Аратта - На головну

19 жовтня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Строєм — у себе!

Політологія 11527 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 29.08.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Строєм — у себе!
Люди дев`яностих дотепер так і не зрозуміли, що пристроюватися сьогодні до серйозної справи — найбільш самогубне заняття, тому що у всіх серйозних ділків, що роблять справи, ці самі справи давно не блискучі.

Нинішню епоху найпростіше охарактеризувати словами Юза Алешковського з недавнього інтерв'ю: «П...ц парадигмі». Саме так називається стан, при якому порядна людина не може зайняти жодну з позицій — усі вони скомпрометовані. При християнському підході до історії — і своєї власної, і всесвітньої, і навіть кредитної — треба обов'язково бути кращим за свого ворога і тим перемагати. А в сьогоднішньому світі усі прагнуть стати гірше опонента, опустити планку, зіграти на зниження. Це стосується будь-яких протистоянь. Ким краще бути у в'язниці — доглядачем чи зацькованим в'язнем? Ніким не краще. Краще не потрапляти до в'язниці.

І от коли Україна штучно заганяє себе в глибоко помилкове протистояння — із Росією чи бути з Європою? — вона, мені здається, робить настільки ж тяжку й безглузду помилку, як величезний відсоток російських інтелігентів, що намагаються сьогодні хоча б собі відповісти: ми за більшовиків чи за комуністів? За Насраллу чи Ольмерта? Їм невтямки, що російським інтелігентам задаватися цим питанням узагалі не варто доти, поки не прийдеться, — у самому крайньому випадку, — розплачуватися за особисту приналежність до іудеїв чи мусульманам. А поки триває ця суперечка неслов'ян між собою, наша справа - сторона: нікому тут не можна приписувати моральної правоти. Її немає. Суперечка — територіальна. І не треба говорити про те, що Ізраїль — оплот християнської цивілізації на Сході, як пише американський політолог Аріель Коен. Це абсурд, і він сам відмінно розуміє, що слово «іудеохристиянський» — узагалі ж оксюморон. В Ізраїлі християн не так уже й багато, і не вони визначають обличчя країни.

Так і Україна, на жаль: більша частина нинішньої еліти дотепер не зрозуміла, що головна особливість нашого часу — однакова приреченість усіх великих конклавів, комплотів, консорціумів і інших великих батальйонів. Сучасна Європа дуже швидко крокує до загибелі; те, що відбувається в Росії, Солжєніцин стосовно до 1917 року визначив як лійку. Наш опонент усе гірше — ну так і ми будемо відповідати ще брудніше; у результаті взаємне знищення сторін стає справою декількох років, якщо не місяців. Тоді так взаємно знищувалися російські державники й революціонери, а підхопили владу треті, найбільш цинічні: більшовики, нікому до того часу не відомі. Так сьогодні взаємно знищуються політкоректні європейці і радикальні ісламісти. Так само сьогодні, у відповідь на зовнішні виклики, безупинно підставляється Росія: наші яструби підняли голови, і, у повній відповідності з російською традицією, агресія поки зганяється на власних громадянах. Тому що випускати її зовні поки страшно. Не в тій ми сьогодні кондиції, щоб потрясати ядерним кулаком. Але ось усередині всю західницьку опозицію вже затисли, і таке брязкання зброєю йде на всіх ідеологічних фронтах так, що слухати нудно. Подібні амбіції при незначній, прямо скажемо, амуніції наводять на смутні міркування. Але ж це видно тільки зсередини.

Те, що Росія в черговий раз самовідтворюється, — зрозуміло, здається, і в Україні. Те, що Європа сьогодні зовсім нежиттєздатна, — підтверджується всім ходом недавньої історії; ні нинішня європейська культура, ні ідеологія, ні навіть економіка не вселяють особливих надій. Те, що робилося у Франції минулої осені, може повторитися в будь-який момент. Нинішня паніка в Англії (слава Богу, теракти в літаках попереджені) теж свідчить про дуже сумний стан справ. Європа розплачується сьогодні за роки «соціальної держави», за юрби халявщиків, за непродуману міграційну політику, ідеологічні й філософські спекуляції, колабораціонізм лівих і тупість правих — словом, це не найбільш надійний союзник. Що буде з Америкою, що вже замахується на Іран і Сирію в пароксизмі месіанства, — теж поки не цілком зрозуміло, хоча там, принаймні, з інтелектом і пасіонарністю справа поставлена краще, на відміну від Євросоюзу. При цьому формально і Росія, і Європа зараз переживають не гірші часи — економіка начебто б цілком міцна, криз ніщо не передвіщає... але ж кризи не від економіки залежать, ось у чому лихо. Навіть на фоні нафтового буму люди в сьогоднішній Росії живуть погано. Голодно, безнадійно, нудно. І тенденції у країні — лише погромні, бо ж найзліша злість — завжди від нудьги.

От я і думаю: із чого б це Україні вибирати, до якого «Титаніку» на буксир попроситися? Пливуть вони приблизно в один бік, тільки айсберги в них різні. Україна — не найменша країна в Європі. І хоча вона серйозно ослаблена затяжною кризою, вплив її може стати домінуючим. Може, їй спробувати не чіплятися до інших, а зайнятися собою? Спробувати сформулювати — і сформувати — нову національну ідентичність. Запропонувати людству своїх філософів, економістів, художників, — а не орієнтуватися на чужі зразки. Справа в тому, що в умовах повної компрометації всіх мислимих і немислимих цінностей треба займатися створенням власних. Усе це на перший погляд збігається з ідеями чучхе — північнокорейської опори на власні сили. Але ж в ідеях чучхе багато здорового глузду, коли не віддавати їх у руки фанатичних комуністів. Зрозуміло, ізоляціонізм — небезпечна дурість, і ніхто до нього Україну не закликає. Треба жити по-китайському — добре ставитися до усіх (у душі, можливо, цей добрий стосунок осміювати й думати зовсім інакше), а при цьому скажено зростати. Так, щоб в один прекрасний день усіх зробити. Не шляхом прямої агресії чи грубої конкуренції, — Мао на цьому провалився дуже показово, — а от власне формуванням національного характеру і такої держави, яка б цей характер враховувала. Ми в «Профілі», власне, це і намагаємося зробити, — зрозуміти, що таке українська ідентичність. Зокрема, мені з боку здається, що для України найбільш нормальна ситуація - це безвладдя, чи, принаймні, криза влади: Запорізькою Січчю теж ніхто особливо не керував, усі гомоніли, закликали, сперечалися — але в кризовий момент мобілізовувалися. Український начальник ще дурніший й впертіший московського, але український підлеглий хитріший і талановитіший за будь-якого начальника — може, їм краще не зустрічатися? Може, поки влада в кризі, кожен спокійно знайде собі справу по душі? Хто — працювати без зайвих указівок, хто — красти (але хоча б не під приводом відродження державності), а хтось — будувати нові намети на Майдані. От про це, а заодно і про формування нових брендів, варто подумати. Україна не повинна сьогодні бути ні європейською, ні російською. Ясно ж, що Європі вона особливо не потрібна, — Європа легко її здає при перших же спробах російського шантажу, та й не люблять там гастарбайтерів (із цього розряду держав Україна вибереться ще не швидко). А Росії вона, звичайно, потрібна, — але от чи потрібна самій Україні така потреба? Чи хочеться їй бути черговим оплотом російського самоствердження й домінування? Що краще — бути презирливо викинутою за борт - чи розчавленою в обіймах? За кого краще виходити бідній дівчині — за багатого заморського купця чи бідного сусідського бандита? Так хто ж її, сердешну, загнав у такий нерозв'язний вибір! За хлопця зі свого села треба виходити, тільки виховати спочатку цього хлопця, як виховували гоголівські дівчата своїх непутящих, але палких Вакул.

На жаль, я не бачу поки жодного руху до себе, у власну глибину; інтелектуальна убогість сучасного українського суспільства разюча. Замість того щоб створити націю, що поєднає київський інтелект із полтавською хитрістю, донецьку енергію зі львівською культурою, а хоча б і східну приблатненність із західняцькою пихою, — усі воліють оглядатися на чужі рецепти і завзято, з істинно українською безкомпромісністю повторювати чужі помилки. Але ж в України бували періоди, коли вона була собою. Я розумію, що все сказане тут звучить утопічно. Але в історії збуваються тільки утопічні проекти: будьте реалістами — вимагайте неможливого! Нехай в України буде скільки завгодно своїх проб і помилок, провалів, злодіїв і чого хочете. Але нехай це будуть українські провали й злодії, а не європейські обноски чи російські залишки.

Один великий російський поет писав у вірші про страшний суд: «Група вісім, на вихід — і строєм у себе, тому що Царство Боже — у вас!» У нас цей заклик не був почутий. У Росії сьогодні теж проблеми з національною ідентичністю. І ніхто не хоче робити цілеспрямованого творчого зусилля з їхнього вирішення. Але в Росії — у силу її величезності — розплата може наступити не так скоро і буде за своїми наслідками набагато катастрофічніше.

Українська національна катастрофа — за російським чи європейським зразком — може бути не настільки травматичною: не з такого високого постаменту прийдеться падати. Але й відбудеться вона в куди більш близькому майбутньому. Якщо Україна як і раніше буде дивитися на Захід чи на Схід, у жаху відвертаючись від найбільш необхідної сьогодні речі — від дзеркала.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що ітернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...”
Іван Франко

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.