Аратта - На головну

29 травня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Президентові. Припинити сваволю україножерів!

Думка українця 14004 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Ірина Калинець
Ірина Калинець
Усе, Пане Президенте, терпець увірвався! На Ваших очах, очах гаранта Конституції, триває відверте та цинічне переслідування «простих українців» за те, що вони - українці!

Шановний Пане Президенте!

Звертаюся до Вас із відкритим зверненням, оскільки, як виглядає, прорікши на майдані красиві слова про "маленьких українців", Ви, мабуть, ненароком забули: то на їхні листи Ви, або ж, принаймні Ваша адміністрація, мали б відповісти бодай одним реченням. Хоча б повідомленням: лист отримано, ухвалено якесь там рішення чи відіслано на розгляд у відповідні органи.

Але марно вже два роки достукуються до Вас (перейшовши попередньо всі можливі інстанції) вчені Львова, намагаючись звернути Вашу увагу на страхітливі факти розкрадання фондів Центрального державного історичного архіву у Львові – Ви, або ж Ваша адміністрація, мовчите.

Чи не тому, що до Вас звертаються "маленькі українці" – якісь там члени Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, академіки Національної академії наук України, заслужені діячі науки, ще й Герої України (саме Герой України академік Борис Возницький передав Вам особисто в руки лист про архівні втрати, які сягають понад десятки мільйонів гривень)?

А їм усім далеко до "немаленьких", таких, як Ваш ставленик – керівник Держкомархівів України Геннадій Боряк. Не знаю, чи хотів би Г. Боряк запроторити згаданих вище вільнодумних "простих українців" за ґрати, як це було в пріснопам´ятному СРСР, але користуватися відомим засобом високих совковських чиновників – лжемовою - він уміє. Так, киваючи на Ваш "патронат", Г. Боряк дозволяє собі звинувачувати на міжнародних конференціях наукову громадськість Львова в мало що не організації викрадення архівних документів, бо ж, бачте, "одним із мотивів крадіжки була свідома і цілеспрямована дискредитація керівництва архіву, щоб його замінити".

Бідолашні академіки та заслужені діячі – чи ж їм потрібне крісло директора архіву чи крісло його заступника? Чи потрібне воно, наприклад, 80-літньому професорові, заслуженому діячеві науки, синові легендарних Генерала УНР Романа Дашкевича та четаря УГА Олени Степанівни - Ярославові Дашкевичу, який очолив Комітет захисту архівної спадщини? Чи членам Комітету академікам Я. Ісаєвичу, М. Голубцеві, віце-ректорові УКУ М. Мариновичу й іншим?

Не минули грізного осуду Боряка й журналісти, які начебто розгорнули "безпрецедентну за масштабами, спрямованістю і заангажованістю (?!) кампанію у ЗМІ" (з виступу Г.Боряка на VII Європейській конференції архівів, Варшава, 2005, цит. за газ. "Поступ" від 21-22 червня ц. р.).

Невже, Пане Президенте (як слушно запитують наші нині звільнені від контролю владних структур працівники ЗМІ), "виконувати свої прямі обов´язки, висвітлювати перебіг резонансної справи для журналіста є тепер кампанією заради дискредитації чиновників"? ("Поступ", там же).

І невже, Пане Президенте, Ваш ставленик не розуміє, що, як би він не ставився до української науки й українських ЗМІ, він не має права зневажати українських учених і журналістів задля того, щоб свідомо приховати факти цинічного розкрадання архівних фондів – джерела національної пам´яті українського народу?

Живемо ж, здається, не в СРСР, живемо начебто в демократичній державі, де не мало б бути місця нищенню національної спадщини та зневазі до національної культури, де панує свобода слова і повага до прав людини, де ніхто нікого не переслідує за право критикувати навіть найвищих владоможців, та й всюдисущого КДБ, яке служило владоможцям, немає…

Натомість є українська Служба безпеки, яка мала б дотримуватися конституційних норм, дбати про збереження національних цінностей і пильно відстежувати прояви порушення прав людини та прояви національної, расової чи етнічної дискримінації, особливо з боку чиновництва, зокрема, україножерного, яке, щоб утриматися на своїх пишних кріслах, часто готове вдатися до найзлочинніших дій (це доказує перебіг виборів Президента, його отруєння, намагання колишньої влади довести до кровопролиття тощо).

Та СБУ України не цікавлять ані знищення національних багатств, ані патологічна ненависть шовіністичного чиновництва до української мови, національної символіки.

Ця Служба мовчазно спостерігає, як гинуть українці лише за те, що вони – українці. Здається, цю Службу цікавлять лише шпигуни на Марсі та власні особняки на кістках закатованих гебістами невинних людей в Україні!

Не наводитиму тут списку фізично знищених за попередньої влади членів Конгресу українських націоналістів, чи українських журналістів, чи промисловців.

Ідеться про сьогодення. Нещодавно Краматорський міський суд засудив на три роки позбавлення волі та три роки позбавлення права проводити господарську діяльність відомого в усій Україні вчителя, директора Першої української гімназії на Донеччині Миколу Конобрицького.

Цитую за публікацією "Донецька влада бачить українську освіту лише за ґратами" ("Україна молода", 20 червня 2006 p.): "Єдиний директор навчального закладу, який відмовився очолити у своїй гімназії осередок Партії регіонів і під час Помаранчевої революції відкрито виступив проти відрядження за державний кошт вчителів спостерігачами від Партії регіонів - тепер у тюрмі... Минулого року директор української гімназії мав необережність зробити зауваження вчительці, членкині Партії регіонів про те, що непедагогічно обзивати дітей, які встали під час виконання гімну України... "помаранчевими крисами". Вчителька обурилися, подала на директора в суд, відкрито погрожуючи у вчительській "розмазати цього націоналіста по стінці". Суд програла".

Далі долучилася "важка артилерія" - перевірки (деколи - тричі на день), комісії, погрози телефоном, дикий тиск на вчителів. І, нарешті, грубо зліплене звинувачення - і згаданий вище вирок.

Що ж, методи відомі. Достоту так само чинили з нами, політв´язнями 1960-х років, очманілі від вседозволеності шовіністи з когорти "вєрних брежнєвцов" Але тоді ми жили в тоталітарній державі під назвою СРСР. А нині?

Усе, Пане Президенте, терпець увірвався! На Ваших очах, очах гаранта Конституції, триває відверте та цинічне переслідування "простих українців" за те, що вони - українці!

А Ви знаєте, що переслідування за етнічну приналежність заборонено не лише Конституцією України, а й Декларацією прав людини і міжнародним законодавством.

Чому ж Ви мовчите? Чому мовчать СБУ, Прокуратура, МВС?

Чому досі на волі злодії, які обікрали Україну, в тому числі й тих же донеччан, на сотні мільярдів гривень, позбавивши українських дітей змоги навчатися в нормальних умовах, натомість до тюрми запроторено українського вчителя, який не хотів, щоб українські діти сиділи в школі-конюшні?

Чи хтось зі злодіїв-олігархів дав гроші на її ремонт?

Зрештою, порівняйте, як виглядають російськомовні гімназії чи напівприватні російськомовні садочки на Донеччині? А при тім поцікавтеся, кому там дозволяють працювати, а кому - ні?

І чому мають право на працю україножери - ті, хто обзиває українців "хохлами", а їхніх дітей - ´´помаранчевими крисами", натомість українці в низці випадків безробітні або ж заробляють на шматок хліба на роботах, які далеко не відповідають ані їхньому фахові, ні освіті, ні можливостям.

А при тім принагідно задумайтеся, чи не в одному ряду нищення людей – і нищення українських пам´яток, архівів, усього, що може зберегти пам´ять кожного українця про його походження.

Пане Президенте! Ви не можете не знати, що нині громадськість Донеччини виставила пікети біля виконкому та міського суду для проведення збору підписів на підтримку Миколи Конобрицького – про це Вас зобов´язані були повідомити Ваші служби.

І як гарант Конституції Ви мали б ухвалити відповідне рішення.

Тому повторюся ще раз – є речі, коли терпець уривається. Довідавшись про свавільну розправу над людиною за її етнічну приналежність, до того ж розправу, прямо чи непрямо схвалену владою, не має права мовчати ніхто, незалежно від національності, освіти, посади тощо. Бо ніхто не повинен забувати, що така розправа, здійснена руками державних чиновників, у якій би то не було країні, рано чи пізно приведе до репресій, концтаборів і крематоріїв.

Не закликаю Вас, гаранта Конституції, поставити свій підпис під листом на захист Миколи Конобрицького – керуючись Конституцією України, Ви, Президент України, маєте покласти свій підпис на указі про недопустимість шовіністичною шабашу україножерів (стосовно української мови, культури, пам´яток тощо) і на указі про звільнення з тюрми М. Конобрицького як заслуженого перед українського громадськістю, освітянами, батьками та школярами вчителя і директора української гімназії.

Лише підпис – не життя! Бо життя мільйонів українців було вже покладено задля права Президента незалежної України класти свій вирішальний підпис на благо правди і справедливості.

Contra spem spero, Ірина Калинець.

04 Липня 2006 року

Ірина Калинець - письменниця, за фахом викладач, родом зі Львова, дружина Ігоря Калинця. В молоді роки написала декілька поетичних збірок, пізніше - монографію "Студії над "Словом о полку Ігоревім", яка здобула визнання у фахівців, книжку "Загадки хрещення України-Русі". Автор історичного детективу "Тисячолітнє вбивство", низки оповідань і дитячих казок, а також різних газетних публікацій на актуальні теми.


За виступи в обороні переслідуваних діячів української культури її неодноразово звільняли з праці, а в січні 1972 року засуджена Львівським обласним судом за ст. 62 - "антирадянська агітація і пропаганда" - на 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання, які відбувала в Мордовському таборі (разом з І. Сеник, Н. Строкатою, С. Шабатурою, Н. Світличною, Д. Гусяк та ін.). Цього ж року було засуджено й Ігоря Калинця - теж за ст. 62 (як і Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Івана Світличного...). Заслання Ірина та Ігор Калинці відбули у Читинській області. Ігор Калинець - лауреат Шевченківської премії. Ірина - одна з Героїнь світу, США, (1998), кавалер орденів Кн. Ольги.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час. Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.”
Олександр Довженко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.