й інших командирів якого я чудово знаю; вони гідні найвищої хвали не лише за високі душевні й фізичні якості, а й за обізнаність у військовій справі та виняткове вміння відчувати настрої воїнів. Для Веспасіана першою турботою під час війни було завести відбірні загони, закликавши до них ветеранів. Веспасіан власною персоною піднімав бойовий дух; вправних заохочував похвалою, знесилених підганяв частіше прикладом, ніж покаранням, залишаючи поза увагою швидше недоліки, ніж чесноти друзів. Утримання війська, чисельність якого перевищувала б можливості державної скарбниці, в атенців вважалося гідним покарання. Земля для вирощування врожаю і його збереження, як розмірковував у своїй бесіді з Ксерксом і Артабан 7, повинна належати тому, хто зміг би давати харч і пристанище. Таке повинно бути узаконеним, щоб ворог не відняв те, що прагне зберегти ощадливість. Відважним воїна зробить хист полководця, тямущим — порядок і послушенство, мужнім — вибір для себе супротивника. Це зрозумів ще Кір, коли обирав військових провідників. Загони вершників у ворога набагато численніші, натомість в нас вони досвідченіші й шляхетніші, до того ж всі оснащені панцирами; не мало в нас і легкоозброєних воїнів. Русини, сармати сильні лише у кінному, але не у пішому бою; це далося взнаки. Піхота у нас справді недостатньо підготовлена, а тому, згідно з давнім звичаєм, набирається з угорців або німців; перші з них бідні, вступають до війська часто в ім’я віри і не знають ні строю, ні військового мистецтва. Безперечно, чужинці за більшу винагороду з боку ворога можуть зневажити людські і божеські закони, а також схильні до безладу, не підкоряються наказам. Натомість в усьому в їхніх діях панує сваволя, а не сумління, нестриманість у пристрастях, вони спустошують вітчизняне добро, грабують його як чуже. Озброєні до зубів і неситі, вони спритно пустошать маєтки знаті і жорстоко грабують беззахисний народ. Проте іноземні воїни, якщо вони необхідні, повинні бути належно забезпечені платнею, щоб не повставали проти нас самих, як колись проти картагенців; або ж повинні бути відведені у віддалені місця. В часи війни не менше користі було б від співвітчизників, які прагнуть доблесті та військових подвигів. Хто серед них виявить свою перевагу у мужності й силі? Хто покаже себе більш витривалим до спеки, холоду, злигоднів і голоду? Якби вони спрямували свою енергію на боротьбу з чужинцями, було б гідним подиву, яку велику силу вони становили б, яку надзвичайно корисну справу зробили б для королівства. Велику кількість їх постачать численні знедолені юрбиська людей поблизу Дніпра і Буга, які терпеливо, наче ні до чого нездатні і безправні, ведуть життя, пов’язане з розбійними нападами і пустошенням 8. Придасться і козацька сила, що допомагає регулярному війську у боротьбі проти наскоків татар. Одначе через суспільні заворушення вона не повертається, хоча могла б, до порядку чи військової дисципліни. Позаяк ця сила була б розміщена по провінціях в укріплених місцях у вигляді військових захисних постів та за будь-якої потреби піднімалася б на ворога. Це було б підтримкою не гіршої якості за вишколене військо.

Якби татарський напад було стримано почесними угодами і звернено було на ворога за якусь прийнятну для татарів винагороду, тоді цю кінноту мав би підсилити звичний ветеран і віковічний воїн, цей сумлінний охоронець державної безпеки, чесний і навчений завдяки постійній практиці примушувати ворога до втечі. Значення цих натхненників перемог — вагоме; у разі їхньої поразки — стерпна невелика шкода, завдяки ж їм — безперечно, менша чисельність найманого елементу у війську. Я не пригадую в нас добровільного допоміжного загону. Такий загін не пристосований до дисципліни. Проте, як відомо, працелюбність, добротність та солодкий смак кінцевого продукту компенсує ті неприємні відчуття, що їх спричинюють бджолині жала. Військові вправи, що набувають тепер поширення у Бельгії, Галлії або Німеччині, багатьом видаються не вартими уваги, декому ж — слушними. Всюди згідно із звичаями більшості народів неухильно забезпечується сувора дисципліна. У Галлії зазнають покарання не лише провинені воїни, але й командири, навіть маршали, серед яких нещодавно стався саме такий випадок з Марілаком. У Німеччині чи Іспанії також не можна двічі завинити або після злочину запізно домагатися поблажливості. У нас — недостатньо суворості щодо розбещених і набагато менше, за деякими винятками, справедливості щодо людей дуже заслужених, винагородою за деякі героїчні вчинки є фортуна.

Багато з наших людей піднімаються по сходинках службової кар’єри, дехто прагне і сподівається здобути владу, і, безперечно, кожен вважає себе у вищій мірі непересічною особистістю, сподівається, що слава про його подвиги, шанована як святиня, перейде до нащадків; через це він не дуже хоче того, чого пристрасно прагне справжній, не подібний до звичайних державних історіографів, дослідник. Леонідові і лакедемонцям складалися амфіктіонами 9 епіграми; римлянам на знак вічної слави споруджувалися статуї. Не відмовляються від різних форм виявлення шани до своїх героїв Галлія, Іспанія, Італія, Німеччина. Проте, де б не було для цього законної підстави, найбільш відповідна нагода для пошанування (щоб гідні визнання і подиву преславні під сонцем подвиги не здавалися залишеними без уваги) виникає там, де майже щоденно ллється кров, де в умовах стримування наскоків непримиренних до християнської віри ворогів аж надто часто трапляється можливість виявити відвагу. Виняткового пошанування заслуговують усі герої, які вважаються гідними, і багато інших корисних людей, а насамперед ті, чиє майно було витрачено або значною мірою зазнало збитків через любов до батьківщини чи пожертвувано на громадські потреби в надії на більш щасливу долю. У римлян Децій і його воїни, завдяки яким було здобуто перемогу, були відзначені особистими нагородами. Манлій після перемоги над латинами кожного хороброго воїна (окрім того, що цьому воїнові приніс щасливий випадок) відзначив почесною нагородою. Те саме раніше робили греки в різних війнах, в першу чергу після Саламінської битви, а також по завершенні бою під Платеями. Такі винагороди все ж таки найбільш характерними є для римлян; тому для потреб ветеранів і хворих від поранень за державний рахунок була збудована лікарня; були до послуг поранених помешкання знаті, приміром, як після поразки під Фіденами. До того ж важливо, щоб після успішно проведеної військової операції до учти, влаштованої з нагоди здобуття військових трофеїв, ти запрошував і командирів, і воїнів. Неодмінно подбай про поховання вбитих, не зважаючи на несприятливий час, обставини, місце і небезпеку. Адже кожен бачить, що відбувається з полеглими, він буде думати, що так станеться і з ним у разі його загибелі на війні. Згадка про математиків, піротехніків та інших фахівців, що обслуговують військові потреби, і передусім про тих, що ведуть боротьбу з хворобами, виявляє недоліки нашої підготовки. Це стосується також затримки деяких або ж усіх військових обозів, що, на думку Анібала, часто було причиною втечі або поразки.

Характер самої підготовки визначатиме специфіка війни, єдиною кінцевою метою якої є перемога. Для відшукання відповідних засобів до здобуття цієї перемоги, задля кращого сплакування воєнних дій повинні бути вивчені сили супротивника і по можливості не гірше, ніж свої власні.
Складники сили московитів

Природа краю


Основу ворожої сили складають, безперечно, природа краю, фортифікаційні споруди, військо, статки й угоди. Їхній [мосхів] край наскільки узимку дуже холодний через надмірні морози, до такої ж міри влітку дивним способом ослаблює спекою тіло іноземців і позбавляє будь-якої сили. Там не бракує жодного різновиду зернових рослин; край досить багатий на птахів, риб, диких звірів. Наявні величезні запаси заліза; безпосередньо не маючи золотих і срібних копалень, край, однак, добре забезпечений грошима, як і багатьма іншими речами, що завозяться голландцями через порт святого Миколая, а також вірменами й персами через Каспійське море. Не менш важливим захистом є природні умови країни. Густі ліси і жахливі хащі час від часу перетинаються грузькими болотами. Звідси — майже нездоланна втома від доріг, що значно перевищує навіть альпійські труднощі Анібала. Та й сама країна така безлюдна, така занапащена і непридатна для людського спілкування, з характерною, для неї незначною кількістю міст; небезпечна з огляду на добування або перевезення продовольства, вона, безперечно, примножує труднощі. Більше того, значніші міста і поселення рідко не захищені одночасно також географічними умовами та військовим мистецтвом. Вишикуване військо демонструє страшну силу мосха, передусім у кінноті, двісті тисяч воїнів якої, за одностайним свідченням очевидців, може виставити ця величезна країна. Їх добірний загін формується із синів бояр, п’ятнадцять тисяч яких призначено для охорони царя; відповідно до заслуг і становища вони дістають різну винагороду земельними ділянками і отримують з державної скарбниці близько 5 000 рублів. Відтак нараховується сто десять знатних провідників шістдесятип’ятитисячного війська, на оплату якого в окремі роки надходить сума в 40000 рублів. Окрім того, утримуються 12000 піхотинців, кожному з яких щорічно видається по сім рублів і по дванадцять модіїв вівса. Головнокомандувач має при собі певне число військових командирів, яким, хоч би як поступався військовим талантом, керує, проте, один, зважаючи на своє шляхетне походження. У військах він зберігає майже турецький стрій, і постачання поки ще не є жодним предметом турбот для мосха. Луки і мечі були колись зброєю для кінноти, для нечисленних — списи; нині дещо інший звичай мають, нещодавно перейнятий у закордону; це істотно покращить їх спорядження. Для піхоти призначаються меч, бойова сокира і мушкет.

Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний. Війну вони розпочинають прудко, упокорюються поволі. Будь-яка нерішучість у цих варварів розцінюється як вияв ницості, а нагальний успіх, досягнутий силою, вважається ознакою величі. Під час бою, коли починають втрачати впевненість щодо успіху, часто, покинувши зброю, вдаються до втечі або звертаються до переможця з надією на ласку; до цього їх спонукає швидше переляк, ніж сподівання на порятунок, — що тільки збільшує кровопролиття.

Такого роду характер свідчить проти їхньої системи державного управління, подібної до турецької, абсолютистської і деспотичної, за якої навряд чи можлива загроза повстання. Некерований законами священний характер цієї країни так зміцнює владу, що сповнені забобонної шаноби мешканці ні свободи не прагнуть, ні неволі (даної, на їхню думку, Богом і царем) не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою порівняно до інших могутністю. Зміцнює царську владу однакове становище усіх і розподіл посад, з яких навіть найменша (при дворі чи у церкві) надається за згоди царя, якому рідко загрожує небезпека з боку йому підлеглих. І достеменно відомо, що, як ми вже говорили, сто десять військових провідників з представників вищого нобілітету було призначено з урахуванням самого лише страху перед заколотом. Останні на оплату воїнів просять грошей із державної скарбниці не з власної примхи чи у зв’язку з обставинами, але за розпорядженням і наполегливою вимогою царя. Як лишень вони опиняться під підозрою, ті з них, що обіймають більш високе становище, легко усуваються від військової служби царем, дуже добре обізнаним з найбільш промовистими і проникливими порадами Тарквінія 10 щодо методи усунення небажаних представників вельможного панства. Що стосується молоді, то вона не прагне до вільних студій, навчена одного лише славослів’я та плазування перед царями, протягом всього життя призвичаюється до рабства. Адже цар і підтверджує їхні права на спадщину, і відправляє часто на заслання навіть могутні і впливові при дворі сім’ї, які ні в чому не провинилися. Часта зміна місця проживання, пошуки нових посад у віддалених від родового гнізда фортецях, було, по суті, вигнанням. Адже Тіберій під приводом надання посади посла спровадив на чужину Германіка, а Нерон — Отона.

Щорічний прибуток московського воєначальника складається з надходження від маєтку, обсягом у тридцять шість поселень, які сплачують цареві близько 230 000 рублів. До його складу входить податок, стягуваний у вигляді окремих сум, вартістю, оцінюваною у 400000 рублів. Виникає він зі зборів від більших міст (розміром приблизно 340000 рублів), які надходять до царської скарбниці. До його складу входять надходження від лазень та шинків, які сягають 25 000 рублів. Сюди входить майно засуджених, половина якого сплачується цареві. Окрім того, багато надходить до скарбниці з суми, виділеної для набору воїнів. Я не говорю про те, що підлеглі відраховують на платню для іноземних найманців і дванадцяти тисячам зброєносців, а також для добування пороху від себе вносять певну суму грошей, з якої залишок віддають у царську скарбницю. Я мовчу про прибутки від хутра, дичини, риби, плодів, меду, воску, сала, биків, льону, солі, смоли, заліза, олії, тюленячого жиру; ці і подібні товари нікому не дозволяється продавати на ринку, допоки не вилучать ті, що належать цареві. Попри це, дарунки іноземних королів, доставлені московськими послами, за звичаєм, але також і за наказом царя, як правило, вносяться до скарбниці.

Що стосується угод, то він [мосх] насамперед дбав про їхнє укладання з шведом та голландцями; з персом, [своїм] сусідом, обговорює торговельні відносини, дружба з галлом [як кажуть] обходиться йому загалом у тисячу вісімсот, з англійцем — стільки ж, з датчанином — у дві тисячі ластонів [ластів] зерна.

Ось на таких підвалинах і засадах тримається ворожа сила. Спираючись саме на них, вона протидіятиме у разі розкриття задуму і переважаючої сили супротивника. Крім інших, сам Анібал є свідком [того], що холодна погода може бути кращою від сусідів. Воїни, що прийшли з півдня, перемогли нас в умовах нашої зими, сказав римський письменник. Але в першу чергу треба буде знищити плоди землі, залишивши все ж таки частку для власних потреб. Щорічні спустошення, плюндрування ворожих полів під час жнив, навіть і без їхньої облоги, завдає їм такої великої шкоди, що, зрештою, змушувало б замислюватися про капітуляцію, якщо вони не вийдуть до моря, говорить Геродот. Проте Кір навіть у розпалі військових дій заборонив завдавати шкоди землеробам. Позаяк же Московія накопичує засоби ззовні, то необхідно оволодіти торговельними центрами.

Важкі підступи до місць, які захищають прикордонну смугу, та й самі міста, одночасно укріплені природним ландшафтом і військовими спорудами, вимагають виняткової майстерності від нашого полководця. По заболочених місцях ніколи не слід навмання проводити військо. Адже, яке б потужне і велике воно не було, навряд чи воно змогло б дорівнятися місцевим жителям у вмінні орієнтуватися і діяти за таких умов. На цьому спіткнувся Германік, розпочавши похід на хаттів. Виникає потреба саме у тих засобах, у [надійності] яких завдяки їхньому постійному використанню пересвідчилися нинішнє й попередні покоління. Звичайно дуже широко застосовуються перевізні човни, виготовлені з дерева або шкіри, також різні брусовані настили. Батавія висушує болота з допомогою майстерних молів і дамб; ліси винищуються вогнем і мечем.

Надзвичайна сила ворожих військ радше у людях, ніж у воїнах, грунтується вона більше на кількості, ніж на якості. Як і Ксеркс, Дарій вчив, що і досить надійна сила ніколи не є аж надто великою. Від голоду знесилюється будь-який добрий загін. Якщо треба нагодувати таку величезну масу [людей], хто може забезпечити продовольство? Від пошесної хвороби, що легко спалахує за [наявності] стількох людей і тварин, виснажується і гине весь цвіт [війська]; зменшується воно і [тоді], коли через підбурювання виникає заколот серед рядових воїнів; зазнає втрат під час корисного для наших частин, але вкрай небезпечного з огляду на ворогів відпочинку. Це доводить Марій 11 на прикладі зволікання з кімврами, а Фабій 12 з пунійцями [під час] відновлення римської влади. Адже ж добрий відпочинок додає нової наснаги, коли перебуваємо у належній боєздатній формі, а не тоді, коли знесилені.

У таборах, де воїнів купчиться дуже багато, вночі панує безтурботність, а вдень — бездіяльність, яка розслабляє тіло і губить душу хтивістю. До того ж, наскільки воїн неохоче зносить труднощі, настільки й скорий до чварів. Охоче пустошить навколишні землі і нищить майно [мешканців], і то так, що більше шкоди приносить своє військо, ніж вороже. А це тому, що в багатьох випадках спільність злочину дає їм більшу безпеку. До цих додай і зовсім неосвічених [вояків], які ніколи не бачили ворога і мають полохливу, рабську душу. Вони самотужки нічого не чинять, нічого завдяки власній чесноті не починають, а все роблять неохоче, з необхідності.

Власне, чому військо Александра перемогло незліченні полчища Дарія? А тому, що шляхетність [перемогла] нездатність до війни, а розважливість — розкіш. Отож, коли бездіяльність охоплює з часом увесь розум, тоді часто переважає вигода, яку породила та сама розкіш. Душам, зануреним у безплідну розкіш, треба позбуватися потягу до зажерливості, найбільше ми повинні шанувати помірність. Саме таким чином Томиріс перемогла непереможного у війні Kipa. Бо де менше забаганок, там більше могутності, і навіть жорстокі душі [вояків] треба пом’якшувати ласкою та щедрістю. Тому Ганібал хоч який від природи лютий, але багатьох римлян без викупу відпустив, багатьох переможних біля Тразименського озера, всупереч жорстокій своїй вдачі, наділив почестями і подарунками.

Військо тримається на кінноті, до якої [тягнеться] численна молодь різного віку, дуже схильна до сварки, — в чому їх підтримує залюбки і їхній ватажок. Про це соромно говорити. Жадібність вождя, постійна пиха багатих можновладців [викликає] невдоволення, а свобода збуджує народ, — якщо тільки в рабській його душі міститься хоч трохи благородства. Спричиняє у народі збурення також жорстокість володаря до шанованої знаті та віднімання землі і привілеїв. Так, протягом 5 років потрясали Рим народні трибуни К. Ліціній Столон і Л. Сестій. Ніщо інше не збурило також Провінцію і сирійське військо (це засвідчив Муціан), як намір Вітелія переправити германські легіони для багатої, буцімто на здобич, і безпечної війни. Навпаки, для германців суворі зими змінилися лише на сирійське небо і [нові] страждання.

Вміло дбає, певно, князь мосхів про безпеку [підлеглих], тому їх і важко підбурити до чварів або міжусобної війни. Але треба робити спробу. Полум’я чварів треба роздмухувати у їхньому війську всюди: і в палаці слід підтримувати всіляко. Саме жорстокість влади, неволя мешканців, пересиченість війною завжди викликали велику ворожість до володаря. Так Отона (двома рядовими [воїнами] вознесеного) саме підозра воїнів позбавила трибунства і привела сенат до такого випробування. Коли у Римі правив Вітелій, так само два воїни вчинили найзапекліший заколот, — щоб порятувати буцімто [місто] від ворожої загрози. І Дмитрій, тими самими мосхами нещодавно вельми жорстоко вбитий, вчить своїм прикладом, що така сама загроза може нависнути і над його нащадками.

І не треба обходити мовчанкою душу набожних, сила яких по правді набагато потужніша, лише святістю зміцнюється і золотим гаком ловиться. Ось чому не поспішай, змінюй місце і, коли вже прислані спокусники, навертай чужинців до вірності. Бо коли чужинські вояки перебувають поза межами краю, у них стільки моці в наступі, скільки й слабості у зволіканні. Тіла германців схильні до хвороб, знесилюються з віком і нездатні переносити негоду. Всупереч звичаю предків, їхня вірність також неміцна, — хіба що підтримується постійними і певними винагородами. Це вони довели в битві данійського короля з імператором Фердинандом II і Йоана Нассовія з голландцями тільки щойно. Англійці, які б вони не були, не зносять злигоднів, гинуть від голоду. Донині до заколотів і грабунків схильні всі чужинські війська, і їхні душі легко через безлад і грабежі втягуються до громадянської війни.

А тепер що стосується прибутків. Коли держави встановлюють владу, то, наскільки можливо, хай спершу досліджують десять визначніших джерел більшого процвітання для нащадків. Податок, який стягується, наприклад, у Москві, Ростові, Новгороді, збирається [шляхом] спустошення навколишніх полів, або набігами, або (коли можна) то й захопленням ворога [у полон]. Отож не допоможуть у майбутньому корчми, якщо хліб довкола обертається на здобич, або спалюється, або розкрадається. Податки з річок також постійно затримуються частими набігами, а вже зібране віднімають зухвалі вороги. На додачу нагадаємо шляхетному розумові і про приховані у найзахищеніших місцях скарби Москви, Ярославля, Вологди, а також передусім Білозер’я, де найголовніше сховище скарбів і добробуту імператорського в найбільшій небезпеці перебуває.

Угоди мосха з іншими країнами треба руйнувати

Сила ворогів велика не сама по собі. Її по-справжньому бояться лише тоді, коли вона підпирається допомогою і угодами з чужинцями. Але у смертних нема нічого такого й неміцного, і такого хиткого, як влада, що не опирається на власну силу, тоді її легко ослабити божественною владою. Суть же угод, які існують у мосхів з чужинськими народами, полягає в турботі, щоб їх не порушувати. До ослаблення сил ворога найбільш вигідно також поступово відводити від них союзників; або зводити підозру один до одного; або, нарешті, пропо нувати їхнім підлеглим чи друзям кращі і вигідніші умови. Велика нагода настрахати ворогів буває, коли хтось із союзних їм [народів] чи то з власної волі і без примусу, чи гнані і принижені до нас знову повертаються. Так Темістокл привернув на свій бік йонян, привернув і карійців, що були у війську персів.

Нам треба заключати [союзи]

Бо якщо хтось почату дружбу постійно триматиме на злостивості, рятуватимуться [від нього] або подарунками, або війнами, — чи то на батьківщині, чи поза її межами. Не меншого успіху можна сподіватися, якщо ми укладемо союз із чужинськими [народами].

Важко-бо, здається, і вельми обтяжливо без союзу, без допомоги союзників тій державі, яка понад волю всіх ревно, власними силами протистоїть вельми могутнім ворогам християнського світу; яка [самотужки] стільки перемог, стільки тріумфів на вічну славу [свого] імені добуває. Шукати союзів і допомоги вимагають обставини; так радить і приклад найхоробріших римлян; так вимагає і гармонія світу і сьогоднішній звичай. Подібно до того, як Арістагор 13 звабив спартанців, так і бої привели до спільноти трансальпійців, обманувши їх надією на вигоди: [роздаючи] посади, подарунки, [обіцяючи] багатства і прихильність. Подібними обіцянками Арат придбав у союзники Антігона 14. Доречно на початку війни карійці приєдналися до йонійців. Щоб досягнути безжурності і величі держави, кампанці відверто намовляли римський сенат проти самнітів і схилили його, але [за рахунок] втрати провінції. Знехтувавши їхньою свободою, римляни упокорили і самнітів, щоб на власний розсуд вести війну [чи укладати] мир з несоюзними народами. Мосхи випрошують допомоги у бельгійців; а голландці, зайняті іншою війною, повільно й неохоче вдаються до союзу.

Дружба з ними для нашого народу вигідна і в час миру, і війни. Бо вони нам товари і силу срібла, а ми їм більші за інших стоси збіжжя [продамо], якого маємо в достатку. Так легше прихильність і міцнішу дружбу з необхідністю заведемо. [Особливо тепер, коли] король французів заборонив минулого року вивозити збіжжя зі [своєї] держави, щоб [мати змогу] забезпечити власне військо і зважаючи на велику його нестачу в країні. Британія [лише] сама себе спроможна забезпечити [продуктами] рільництва, бо мешканці віддані більше рибальству, ніж вирощуванню хліба. Данія, розкидана по островах, в багатьох місцях піщана; вона займається переважно полюванням і ледве чи забезпечує себе харчами. Земля Швеції необроблена, піщана й болотиста, [а тому її люд] часто терпить скруту. Не заперечуватиму, що збудовані нещодавно порти у Пруссії показали голландцям шлях до Московії. Але ця хоч і багатша на хліб за інші землі, однак нашим краям ні якістю збіжжя, ні кількістю і близькістю [до європейських країн] не може дорівнятися. Відомо-бо, що протягом року голландці ледве встигають двічі прибути до Московії і повернутися, [в той час] як до нас — чотири рази. Оминаю дарунки лісу і землі, замість яких вони постачать [нам] інші [товари]. Обходжу мовчанкою, передусім, допоміжні, на яких тримався б наш союз: зброю, гроші і військо. Це вони ще недавно доставляли шведові, хоч ті безмежно набридливому мосхові свого навідріз відмовили. І до дружби з данійцем треба вельми прагнути як через порти, так і через сусідів. Інша вигода від спілкування зі шведом. На нього, як на дуже близького сусіду, мають певну надію і мосхи. Але той здавна протиставляв їм фортеці і військові кораблі, — щоб зброя не пливла через Фінську затоку до Московії. Тепер же із-за миру став до мосха вибачливим, навіть сприяє йому. Отже, швед, — оскільки війна і з вашої справи може постати, — буде або зваблений вигідними договорами, або продовжить ту війну, якою тепер вся Германія палахкотить.
З ворогами треба дружити

До речі, добрий спосіб протидії — не давати ворогові об’єднати сили. [Про це] нагадує приклад самнітів і переконує [приклад] римлян, які боролися проти Гасдрубала, брата Ганнібала. Корисною також є дружба з чужинськими державцями, особливо із сусідніми ворогами мосхів, які підтримують нас у нинішній війні. Але голландці, крім того, що перебувають на значній відстані од мосхів, [ще й] постійно воюючи з іспанцями на суші й на морі, лишилися нині без грошей і стали самі боржниками. [Щоправда], вони підтримують германську війну статками і військом, — це диктує їм їхня безпека. Швед, навчений певним досвідом і витратами, зробленими у Пруссії, сумує, кажуть. І не без причини, бо навіть після трьохрічного перебування там не заволодів навіть десятою частиною того, що [мав] за рік у Германії. Отож, втягнутий у цю війну, не може допомогти мосхам. Зате, коли ми нападемо на мосхів з одного боку, їхні постійні вороги (маю на увазі перекопських татарів) вдеруться до Московії з другого. Спонукати татарів до такого союзу може тільки майно тих мешканців, багата здобич, здобич легка і незахищена, від ворогів не убезпечена. А звичай татарів майже нічим не відрізняється від турецького: пильнувати свою вигоду, коли дві сторони люто сваряться.

Легко до союзу той схилиться, хто побачить, що у нього з нами спільна небезпека. Бо хіба якимось іншим способом король ассирійців підбурив усю Азію супроти медів? Або чому переможені християнські королі відновлюють союз із турками, воскрешають його і з королем варварів Марохі? Та й голландці на яких умовах уклали договір з королями абіссінців і Фесси? Саме так Кір примусив кадузіїв і саків вийти до Ассирії. І взагалі до недруга, — з яким завзято бореться душа, — всі повинні бути збуджені і до нашого союзу проти нього прийняті. Мова йде про тих, які з якоїсь причини люто ненавидять ворога. Нам було б невигідно, якби перс, [наприклад], приносив якусь підтримку мосхові або не стримував турка, який турбує Польське королівство своїми нападами з тилу. З цієї причини корисно також закривати очі на турецькі походи наших козаків. Тим більше, що і турки вдають, ніби не у змозі стримувати татарів.

По-друге

Необхідність штовхає нас удатися до відвертого нападу, так само як нерішучих мореплавців до викидання товарів (за борт). Велику силу має у війнах фортуна, й інколи з малих порухів постає вельми велика зміна справ і намірів. Тому все слід оглянути з допомогою вірних і досвідчених розвідників і вивідників: порядок, дух, потужність і наміри ворогів.

Кромер у Болеславі Кривоустому

Ретельно треба оглянути розташування [військ], обміркувати не лише відверті дії ворога, але й вивчити думку чужинців про нього. У довір’я ворога входить той вивідник, який з поважних, гадаємо, причин утікав [зі своєї країни]: як Арасп від Kipa до ассирійців; як син Тарквінія до габінійців; як Зопир до вавилонців. Найкращі ж ті, які нам чужинцями є, бо на цій підставі відверто не будуть зараховані до ворогів своїх державців, — як [наприклад], індійці, послані для вивідування до Ассирії. А тому що способів вивідування є багато, то Камбіз у Ефіопії вжив звично відомий — під виглядом піднесення подарунків. Схоплених ворожих вивідників не завжди убивав і Ксеркс. Навпаки, добре все вивідавши, проводжав їх до своїх таборів і відпускав, — щоб через них нагнати більше страху на вороже військо. Ганнібал, коли через розвідників спізнав ворожий намір, для приховання наступу зволікав [час] прибуття послів. А коли вже прибули, то зустрічав їх Хрізанф, а сам Ганнібал [тим часом] намагався захопити Тарент.

Не треба чекати, доки ворог наблизиться до кордонів або лона вітчизни. А коли вже нападе, то до самого нутра ворожої держави треба вдертися, тобто, як каже Полібій 15, скільки змога треба переносити війну до ворожого краю. Мосх тільки в Московії може бути подоланий, як Ганнібал у Африці. Там, отже, де відкривається легший вхід і де ворог більш недбалий, [тим] краєм треба заволодіти всіма силами. Так і загроза від ворога буде меншою, і буде більша укупі [наша] сила серед підступних лісів. Однак, коли військо розділене і ворог розпорошений, тоді легше діставати провіант для війська. Та нам [велике військо] ні затримки, ні труднощів не принесе. А в нещасливому випадку для якогось [одного] легіону (чого хай не допустить ласкаво Бог) решта могла б подати допомогу і помститися. Найбільша, однак, помилка полководця, коли всі наявні сили він виставляє в одній битві.

Безпека війська залежить від місцевості і його розміщення на ній. Добре убезпечує від ворога належний вишкіл війська і битва, розпочата за сприятливих обставин і часу. Не менше допомагає дуже сувора дисципліна, [яка] гамує чвари, стримує заколоти. Слабкість дисципліни знайшла свій вияв у війську Вітелія 16. Розташуванням військ, влаштуванням таборів на зручних позиціях і визначенням їхнього розміру повинні займатися начальники таборів і геометри. Але місце для майбутніх воєнних дій здавна вибирали полководці, які, виславши наперед дуже сильний загін, перехоплювали [зручне місце]. Це наганяло страх на ворогів, а [полководцям] приносило славу і щасливий кінець у справах. Бо який початок у війні, така і слава в майбутньому. Лакедемонці, переможені в Лаконії македонцями, вчили, що ніколи не треба віддавати ворогам вигоду вищого місця, коли є можливість без особливих зусиль і втоми його зайняти. [Саме тому] заради користі і слави [свого полководця] армія Веспасіана, гадаю, відняла у Вітелія сильно укріплене військами місто Верону.

Справжня сила виявляється у наступі

Наші війська, після того, як вдеруться до ворожого краю, [повинні] використовувати і стрімкий наступ, і [дрібні] сутички, і облоги. Часом полководець, загрожуючи війною, обмежується раптовими нападами і спустошеннями (доки його поле буває незачеплене) і тоді перемогу часто одержує без бою і кровопролиття. Військові набіги цілком схожі на полювання. Бо ворога, як і звіра, полонять вистежуванням, засідками, облогами й іншого роду хитрощами краще, ніж силою. А вже коли й ці засоби не допомагають, тоді працею тіла і впертою боротьбою треба [свого] досягати і з ворогом виходити на герць рішуче. Тому-то Кір, перейшовши кордони вавилонян, негайно зайнявся убивствами і грабунками, — щоб таким чином ворога більше настрахати. Те саме робили Регул у Африці, а Філіп у Етолії.

Польові сутички

Більшість добуває перемогу серед бойовищ у відкритому полі і в окремих сутичках (навіть коли ворога доводилося долати з великим зусиллям) і лише нечисленні уникли [цього], одержавши бажане [в інший спосіб]. Імператор Отон 17, лютий від затримки і нетерплячий, міг без битви перемогти Вітелія, якби при цьому зачекав і не допустився помилки. Маврітій Авріак 18 став переможцем після того, як військо головнокомандувача вдалося до втечі. І нічого більше не бажав, і не міг. Так чинять досить часто. Але битвам надають перевагу, цінуючи їх за несподіваність маневру, який у війні більше допомагає, ніж доблесть. Отож будь напоготові й узброєний, щоб не втратити своєї нагоди і не подарувати її ворогові. Заживає слави те, що в нових починаннях найсильніше. Воно залежить більше від винахідливості полководця, залежить від ретельності і дбайливості. Бо ніхто швидше не терпить поразки, як недбайливий. Отож я б порадив нічого не боятися і нічого не зневажати. Все залежить від способу ведення битви. Досвідчені вожді не завжди нападають на ворога відкритим марсом (в ньому криється небезпека), але й прихованим. І корисно, коли ворог падає від нерозважності (що постає на місці розважливості), очікуючи чужої глупоти. Багато залежить від [вибору] місця, яке частіше допомагає, ніж доблесть. Бо справді, якщо ми любимо кінноту, мусимо прагнути відкритого поля бою; якщо піхоту — бажаємо місць поганих, болотистих, поритих ровами, захаращених деревами. При необхідності допомагає вчасне нагадування воїнам про надію на їхню мужність, про спасенність у перемозі. Близька схованка, зрозуміло, більше підбиває до втечі і менше — сподіватися на витримку і власну мужність. [Немало] залежить і від [перебігу] бою, план ведення якого повністю відомий лише полководцю.

Про облогу

Її народи, які сильні лише в січі й у [відкритому] бою, як правило, не знаються (або й не здатні) на переслідуванні [ворога] або на обороні чи штурмі міст, — як парфи, що недостатньо вивчали військову справу. Тому всяке місто треба втомлювати облогою і ворога всередині слід знурювати. Треба сказати і про значення місцевості при облозі, і про чинник часу, і про спосіб штурму [міста]. Здоровий глузд підказує, що ворог шукає місць, до яких легко постачити гроші, харч, зброю; бо інакше це дає змогу ворогові довести мужніх захисників до загину. Отож не лише місто Данціг мало неприємне відчуття від того, що прусські порти запруджені силою війська, але й уся Польща, яка була позбавлена таким чином звичного постачання, хоча край сповнений ряснотою подібних речей і домашніми копальнями металів. Наявні фортеці або вельми укріплені містечка віднімають надію на пристанище. Військо не повинно витрачати дуже багато часу навколо них, чекаючи слушної нагоди. Бо вони, якщо не одержать допомоги, ослаблені, навіть малим загоном можуть бути зайняті з ходу. Не треба забувати, що деякі місця, передусім освячені культом, зазнаючи нападу або захоплені, можуть нагнати страху легковірному народові поганим знаменом. Багато слави принесла прихильникам Веспасіана порятована [ним] Віцеція, батьківщина полководця Цеціни. [Вона] хоч і не мала великого значення і сил, однак відіграла значну роль. І несправедливо пишуть усюди, що цей воїн прагнув сіяти чвари і безлад серед воїнів.

Але особлива сила належної облоги [полягає в тому], щоб після прибуття до ворожого краю якнайшвидше почати переговори. [В той же час], скільки дозволяє чинник часу, стрімким наступом великими силами турбувати обложених. Їхній надії на безпеку за фортечними мурами і фортифікаційними спорудами протиставляти [військове] мистецтво і потужне військо, [які] обіцяють або обложеним більшу пальму слави, або нападникам певну приємність перемоги. Нема такого далекого місця в природі, куди доблесть не змогла б дістатися; нема нічого так міцно зробленого рукою, щоб нею самою не могло бути зруйнованим. Кір відведенням річки, захопленням військового обозу, копанням ровів, зведенням укріплень і насильницьким позбавленням підтримки нагнав стільки страху на вавилонян, скільки Фабій для римлян породив надії [своїм] зволіканням. Але спільний для [всіх] давній спосіб захоплення міст потребував дуже великого числа воїнів. Він вимагав численних втрат загиблими і полоненими, довготривалого марнування часу, а тому викликав відразу. Від нього було більше збитків, ніж вигоди, більше ганьби і безчестя, ніж слави. Даремним є також військове мистецтво, коли є свіжий досвід, випробуваний всіма державами християнського імені і краще ними цінується: менше витрачати воїнів, а більше грошей. Але оточення фортеці валом, зведення бастіонів і редутів, зближення, долання ровів, руйнування укріплень і багато чого іншого вимагають велетенських витрат. І не менших [вимагають] допоміжні знаряддя, що служать для оточення фортець або осушування полів, руйнування мурів, які вживалися у давнину, та інші, що додалися у недавньому віці, наприклад, хитромудра наука піротехніка. Тих чи інших засобів ми вживаємо до певного ворожого війська, як того вимагають форма і матеріал укріплень. При всякій облозі міста треба дбати, щоб у облягаючих вистачило необхідного. Бо ніщо інше, як виснаження або нестатки. змусили галлів зняти облогу Капітолія.

Як треба захищати вітчизну

Проте, коли наше військо дотримується чужинських приписів і коли душі всіх обернені на закордон, залишати батьківщину без сильного захисту небезпечно. Бо мосх не промине такої випробуваної нагоди, щоб нашкодити. Захоче або запал нашого війська сповільнити чи стримати, або театр війни в нашій вітчизні шукати буде. Як ворога від нас відвести і найрозважливіше захиститися, показує Перікл вторгненням до Пелопоннесу, Сціпіон — до Африки, Агатокл — до Картагенського краю. Але як [протидіяти] ворогові, що хоче увірватися до краю, показує Корбуло 19, який закрив Вологезові шляхи, відняв провіант і воду, вельми сильний заслін на вході виставив, а міста, які перші стояли [на шляху], харчем і сильним загоном забезпечив. За його та інших прикладом [і нам] міста, які межують з мосхом, треба сильно укріпити військом, а для їхньої безпеки заготовити харч і зброю. Рівним чином треба допомагати містам, які омиваються Десною і Бористеном. Серед них не повинно бути якогось місця, легкого і доступного для вторгнення [ворога]. А узброєні військові човни, які можуть плавати по річках, треба вивести звідти. Ті ж кораблі, — яких вживають козаки, — хай буде велено узброїти містам, що займаються торгівлею, або взяти їх на громадський кошт. Їх треба захищати з допомогою війська і воєнних метальних машин. Нарешті, між віддаленими містами хай будуть зведені укріплення і редути. А для полегшення праці з одностайної волі нашої використати згадані річки.

Прийми, вельмишляхетний Госціє, доречне обставинам і змозі мого розуму кволе свідчення моєї щирої любові до вітчизни і мого незалежного голосу. Наразі [це] праця молодика розкутої думки серед багатьох оплотів доблесті і свободи [в особі] найрозсудливіших мужів. Серед стількох змагань душ і сил їхня статечність [завжди] закликала до розважності, а їхня рішучість зміцнювала сили і додавала твердості. Ти несеш на собі найприхильнішу до нас і безсумнівну печать [своєї] лагідної вдачі, яка в інших [людей] враз зникає, коли з’являється мить вигоди. У давнину вважали, що святощі краще оглядати мовчки, бо вони вищі за всяку людську красномовність. Тому, коли подумки буду пригадувати постійні нам послуги вашого найпросторішого дому, які від прадідів аж донині тривають, та коли молитимусь за Батьківщину і її успіхи у війні (о, якби, якби так сталося!), — краще зітханнями передавати буду все, аніж словами.

ПРИМІТКИ

Перекладено з латинської мови за окремим виданням твору, першодруком: De bello Moscovitico. — Париж, 1634.

  1. Тобто вийти до Чорного моря.

  2. Волоська війна з Османом — це Хотинська війна 1621 р. з Туреччиною. Прусська війна з лиходієм Густавом — польсько-шведська війна 1626 — 1629. Густав II Адольф (1594 — 1632) — шведський король.

  3. Батави — народність, що жила між Рейном і Маасом (теперішні Нідерланди).

  4. Юр (? _ 530 рр. до н. е.) — перший давньоперсидський цар.

  5. Мається на увазі війна Польщі з Московією на поч. 30-х рр. XVII ст.

  6. Веспасіан Tum Флавій (69 — 79 рр. до н.е.) — римський імператор.

  7. За Ксеркса (? — 465 рр. до н.е.), персидського царя, було два Артабана: брат Дарія Гістаспа, дядько Ксеркса, і начальник охоронців Ксеркса, що вбив царя і скараний Артаксерксом у 465 р. до н.е.

  8. Тут ідеться про покозачених посполитих, які вели оборонну війну проти степу.

  9. Амфіктіони — ті, що входять у союз держав чи племен.

  10. Тарквіній — ім’я п’ятого і сьомого царів Риму.

  11. Марій (156 — 86 рр. до н.е.) — давньоримський полководець і політичний діяч.

  12. Фабій Максим Руліан — полководець, консул і диктатор, жив наприкінці VI — поч. V ст. до н.е. Відомі ще Фабій Кунктатор (7 — 207 рр. до н.е.), що воював із Ганнібалом, і Фабій Піктор — учасник Галльської війни в 275 р. до н.е.

  13. Арістагор — очевидно, правитель м. Мілета, син Каістробія. Бої — кельтська народність; відтиснута галлами з території Бельгії — рушила в Богемію і до Альп, осівши в горішній Італії, — це сталося в IV ст. до н.е., — від них і назва Богемія.

  14. Арат залучив у союзники Антігона — це сталося в 223 р. до н.е. Арат — грецький державний діяч (271 — 213 рр. до н.е.), керівник Ахейського союзу. Антігон Дасон — македонський державний діяч. Арат із Антігоном виступили проти спартанського царя Клеомена III, після чого в Ахейському союзі взяли верховенство македоняни, Арат був отруєний македонянами.

  15. Полібій (бл. 200 — 120 рр. до н.е.) — грецький історик.

  16. Вітелій (15 — 69 рр. н.е.) — дев’ятий римський імператор, скинений Веспасіаном.

  17. Отон Марк Сальвій — римський імператор в 69 р. н.е.

  18. Маврикій Авріак (бл. 539 — 602) — східноримський імператор, спершу головний полководець азіатських провінцій Римської імперії.

  19. Корбуло (Корбулон) Гней Доміцій — полководець при імператорах Клавдії та Нероні, бився проти германців у 47 р. н.е. і парфіян, покінчив самогубством.


ЮРІЙ НЕМИРИЧ

Народився 1612 р. у магнатській родині, власників 12 містечок та 75 сіл у Київському воєводстві. Вчився в аріанській академії в Ракові, потім у Лейденському та Базельському університетах, подорожував та студіював в Англії, Франції та Італії. На чолі власного загону брав участь у війнах Польщі з Московією та Швецією (30-і рр.), з 1641 р. — підкоморій київський. Був одним із чільних українських протестантів, фундатор аріанської академії на Волині. 1643 р. придбав великі володіння на Лівобережжі. За Хмельниччини воював проти козаків як польський полковник; 1655 р. перейшов на бік шведського короля Карла X Густава і воював проти Польщі. 1657 р. перейшов на бік козаків, прийняв православ’я і став полковником. Був представником України в переговорах із Швецією, що закінчилися Корсунською угодою 1657 р., яка визнавала незалежність України. Один із авторів Гадяцького трактату 1658 р. і автор «Маніфесту до європейських держав» 1658 р. Став канцлером Великого князівства Руського, очолив українську делегацію на сейм для ратифікації Гадяцького пакту, брав участь у Конотопській битві 1659 р. Був убитий повсталими козаками в 1659 р. Автор політичного трактату «Роздуми про війну з московитами» (Париж, 1634), написав релігійну поему «Паноплія» (1653), автор аріанських молитов польською мовою.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Шануй, Україно, святині свої! Бо вони ж – всесвітньої, загальнолюдської ваги; земна цивілізація виросла з них.”
Юрій Шилов

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.