X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

16 грудня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


ЄврАзійська сирота, або вперед на всі боки

Думка українця 10416 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.06.2013 | Всі публікації | Версія для друку

ЄврАзійська сирота, або вперед на всі боки
Skythové – «Скіфи» – так називалась виставка малярства, яка 18 травня 1931 року відкрилась у Празі. Цією виставкою вперше на повний голос заявило про себе нове об’єднання «Скіфи», члени якого прагнули через мистецтво як спосіб переосмислення і вираження дійсності розкрити ідеї євразійства.

Засновником «Скіфів» був Сергій Мако – відомий у чеському середовищі художник, родом чи то з Томська, чи з Петрограда (в автобіографіях без вагань вільно мандрував євразійськими просторами).

Творчо втілити ідеї євразійства, які на той час уже понад десятиліття кружляли над Європою, намагались «скитяни» з Росії (наприклад, Григорій Мусатов), України (киянин, графік-ілюстратор Юрій Вовк), митці з Чехії, Польщі, Болгарії, Сербії.

Однак, не вийшло. Європейська Прага мистецьким євразійством не зацікавилась, друга виставка «Скіфів» у 1933 році стала останньою, об’єднання розпалось, Мако виїхав із Праги, ні, не до Петербурга чи до Томська, а у французьку Ніццу.

Та й не могло статись інакше. «Скіфи» зі своєю ідеєю творчої окремішності у міжвоєнний час стали хронологічно останнім ідейно-мистецьким рухом, який безуспішно намагався роздмухати ентузіазм слов’яно-євразійської ідеї. Празькі «Скіфи» спізнились на понад десятиліття. Першим, хто відчув зміну політичних настроїв у Росії й зумів високо підняти прапор євразійства з його неприхованою ідеєю суперництва чи навіть викликом протистояння Європи й Азії, був Олександр Блок. Ще 1918 року голови багатьом закрутили його «Скифы» із закликом до звитяжного змагання між «Ми» і «Вони» – Заходом і Сходом, Європою та Азією:

Мильоны – вас. Нас – тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, Скифы мы! Да, азиаты – мы, –
С раскосыми и жадными очами!

Тоді, після жовтневого перевороту заклик Блока «Идите все, идите на Урал!» разом із обіцянкою азійської любові, «которая жжет і губит», впав на добрий ґрунт. Євразійство як філософську і політичну ідею підхопила група російських ентузіастів. У 1921 році в Софії філософ Микола Трубєцкой (1890–1938), історик і богослов Георгій Флоровський (1893–1979), економіст і поет Петро Савицький (1895–1969), він же головний ідеолог євразійства, відомий також під псевдо «П.Востоков», сформували євразійський рух. Ще того самого року в грудні на основі його ідей у Празі почав роботу «Літературний гурток» при Союзі російських студентів у Чехословаччині. Групка однодумців навіть почала видавати свій євразійський збірник, перше число – «Исход к Востоку» побачило світ у серпні 1921 року, а в 1924 році в Празі почав виходити художньо-літературний журнал «Искусство славян».

Так на початку 20-го століття Прага стала столицею євразійства. Аналізуючи ці процеси, сучасний німецький учений Мартін Байссвенгер зазначає, що головним було тоді наголосити, що «Россия не является ни Европой, ни Азией, а новым континентом» (більше про це у збірнику доповідей на конференції «Русская акция помощи в Чехословакии: история, значение, наследие», Прага, 2011 рік).

До Праги з Парижа та інших міст приїжджали євразійські ентузіасти чи їхні критики і з меншим чи більшим успіхом виголошували шумні промови про те, що таке російська Євразія і хто там господар. Про виступ відомого російського історика і публіциста, парижанина Павла Мілюкова (1859–1943) у Празі в січні 1932 року залишив спогади свідок подій, активний пропагандист російського євразійства, письменник і публіцист Костянтин Чхеїдзе (1897–1974) – цитую мовою оригіналу за його «Воспоминаниями»: «Политическая целость государства, простирающегося от Немана и Прута на западе и берегов Тихого океана на Востоке, зависит от прочности связи между его основным ядром, Великороссией, и «секундарным ядром», Украиной. Украина играла и играет роль «решающей гири» в равновесном положении государства, и прежде, и раньше всего, – с точки зрения «национального вопроса». Присутствие этой «гири» на «великорусской чаше» предопределяет судьбы всех остальных народов империи – старой, царской, и нынешней, советской».

Але і через майже століття, незважаючи на крах ідеї євразійства, який ще 1928 року був змушений визнати один із його основоположників Георгій Флоровський – «Єразійство не вдалось. На місце дороги вийшов глухий кут», ідею євразійства, лише із ледь зміненою вивіскою – із Совєтського на «Євразійський союз» (ЄАС) знову намагаються реанімувати. Червоні агітатори з Кремля і Банківської ще й досі марять зведеним у 1922 році на засадах терору тоталітарним СРСР. Дарма, що під його розвалинами лежать мільйони невинних жертв, за які й досі ніхто не поніс відповідальності.

Знову в Києві викрикують гасла про переваги Митного союзу, а щоб не втратити цілком Захід, у той самий час організовують у Брюсселі конференції про любов з Європейським союзом. Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко у Венеції на повний голос проголошує, що «Україна – найбільш динамічний європейський партнер», а йому зіпсованим відлунням озивається зовсім інше – «Москва – наш стратегічний партнер» (заява українського президента).

У Києві ще й досі не второпали, що ідея євразійства для України – це свідомо програний проект, недолуга спроба заповнити духовний вакуум, що євразійство насамперед – це спроба Росії за рахунок сателітів вирішити власні економічні, демографічні й соціальні проблеми. На цьому, зокрема, не один раз наголошував Вацлав Гавел, заявляючи, що передусім самим росіянам треба «усвідомити, де Росія починається, а де закінчується».Також знаний публіцист Микола Рябчук попереджає, що «Нові союзи будуються на забаганках російських імперських політиків». Зовсім недавно у Братиславі відомий американський політолог, колишній радник президента США з питань національної політики Збіґнєв Бжезінський також наголосив, що для Росії найважливіше зараз вирішити дилему: «або вона буде частиною Заходу, чи буде сателітом Китаю». І відомий аналітик з Фінського інституту міжнародних відносин Аркадій Мошез доводить, що Україна може успішно і без Росії вирішити енергетичні проблеми, у цій кремлівсько-дніпровській грі на початку 21-го століття тільки Україна може підтримати ідею євразійства.

Адже зрозуміло, що Євразійського союзу без «решающей гири» – України – не буде. Але що жене Україну до євразійського ярма, чи потрібно Україні перебирати на свої кволі плечі економічні й політичні проблеми Росії, Білорусі, Казахстану? Не зайве також спитатись: як виглядатиме прапор Євразійського союзу – червоний зі серпом і молотом чи російський триколор? А євразійська валюта – невже казахстанський тенґе? А чи знову переселятимуть/вивозитимуть українців до Євразії, тим більше, що перших 7 мільйонів українців на «добровільне» поселення в Сибір уже запросили, та й дорогу в Сибір попередні покоління репресованих громадян України вже проклали. А невже мовою спілкування в Євразійському союзу буде українська, а може білоруська?!

А наразі мов та сирота стоїть європейська Україна на євразійському роздоріжжі й випрошує милостиню звідусіль – то в МВФ, то у Москви, чи у Світового банку, а тепер зазирає ще й на Китай. Зі своєю бездарною малоросійською закордонною політикою так званої багатовекторності, або ж «вперед на всі боки» тупцює вона на одному місці вже понад 20 років. Наша велика землячка Леся Українка називала такі дії капітуляцією: «Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція».

Регрес очевидний, політичне та інтелектуальне безсилля нинішньої влади не дає українцям шансу на перспективу, особливо талановитим молодим людям, які спішно покидають рідну землю, до речі, переважно в західному напрямку.

Чеський історик Яромір Печірка (Jaromír Pečírka, 1891–1966), звертаючись до ідеї творчого євразійства, ще на початку 1930-х років звернув увагу на те, що євразійство хоч і йшло нога в ногу з антизахідними течіями, самі ж євразійці у своєму житті «трималися берегів Сени».

Так і нині найкрикливіші євразійські агітатори тримаються західних берегів. Це тільки нас вони закликають до Митного і ЄврАзійського союзу, а самі вже давно живуть в Європейському союзі, скуповують там вілли і яхти, наввипередки посилають своїх дітей учитись на береги Темзи і Сени, їздять на «Майбахах», – чи може хтось бачив олігарха на «Жигулях»? Це вони з навіть маленькою подряпинкою мчать на своїх літаках до шпиталів Берліна і Цюріха, захоплено купують одяг у прославлених західноєвропейських модельєрів, а не від пензенської фабрики «Красный октябрь», відпочивають на екзотичних заморських європейських курортах, а не на пляжах братського Сочі чи рідного Бердянська. А спитайте їх, де вони тримають свої гроші? Ні, не гривні, (їх, як і все українське, вони зневажають), а європейську чи американську валюту, – невже в московському банку чи в Ощадкасі за рогом?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю ”
Овідій

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.