Аратта - На головну

22 липня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Курган

Україна - це Я! 17036 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.04.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Курган
Дух Степу не підпорядковується жодній релігії. Степ – це кодекс поведінки лицаря. В нім нема всепрощення. Бо слова «Гордість» і «гординя» мають різні значення. У Степу – людина спілкується з Богом без посередників...





Клечаної суботи, напередодні Зелених Свят, Сонце ховалося за небокрай. Ніч готувалася замінити день. Аромати чабрецю, полину й деревію заповнювали степовий простір. Розчесавши гривасту сиву ковилу, вітер мостився понад річкою, в очеретах, спати. Перегукувались останні денні птахи. Стихало поволі буденне життя.

Посеред степу, на кургані, лежав старий полоз. Скрутившись клубком і поклавши голову на мох, він пильнував степ, чекав восьму зірку, з появою якої, проти ночі, з клечаної суботи на перший день Зелених Свят, спалахує на кургані вогонь перетину віків.

…Колись біля скіфської могили гуло торжище. Уличі з половцями мінялися товаром, заморські гості купували й продавали всілякий крам. Комерція процвітала. Потім – тут звели козацький бекет – пильнувати околиці й чумацький шлях. По нім воли тягали мажі. Вітовка, Домаха, Перекоп, Черкаси, Переволочна, Чюрнаєв, Кодак… звідки й куди тільки не їхали валки з вантажами... Нині ж цей курган стоїть, як вісь історії, посеред фермерських угідь.

…За першою зіркою на небі з’явилися інші… І, нарешті, на небо зі своїм возом вийшлов сам майстер Дан. На кургані спалахнуло багаття. Розгоралося, загравало жовтогарячими язиками з ніччю. Старий полоз почув, як чотири чоловіка, з різних боків, сходять на курган. От і господарі степу, - подумав він, міцніше обвивши кільцями кущик запашних васильків.

Чотири господарі степу. Північним схилом підіймався улич Тороп, бортник із самарських лісів. Зі сходу – табунщик Гураля, знатний половець. З півдня, від Звонецького порогу, - козак лоцманської служби Жадан. Із заходу, куди ось-ось тільки заховалося Сонце, йшов фермер Олег. Чотири статні лицарі з обвітреними, засмаглими обличчями й стриженими чупринами йшли повільною ходою до вогнища. Полоз підняв голову, щоби розгледіти їх та переконатися, що з минулого року нічого особливо не змінилось.

Привітавшись, чотири лицарі степу сіли навколо вогнища. На небі майстер Дан вже порався біля возів. Чумацький шлях був дороговказом для душ людей у потойбіччя, до Вирію. Крик сича сповістив про початок ночі. Полоз поклав голову на зігрітий денним сонцем камінець, аби краще пильнувати зустріч нічних гостей.

Улич: Рік минув, як стріла пролетіла. Вітаю брати Вас. Як багаття?

Половець: Жарке полум’я.
Правицею Гураля взявся за застібку, щоб розстібнути вовчу шкіру, накинуту на плечі. Застібка відірвалась, випала з руки в траву. Гураля намагався її знайти, але безрезультатно.

Фермер : Не переймайся. Коваль нову викує.

Половець: Це скіфська квітка. Вона мені дісталась від пращура. За переказами – скіф сильним воїном був.

Козак: В степу – тільки герої, інших варіантів нема.

Улич: Говорять, Олеже, отаман новий у вас…

Фермер: Новий.

Козак: Ну, і як він?

Фермер: Поки за владу боровся – про ідеї говорив. А переміг – то переймається одним питанням: пошуком зайвих коштів для власного існування.

Улич: На інші племена війною ходить?

Фермер: Ні. Своїх оббирає…

Половець: Так до коня прив’яжіть його і – в поле.

Полоз (думка): Миролюбні які! Тільки дай зачепитись! Позводяться так, що степу тісно, хоч колесом тікай!...

Улич: Як сьогодні пороги шумлять!...

Козак: На дощ. Поки вода висока – треба плоти прогнати .

Фермер: Не чую…

Половець: Воли твої стальні, Олеже, зовсім слух у тебе відібрали! Он, Жадан – вухом землю слухає. Коня чує і дівку чує.

Козак: Якого красеня вороного, з білою трикутною зірочкою на грудях, я бачив на Хортиці!.... у плавнях під Протовчим.

Улич: То – один місцевий булгарин у циган його виміняв за свою стару кобилу з доплатою золотими монетами.

Козак: А чого проміняв? Кобила знатна, вроді, була.

Улич: Покриватися не хотіла, та й дуріти на старість почала трішки.

Половець: А я свій табун продав за Дон, так на ньому приїхали завойовувати нас і останніх коней позабирати!... Дивлюся, скачуть на конях моїх… ех!...

Улич: Що ж ти, так необачно!

Половець: Та, хто ж знав! Такі дружелюбні були...

Козак: Знаю таких дружелюбних. Так і лізуть своїми ложками у твоєму казані поворорушити.

Улич: Свій Казан берегти треба. Щоб сім’я голодною не залишилась. У мене восьмеро дітей. Поки в дуплах меду назбираєш, щоб протримати їх!…

Козак: Мій старший невістку привів. Треба на ноги ставити. Хочу в лоцмани вивести його…


Полоз, спостерігаючи за лицарями, так захопився їхньою бесідою, що тільки далеко за північ відчув, як охолов камінь, де лежала його голова. Каміння завжди після півночі віддає своє тепло і стає прохолодним. Полоз відповз від камінця, знов скрутився, поклавши голову на мох, і продовжив спостерігати за чоловіками.

Улич: Подейкують, Гуралю, ти середульшого сина до науки віддав?

Половець: Знатний у Шурукані коновал є. До нього в науку й віддав.

Фермер: Дорого бере?

Половець: Нівроку. Та може ж із сина будуть люди...

Козак: Ти би, Торопе, відсунувся від тієї ями, що позаду...

Улич: А що то за канава?

Козак: Та, один професор усе копає, риє...

Улич: А що шукає?

Половець: Нас!

Фермер: Накопав уже багато. У місті виставив на загал. Ціна накопаного така, кажуть, що й цілого врожаю не вистачить!

Козак: А які види на врожай?

Фермер: Та, ніби, нічого, середній буде. А взагалі-то, не вродить – горе і вродить – горе, бо ціни нема.

Козак: У мене там, біля Дзвонецького порога, сарана якось налетіла. Довелося купувати всі харчі.

Фермер: У нас своя сарана. Вона не прилітає. Їй – везуть.

Половець: Даниною обклали?

Фермер: Даниною. Злі люди і жадібні люди.

Половець: Колись на Хортиці мені одна половчанка, володарка мідного казана, легенду розповіла – про те, що у давнину поселилися велетні в наших степах. І зневажили вони Сонце. І перетворило їх Сонце на каміння. Усіх жадібних Сонце на каміння перетворить нарешті.

Фермер: Твої би слова, та до…
Чотири людини розмову вели про життя. Яке воно є, без прикрас. Говорили, ніби в одному часі живуть, розуміючи одне одного з-пів слова. Радилися Чотири Сини Степу.

Полоз дивився, як на обрії Степ єднався з Чумацьким шляхом. Від середини – Шлях розходився у два кінці: однин вів до раю, а другий — до пекла. Майстер Дан вже повернув свої вози на небосхилі. І десь на сході Сонце вже розпочинало своїм промінням точити ніч. На кургані згасав вогонь... Четверо лицарів повільно сходили з кургану, щоби піти у Степ. Кожен – своїм шляхом. Вони поринали в ранковий туман і зникали. Світало. Полоз підвів голову, щоби побачити Сонце і Степ.

Після Зелених Свят біля кургану паслась череда у півтора десятка голів. Пас її хлопець Іванко, років дванадцяти. Напашені, корови розляглися у високій зеленій траві, ще не спеченій літнім Сонцем... Іван виліз на курган, приліг, так, щоби бачити свою господарку. За Дніпром збиралась гроза. Останні бджоли допомагали вітерцю хилитати запашні степові васильки. Іванко ліг горілиць і подивився у небо. Пошматовані хмари пливли з-за Дніпра вільною чередою. На зустріч ним ловив свій повітряний потік орлан. Курган був початком координат степового Всесвіту.

Іванко відчув під рукою якийсь невеличкий плаский металевий предмет… Мідна квітка! Може на вуздечці коня була та хтось загубив?... Розгледівши знахідку, прилаштував квіточку до своєї торби. Перекинув її через плече, і погнав годувальниць назустріч вітру й далекій грозі, у село…

З кургану старий полоз уважно вдивлявся, як Володар Степу гнав до села череду.

Дух Степу не підпорядковується жодній релігії. Степ – це кодекс поведінки лицаря. В нім нема всепрощення. Бо слова «Гордість» і «гординя» мають різні значення. У Степу – людина спілкується з Богом без посередників.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Особа, що не володіє мовою народу, на землі якого проживає, - гість або окупант, або раб цього окупанта”
Карл Маркс

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.