Аратта - На головну

22 травня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


http://tortmne.ru/ насадки кондитерские в екатеринбурге.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Навернені та люди-трава

Література 31861 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Ілюстрація з обкладинки нової книжки Ірен Роздобудько "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя"
Ілюстрація з обкладинки нової книжки Ірен Роздобудько "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя"
Тисячі і мільйони людей ніколи не замислюються над своїм призначенням. Хіба може бути призначенням посада, статус чи амбіції? Чи є місією, скажімо, телевізійних босів ошукувати людей ідіотськими серіалами? І при цьому з гордістю говорити про рейтинги?

Колись давно (а, може, це й недавно), коли ще не було персональних комп’ютерів і тим більше Інтернету з його форумами і чатами, а книги, що не були зараховані до соцреалізму або шкільної програми і не грали виховну роль в комуністичному вихованні молоді, були в дефіциті і їх «діставали» — десь по-знайомству купляли або брали почитати, люди писали.

Вони писали один одному листи, дехто вів власний щоденник, молоді вразливі та сентиментальні дівчата обов’язково мали так звані «відверті щоденники» («одкровенники»), з якими вони ділилися найпотаємнішими переживаннями, думками і мріями. А у деяких був «цитатник», в який вони записували рядки з прочитаних книг, що справили на них особливе враження.

В мене також був цитатник у вигляді декількох блокнотів. Їх я давала читати людям, яким довіряла і вважала близькими мені, або зачитувала чи переказувала деякі думки і фрази з прочитаних книг зацікавленому товариству. Отже показником гарної книги тоді було те, що прочитаним в ній – якимось уривком або реченням, що містило якусь цікаву або мудру думку, – хотілося поділитися.

Минали роки, але звичка записувати деякі рядки чи уривки з прочитаних книг, що справили враження, залишилася. От тільки дуже поменшало часу, щоб дозволити собі в повній мірі записувати все, що справило враження. Та й емоційне сприйняття притупилося.

З часом і віком стаєш прагматичним, скептичним, покриваєшся якоюсь додатковою шкірою, яка оберігає тебе від різних вражень і емоцій. Все рідше і рідше смієшся досхочу, «до сліз», від щирої душі, коли тобі дійсно смішно і ти не можеш зупинитися. Пригадайте й ви, коли останній раз ви так сміялися?

Помічаєш, що в цьому панцирі респектабельності і в загальному потоці, коли ти вже нічим не відрізняєшся від інших, твоя справжня сутність, закута в цьому панцирі, страждає і хиріє, бо все справжнє замінили сурогатним. «Справжнє – душило, лякало безсонням, сурогатне – смакувало, як подвійний чизбургер у «Макдональдсі»...

«Це означає, що ти вже нічим не відрізняєшся від інших, що система прийняла тебе і починає методично поглинати, затягувати у свою пащеку, як будь-який інший людський матеріал. І все НОРМАЛЬНО. Немає нічого нормального. Немає нічого страшнішого за цю нормальність. Тому що починаєш пильнувати за собою, щоб не зірватися і не покотитися навспак загальному руху».

Це цитати з книжки Ірен Роздобудько «Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя», які я щойно записала. Цікаво, що останні цитати в моєму блокноті – з книжок Пауло Коельо, з якими мимоволі я порівняла останню книжку письменниці. Звичайно, не варто порівнювати книжки між собою, тим більше авторів, які живуть в різних країнах, пишуть на різних мовах, мають різний досвід, різну стилістику і таке інше. Але ж, читаючи «Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя», мозок видав щось на кшталт: «Ну от! Український Коельо!» Цікава форма викладу.

Свій твір авторка назвала романом-алюзією, і подала в такому вигляді, що кожний читач має шанс вчасно зупинитися – спочатку йдуть розповіді пацієнтів психодиспансеру, в якому почала працювати головна героїня. Вона була своєрідним провідником у замкнений світ цих пацієнтів, маючи посаду «психоспікера». Але функція її полягала в тому, щоб їх просто вислуховувати.

Оповіді пацієнтів були різні. Деякі спонукали до того, аби закрити книжку і не читати далі. Найцікавіше ж почалося в другій частині книги. Може, письменниця і розраховувала, що частина читачів не дійде до неї – бо в ній і в третій частині було саме те, що зачепило і потрапило в «Цитатник»:

«Звідтоді як я почала бачити внутрішній стан речей, усе зовнішнє викликало в мене лише сум або сміх. Я навіть не знала, якому з цих двох станів надати перевагу. Особливо ця суть оголялася на великих заходах, на яких я провела першу (вважаю її безглуздою) частину життя.

Під час таких заходів – презентацій, фуршетів, party, прийомів, фестивалів тощо – я шаленіла, й мені спадало на думку, що натовп – це бидло, біомаса. Спітніла, червонопика, безсоромна, не здатна поглянути на себе з боку.

Перезріла тітка із судомним рум’янцем і пухнастим боа на шиї, тлустий молодик із виряченими під час танцю очима, дівчина із задертою спідничкою, багатій-стариган, що хапає її за сідниці, дама-вамп, що розкурює сигаретку, вставляючи її в претензійно довгий мундштук, і випиває чергову порцію коктейлю «Манхеттен» (Господи, це ж – я! )... Будь-яка вулична сука має більш виразний погляд, бігаючи в пошуках хліба насущного!

Бидло регоче, бидло спостерігає за стриптизом, бидло грає в дурнуваті застільні ігри, розв’язує брутальні загадки й отримує призи від іншого, більш заможного бидла. І всі ці веселощі заради... заради того, аби якась істота чоловічої чи жіночої статі придбала пральну машину, холодильник, авто, меблі і купила за 900 баксів квиток на попсовий концерт у перший ряд.

Як вирватися із цього кола, як розірвати його? А точніше – як не бути бидлом? Найпростіший спосіб: відчути під собою землю, за собою – націю чи хоча б спільноту однодумців, а над собою – Бога... Але ця мить прозріння настає для веселої спільноти споживачів у останню хвилину існування на Землі.

Нова формація, яку я встигла запізнати, формація так званих «ділових людей», — інопланетяни. Орієнтуючись на своїх європейських родичів, вони поступово перетворюються на роботів. Вони не п’ють, не палять, відвідують фітнес-клуби, курси іноземних мов, мають завчені, запрограмовані рухи й вирази облич на всі випадки життя і за столом зазвичай несуть банальщину. Вони, ця новітня формація, приречені контролювати себе – завжди і всюди. Програма їхнього життя працює в режимі «middle»: важіль чи кнопка зафіксована між «on» і «off».

А тих, хто намагається лишитися собою, вони вважають, у ліпшому разі, «білими воронами», у гіршому – просто божевільними...»

До речі, про божевільних. Розповіді божевільних у книжці, гадаю, декому можуть видатися не тільки цікавими, а й корисними – як метафоричний матеріал. Хоча що таке божевілля? Люди з психічними розладами, знаходячись тілом в нашому матеріальному світі, сприймають інший, нереалізований в цьому світі варіант дійсності. У них просто конфлікт душі та розуму, причому настільки сильний, що їхня змучена душа вже не в стані терпіти ту дійсність, яка її не влаштовує — і її настройки сприйняття потрапляють в інший нереалізований світ.

В книжці вживається термін «навернення», яке за визначенням одного з десяти «божевільних» героїв книги з психологічної точки зору є пробудженням душі. Цей герой каже таке, що просто хочеться виписати його слова в блокнот:

«Людина, а точніше, її особистість народжується і обертається в колі вузького власного світу. Протягом всього життя ми існуємо в ньому й керуємося кількома інстинктами — їсти, пити, захищатися, продовжувати рід... Більшість із нас живе так, ніби є центром всесвіту. Це – щасливці, вони живуть, як трава. Але є інші. Ті, хто внаслідок якоїсь події виходить за рамки індивідуальної свідомості й приєднується до всесвітнього розуму. З маленького вузького кола вони раптово потрапляють у безмежний світ буття. І це безмежжя поглинає їхнє мізерне індивідуальне існування! Майже непомітно для себе людина прослизає зі старого всесвіту в новий».

Цитуємо слова ще одного героя: «Це те саме, що стояти близько біля велетенського полотна роботи Мікеланджело або Леонардо, й бачити лише кольорові плями та борозни від волосинок пензля, й не знати, що становить вся картина. – Так. Їсти, спати і продовжувати рід – це ще не все, щоб мати право називатися людиною... Бачити світ у цілому – ось головний результат навернення».

А тепер про людей-траву. В них ритуальні сварки є способом життя і мислення, у вихідні – пиятика, це «рупь до получки», картопля зі шкварками, закручування огірків на зиму, які потім стоять на балконі чи під ліжками, гості на свята, жовті від цигаркового диму фіранки. А їхні діти бігають вулицями, стукають у двері, за якими «гуляють» дорослі, виманюють копійки у хмільних гостей на морозиво.

В цьому контексті як не згадати роздуми авторки, що «деякі батьки народжуються на світ одразу дорослими негідниками лише для того, щоб мучити своїх дітей, їм невідомі потаємні рухи дитячої душі, вони кричать на них і дають ляпасів, смикають за руку і забороняють плакати...».

А ось як описується в книзі субота, вихідний день: «У цьому робочому кварталі всі жінки – огрядні, всі чоловіки – в подібних картатих сорочках та спортивних штанях. Поки жінки ходять базаром, чоловіки скупчуються біля кіосків, купують горілку в білих пластикових склянках, стають щільним колом, затуляючись спинами друзів від прискіпливих очей дружин, і вже зранку набувають свого звичайного повсякденного стану. Стану трави...»

Дещо, звичайно, подібне в романі на мильну оперу, але ж, читаємо: «Життя – взагалі мило. Спочатку запашне, «Полуничне», а потім – жалюгідний обмилок сподівань, утрачених можливостей, надій, сил, розуму, здорового глузду, пам’яті». Цей ряд можна продовжити, і кожний може вибирати з нього те, що нього більш актуальне.

«Мало хто витримує напруження, коли переходить межу своєї мрії. Хтось – зупиняється й повертає назад, хтось – вважає, що вхопив Бога за бороду і деградує, не помічаючи цього, хтось – просто спивається, хтось перетворюється на клоуна... Не метушись. Просто живи своїм життям і не приміряй чуже. Розумієш, кожен має прожити СВОЄ життя. Брехня, коли, скажімо, жінка офірує собою заради родини – чоловіка, дітей. Хоча в традиційному розумінні це вважається «великим жіночим подвигом». Чинячи так, вона не тільки грішить тим, що нехтує своєю дорогою, своїм покликанням і своєю, нехай маленькою, місією на землі – вона підсвідомо, під маскою цієї жертовності руйнує життя тих, у кому розчиняється.

Кожен на цій землі п’є свою чашу. І ніхто зі сторонніх не знає – не може знати! – що в неї налив Бог.

Тисячі і мільйони людей ніколи не замислюються над своїм призначенням. Хіба може бути призначенням посада, статус чи амбіції? Чи є місією, скажімо, телевізійних босів ошукувати людей ідіотськими серіалами? І при цьому з гордістю говорити про рейтинги? Це – рейтинги людського глупства, яке вони множать. Це не призначення, а злочин на кшталт злочину наркомана зі стажем, що підсаджує на голку новачків.

Чим складніша людина – тим заплутанішим і незрозумілішим стає для неї її призначення. Найзрозуміліші місії – вирощувати хліб, народжувати дітей. Решта потребує величезного напруження розуму...»

Отже, не зупиняйтесь, шукайте своє призначення! Дозвольте собі займатись тим, що вам по душі. І душа не буде конфліктувати з розумом!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Література»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Розум може підказати, чого слід уникати, і тільки серце промовляє, що слід робити”
Жозеф Жубер

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.