Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Що після Вільнюса?

Євроінтеграція 13513 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.10.2013 | Всі публікації | Версія для друку

Що після Вільнюса?
Із можливим укладенням масштабної Угоди про асоціацію між ЄС і Україною у найближчому майбутньому з’явиться шанс глибоких політичних змін у північній частині Євразії.

Успішна "європеїзація" України може не тільки сама собою стати найвизначнішим успіхом в історії просування демократії ЄС. "Європеїзована" Україна дала б імпульс поступовому впровадженню європейських цінностей і в інших пострадянських країнах, аж до азійської частини колишнього Радянського Союзу.

Однак без офіційного оголошення про можливість майбутнього вступу України до ЄС, хай і з жорсткими умовами і тільки в далекосяжній перспективі, найбільший демократизаційний проект Брюсселя поки що є лише таким собі експериментом, який може завершитися невдачею.

Окрім надання офіційної перспективи членства, Брюссель і країни — члени ЄС повинні заявити про можливе застосування санкцій до Москви у разі ескалації в російсько-українських торгових відносинах. ЄС має зробити все можливе, щоб запобігти згубним наслідкам, які матиме серйозне політичне й економічне протистояння двох "братніх народів".

Влітку 2012 р. Україна і Європейський Союз парафували найзначнішу Угоду про асоціацію в історії ЄС із моменту запровадження цього інтеграційного інструменту Брюсселя у 1960 р.

Хоча цей безпрецедентний документ не містить експліцитної мети — вступу України до ЄС, його успішне втілення має привести до глибокої інтеграції України в європейський економічний, правовий і ціннісний простір.

Значення Угоди про асоціацію

Українці, після столітніх пошуків своєї національної ідентичності та власного міжнародного становища, тепер опинилися на роздоріжжі: Україна є частиною Європи з її західними ідеями та загальнолюдськими цінностями — чи сегментом колективістсько-авторитарної "євразійської" цивілізації, в якій домінуючу роль відіграє Росія? З цим доленосним запитанням українці, щоправда, зіштовхувалися у своїй історії вже неодноразово. Новим моментом, однак, є те, що сьогодні перед Києвом на вибір лежать чітко сформульовані й опубліковані тексти двох готових до підписання договорів: Асоціації з ЄС чи Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Більше того, успішна імплементація Угоди про асоціацію України з ЄС надалі може привести до кандидатства і вступу України до Європейського Союзу.

Для ЄС, своєю чергою, вдале підписання, ратифікація та реалізація цього велетенського і поки що унікального документа виявилися б найбільшим успіхом у його історії просування демократії в окремо взятій країні. То чи стане незабаром територіально найбільша європейська держава з її 45-мільйонним населенням частиною європейського інтеграційного процесу — чи доля України як держави та нації і надалі залишиться невизначеною?

Прикметне тут те, що ця доленосна ситуація додатково посилюється геополітичним становищем та історичними зв’язками України. Успіх у зближенні ЄС і України не тільки розширить сферу впливу європейських повоєнних цінностей та інститутів на сотні кілометрів на схід. Україна перебуває у тісних відносинах із Росією та Білоруссю, а також має періоди спільної історії з південно-кавказькими і центрально-азійськими країнами часів царської та радянської імперій. Таким чином, поступова "європеїзація", тобто покрокове впровадження політичних, правових, економічних та інших стандартів ЄС в Україні, відгукнеться й за межами східних кордонів цієї колишньої колонії Москви.

Із дедалі більшим залученням України в ЄС Росія муситиме остаточно розпрощатися зі своїми все ще неоімперськими задумами, котрі непокоять багато політичних умів. Окрім того, існує безліч різноманітних — особистих, політичних, культурних, економічних і наукових — контактів між громадянами України та інших колишніх радянських республік. Успіхи України в питаннях демократизації, побудови правової держави, лібералізації, суспільної модернізації тощо будуть помічені насамперед у Росії та Білорусі, але також на Кавказі та в Центральній Азії. Українська "європеїзація" може тим самим виконати функцію моделі для інших пострадянських країн. Таким чином, Україна важлива для ЄС не тільки як окрема держава. У категоріях світової політики Україна може виконати для Заходу роль першої ластівки в покроковій демократизації всієї величезної, колись радянської, території Євразії.

Провал же української "європеїзації" означатиме не тільки втрату Європейським Союзом цих важливих "побічних ефектів" можливого українського прогресу. Українська національна держава ще не консолідована, радше, навпаки: за минулі місяці в Україні зросли відцентрові тенденції, що наблизило можливість повтору кошмарів югославського сценарію 90-х у цій культурно й географічно розділеній країні. Запеклі суперечки про роль російської мови, інтерпретації сталінського періоду в історії Радянського Союзу чи діяльність Організації українських націоналістів у Другій світовій війні посилили поляризацію між україно- і русофонами в Україні. Мета майбутнього вступу України до ЄС — одна з небагатьох політичних ідей, стосовно яких більшість української еліти доходить повного консенсусу. Навіть у більшості населення традиційно проросійських південних і східних областей країни мета — членство України в Європейському Союзі, на відміну від ідеї вступу до НАТО, викликає симпатію чи принаймні доброзичливий нейтралітет.

Туманне майбутнє

Значні геополітичні наслідки, а також імплікації для безпеки Європи залежно від успіху чи провалу європейської інтеграції України означають, що ЄС і Росія сьогодні теж перебувають на поворотному пункті розвитку своїх відносин. Дедалі більша нервозність Кремля у зв’язку з майбутнім українським приєднанням до проекту європейської інтеграції наочно демонструвалася впродовж останніх тижнів. Московська політична еліта, очевидно, чудово розуміє історичний характер майбутнього українського рішення. Навпаки, у більшості західноєвропейських столиць відносини ЄС і України досі є другорядною, якщо не третьорядною темою. Внаслідок цієї неуваги накульгує і єесівське планування щодо майбутніх викликів та шляхів асоціаційного процесу з Україною.

Ясний поки що тільки короткостроковий план дій: наприкінці листопада на саміті Східного партнерства ЄС у Вільнюсі або ж не пізніше 2014-го має бути нарешті підписано Угоду про асоціацію з Україною та парафовано аналогічні документи з Грузією, Молдовою і, можливо, Вірменією. Але яку саме політику проводитиме Брюссель після підписання Угоди для забезпечення успіху цього масштабного проекту, залишається поки що загадкою.

Хоча стосовно умов для підписання Угоди з Україною ЄС вніс ясність наприкінці 2012 р. Це вже великий прогрес, порівняно з недавнім минулим, коли Євросоюз, наприклад, не досить рішуче відреагував на узурпацію влади Януковичем чи коли навесні 2010 р. сумнівна місія Європарламенту навіть схвалила парламентські маніпуляції ("тушки") новообраного українського президента. Не в останню чергу завдяки активним зусиллям чеського єврокомісара з розширення та політики сусідства Штефана Фюле, діалог Брюсселя і Києва останнім часом став інтенсивнішим, а брюссельські сигнали Києву — стали зрозумілішими.

Але незрозуміло, що відбудеться потому, оскільки ЄС поки що недостатньо підготовлений ні до різкої російської реакції на євроінтеграцію України, що проявляється вже тепер, ні до значних труднощів в ефективному втіленні Угоди про асоціацію, які створюватимуть своєрідні механізми функціонування економіки, судів та держуправління пострадянської Україна. ЄС, правда, вже вияснив обсяг тимчасового застосування більшої частини Угоди до її ратифікації країнами ЄС. Але глави держав та урядів країн — членів ЄС продовжують уникати найбільш рішучого і вагомого кроку для забезпечення якнайшвидшої "європеїзації" України, а саме — надання Україні далекосяжної і обумовленої, однак усе ж таки чіткої перспективи членства в ЄС.

Про перспективу членства України в ЄС

Без надання Україні можливості в майбутньому стати кандидатом і в остаточному підсумку — членом Євросоюзу весь асоціаційній процес матиме характер певного експерименту. Політологічні дослідження Центрально-Східної Європи останніх років неодноразово вказували на важливе, якщо не вирішальне значення для глибокої "європеїзації" посткомуністичної країни надання їй застережених виконанням чітких передумов перспективи прийняття до складу ЄС. Без цього "пряника" та відповідного "батога" у вигляді загрози відстрочки або позбавлення можливості вступу до ЄС уся асоціаційна політика Брюсселя може обернутися провалом — з сумними наслідками не тільки для українців, а й для Євросоюзу, що дискредитує себе таким чином.

Незрозуміло, чому ЄС так важко погодитися на обумовлену перспективу членства, адже кандидатура України не стане актуальною ще, як мінімум, наступних 10 років. Більше того, набуття статусу кандидата — ще не гарантія швидкого прийняття країни до складу ЄС. Як ілюструють приклади сьогоднішніх Туреччини або Сербії, навіть після того, як державу оголошено офіційним кандидатом на вступ, ЄС залишає за собою свободу дій стосовно такої країни. ЄС може призупинити або відхилити приєднання, пославшись на недостатню підготовку країни-претендента, а також відкласти його, мотивуючи це власною неготовністю до прийняття нових членів у Союз на даний момент. Усе це міститься в т.зв. Копенгагенських критеріях, сформульованих ЄС ще 1993 р. для потенційних нових членів. Приклад Туреччини — найхарактерніший: питання, чи вступить вона взагалі коли-небудь у ЄС, досі залишається відкритим — хоч Анкара має офіційну перспективу членства вже рівно 50 років.

Більше того, у ст. 49 Договору про ЄС, підписаного 2007-го в Лісабоні, було заново підтверджено, що кожна європейська країна, котра поважає принципи ЄС, має право подати заяву на прийняття до Союзу. Рано чи пізно Україна подасть таку заяву, тобто Союзу в певний момент у будь-якому разі доведеться сформулювати свої умови для запрошення України до членства. Таким чином, з одного боку, ЄС мало чим ризикує, надавши офіційну перспективу членства Україні. З іншого боку, ЄС зараз багато чим ризикує, не надавши такої перспективи і не скориставшись належним чином одним із найважливіших інструментів втілення своєї політики демократизації. Можна тільки сподіватися, що лідери європейських країн зрозуміють і візьмуть до уваги ці прості розрахунки, поки ще не пізно.

Нові ускладнення у відносинах Росія—Україна—ЄС

Донедавна ЄС, очевидно, не брав до уваги того факту, що українська євроінтеграція викличе негативну реакцію Москви. Наївність Брюсселя скидається на недалекоглядність частини німецької еліти в питанні мотивів реалізації горезвісних російських газотранспортних проектів Північного і Південного потоків. Німецькі соціал-демократи, здається, досі не зрозуміли, що дорогі підводні газопроводи потрібні Росії насамперед для того, аби стати більш незалежною від української ГТС. Москва хотіла б отримати і значною мірою вже отримала можливість вільніше маневрувати у відносинах із "братніми народами", тобто українцями та білорусами, оскільки вже немає загрози повного припинення російських поставок газу в ЄС.

Брюссельське ігнорування інтенсивності та безпідставності російських претензій до України схоже на берлінське нехтування справжніми мотивами побудови дорогих підводних газопроводів. Хоч у минулому Москва вже застосовувала безліч торгових санкцій до країн—членів Східного партнерства, ЄС був помітно здивований, коли в серпні 2013-го Путін спробував впливати на Україну з допомогою завуальованого п’ятиденного ембарго на весь український імпорт і примусити її, таким чином, відмовитися від курсу євроінтеграції.

На цьому тлі для країн ЄС (і не в останню чергу для Німеччини) був би сенс викласти публічно або ж через дипломатичні канали певний перелік можливих санкцій стосовно Москви на випадок торгової війни Росії проти України. У разі виникнення необхідності їх реалізації, такі європейські контрзаходи можуть, звісно, призвести до значних фінансових збитків і для економіки ЄС — не в останню чергу, для деяких німецьких підприємств, тісно пов’язаних із російською економікою. Але, з іншого боку, ймовірні втрати від проблем та можливої ​​дезінтеграції України внаслідок російського задушення української економіки, в кінцевому підсумку, обійдуться платникам податків ЄС значно дорожче, ніж втрати від тимчасових обмежень у торгівлі ЄС із Росією.

Як засвідчили дії російського керівництва щодо Грузії в серпні 2008 р., не можна недооцінювати готовність Кремля йти на конфлікти для забезпечення своїх інтересів на пострадянському просторі. Можновладцям у Москві необхідно дати зрозуміти, що нове російське ембарго для України може призвести до загальноєвропейського торгового бойкоту Росії — зокрема, й до істотного скорочення співпраці в енергетичній сфері. Збитки, яких могли б зазнати внаслідок такого протистояння російські підприємства і держбюджет, рано чи пізно призвели б до соціальних заворушень, що, своєю чергою, означало б внутрішньополітичні ризики для Кремля. Можливість втрати влади внаслідок скорочення російського експорту сировини в ЄС, відповідних бюджетних проблем та подальших соціальних спалахів примусить Путіна обрати політику, відмінну від тієї, яку він роками проводив стосовно Грузії чи Молдови, а недавно почав рішучіше втілювати і щодо України та Вірменії. Перша реакція з Брюсселя на російський тиск на Київ і Єреван свідчить, що в органах ЄС, як мінімум, розпізнали вибухонебезпечність ситуації. Залишається сподіватися, що і в Берліні, Парижі, Лондоні, Римі тощо також обговорюють небезпечні сценарії розвитку російсько-українських відносин, і найближчим часом підуть однозначні сигнали й зі столиць держав ЄС у Москву.

Європейський Союз та його держави в майбутньому не зможуть уникнути інтенсивнішої взаємодії з Україною і муситимуть уважніше цікавитися специфікою її внутрішніх та зовнішньополітичних проблем. Надто вже великі ризики й шанси, пов’язані з подальшим розвитком територіально найбільшої європейської країни. І не в останню чергу Німеччині (хоча б із історичних причин) не повинно бракувати рішучості, принциповості та проникливості в її східній політиці.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Євроінтеграція»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Російське духовенство завжди навчало паству свою не пізнавати і любити Бога, а тільки боятися чортів, яких воно ж і розплодило зі своїми попадями ”
Василь Ключевський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.