Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Економіка à-la russe тримає Україну в бідності

Економіка та фінанси 13040 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 12.07.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Економіка à-la russe тримає Україну в бідності
Без відмови від російсько-радянської привласнювальної моделі економіки Україна не зможе вирватися з бідності.

Протягом 70 років радянського та кількох століть російського колоніального минулого Україні постійно нав’язували невластиву модель господарювання, що ґрунтувалася на панівній ролі держави в економіці, монополістичному виробництві, примусовій праці, відсутності ініціативи та приватної власності, яку підмінили різними формами державної. Орієнтація на захоплення нових територій замість розвитку наявних консервувала такі основи економічної системи, за яких привласнювати було значно простіше й вигідніше, ніж упроваджувати інновації, підвищувати ефективність виробництва. Тож імперія та її «підприємці» здебільшого орієнтувалися на паразитування на природних багатствах. Відповідну економічну модель прищеплювали й захопленій Україні. Для цього довелося перекроїти ментальність українського народу з його історичною схильністю до вільного підприємництва та відчуттям безальтернативності приватної власності. Імперське російсько-радянське керівництво не перебирало методами: розкуркулення, голодомори, масові розстріли, депортації.

Наслідки російської со­ціаль­но-економічної «общинної» моделі, яку цілеспрямовано насаджували протягом десятиліть Україні, щоб викорінити тут непотрібні імперії або потім радянській владі приватну власність та особисту ініціативу, сьогодні проявляються в багатьох аспектах життя країни. На поверховому, матеріальному рівні спостерігаємо надлишок інертних великих підприємств, зокрема державних, які працюють неефективно й животіють переважно завдяки монополізації тих чи тих ринків (наслідки командної економіки). Їхня діяльність далека від ринкової, бо ціни на фактори виробництва і продукцію суттєво викривлені численними державними пільгами й субсидіями, монополіями, відкатами та іншими тіньовими потоками. Власникам таких підприємств простіше створити вигідну їм неконкурентну ситуацію, зменшивши ціну сировини чи збільшивши ціну продукції, ніж вигравати вільну конкурентну боротьбу, підвищуючи ефективність виробництва та продуктивність праці. Своєю чергою, очільники держави почуваються царями, розглядаючи країну як свою власність, а народ – як дешеву робочу силу; керівники нижчих рівнів намагаються їх мавпувати, претендуючи лише на менші повноваження. Але найгірші зміни відбулися у свідомості багатьох простих українців, які змирилися бути пролетаріатом: «Щоб ти жив на одну зарплату», «У держави/на роботі вкрасти не гріх»... В умовах перманентної бідності й унаслідок радянізації та русифікації ментальності багато людей, які втратили почуття власної гідності, навчилися жити чужим коштом, зокрема шукають можливості «прихватизувати», отримати хабар чи відкат, вкрасти в держави або ж «закосити» від роботи, оскільки зрівнялівка й низькі зарплати не мотивують їх працювати більше. Звідси один із найнижчих у світі показників продуктивності праці.

У багатьох українців дотепер культивується викривлене розуміння того, як треба заробляти гроші. Бізнесом називають явища, зовсім далекі від конкуренції та підприємництва. Принципи й практика ведення господарства залишаються російсько-радянськими.

Замість того щоб розвивати власний бізнес, нарощувати виробництво, створювати нові підприємства, перспективні галузі, український «бізнес» є успішним лише тоді, коли вдало пристосувався до перерозподілу вже наявних ресурсів та активів. Це, зокрема, виявляється в скуповуванні існуючих державних активів за символічними цінами, отриманні щедрих держзамовлень за рахунок хронічно дефіцитного бюджету, оплачених солідними відкатами за право розпилу цих ресурсів впливовим людям по всій вертикалі влади.

Інший, сучасніший спосіб перерозподілу привабливих активів – рейдерське захоп­лення, тобто банальне відбирання. Таким чином, у нас, за великим рахунком, відбувається імітація бізнесу. Тож не дивно, що вітчизняна економіка не розвивається, а Україна є однією з небагатьох держав, яка біднішає – за даними Світового банку, 1990 року український показник ВВП на особу за ПКС становив $9345, 2011-го – $7040.

Поширення відповідних «правил» на дедалі більше коло ринків набуло особливого розмаху за нинішнього режиму і появи феномену «Сім’ї». «Преференцією», за право користуватися якою потрібно розплатитися з тим чи іншим її представником, стає вже саме право присутності на будь-якому ринку в будь-якому регіоні країни. Це, вочевидь, і стало однією з причин, яка змусила піти з українського ринку протягом останніх трьох років багато іноземних компаній і банків, які свого часу все ж наважилися прийти в Україну й працювати тут, попри те що звикли до цивілізованих умов ведення бізнесу. Поступово від розподілу національних активів, ресурсів і просто часток ринків усуваються й вітчизняні підприємці, які не змогли або не захотіли увійти до когорти обраних «дереворубів». Тим часом саме «дерево» – економічний потенціал країни – починає, природно, всихати, оскільки весь цей час не отримувало підживлення. Для країни це означає, що переважна частина населення приречена на бідність, а отже, немає перспективи появи громадянського суспільства, яке є основою правової держави, демократії та незалежних інституцій. Адже головним наслідком цілеспрямованої деформації української господарської системи є хронічно недосформований середній клас, без якого неможливі будь-які перетворення, становлення громадянського суспільства, самобутньої держави та повернення в орбіту європейських цінностей. Українській статистиці нині доводиться буквально виловлювати представників цієї касти, вдаючись до допоміжних методик визначення середнього класу, бо використання основ­ного критерію, рівня матеріального достатку, вказує на зовсім мізерну їхню кількість.

Від бідного життя і відсутності мотивації, як це було за сов­ка та імперії, величезна кількість українців не витримує спокуси вкрасти, схалтурити, ошукати когось чи дати/отримати хабара, продати свій голос на виборах.

Утім, серед українців все ще є та незнищенна основа середнього класу, яка при відновленні системи мотивації, забезпеченої приватною власністю та вільним підприємництвом, буде лише збільшуватися й обростати мільйонами вільних людей, підприємців та фахівців високого класу. Тож немає сумнівів: розвиток України можливий лише, якщо позбутися соціально-економічної системи, успадкованої від колоніального минулого. Без таких рішучих дій не вдасться європеїзувати економіку, а без цього не буде прогресу в широкому спектрі гуманітарних питань. Оскільки теперішня господарська модель є насильно нав’язаною, то й відновлювати корінні, визначені культурою контури економічного устрою треба заходами, протилежними до тих, які застосовувалися окупантами. По-перше, необхідно в повному масштабі відновити інститут приватної власності. Відбудова та її захист повинні стати ключовим пріоритетом держави. По-друге, прояви особистої ініціативи повинні заохочуватися на всіх рівнях. Зараз вони нашто­вхуються на шалений опір олігархічно-чиновницької державної машини. По-третє, національним пріоритетом має стати також підтримка й розвиток малого та середнього бізнесу. Зрозуміло, що докорінно змінити економічну систему — завдання непросте. Звісно, на шляху реформ виникатиме сильний спротив — в основному від олігархів, чиновників та пов’язаних із ними людей, яким вигідна нинішня економічна модель. Однак цей опір цілком може бути подолано наявною в країні українською більшістю, якщо їй запропонують альтернативу, яка буде зрозумілою, і, головне, вигідною для неї. Щоправда, для цього потрібна ще одна важлива умова: поява політичної сили, здатної здійснити відповідне перезавантаження країни.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Розум може підказати, чого слід уникати, і тільки серце промовляє, що слід робити”
Жозеф Жубер

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.