Аратта - На головну

23 липня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Давньоруські писанки

Археологія 33590 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 15.04.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Давньоруські писанки
Одним із проявів давньоруського гончарного мистецтва було виготовлення поліхромної полив’яної кераміки. Розквіт полив’яної майстерності був обумовлений високим розвитком емальєрної справи, яка ґрунтувалася на місцевій сировинній базі.

Тільки місцеве виробництво могло дозволити гончарам використовувати значну кількість емалей. І ця галузь представлена прекрасними зразками посуду, будівельних декоративних плиток, полив’яних іграшок і інших керамічних поробок.

У цій роботі звернено увагу і зроблено спробу узагальнити відомості про такі керамічні поробки як полив’яні орнаментовані вироби у формі яйця — так звані писанки. Ця категорія археологічного матеріалу неодноразово привертала увагу відчизняних, польських і скандинавських дослідників. Але знахідки лише описували. У деяких випадках автори обмежувалися визначенням, не надаючи навіть малюнка. Коли ж надавали фото, вони, в основному, були чорно­білі та без опису кольорів поливи. Перша та, мабуть, і єдина спроба ґрунтовнішого дослідження була зроблена Т.І. Макаровою, яка охарактеризувала технологічні аспекти виготовлення цієї категорії речей (Макарова 1966). Пізніше Г.М. Шовкопляс опублікувала колекцію писанок з Національного музею історії України (Шовкопляс 1980).

Незважаючи на те, що розкопки останніх десятиліть значно поповнили колекцію писанок, досі ця категорія знахідок не систематизована, не розроблена їхня типологія, технологія виготовлення та орнаментації. Є певні проблеми з визначенням хронології та центрів виробництва таких речей. Але найболючішим питанням є функціональне призначення писанок. Тим часом нові дані не тільки дозволяють суттєво доповнити зроблене раніше, але й переглянути деякі усталені погляди з цього приводу.

Виробництво писанок виникло як побічне при виготовлені полив’яних плиток, що використовувалися для оздоблення стін і підлоги палаців і храмів Києва (Шовкопляс 1980, с. 96). З технологічного боку виготовлення таких речей було досить складним і потребувало значної майстерності. Писанка була пустотілою з брязкальцем усередині. Її формували зі звичайної гончарної глини стрічковим способом, що добре видно на цілих ще не вкритих поливою виробах або на тих, де полива частково відлущилась, а особливо на фрагментованих екземплярах (рис. 1, 1, 2). Потім її випалювали, після чого покривали непрозорою поливою. Поливу виготовляли за візантійським рецептом, але з типовим для смальт мозаїчних композицій вмістом олова (Древняя Русь… 1997, с. 29).

Найвірогідніше, виріб занурювали в поливу, вставивши стрижень у отвір, що знаходився в широкій частині писанки. Переважно використовували поливу зеленого чи бурого кольорів. Потім стрижень, на якому закріплювали писанку, непорушно фіксували, і за допомогою трубчастого інструмента на неї наносили розпис поливою іншого кольору. Нахил регулював товщину струменя. Стрічки розпису були не випуклі, а вдавлені в поверхню попереднього шару поливи. Цей ефект досягався шляхом розкатування писанки, яка була закріплена на стрижні, по рівній твердій поверхні. Затим писанку знову розігрівали в печі для сплавлювання та згладжування її поверхні (Макарова 1966, с. 141).

Спочатку вважалося, що розпис на писанки, як і полив’яні плитки, наносився в гарячому напіврідкому стані за допомогою ллячки з двома отворами (Филиппов 1938, с. 12). Потім дослідження показали, що в ллячки наливали не розтоплену поливу, яка в цьому стані дуже в’язка і не могла б виливатися через її маленькі отвори, а холодну розмелену розведену в воді поливу (Филиппова 1956,с. 34—35). Такі висновки були зроблені після публікації результатів дослідження Стародавнього Києва В.В. Хвойкою, який знайшов цілу ллячку (Хвойка 1913, с. 70; Рыбаков 1947, с. 361; Каргер 1957, с. 467). Розпис на писанках був надглазурним і виконувався непрозорими глазурями (Филиппова 1956, с. 32). Він доволі одноманітний, в основному петлеподібний, інколи оперезаний декілька разів звичайними
смужками. Але найтиповішим був орнамент у вигляді візерунку з фігурних дужок. Цей мотив твердо ввійшов у орнамент майоліки і відомий у сучасному керамічному виробництві під назвою «фляндрівка» (Филиппова 1956, с. 32).

Щоб отримати такий малюнок, спочатку на поливу – на тло – наносили горизонтальні смужки, потім гострим предметом почергово вверх і вниз прокреслювали вертикальні жолобки, що йшли від полюса до полюса. Так отримували гарні дужечки. Якщо робота зроблена кваліфіковано та обережно, то при останньому нагріванні писанки жолобки запливали поливою (Макарова 1966, с. 141).

Писанки можна поділити на два типи. Основним критерієм є якість поливи тла.

ТИП 1

До нього належать писанки, поверхня яких вкрита буро­чорною поливою, що має металевий відблиск. Така полива відноситься до скла свинцево­кремнеземного складу, для якого характерний підвищений вміст титану. Металевий відблиск обумовлений випаданням свинцю в процесі відновлюючого випалу, а забарвлення тла спричинене окисненням заліза.

Виготовлені писанки з місцевих глин різних відтінків, від сіро­рожевого до червоного. Вироби з білої глини трапляються рідко. Писанки, як правило, правильної форми, пустотілі, з отвором у ширшій частині та глиняною кулькою всередині. Не всі писанки мають правильну форму, деякі дещо асиметричні та недбало виконані, що наводить на думку, що вони або виготовлені в різних майстернях, або — недостатньо кваліфікованим підмайстром. Їхня довжина становить 3,5—4,5 см, ширина — 2,0—3,0 см, діаметр отвору 0,4—0,8 см. Для розпису використовували жовту та зелену поливу. Є три варіанти візерунку: 1) фігурні дужки; 2) у вигляді звичайних смужок, що оперізують писанку п’ять—шість разів; 3) у вигляді безсистемних смужок, що оперізують писанку вздовж і по­перек. Щодо ареалу поширення, то більшість екземплярів цього типу знайдено у Новгороді, Рязані, Новогрудці, Вжищі, Білій Вежі та Вишгороді.

ТИП 2

Тло буро­коричневе, зелене, зрідка — жовте. Полива належить до скла свинцево­вапнякового складу. Значний вміст окису міді надавав тлу зеленого кольору, а окис заліза робив його темним і напівпрозорим. Цей тип подібний до попереднього за якістю глини (місцева сировина різних відтінків) і археометричними показниками, але вирізняється стандартністю форми і розпису. Писанки здебільшого асиметричні. Трапляються всі три види візерунку, але найпоширеніший — фігурні дужки. Розпис цього типу виконаний не надто якісно, тобто смужки інколи занадто широкі, через що фігурні дужки малопомітні, а інколи занадто тонкі і в такому випадку неохайно розірвані. Цей тип відомий на Київщині, в Любечі, Гочевських курганах, Броварках Полтавської обл., Мстиславлі, Новгороді, Білій Вежі, Галичі та Воїні (Макарова 1966, с. 43).

Таким чином, типи походять з різних ремісничих центрів, які мали свої ринки збуту. Поперше, добре помітна різниця в технологічному процесі, зокрема використанні різних рецептів поливи і стандартів формотворення. По­друге, зважаючи на ареал поширення, відчутне тяжіння писанок першого типу до північних областей Русі, а писанок другого типу — до південних. Крім того, наявна інформація дозволяє конкретніше локалізувати центри виробництва цієї категорії археологіного матеріалу.

З огляду на те, що за якісними та рецептурними показниками полива другого типу схожа з тією, якою користувалися при виготовленні полив’яних плиток для оздоблення Десятинної церкви та Софійського собору, Б.О. Рибаков висловив думку, що такий тип писанок виготовляли у Києві (Рыбаков 1947, с. 361).

Щодо локалізації центру виготовлення першого типу можливі два варіанти вирішення цього питання. Оперуючи кількісним показником знахідок, наявністю серед артефактів такої категорії археологічного матеріалу як скляні намистини з металевим відблиском і розписом фігурними дужками, а також посуду з аналогічною за якістю поливою, Т.І. Макарова локалізувала центр їхнього виробництва у Новгороді (Макарова 1966, с. 143—144).

Своєю чергою, А.Л. Монгайт стверджував, що цей тип виготовляли в Рязані. Ці висновки базувалися на тому, що в 1902 р. В. Крейтон та А. Черепнін знайшли на дні горна для випалювання полив’яної кераміки фрагмент писанки, вкритої поливою з металевим відблиском. Крім того, там само був знайдений фрагмент керамічної плитки з розписом фігурними дужками та аналогічним відблиском (Монгайт 1955, с. 112, 127, 129).

ЧАС ВИГОТОВЛЕННЯ

Прийнято відносити писанки до Х—ХІІІ ст., але робляться спроби точніше визначити час їхнього виготовлення. Ґрунтуючись на хронології Неревського розкопу, Б.О. Колчин зазначав, що ця категорія виробів побутувала в Новгороді в Х — першій половині ХІІ ст. (Колчин 1958, с. 111). Т.І. Макарова стверджує, що виробництво писанок розпочалося від ХІ ст. (Макарова 1966, с. 144). Деякі додаткові дані про час побутування писанок надають скандинавські та польські джерела. Скандинавські дослідники, описуючи результати торгових зв’язків з Руссю, згадують про писанки як продукти експорту і відносять їх до Х—ХІІ ст. Писанки, знайдені в Польщі, відносять до ХІ ст. (Hilczeròwna 1950,s. 26). Таким чинов, ХІ ст. було часом найбільшого розповсюдження писанок. Від середини ХІІ ст. вони починають виходити з ужитку та в ХІІ—ХІІІ ст. трапляються як пережиток.

ПРИЗНАЧЕННЯ

Ще одним невирішеним питанням є функціональне призначення писанок. Частина дослідників вважає їх дитячими іграшками, інша приписує їм культове значення. На думку автора, писанки мали поліфункціональне призначення, виконуючи ОБРЯДОВУ, ІГРОВУ ТА ДЕКОРАТИВНУ ФУНКЦІЇ.

Культ пташиного яйця як символу життя виник на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Ще з прадавніх часів у міфопоетичних традиціях багатьох культур світу яйце було символом життя, його вважалипраобразом світового яйця. Існує поняття світового або космічного яйця, з якого народжується Всесвіт. Одна половина яйця стає небом,інша — землею, а жовток — сонцем. Через цейого обожнювали та надзвичайно звеличували (Килимник 1999, с. 176).

За археологічними матеріалами, сакральна роль яйця чітко фіксується від часів ранньої бронзи, де вони були культовими елементами поховального обряду. Виявлену на Хортиці серію яйцеподібних споруд дослідники впевнено розглядають як цілісний культовий комплекс, в якому домінують елементи культу яйця — асиметричні фігури з незаповненим «жовтком», в яких розташовані ями з похованням або слідами офіри. Різниця фіксується лише у розмірах та характері кладки. Об’єкти датуються добою ранньої бронзи (ямно­катакомбним часом).

Безперечно, що розквіт культу «світо­вого яйця» в Північному Причорномор’ї припадає на добу енеоліту—ранньої бронзи і особливо яскраво фіксується в пам’ятках ямної культурно­історичної спільноти. Це відо бразилося в існуванні численних еліпсоїдних конструкцій у курганах, яйцеподібних формах посуду, скорченій позі похованих (Остапенко 2000).

За доби пізньої бронзи культові яйця виготовляли з каменю або глини. На сабатинівських поселеннях моделі яєць знайдені майже в кожному житлі під вогнищем або серед інших культових речей. На одному з них були вигравірувані позначки, що нагадують стилізоване дерево — ялинку. На сплющеному кінці іншого були залишки вохри, яку розтирали кам’яним яйцем, яка в той час мала культове значення. В епоху бронзи зі зміною чоловічої та жіночої позицій у світобудові (тепер небо належало богові, а земля — богині) яйце стало атрибутом сонячної птиці — півня (у наших казках про яйце домінує курка), а, отже, сонця та відродження, про що свідчить загадка: «Живе родить мертве, мертве родить живе» (курка і яйце) (Андруг 2005, с. 36).

Моделі культових глиняних яєць використовували за доби пізньої бронзи для вимощування долівки, нижньої частини стін, печей, лежанок у житлах. Щодо символічного значення культових яєць вчені мають різні думки — це й ідея відродження, і космогонічні уявлення, і тотемістична магія, і оберегова дія. Але жодну з них не можна належно аргументувати.

Вже у пам’ятках трипільської культури знайдене яйце, виготовлене з випаленої глини, зокрема в житлі на ранньотрипільському поселені Лука­Врублівецька на Дністрі. І це не єдина знахідка яєць у цій культурі. У похованнях могильника VIII—V ст. до н. е. поблизу с. Висоцьке Львівської обл. траплялися брязкальця у вигляді мініатюрних глиняних посудин і зооморфних фігурок. Деякі дослідники вважають, що вони мали культове, магічне значення, через що їх клали до могили як обереги дітей від злих духів у потойбічному світі (Пассек 1954, с. 93 ).

За Київської Русі кількість знахідок керамічних писанок значно зросла. Як зазначалося, деякі дослідники інтерпретують їх як дитячі іграшки — брязкальця, інші — як речі культового призначення. Але, ймовірніше, вони мали поліфункціональне призначення, адже, з одного боку, могли використовуватися як іграшки­брязкальця, про що свідчить керамічна кулька всередині, що дає шумовий ефект, а також виявлення таких речей переважно у звичайних житлових комплексах, де могла мешкати сім’я з маленькими дітьми. Але, з іншого боку, ці самі характеристики свідчать на користь культового призначення. Адже з етнографічних джерел відома слов’янська традиція виготовляти різноманітні шумові предмети до Великодніх свят. Це — калатала, стукалки, довбешки, брязкальця, якими хлопці відганяли «нечисту силу», а дівчата, йдучи колом, співали та заплітали «Шума» (Чмыхов 1990, с. 88). Крім того, якщо уважно придивитися до технології виготовлення писанок, то побачимо, що після випалу ці речі покривали непрозорою поливою. Для цього виріб занурювали в поливу, попередньо вставивши стрижень у отвір, що знаходився в широкій частині писанки. Отже, за такої технології, можна припустити, що кулька, яка знаходилася в середині писанки, потрапила туди при вставленні стрижня, а не як спеціальна функціональна частина виробу. Тобто ремісник не мав іншого виходу. Щоб виріб був рівномірно вкритий поливою, потрібно було використовувати саме цей спосіб, який має певні недоліки, а саме, наявність отвору в широкій частині писанки та керамічної кульки в середині.

Крім того, полив’яні писанки — красиві та майстерно виготовлені витвори керамічного мистецтва, що давало можливість використовувати їх як певні декоративні елементи приміщень. У підсумку зазначимо, що в дослідженні давньоруських полив’яних писанок є ще низка невирішених питань, хоча ці вироби є одними з найцікавіших проявів давньоруського керамічного мистецтва. Крім того, давні традиції розпису глиняних, дерев’яних і кам’яних яєць збереглися як один із видів народної художньої творчості донині. Така яскрава категорія археологічного матеріалу заслуговує на подальше дослідження.
1. Давньоруські писанки: 1 — Ліплява; 2 — Старокиївська гора; 3 — Новгород; 4 — Біла Вежа; 
5 — Вишгород; 6 — Білгородка; 7 — Кононча; 8 — Київ, гора Киселівка
1. Давньоруські писанки: 1 — Ліплява; 2 — Старокиївська гора; 3 — Новгород; 4 — Біла Вежа; 5 — Вишгород; 6 — Білгородка; 7 — Кононча; 8 — Київ, гора Киселівка

Перелік використаної літератури:

Андруг А. Писанки Черніговщини: історія та сучасність. — Чернігів, 2005.
Древняя Русь.Быт и культура. — М., 1997.
Кавас К. Писанка // Народне мистецтво. — 1999. — № 3—4. — С. 56—57.
Калевала: финский народный эпос. — СПб., 1985.
Каргер М.К. Древний Киев. — М.; Л., 1957. — Т. 1.
Килимник С. Український рік. — К., 2001. — Кн. 2.
Колчин Б.А. Хронология новгородских древностей // СА. — 1958. — № 2. — С. 109—116.
Легенды и мифы Древнего Египта. — М., 2001.
Макарова Т.И. О производстве писанок на Руси // Культура Древней Руси. — М., 1966. — С. 141—145.
Мифы народов мира. — М., 1991—1992. — Т. 2.
Мифы, предания Западной Полинезии. — М., 1986.
Мифологическая энциклопедия. — М., 2002.
Мифологический словарь. — М., 1991.
Монгайт А.Л. Старая Рязань. — М., 1955 (МИА. — 49).
Остапенко М.А. Культ «Світового яйця» в пам’ятках доби бронзи на о. Хортиця // Проблеми археології
Подніпров’я. — Дніпропетровськ, 2000. — С. 61—65.
Пассек Т.С. Итоги работ в Молдавии в области первобытной археологии // КСИИМК. — 1954. — 56. — С. 90—96.
Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М., 1947.
Семенцов В.С. Проблемы интерпретации брахманической прозы. — М., 1981.
Сташук З. Відродження через століття // Народне мистецтво. — 2008. — № 3—4. — С. 82—85.
Филиппов А.В. Древнерусские изразцы. — М., 1938. — Т. 1.
Филиппова С.В. Архитектурная майолика. — М., 1956.52 ISSN 0235-3490. Археологія, 2011, № 2
Фингарет С. Мифы и легенды Древнего Востока. — М., 2002.
Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена. — К., 1913.
Чмыхов М.А. Истоки язычества Руси. — К., 1990.
Шовкопляс Г.М. Давньоруські писанки // Археологія. — 1980. — № 3. — С. 92—99.
Hilczeròwna L. Przyczynki do handlu Polski z Rusia Kijowska // Przeglad archeologicznу. — 1950. — Т. ІХ. — R. 26.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Археологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ми розпалюємо вогонь творящий. Якщо він гріє – хай. Втручатися не можемо, бо будь-яке насилля, навіть во ім’я істини, неминуче породить дисгармонію”
Олесь Бердник

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.