Аратта - На головну

21 жовтня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Інша Рада. «Курчат восени рахують»

Політологія 14984 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 29.08.2013 | Всі публікації | Версія для друку

!991 рік. Мітинг протесту проти оновленого СРСР
!991 рік. Мітинг протесту проти оновленого СРСР
Незабаром народні обранці і решта державних діячів повернуться із пляжів, а відтак – розпочнеться новий «політичний сезон». Власне, незалежно від цих осіб, політичне життя країни тривало. Й не менш активно, а часом драматичніше, ніж коли ці особи виконують свої службові обовʼязки. Проте, ця осінь для нас і для них буде особливою.

Напевно зараз ще мало хто усвідомлює, що саме означає для кожного з нас подія, яка може статися або не статися в листопаді. Напевно щось подібне відбувалося весною і влітку 1991 року, коли активна частина громадян щосили намагалася розхитати споруду тоталітарної країни. А пасивна частина, тобто – більшість, або спостерігала хто переможе, або просто не переймалася тим, що відбувається, поринувши у свої побутові турботи.

Та незалежно від «пасиву» всі ми разом перейшли ту межу, яка визначила життя кожного з нас на «до і після». І вже 22 роки ми всі живемо на якісно новому рівні, у все ж – іншій країні, яка з кожним роком віддаляється від тієї, що була колись, до цієї історичної межі…

Звичайно, ще був 2004 рік. Рік Майдану. Власне, сьогодні, через відстань часу, можна казати, що ті події не стали такими, що розділили наше життя на «до і після». Це був лише проміжний підсумок еволюції нашої свідомості, а разом із тим – початком закінчення періоду суспільного романтизму. Бо всі побачили, що попри бажання й сподівання більшості громадян, та частина суспільства, яка виконує функції влади, просто не здатна стати іншою. А тому мусить піти у минуле.

Але саме Майдан непомітно для більшості став фундаментом нового цивілізаційного шляху: від пострадянської квазідержави до європейської держави Україна. І саме в листопаді цього року має статися подія, яка розділить наше життя на «до і після». Незалежно від того, чи буде підписано угоди про Асоціацію та ЗВТ з Євросоюзом. Хоча, враховуючи досвід 1991 року, варто зазначити, що той шлях, який врешті буде обрано, напряму залежить від дій саме активної частини суспільства. Бо саме вона і тільки вона може примусити персоналії влади до певного вибору…
Що вирішуватиме парламент

Якщо у виконавчій владі вже фактично зроблено вибір на євроінтеграцію, щоправда, як завжди, специфічний, з одночасною «інтеграцією» у кремлівські структури колишніх співмешканців по СРСР. Проте, вже очевидно, що «вполювати одним пострілом двох зайців» не вийде, бо Москва однозначно поставила українське керівництво перед вибором «або – або». І очевидно, що на Банковій такий вибір вже зроблено на користь Євросоюзу.

Відтак, тепер слово за законодавчою владою. І якщо подивитися уважно на співвідношення політичних сил, то виявиться певна схожість з тим парламентом, який у 1991 році ухвалив Акт «Про проголошення незалежності України». Адже тоді, як і зараз, більшість нардепів до початку відпусток навіть й не думали проголошувати щось відзначне від «генеральної лінії» Кремля. На словах вони тільки й «торочили» мантри про перебудову та оновлений СРСР і «соціалізм з людським обличчям». І тим не менше – всі знають результат: та ж сама консервативна більшість, сформована компартією, за виключенням пʼятьох «вірних ленінців», проголосувала всупереч настановам ЦК, що через деякий час мало наслідком складання депутатських повноважень колишнім першим секретарем ЦК КПУ Станіславом Гуренком. Колишнім, нагадаю, тому, що на той момент КПУ була заборонена на території України.

Сьогодні – більшість парламенту знову консервативна, сформована Партією регіонів і комуністами. Зараз представники цієї більшості публічно повторюють традиційні мантри про «стратегічне партнерство» з Росією та наміри «кріпити співробітництво з МС», але ті ж спікери однозначно підтверджують і незмінність курсу на євроінтеграцію і те, що всі законодавчі рішення, необхідні для підписання угод з ЄС, будуть ухвалені в найкоротший термін. Тобто реально – до середини жовтня. В жорсткій опозиції публічно висловлюються лише декілька загальновідомих нардепів ПР та фракція КПУ – найменша у парламенті.

Щоправда, комуністи погрожують референдумом про вступ до МС, але, враховуючи бюрократичну процедуру, визначену відповідним законом та чітку орієнтацію ЦВК на Банкову, можна вже сьогодні висловити сумнів, що ця «народна ініціатива» буде реалізована взагалі. Та, навіть, якщо й реалізована – то результат її, очевидно, буде негативним для ініціаторів. І тут справа не тільки у бажанні Банкової. Російські друзі Петра Симоненка і духовно близького до комуністів Віктора Медведчука роблять все можливе й неможливе, аби відвернути від себе більшість українців. Зокрема розстрілюють беззбройних українських рибалок, перекривають кордони для українських товарів (бʼють по кишені олігархів), чим провокують зростання безробіття громадян у промислових, проросійських регіонах, «кошмарять» українських заробітчан тощо. Погодьтеся, така «агітація» не менш ефективна, ніж ГКЧП у 1991 році.

Враховуючи ці фактори, можна з великою вірогідністю прогнозувати, що всі законодавчі рішення, формально необхідні для підписання угод з ЄС, будуть ухвалені парламентською більшістю. Інша справа – якість цих законів.

Зокрема, однією з головних умов ЄС є судова реформа, спрямована на подолання вибіркового правосуддя та забезпечення правових гарантій недоторканості власності. Слід одразу зазначити, що вибіркове правосуддя в Україні існує майже століття. Тому про те, що таке правосуддя, в нормальному розумінні європейця, більшість українців мають лише абстрактну уяву. А от уява влади чітко зафіксована у «реформаторському» законопроекті, який фактично передає повноваження формування суддівського корпусу Президенту, котрий «символічно» підписує укази, а призначення фактично здійснює інший орган. Тобто, відповідальність за призначення покладається на колективний орган, члени якого можуть відповідати лише морально.

Очевидно, в площині вибіркового правосуддя знаходиться й вирішення «проблеми Тимошенко». Судячи із останніх заяв Омбудсмана та Міністра юстиції, влада активно, як ніколи, шукає компромісне рішення. Але вже очевидно, що наразі варіант реабілітуючих обставин й не розглядається. Навіть у випадку рішення ЄСПЛ у справі Тимошенко на її користь, українська Феміда буде активно шукати формальні приводи для уникнення перегляду цієї кримінальної справи. Тим більше, не підлягає сумніву, що до 2015 року інші розслідування проти неї будуть перманентно закриватися і відкриватися. Мета – зрозуміла всім.

Отже, найбільш вірогідним компромісом варто вважати виїзд Тимошенко на лікування у ФРН. З одного боку – це буде подане як прояв гуманізму чинної влади, з іншого – послабить тиск західних політиків на Президента Віктора Януковича. Як це сталося у випадку помилування Луценка.

Що стосується інших рішень ЄСПЛ, зокрема у відомій справі судді Верховного Суду Олександра Волкова, їхнє виконання вже не викликає сумнівів.

В контексті реформи правосуддя, очевидно буде розглянуто і ухвалено реформу правоохоронних органів. Зокрема на це вказують численні публічні заяви Міністра внутрішніх з справ Віталія Захарченка. Слід зазначити, що перший крок у цьому напрямку вже зроблено з ухваленням нового Кримінально-процесуального кодексу. Не аналізуючи якість цього нормативного документу, тим не менше, підкреслимо, що норма про судове слідство є безперечно прогресивною і у перспективі визначає напрямок реформи правоохоронної системи. Тобто, логічну заміну досудового слідства попереднім розслідуванням і потребу створення при судовій владі спеціалізованого слідчого органу. До речі, саме створення окремого органу слідства вимагають європейці від української влади, при чому, далеко не перший рік.

Наступною проблемою цього інтеграційного пакету є реформа прокуратури. Розмови на цю тему періодично поновлюються, починаючи з моменту прийняття Конституції 1996 року. Причому, про це прямо зафіксовано у її Перехідних положеннях, щоправда – термін минув, а «віз і нині там». Станом на сьогодні відомо, що на цій сесії парламенту буде розглянуто відповідний законопроект.

Інша справа – що буде запропоновано владою, а надто – що буде у кінцевому, проголосованому законопроекті. Стала парламентська традиція останніх двох скликань показує, що брати у розрахунок законодавчі пропозиції опозиції не варто. Провладна більшість їх традиційно проігнорує.

Втім, європейські політики не такі вже й наївні, і судячи з їхніх публічних коментарів, прекрасно розуміють, що вади української системи правосуддя – це не власне українські, а спадщина тоталітарного режиму і ці «хронічні хвороби» не мають рецепту миттєвого подолання. Саме тому, у відомому списку Фюлле головною вимогою є не миттєвий результат, а послідовні дії, спрямовані на демонтаж цієї спадщини.

Що стосується виборчого пакету, то тут також немає принципових заперечень ні в ПР, ні в КПУ, ні, тим більше – опозиції, яка послідовно вимагає як проведення виборів у Києві, так і на так званих проблемних округах. Як повідомив офіційний спікер фракції ПР нардеп Володимир Олійник, його фракція має намір ухвалити рішення про завершення столичних виборів до листопада. Щодо довиборів у парламент, то сьогодні остаточна дата невідома.

Дискусії можуть виникнути під час ухвалення Виборчого кодексу. Цілком зрозуміло, що регіонали будуть всіма силами продавлювати норми, які дозволяють «легальні» маніпуляції. Тому, що враховуючи невтішні рейтинги влади – приціл цих маніпулятивних норм буде спрямовано на вибори Президента у 2015 році. І в цьому сенсі зміна головного «інструменту фальсифікацій», закладеного у принцип формування виборчих комісій, не входить у перелік обовʼязкових вимог ЄС.

Що стосується економічного блоку, то влада останнім часом демонструє «активну» боротьбу з корупцією. В тому числі гучними справами. Як, наприклад, справа Петра Мельника. Щоправда, справа є, а самого підозрюваного немає. Тобто втік.

Окрім цього, нещодавно ухвалено черговий закон з так званого антикорупційного пакету. Втім, станом на сьогодні, суттєвих «проривів» в цій боротьбі не помітно. Але формально – вимога виконується.

Стосовно Рахункової палати та посилення контролю над витратами державних фінансів – на сьогодні жодних законодавчих пропозицій чи навіть концептуальних підходів до виконання цієї вимоги не озвучено.

Як загальновідомо, покращення інвестиційного клімату полягає у створені сприятливих умов не тільки для окремої категорії бізнесменів, а для всіх підприємців взагалі. І тут важлива не тільки наявність судової і правоохоронної систем, а й проста й зрозуміла податкова система. От в цій площині дійсно існує поки що нездоланна проблема. Україна на сьогодні має чи не найбільшу в світі кількість податків і надскладне їхнє адміністрування. Так, наприклад, експерти підрахували, що середній бухгалтер на оформлення всіх податкових та інших обовʼязкових звітностей перед державними органами витрачає 490 годин на рік, тобто майже місяць. Це не враховуючи планових і позапланових перевірок контролюючих органів. І судячи з тенденцій, про спрощення кількості податків чи спрощення їхнього адміністрування наразі не йдеться. Навпаки, від урядовців постійно оприлюднюються пропозиції про введення нових податків і зборів.

Отже, очевидно, що виконання цієї вимоги ЄС напряму залежить від законодавчої активності народних депутатів. Принаймні такий шанс є, якщо нардепи від ПР поступляться принципами і звернуть увагу на вже зареєстровані законопроекти опозиції з цієї тематики. А буде це, чи ні – побачимо у найближчий час.

Втім, не можна виключати і будь-який негативний сценарій. Від активізації агентів впливу сусідньої держави до якихось провокацій різноманітних груп всередині депутатського корпусу і органів державної виконавчої влади. Цей склад парламенту, судячи з його історії, схильний до бурхливих емоційних реакцій. Наприклад, «наїзд» силовиків на когось із опозиційних нардепів гарантовано матиме наслідком блокування парламенту і очевидну затримку у часі з розглядом інтеграційних законопроектів. Або маніпуляції з порядком денним чи Регламентом спікера Рибака, який, до речі, навряд чи є прихильником європейської України, теж може мати аналогічний ефект.

І, напевно, такі спроби будуть. Особливо, якщо громадяни пасивно спостерігатимуть за всіма подіями, нібито перебувають на кінопремʼєрі.
Майдан. 2004 рік
Майдан. 2004 рік
Що мають робити громадяни

Ми не даремно пригадали 91-й рік. Хто сумнівається, що якби тоді не було багатотисячних мітингів та демонстрацій, чи проголосувала б комуністична Верховна Рада УРСР за державну незалежність України? Очевидно, що ні. Навіть фактор ГКЧП не мав би такого впливу, який би примусив вірних ленінців з «обойми» зректися того, до чого вони прагнули все попереднє життя, роблячи карʼєру. Чи хто припускає, що депутатом парламенту в УРСР могли стати випадкові люди? Ще у 90-ті роки було відомо, що списки кандидатів від КПУ ретельно перевірялися КДБ і затверджувалися на рівні керівництва ЦК. Включаючи ті округи, де гарантовано комуністи програвали націонал-демократам чи рухівцям.

Нагадаємо, що, починаючи з весни-літа 90-го року, у Києві часто-густо відбувалися багатотисячні акції РУХу та УГС. При тому, в окремих випадках число протестувальників перевищувало сотню тисяч.

І це бачили на власні очі партійні і господарські функціонери тієї влади. І саме тому вони розуміли, що десятки тисяч громадян, які зібралися перед парламентом 24 серпня, просто не зрозуміють інакшого результату голосування, окрім підтримки Акту про проголошення незалежної України. І тоді ситуація може стати некерованою. І ніякий ОМОН – не врятує…

Це – дійсно відбувалося…

Відбувалося не тільки 24 серпня. Нагадаю, що саме студенти, які голодували на Майдані (тоді він називався площею Жовтневої революції) та громадяни, які їх підтримали, вперше в історії УРСР домоглися відставки премʼєр-міністра Віталія Масола.

Як і у 2004 році ті, хто вийшов на Майдан, домоглися скасування результатів сфальсифікованих виборів. Чи хтось має сумнів в тому, що якби не було Майдану, Верховний Суд ухвалив рішення про повторні вибори?

А тепер давайте разом подумаємо, чи вважали ті люди, які виходили на столичні площі і під Верховну Раду, що вони нічого не вирішують? Очевидно, що ні. Так само, як ті, хто під снігом у морози покинули теплі, затишні квартири, заради чого? Напевно не для того, щоб заробити 50 гривень за погодинну участь у політичній масовці.

З іншого боку, чи виправдали Левко Лукʼяненко, Михайло і Богдан Горині, Вʼячеслав Чороновол, Олесь Шевченко, Степан Хмара, Іван Драч, Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Володимир Яворівський та інші політичні лідери, які вели за собою людей, всі їхні сподівання? Очевидно, що ні. І це тоді було просто неможливо. Але і ті, хто за переконанням вийшов на площі чи під Верховну Раду, і ті, хто стояв на чолі колон зробили головне: вони розділили своє життя і життя цілої країни на «до і після». Вони навіть зробили більше – дали прийдешнім поколінням можливість своїми руками і розумом побудувати свій власний дім, свою країну. Побудувати, а не спостерігати за процесом будівництва.

І саме це прагнення побудувати нормальну країну вивело тисячі громадян на Майдан у 2004 році. Саме тому перемогли громадяни, а не бюрократичний апарат влади.

Що буває з «довгобудом»? Напевно кожен бачив на власні очі, що покинута недобудована споруда руйнується швидше, за ту, в якій вирує життя. Так само і недобудована країна, яку покинули напризволяще її будівельники-громадяни. І саме нам, а ні народним депутатам, ні Президенту, вирішувати в якому напрямку переходити ту межу «до і після». Хоча, чесно кажучи, за будь-якого результату у листопаді ми неминуче перейдемо цей рубіж. В той чи інший бік. Або будемо надалі борсатися у тому, що є і оточує нас кожного дня, або дамо кожен собі і своїм дітям шанс жити інакше, в нормальній країні. Але треба чітко розуміти, що нічого з неба, окрім опадів, не впаде і миттєво, завтра вранці – нічого не зміниться. Поки кожен і всі разом не засукаємо рукава та не добудуємо те, що розпочали тоді, у серпні 1991 року.

До речі, тоді, наприкінці 80-х та на початку 90-х, міліція не менш жорстоко гамселила демонстрантів, і КДБ також вистежувало і влаштовувало провокації проти активістів. Багато з тих пір змінилося, а це в «довгобуді» Україна – залишилося незмінним. Хто в цьому винний? Влада? Чи ми, громадяни? Саме над цим дійсно варто добре подумати…

І памʼятати головне – якби не ми, то та, остання Верховна Рада УРСР, ніколи б не стала іншою: Верховною Радою незалежної України першого скликання. Чи стане цей парламент Верховною Радою європейської України? На це питання ще треба отримати відповідь…

А що нам з цим робити – кожен вирішує сам для себе.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Люди, які ніколи не оглядалися на предків, не дбатимуть про нащадків”
Едмунд Берк

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.