Аратта - На головну

20 вересня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


У цейтноті. Путінська політика в Україні пробуксовує

Політика 12098 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 8.08.2013 | Всі публікації | Версія для друку

У цейтноті. Путінська політика в Україні пробуксовує
Розвиток подій в Україні та пробуксовування стандартних технологій «Русского міра» змушують Путіна нервувати. Це може підштовхнути Кремль до різких дій, аби зірвати підписання Києвом Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, а також мінімізувати загрози від можливої зміни зовнішньополітичного курсу Україною після президентських виборів 2015 року.

Нещодавній візит Владіміра Путіна, начебто для спільного святкування чергової річниці хрещення Русі та Дня військово-морського флоту, засвідчив, що старіючий російський президент неабияк нервує із приводу розвитку ситуації в сусідній країні й ладен хапатися за будь-які можливості бодай ілюзорного впливу на прийняття рішень в Україні. Ситуацію для нього ускладнюють брак часу, що залишився до українських президентських виборів і старту Євразійського союзу в 2015 році, та ще ближча перспектива підписання Угоди про асоціацію України з ЄС у листопаді. Вона хоч і не унеможливить, однак здатна сильно ускладнити перспективу втягування Києва у реставраційний проект Путіна на пострадянських теренах, стати для Кремля черговою і значно відчутнішою поразкою в геополітичному змаганні із Заходом за постсоціалістичні країни порівняно з інтеграцією останнього балканського союзника – Сербії до ЄС. Водночас згадана геополітична боротьба й реставраційний курс на теренах колишнього СРСР для російського президента – це ним-таки визначені ключові індикатори успішності зовнішньої політики й узагалі його президентської місії, на яких базується імідж «сильного лідера знову сильної Росії».

Як припускають окремі експерти в Україні, нова позиція Путіна така: якщо доведеться відпустити Київ у торговельно-економічному сенсі, то треба бодай посилити ідеологічний вплив, утримати його в духовно-культурній, цивілізаційній єдності в межах «Русского міра». Розтиражовані господарем Кремля в нашій державі меседжі справді традиційно переповнені риторикою про кровні й духовні зв’язки, що є «нерозривними». Про це він, зокрема, за­явив, приймаючи разом із Віктором Януковичем парад російських та українських моряків у Севастополі: нагадав про «міцність і відданість засадам наших предків, які століттями жили разом, працювали й захищали спільну Вітчизну, зробили її могутньою, великою і непереможною… У нас спільні корені, культура та релігія. Наші кровні й духовні зв’язки нерозривні». Аналогічні меседжі лунали й на заходах з нагоди річниці хрещення Русі. Однак для російської риторики останніх років вони не нові.

Виступ Путіна на організованій Віктором Медведчуком конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України» викликав різні реакції оглядачів та експертів. До речі, дуже показово, що під час останнього візиту до сусідньої країни ВВП поспілкувався з Януковичем хвилин із 15, натомість демонстративно віддавши перевагу своєму кумові. Хтось акцентував на тому, що російський Президент у такий спосіб намагається шантажувати Віктора Федоровича. Інші скептично відзначили звичайне бажання допомогти кумові, усвідомлюючи всю маргінальність його політичного проекту в сучасних українських політичних реаліях. Однак насправді Путін, вочевидь, змушений був «опуститися» до «Украинского выбора» Медведчука, бо наразі просто немає альтернативи. Провальний досвід діяльності різноманітних російських блоків та рухів, а останнім часом і дедалі очевидніший крах експансії церковного «Русского міра» під омофором Патріарха Кірілла сильно звузили Путіну простір і обмежили час для маневру. Не виключено, лідер РФ таки зрозумів, що Україна об’єктивно не Росія, тож треба діяти щодо неї більш радикальними методами. Але на цей момент у нього фактично залишилася можливість покластись або на безперспективних в українському контексті комуністів (що, схоже, й було зроблено під час останніх парламентських виборів), або ж на одіозного екс-керівника Адміністрації Леоніда Кучми Віктора Медведчука з його «Украинским выбором». Хай там як, а Янукович, котрий, схоже, попри все, зрозумів, яку небезпеку несе його «Межигір’ю» перспектива зближення із Кремлем, уже давно не задовольняє Путіна, як намісник губернії в Євразійському союзі. Однак можливість утрати Януковичем влади в 2015 році за нинішніх електоральних настроїв і політичної палітри, схоже, ще більше непокоїть ВВП.

Водночас, опустившись до рівня Медведчука, Путін не лише визнав, що немає на сьогодні серед українського політикуму сильного персонажа, на якого можна зробити ставку. Він таким чином продемонстрував, наскільки капітулянтським щодо Кремля та його неоімперського простору має бути потенційно прийнятний для Москви керманич в Україні. Янукович із «Сім’єю» йому не до вподоби, попри готовність останнього будувати в Україні другу Росію. В «Сім’ї» розуміють, що лише за російської моделі можна швидко виростити бізнес-імперію (таку як, скажімо, в її друга Ахметова, а то й більшу). А саме це вона й поставила собі за головну мету, якщо судити з останніх великих оборудок усередині держави та розстановки «своїх» людей по всій вертикалі влади. «Україна Януковича», як показали три останні роки, може бути повністю відкритою для гуманітарної експансії зі Сходу, неухильної русифікації свого культурного й інформаційного простору, а також розбудови вітчизняної соціально-економічної та суспільно-політичної моделі за російськими лекалами. Та водночас вона не має наміру поступатися інтересами, що зациклені на швидкій розбудові бізнес-імперії: Янукович і його «Сім’я» за своєю природою не готові пускати на власну територію «чужих», а це неминуче сталося б з інтеграцією України в неоімперські проекти Кремля.

Путін натомість надіслав українському суспільству й окремо Януковичу черговий сигнал, що на статусі лояльної чи навіть повністю сателітної держави він зупинятися не збирається й прагне цілковитого подолання наслідків «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття», якою свого часу назвав розпад СРСР та постання незалежної України. І ліквідувати цю «аномалію», «яка навіть не держава» (за виразом Путіна в розмові з Бушем-молодшим у Бухаресті 2008 року), можуть лише люди на кшталт Віктора Медведчука, котрий, як вважають, був головною дійовою особою в дотисканні пізнього Кучми до згоди на інтеграцію в ЄЕП у 2003-му.

Утім, Медведчук наразі видається заслабкою потугою, аби результативно впливати на розвиток ситуації в Україні 2015-го, а тим більше відіграти якусь серйозну роль у зриві підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді цього року. Навіть коли порівнювати його з іншими політико-ідеологічними та інформаційно-пропаганди­стськими проектами, які раз по раз починаються з чистого аркуша в Україні, маючи майже нульову ефективність, зате вміле керівництво, яке з користю для себе освоює багатомільйонні транші Кремля. І, зрозуміло, Путін не перебільшує можливостей свого кума. Водночас Москва перебуває в цейтноті. Справді, Угода про асоціацію не набуде повної чинності до ратифікації всіма 28 країнами ЄС, яка може затягнутися на роки і якій Кремль за допомогою своїх лобістів у європейських країнах, вочевидь, заважатиме під різними приводами. Однак економічна частина Угоди – про ЗВТ – набуде чинності відразу після підписання, тож вона здатна заблокувати інтеграцію України до Митного і Євразійського союзів.

Тому до Вільнюського саміту в листопаді, на якому заплановано підписання Угоди про асоціацію, від Кремля цілком можна чекати якихось несподіваних ходів. Як це вже траплялося в історії Росії, коли певні події у внутрішній чи зовнішній політиці загрожували її стабільності. Наприклад, може спалахнути скандал, подібний до ситуації з начебто продажем Україною систем протиповітряної оборони «Кольчуга» Іракові, яка зіпсувала відносини Кучми із Заходом на старті путінської політичної кар’єри й на початку реалізації реінтеграційних проектів на пострадянських теренах. Або, скажімо, виллється нова хвиля компромату на українську владу, але масштабніша за інформаційною підтримкою та викриттям і з акцентом на політикум Заходу (мета – остаточно переконати ЄС у злочинності режиму Януковича, а відтак змусити європейських лідерів не підписувати Угоди про асоціацію).

А проекти на кшталт «Украинского выбора» чи медіа-холдинги, заточені під «темники» від Кремля, вочевидь, створені на перспективу, зок­рема під президентські вибори 2015 року. Їхнє завдання, ймовірно, полягає в роботі над розширенням в Україні проросійського електорату, насамперед за рахунок колишніх прихильників Партії регіонів і Януковича. Показово, що українсько-російські медіа в країні зараз активно нагнітають ситуацію, фактично подаючи інформацію суто в негативному контексті: чи це стосується рішень і дій нинішньої влади, а чи суспільних процесів, трендів, подій. Не виключено, що Путін розраховує скористатися з потенційного вакууму влади в низці регіонів Південного Сходу країни, тотально контрольованих нині проросійськими регіоналами, який цілком може виникнути в разі спроб усунути Януковича від влади під час масових акцій протесту, наприклад у випадку фальсифікації виборів за зразком 2004 року. Чи у випадку його програшу в 2015-го на президентських перегонах комусь із проєвропейських лідерів сучасної опозиції. Небезпека остаточно втратити вплив на Україну 2008-го, коли її керівництво звернулося до НАТО із проханням про надання ПДЧ, для Москви була вкрай значною. І загрози повторення ситуації після виборів 2015-го в Кремлі, вочевидь, прораховують.

Ризики для України в цьому контексті посилюються тим, що режим Януковича, який не сприймає її як повноцінну суверенну державу, ігнорує питання національної безпеки. Це добре видно, зокрема, на підборі кадрів у силових структурах, спецслужбах, де нині зібралося чимало генералів, відверто лояльних до Росії. Тож навряд чи буде розроблено якусь ефективну протидію можливим спецопераціям «стратегічного партнера», як із наближенням саміту у Вільнюсі в листопаді цього року, так і на час проведення президентських виборів 2015-го. Цінність держави Україна «Сім’я» трактує виключно з погляду збереження в ній влади. Тому нинішній режим не формуватиме системних запобіжників негативним для національної безпеки сценаріям із зовні. Янукович, схоже, досі переконаний: утрата влади у 2004-му стала наслідком випадковості, недостатньої готовності до екстремальних сценаріїв та зради Кучми, а тому він впевнений у своїй здатності втримати все під контролем 2015-го. Тому Банкова уже нині активно готується відвернути внутрішні загрози, зокрема намагаючись узяти під контроль протестний рух і розставляючи своїх людей на посадах, від яких безпосередньо залежатимуть результати президентських виборів.

Водночас зовнішніх загроз вона зовсім не бере до уваги. І, схоже, Путін та зорієнтовані на нього сили в Україні, зокрема й у самій Партії регіонів, готуються використати обмеженість і недалекоглядність Януковича у власних інтересах.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політика»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Біда України в тому, що нею правлять люди, яким вона не потрібна”
Михайло Грушевський

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.