Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Будьмо, Тарасе! Тарасу Петриненку - 60

Українці 31139 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.03.2013 | Всі публікації | Версія для друку

10 березня Тарасові Петриненку - народному артистові України, лауреату державної премії імені Тараса Шевченка, яскравому, харизматичному й потужному Митцю - виповнюється 60!
10 березня Тарасові Петриненку - народному артистові України, лауреату державної премії імені Тараса Шевченка, яскравому, харизматичному й потужному Митцю - виповнюється 60!
Інформаційний привід, що покликав мене взятися за перо, мав би народити урочистий панегірик на його честь. Але люди такого типу не люблять ані парадного славослів’я, ані фальшивої компліментарності. Особливо, якщо вони продиктовані календарною датою. Але стільки сьогодні у мене думок і почуттів, що гріх не поділитися ними із читачами.

Мова піде про мого духовного побратима.

10 березня Тарасові Петриненку - народному артистові України, лауреату державної премії імені Тараса Шевченка, яскравому, харизматичному й потужному Митцю - виповнюється 60!

Зі мною це буває часто. Коли хмари чорних дум раптом застилають небо моїх мрій і душа робиться якось анемічною, холодною і байдужою, я дістаю стару, затерту аудіокасету, колись подаровану тобою, Тарасе, ставлю її у магнітофон і поринаю у зовсім інший світ. Там духмяно пахнуть трави і виграють веселками дощі, там звуки повертають забуту гаму почуттів, а слова знову набувають істинного значення і змісту.

Біль, Смуток, Надія, Радість, Любов, Україна - усі ці поняття стають первісно-простими й бездонно-глибинними, і моє власне життя розгортається, як дивовижний згорток...

Пам’ятаю, як вісімнадцятирічним юнаком, граючи на танцмайданчику, я співав одну з твоїх найперших популярних пісень «Линуть мрії». Вона одразу лягла на серце своєю особливою мелодійністю і свіжою гармонією, а твій голос – чистий і бентежно-проникливий, почувши раз, уже не можна було забути.

Ти вже на той час закінчив Київську консерваторію, мав свій ансамбль «Візерунки шляхів», записав на фірмі грамзапису «Мелодія» платівку-гігант, яка одразу ж стала популярною, і отримав запрошення від «Укрконцерту». Згодом, назва твого колективу змінилася. Він став називатися «Гроно». Але ті, хто вже причислив себе до твоїх шанувальників, не губились у цих трансформаціях.

Це були непрості часи, коли право на власну творчість регламентувалося численними заборонами й директивами. Зі сцени мали звучати тільки твори членів Спілки композиторів, будь-яка творча ініціатива суворо обмежувалась і каралася.

Сиві й жовчні Сальєрі ревно оберігали свої життєдайні луки і з ворожістю поглядали на твої довгі чорні кучері і потай заздрили твоїй моцартівській легкості та невимушеності. З яким полегшенням вони зітхнули, коли тобі врізали чуба й забрали до армії. Але й там, у військовій частині, ти залишився тим дотепним, гострим на слово, неперевершеним музикантом, перед яким був безсилий військовий статут. А ваш армійський ансамбль давав фору багатьом тодішнім професіоналам. Я добре пам’ятаю один із таких концертів і тебе, Тарасе, в куцому й тісному для твоєї статури армійському кительку з бас-гітарою в руках. Ти співав «Линуть мрії», а тобі підспівували твої численні «фани».

Я молодший за тебе лише на п’ять років, але в юності такий строк – ціла вічність. Згадую, як уперше я прийшов до «Укрконцерту», щоб показати комусь свої пісні. Ти тоді вже керував «Мрією» - популярним дівочим колективом. Була репетиція, а в перерві я під гітару співав тобі деякі свої твори. Пам’ятаю твої слова: «Хлопче, треба щось робити, а не сидіти, склавши руки. Пісні повинні жити...»

Ці слова у повній мірі стосувалися й тебе, Тарасе. Темрява ідеологічного мракобісся згущалася, все важче дихалося творчим людям у затхлому і спертому повітрі заборон і пересторог. І ось уже почали закидати на твою адресу, що, мовляв, пишеш пісні прозахідного ґатунку, а в текстах, навпаки попахує націоналізмом.

Одне слово, через деякий час, як і більшість талановитих музикантів твого покоління, ти вже мандрував гастрольними шляхами у складі ансамблю «Красные маки», що базувався при Тульській філармонії. Саме там народилися твої перші російськомовні хіти – «Перелетная птица», «Я скоро вернусь», «Погасшие звезды», «Я ещё не все потерял».

Неозорі простори Союзу Республік Радянських давали прекрасні перспективи для творчого й матеріального процвітання. Згодом можна було б податися і до «білокам’яної», щоб спробувати своє щастя й затусуватися поміж московських зірок.

Одначе, ледве засіріло на Сході від наближення світанку нових часів, ти знову опинився в Україні. Що тебе повернуло назад, Тарасе? Можливо, невипадкова обраність твого імені чи успадковане від мами прізвище, яке багато до чого зобов’язувало? А може, голос крові, поклик сумління, відблиск давньої мрії, що замаячив на видноколі.

І ось ти знову в Україні. Твій новий колектив «Гроно» – це, напевне, найзірковіший твій час в оточенні прекрасних музикантів - Тетяни Горобець, Ігоря Шабловського, Мишка Котляренка, Ігоря Солоденка, Миколи Сіренка. Які пісні записуються в той час – «Україна», «Пісня про Пісню», «Господи, помилуй нас!»



Озираючись назад, можна сказати, що яскравим сплеском української пісні став 1989 рік. Перший фестиваль «Червона рута» у Чернівцях зібрав під свої знамена кращих із кращих. Я пам’ятаю несамовитий шал багатотисячного стадіону, коли ти, Тарасе, зі своїм колективом виходив на сцену, щоб співати свої нові пісні зі щойно виданого альбому «Я професійний раб». Про цей альбом варто сказати окремо.

У кожної нації існують ті поняття і реалії, які притаманні тільки їй одній, вони передаються з покоління в покоління, як таємний код, як форма самоусвідомлення, як нетлінний культурний і духовний скарб. Вони передаються від пращурів до нащадків за допомогою Співців і Поетів. Причому, кожне покоління Митців знаходить свою мову та інтонацію, щоб донести Істину до людей, збагативши її новим особистим досвідом. Ти знайшов, Тарасе, свою Мову, своє Слово і свою Музику, щоб сказати світові - та й нам самим – про нас.

Я впевнений – людині, яка нічого не знає про Україну, про її болі, жахи і надії достатньо просто послухати альбом Тараса Петриненка «Я професійний раб». Більшої глибини змісту, досконалості форми і публіцистичної емоційності українська пісня ще не знала. Тут і давній козацький мотив, і енергія молодого Народного Руху, тут моторошний голодомор 33-го і Чорнобильська зона, тут жорсткий та нещадний національно-ментальний самоаналіз і невтішні роздуми та прогнози...
Мені здається, Тарасе, що цими піснями ти випередив час. Або взагалі гайнув у якійсь інший вимір, де люди України, схаменувшись і здригнувшись від почутого, раптом круто поміняли своє життя, свою долю, свою історичну визначеність. Одні покаялись, інші випростали рабські спини – і всі разом взялися будувати гідну Державу.

Таку, в якій ми, як у «сім’ї вольній, новій» знайдемо – кожний по своєму - своє щасливе життєве призначення...

Чому ж реальність така далека від благородних поривань романтиків? Байдужість одних, продажність інших, прагматичний цинізм третіх непомітно роблять свою справу. І збувається гірка істина твоїх пісень:

Чи не з того, моя мамо, мушу я радіти,
Що пишаються ганьбою яничарські діти...
...Хотів словом озватися – затуляють вуха,
Думав пісню заспівати – та ніхто не слуха.
В очах правди пошукати б – заплющують очі,
Від тяжкого сну піднятись – та ніхто не хоче...


Тарасе, Гамлете мій, ми з тобою розуміємо: щось не так у Датськім королівстві, і рідна Ненька, до ніг якої покладено твоє вірне серце, посміхається якось криво і нещиро. Навіть увінчуючи лаврами твою передчасно посивілу голову, вона робить це якось суєтно і квапливо, немов відчуваючи таємний сором свого гріхопадіння... Тебе мій, друже, потихеньку переводять у розряд класиків. Тобто, тих, яких прийнято хвалити навіть не читаючи, не слухаючи, не пускаючи в ефір.



А тим часом у нашому ефірі відбувається щось дивне. Поволі зникають пісні, від яких радіє душа й стискається серце. Немов прорвало стару загату, і на зелені духмяні луки вивергнулися потоки смердючого болотного багна. І в цьому багні, розкошуючи, порпаються, як черви, всілякі спритні ділки, дурисвіти, злодії і відверті нездари. На телевізійних каналах більше немає місця пісням для психічно здорових і естетично вибагливих людей. Націю привчають до примітивного сурогату, молодь «саджають на голку» тупих ритмів і безглуздих слоганів. Комусь же треба збувати весь той третьосортний мотлох, що пливе із Заходу й Сходу. Популярна музика все більше стає наслідком товарно-грошових відносин. Ми все більше опиняємось у подвійній облозі західної і російської музики, як між молотом і ковадлом, які трощать усе, що ще залишилось від успадкованих музичних традицій. Українська пісня ще живе, але в дуже вузькому інформаційному просторі, схожому на резервацію. Так збувається ще одне твоє, Тарасе, пророцтво:

Нелегко згинути в бою,
Нелегко згинути від ран,
Та найстрашніше - путь свою
Пройти останнім з Могікан...


Пишу ці рядки й розумію, що дехто вже вирішив, ніби я занадто згущую фарби, що насправді усе йде своїм звичним шляхом: відбувається зміна поколінь, уподобань, ідолів, форматів. Можливо! Але в кожному з нас повинно існувати відчуття, що допомагає нам розрізняти в будь-якому окремому моменті життя справжні й фальшиві цінності. У жодній культурі, як наша, не відбулося такого масового засліплення, такої нахабної підміни цінностей та орієнтирів, коли цілі мистецькі пласти, постаті, особистості зникають з поля зору, заживо ховаються у небутті й штучному замовчуванні. На сцені під загальний регіт і рев панує жахливий суржик і дебільне блюзнірство. За зовнішнім блиском одноденок та гіперактивністю нахаб усе важче й важче пробивається голос краси й гармонії. І тому ти, Тарасе, все більше шукаєш розради у чужих світах – активно концертуєш в Америці, Англії, Канаді, всюди, де ще б’ються справжні українські серця, не отруєні всюдисущим дурманом несмаку, і де на тебе чекають твої віддані шанувальники.



Я знаю, що колись твої твори стануть хрестоматійними. Тебе цитуватимуть і крутитимуть твої пісні на Хрещатику. Твоїм іменем будуть називати музичні школи, заклади культури, фестивалі та конкурси, про тебе будуть ходити легенди і якісь торгаші неодмінно зроблять на тобі свій бізнес. Цього всього у нас уже навчилися.

Але я запитую в себе й у всіх нас – коли ми навчимося любити живих, допоки вони красиві, повні сили й наснаги, а в їхніх очах пломеніє вогник мудрості й доброти? Коли у нас з’явиться хоча б крапелька патріотизму й людського достоїнства , щоб ми почали якщо не любити, то хоча б розуміти й цінувати все краще, що народжує ця прекрасна, щедра й багатостраждальна земля. Невже над цією землею так ніколи й не засяють свої високі й прекрасні зорі?!.

P.S. Тарасе, я піднімаю свій келих за твоє здоров’я і зичу тобі джерельного натхнення на довгі роки, і чекаю – разом із усіма твоїми вірними шанувальниками - нових, невмирущих, як наша душа, пісень.

Будьмо, Тарасе!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя”
Дмитро ДОНЦОВ

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.