Аратта - На головну

30 травня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Гуртуймося – так переможемо!

Думка українця 15698 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 14.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Василь Овсієнко
Василь Овсієнко
Відкритий лист «любим друзям». Хоча його було опубліковано ще до підписання Універсалу та обрання нового прем`єр-міністра, він, на нашу думку, не втратив своєї актуальності.

Романові БЕЗСМЕРТНОМУ,
Романові ЗВАРИЧУ,
Петрові ПОРОШЕНКУ

Йолопи! Прошу ознайомити Пана Президента з моєю статтею, яку я віддаю в пресу, бо не маю більше терпіння мовчати, коли здобутки Українського народу, та й зусилля всього мого життя, так бездарно марнуються.


6 липня 2006 року в історії України настала нова чорна епоха. Її можна порівняти з Великою Руїною, яка настала після смерти гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді москалі отруїли Хмельницького на смерть, а тепер Президента Ющенка – до півсмерти. Президент утратив волю, він не повністю контролює ситуацію, він сам став Юрасем Хмельниченком, яким маніпулюють сучасні «брюховецькі». У другій половині ХVІІ ст. наслідком стали поділ України між Польщею та Московським царством і поступова втрата козацької державности – тепер загроза поділу України і втрати державности не менш очевидна. Як тільки утвердиться проросійський уряд Януковича, це негайно почне здійснюватися шляхом здачі у володіння російських кампаній української економіки, переорієнтації України на Москву, федералізації, витіснення української культури на задвірки, внаслідок чого до українців повернеться почуття меншовартости та історичної неперспективности.

Мусимо визнати, що найважливішим в Україні залишається таки національне питання: бути чи не бути Українському народові самостійним, чи залишатися, за висловом Івана Франка, гноєм для сусідів.

У ХХ столітті Український народ унаслідок російської окупації втратив 20 мільйонів найактивніших людей. Але жертвою геноциду є кожен українець, який відцурався української культури й мови. Ослаблені десятиліттями терору, репресій, денаціоналізації, недобитки українського народу таки спромоглися в 1991 році проголосити незалежність і тяжкими зусиллями вибороли невелику перевагу над окупаційними російськими силами на виборах Президента 2004 року та до Верховної Ради 2006 року і вручили владу людям, на яких покладали надію. На жаль, ці люди виявилися мізерними для виконання історичної місії – будівництва Української держави. Це, здебільшого, люди, не заглиблені в українську правову культуру, що називається Українською Правдою, в українську культуру взагалі, це люди без почуття історичної відповідальности за долю народу. Вони, бачте, ведуть «політичні ігри», так, ніби це гра у футбол. Вони сприймають Україну як населення і територію, над якими хотілося б попанувати, а не як Батьківщину, за яку у відповідальний момент треба класти все, навіть свої голови.

Катастрофічним виявився розкол «помаранчевих» сил у вересні 2005 року. Не відчуваючи жорстокої історичної реальности, Президент і його оточення перед виборами не захотіли створювати широку коаліцію національних сил, бо це ж довелося б ділитися владою: «Розпускайте свої партії та вступайте до нас. Або на колінах приповзете», – казав Роман Безсмертний. Вони вважають, що історія почалася з них, восени 2004 року... Унаслідок цього низка давніх патріотичних партій опинилися поза владою. Лідери «Нашої України» заявляли, що й так наберуть більше половини голосів виборців – насправді ж набрали жалюгідних 14 відсотків, і то неповних. А до 6 липня бундючилися на 51%, цілком ігноруючи волю народу.

Після виборів Президент, його друзі Петро Порошенко, Роман Безсмертний, Роман Зварич, замість згуртувати в єдину команду всіх прихильників української незалежности – партнерів з БЮТ і СПУ – вдалися до дріб’язкових інтриг, підсиджування один одного, сіяли недовіру, підозру, а пожали взаємну ненависть. Безкінечні зволікання зі створенням коаліції, непристойна на виду всього народу торгівля посадами викликала розчарування, навіть огиду до них. Вони проциндрили колишній авторитет «Нашої України». Потужний злет українського національного духу, який проявився був у другій половині 2004 року, вони звели нанівець.

Не дивно, що Олександр Мороз, який досі не соромиться ходити під портретами кривавих катів Українського народу Леніна і Сталіна, який відомий нам з часів сумнозвісної «групи-239», «канівської четвірки», своїми проектами «другої державної мови», згубної для держави «конституційної реформи», який ладен блокуватися «навіть з чортом», зневірився й перескочив у табір відвертих противників української державности. А там коаліцію склепали за кілька хвилин, з єдиним пунктом програми: «Як пахан скаже».

Дивно, що в колі «Нашої України» єдиною причиною розпаду «демократичної коаліції» вважають зраду Мороза, а не свою власну недолугість. А Мороз просто виявився спритнішим дурисвітом, ніж вони.

Інтриґани й недолугі політики (йолопи!) Петро Порошенко, Роман Безсмертний, Роман Зварич мають зійти з політичної арени як такі, що не виправдали довір’я своїх виборців.

Президент має усунути з політики своїх особистих друзів. До влади треба ставити людей, які мають відповідні ділові якості і віддані справі незалежності. Подвижників духа, одержимих ідеєю незалежности, а не грошові лантухи.

Кажуть, що українці об’єднуються перед розстрілом. Цей момент настав. Українські національні сили мають негайно організуватися в єдину потужну політичну силу (партію чи коаліцію) і одностайно виступити проти відвертого наступу російського імперіалізму, «п’ятою колоною» якого є «антикризова коаліція». Насправді це антиукраїнська коаліція, кінцевою метою якої є ліквідація української державности, остаточне розчинення недобитого українського народу в російському морі. Уже в Феодосії виходили з гаслом «Упразднить украинский язык за ненадобностью» – і ніхто, крім «Студентського братства», не реаґує! Справжня ціль «Реґіонів України» – саму Україну «упразднить за ненадобностью».

Донецькі реваншисти недовго будуть бавитися у видимість демократії. Вони діятимуть так само швидко і рішуче, як 6 липня. Вони швидко узаконять федералізацію України, що стане першим кроком до включення східних та південних земель до складу Росії, вони запровадять державність російської мови, а українську мову затопчуть, вони поставлять на місцях свої бандитські кадри, які залякуваннями, підкупом, таємними убивствами найбільш активних і свідомих українців забезпечать їм остаточну перемогу на наступних виборах. Вони організують відставку (імпічмент) Президента Ющенка і настановлять Президентом України росіянина Януковича (адже його мати росіянка, а батько білорус, отже, для нього Україна не Батьківщина), або й узагалі скасують інститут президентства. Світ з розчаруванням відвернеться від України і поверне нас у сферу впливу та інтересів Росії, де нам, як українцям, не буде місця.

Господь дав нам шанс – ми не скористалися ним. Великий українець Микола Руденко застерігав: «Пам’ятаймо, що Господь і гнівається на ледачих».

Михайло Драгоманов ще 1895 року писав: «Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбовався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються звичайно лишень тими, хто одбивається – і таким лишень звичайно і помагають» (Літературно-публіцистичні праці у двох томах. Том другий, К.: Наукова думка. – 1970. – с. 441).

Українці, ми стоїмо перед реальною загрозою втрати державности і розколу України. У Москві Жириновський уже ділить Україну на Харківський, Одеський і Київський федеральні округи (а «губернатори» вже є готові!). Що в Жириновського на язиці, те в переважної більшости російського народу на умі. Україна для них – «временное историческое недоразумение». У Галичині зріє думка рятуватися через відокремлення. Є загроза громадянської війни, яка, звичайно ж, завершиться «миротворчою» інтервенцією Росії, «на прохання трудящих» або «законного уряду». Утім, окупантів і так повна Україна.

Ми вступаємо у війну за Україну, де котитимуться голови. Найсвідоміших українців поки що вбиватимуть не у відкритому чесному бою, а в під’їздах арматурою по голові. Будьмо готові давати відсіч антиукраїнським проявам на кожному кроці. Відкиньмо дріб’язкові власні інтереси, або ж усі разом безповоротно канемо в російське море. Гуртуймося – так переможемо, щоб здобути «хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі».

Нам потрібні нові, молоді й відважні лідери. Якщо Україна ще не вмерла, то виходьте. Ваш час.

Василь Овсієнко,
- у минулому політв’язень, член Української Гельсінкської групи з 1978 року, лауреат премій імені Василя Стуса та Івана Огієнка.
ОВСІЄНКО Василь Васильович

Філолог, поширював самвидав, правозахисник, просвітянин, член Української Гельсінкської групи (УГГ).

Народився 8 квітня 1949 року в с. Леніне (Ставки) Радомишльського р-ну Житомирської обл.

Після закінчення в 1966 школи працював у колгості, в 1967 — літературним працівником районної газети в сел. Народичі Житомирської обл. 1967—1972 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Весною 1968 виготовив декілька фотовідбитків трактату І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“, інтенсивно розповсюджував український самвидав у середовищі студентів. 1972 допомагав В.Лісовому та Є.Пронюку видати „Український вісник“ (УВ), вип. VІ, і „Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України“.

З серпня 1972 Овсієнко працював учителем української мови та літератури в с. Ташань, Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., де написав статтю „Добош і опришки, або Кінець шістдесятників“, робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психлікарнею.

Заарештований 05.03.73 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 06.12.73 разом із Є.Пронюком і В.Лісовим засуджений Київським обласним судом до 4 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У Мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушовського р-ну) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту. 20.08.76 на „профілактиці“ в Київському КДБ відмовився від визнання вини.

Звільнившись 05.03.77, жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з дисидентами і їхніми родинами. Його інформація про події в Мордовських таборах була опублікована в „Хронике текущих событий“ (ХТС) і використана Українською Гельсінкською групою (УГГ).

У вересні 1977 попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу ПВР СРСР від 25.12.72. 07.01.78 подав заяву до ВВІР з клопотанням про виїзд із СРСР. Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних і перший варіант спогадів „Світло людей“. 18.11.78 затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього члена УГГ О.Мешко та О.Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його матом і виштовхнув із сільради. Овсієнко подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 01.12 було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору міліціонерам — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. 07—08.02.79 засуджений Радомишльським райсудом до 3 р. позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II, де й заарештований. Його текст „Замість останнього слова“ став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.).

Відмовився свідчити у справах Л.Лук’яненка, М.Матусевича, Г.Снєгірьова, В.Стуса, Д.Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ. „Будеш сидіти“, — сказав майор КДБ Радченко. 09.06.80 майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнко про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати „покаянну“ статтю в ґазету з осудом діяльности УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з О.Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 р. таборів особливо суворого режиму, 5 р. заслання і „почесне“ звання „особливо небезпечний рецидивіст“. Овсієнко вибрав останнє і відмовився брати участь у розслідуванні. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26.08.81.

Карався в таборі ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 08.12.87 р. — у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Помилуваний указом ВР СРСР від 12.08.1988 р., звільнений 21.08.

Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили. У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки (УГС), 16.07.89 обраний головою її Житомирської філії. 30.04.90 призначений секретарем Української Республіканської партії (УРП) з видавничих справ. З 01.05.97 — заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП). З 1990 — співголова Українського комітету „Гельсінкі-90“.

Учасник експедицї з перепоховання В.Стуса, О.Тихого і Ю.Литвина в листопаді 1989 і створення в сел. Кучино Пермської обл. Меморіалу жертв тоталітаризму. В 1996 вийшла книжка нарисів-спогадів О. „Світло людей“ — про В.Стуса, О.Мешко, Ю.Литвина. Автор низки публікацій про правозахисний рух, веде велику просвітницьку діяльність.

12.01.2000 р. Овсієнку присуджена премія ім. Василя Стуса за публіцистику.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Якщо ви хочете, щоб життя посміхалося вам, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій ”
Бенедикт Спіноза

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.