Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


гороскоп на сегодня козерог - там. Узнайте!
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Лихо з розуму

Наука й освіта 25097 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 1.03.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Лихо з розуму
27 лютого довелося побувати на слуханнях у Комітеті Верховної Ради України з питань освіти і науки на тему «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні».

Зараз у вищому законодавчому органі є три зареєстровані законопроекти про вищу освіту, які активно обговорюються. Власне, ці слухання, що мали широку аудиторію (тут були й депутати Верховної Ради, й представник профільного міністерства, і керівники вищих навчальних закладів, і представники громадських організацій, в тому числі студентських), якраз свідчить про це активне обговорення. Загалом було весело. Трьом авторам одного законопроекту студенти принесли трьох керамічних свинок (непоганий медіа-хід). Цей епізод із відповідною картинкою охоче висвітлювали деякі засоби масової інформації. Весело було слухати дилетантські виступи окремих ораторів. Але, попри цю веселість, було сумно. Сумно не лише через такий стан нинішньої освіти в України, в тому числі вищої, але через те, що немає ні розуміння багатьох освітніх реалій, ні бачення виходу з кризового стану.

Зараз не буду говорити про ці комітетські слухання, котрі можна розглядати як своєрідний індикатор розуміння освітніх проблем. Про це можна говорити багато, дуже багато. А цього не дозволяє формат статті. Зупинюся лише на двох питаннях, які ніби й були озвучені на слуханнях, проте так і не знайшли належного осмислення.

Священна корова ЗНО

Хто не знає: ЗНО – це зовнішнє незалежне оцінювання. Переважно на основі балів, отриманих у результаті ЗНО, абітурієнти поступають в нас до вищих навчальних закладів. У рекомендаціях слухань відразу ж у другому абзаці зазначено наступне: «Найуспішнішою освітньою реформою демократичної України стало зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів, яке змінило механізми вступу». На слуханнях ніхто навіть не намагався піддати сумніву цю тезу. А всі законопроекти про вищу освіту, які зараз є у Верховній Раді, так чи інакше пропонують закріпити ЗНО на законодавчому рівні – звісно, в нині існуючій формі.

У своїй основі ідея зовнішнього незалежного оцінювання є, без сумніву, явищем позитивним. Ця ідея набула поширення у світі, знайшла свою реалізацію і стала важливим стимулом у розвитку освіти. Але справа не лише в ідеї, а й в тому, як вона реалізовується. Якраз із цим є питання…

Ідея ЗНО успішно була втілена в США. Але в цій країні, де є розвинутим громадянське суспільство, його проводить не державна структура, а громадська. Вищі навчальні заклади, що в США мають реальну, а не паперову автономію, самі визначають умови вступу абітурієнтів. Вони можуть визнавати чи не визнавати результати ЗНО абітурієнта. Але вони його визнають, бо інакше про них складеться негативна думка в суспільстві. І тоді вищий навчальний заклад опиниться без абітурієнта й, відповідно, без студента. А навчання у вищих школах США є платним. Тому коли немає студента, то й немає належного фінансування університету. Інша річ, що в США існує гнучка система грантів, стипендій. Словом, у цій країні ЗНО є важливим елементом громадянського суспільства, яке ми в себе ніяк не можемо побудувати. Зрозуміло, американська форма втілення ЗНО в нас є нереальною.

У різних країнах форми втілення ЗНО є різними. Наприклад, у деяких державах Євросоюзу воно стало елементом оцінювання знань на рівні середньої школи. І там при вступі до вищих шкіл, як правило, враховуються бали атестату. У нас же «найуспішніша освітня реформа демократичної України» стала калькою таких же реформ у Росії та Білорусії. При чому навіть не були проаналізовані негативні аспекти цих реформ, яких можна було б легко уникнути. На жаль, ми й далі калькуємо російський досвід – при чому часто не в найкращому, а в найгіршому варіанті.

Пригадаймо, що «найуспішніша освітня реформа» відбувалася не в часи правління Партії регіонів, а тоді, коли при владі були «помаранчеві» й декларувався курс на європейську інтеграцію. Але чомусь тоді був взятий за основу не досвід хоча б сусідньої Польщі, де елементи ЗНО були введені в систему середньої освіти і дозволили «підтягнути» середню школу, а досвід «євразійський», який реально і в умовах Росії, і Білорусії, й України лише сприяв державній централізації вищої освіти. Адже ЗНО в нас проводить державна структура, а не громадська, як у США. І в такій формі ЗНО уже стало обов’язковим. Тепер ми збираємося закріпити цю практику законодавчо. І, таким чином, влитися не в європейський, а в євразійський освітній простір.

До речі, недавно перебуваючи в польському Замості, у центрі міста я побачив плакат українською мовою, який закликав українців поступати до одного польського вищого навчального закладу. Подібні реклами все частіше зустрічаються на Заході України (і не лише на Заході!). У Польщі, щоб поступити до вишу, не треба ніяких сертифікованих результатів ЗНО – достатньо атестату. Це стосується й українців. Не дивно, що чимало випускників українських шкіл замислюється – а чи не податися до тієї самої Польщі. Адже там не треба ніякого ЗНО при вступі. Та й отримаєш диплом про вищу освіти країни, яка є в Євросоюзі. І, схоже, така втеча від «євразійства» в нас триватиме…

Магістри і доктори

Наші законотворці, перейнявшись проблемами ЗНО, а заодно соціальним захистом студентства й студентським самоврядуванням, не особливо звертають увагу на те, що вища освіта, її якість залежить передусім від викладацького складу, від того, як він формується і які його якісні характеристики. Схоже, вони просто «втікають» від цієї проблеми. Якщо процедура ЗНО майже детально прописана в трьох законопроектах, то там лише в загальних рисах говориться, як відбувається присвоєння наукових ступенів і вчених звань. Хоча від цих процедур значною мірою залежить формування викладацького корпусу вишів. І чи не єдиною новацією в цьому плані в зазначених законопроектах є те, що замість кандидата наук у нас має з’явитися доктор філософії. При цьому передбачається збереження ще одного наукового ступеня – доктора наук. Що, зрештою, може породити чимало плутанини.

Звідки в нас ця «докторська проблема»? Річ у тім, що в Західній Європі в період Нового часу утвердилося таке наукове звання, як доктор філософії. При чому під філософією тоді в Європі розуміли науку взагалі. Тобто адекватний переклад титулу «доктор філософії» це якраз є «доктор наук». Зараз традиційно в багатьох країнах Заходу продовжують присвоювати як науковий ступінь доктора філософії. У царській Росії, котра наслідувала Захід, склалася двохступенева система присвоєння наукових ступенів – магістр і доктор наук. Мудрі більшовики, прийшовши до влади, провели «освітню реформу», ліквідувавши наукові ступені. Проте в 30-х роках знову їх відновили. Але щоб не було так, як за царя-батюшки, магістра замінили на кандидата наук. Взагалі, м’яко кажучи, ця назва абсурдна. Вдумайтеся – що таке кандидат наук?

За часів незалежної Неньки-України в нас з’явилися колись зліквідовані більшовиками бакалаври й магістри. Це робилося ніби для того, щоб інтегрувати нашу освітню систему в західний освітній простір. Заодно були вигадані «молодші спеціалісти» й «спеціалісти» – це так, для корекції. І збереглися кандидати наук (яких немає на Заході) й доктори. Словом, такий собі радянсько-незалежницько-західний гібрид. Тепер цей гібрид вирішили «вдосконалити», ліквідувавши «спеціалістів», а кандидатів наук перетворивши в докторів філософії. Не думаю, що таке реформування вирішить наші проблеми інтеграції в західний освітній простір. Ми й далі будемо мати чималу плутанину з нострифікацією дипломів.

Але справа не тільки в цьому. За благословенних часів «застою» в СРСР склалася відносно стабільна система підготовки наукових кадрів із відповідними правилами захисту дисертацій. І не так вже й погано ця система функціонувала. А за часів Неньки-України ця успадкована система коректується ледь чи не кожен рік. І далеко не завжди в кращий бік. А в науковій сфері, як, зрештою, і в сфері економіки, потрібна «тиша». Тому серйозними здобутками в сфері науки ми не можемо похвалитися. А дисертаційні дослідження, схоже, не стають кращими. Якщо не навпаки.

Україні вже давно потрібні виробити чіткі й стабільні правила гри в науковій сфері. Але цього не бачать (чи не хочуть бачити!) законотворці. І тому маємо те, що маємо.

А на звершення хотілось би звернути увагу на такий момент. Учасникам слухань були роздані папки з відповідними матеріалами. Папки гарні – синьо-жовті із золотим тризубчиком. А на звороті вказаний виробник. Цитую мовою оригіналу: «Изг. ООО «V.S.P.» Адрес: 86109, Донецкая обл., г. Макеевка, пер. Аральский, 27». До речі, навіть товари, вироблені в Росії, що експортуються в Україну, мають написи українською мовою. А тут товар для Верховної Ради… Коментарі, думаю, зайві. Правда, пригадався чомусь виступ Володимира Литвина на цих слуханнях. Він, між іншим, сказав, що вища освіта – це не такий вже й важливий чинник у забезпеченні успіху людини. Більш вагомими є «соціальні зв’язки». І хто скаже, що Володимир Литвин не правий!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Наука й освіта»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли я ознайомився з партіями марксистів, соціалістів, лібералів та демократів, то за спиною кожної з них я побачив хитрий писок жида”
Іван Франко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.