Аратта - На головну

27 березня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Кінг-Конг-2014

Політологія 18339 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.03.2014 | Всі публікації | Версія для друку

Кінг-Конг-2014
Кажуть, що десь в теплих південних джунглях ловці мавп застосовують дуже простий (і дієвий!) спосіб відлову мавпочок. У пустого гарбуза насипають всяких мавпячих смаколиків і роблять маленьку дірку. Так, щоб лапка пролізла, а кулачок назад не виліз...

Запихає мавпочка лапку в отого гарбуза, хапає повну жменю усякого добра, і все… Здобич в жмені, а звірятко стає легкою здобиччю мисливців.

Тактика не нова і в історії стосунків між державами її застосовували вже не раз. Тільки не всі роблять висновки з історії. Згадаємо всім відому історію з Перл-Харбором. В оточенні тодішнього президента США свої висновки з історії зробили: той, хто вистрілить першим - програє. Нацистська Німеччина та її спільники були приречені на поразку, а це означало для США, що якщо вони не стануть негайно в ряди переможців, то можуть не отримати своєї частки здобичі. Перед президентом Рузвельтом стояло надскладне завдання – вступити в війну, не вистріливши першим. І він це зробив.

Всі обставини цьому сприяли. Американці чомусь (а чому?) не відвели свої бойові кораблі на материкові бази, як вони це завжди робили взимку, а залишили їх у зручній, але дуже тісній гавані Перл-Харбору. Легка здобич для доблесних японських пілотів – вистачить тільки простягнути руку. Чи то пак, лапку….

А тепер перенесемось у 2014 рік. Якось не віриться, що найпотужніша й найефективніша розвідка світу, з її арміями агентів, електронним спостереженням за допомогою космічних очей та вух, не спромоглась помітити намірів та рухів російської армії. Не помітила? Чи не захотіла помічати? Чи помітила та промовчала, щоб отому рухові (не дай боже!) не зашкодити. А чому?

Та й потім, після того, як факт агресії став фактом доконаним, реакція США була гучною на словах але дуже млявою і навіть трохи смішною в діях. На початку. Бо все, що ми зараз бачимо й переживаємо – це тільки початок. Початок війни за переділ світу. Третьої світової війни, в якій Україні призначена була роль смаколиків у гарбузі, до якої старанно та уміло підманювали обережного але жадібного Кінг-Конга. Бо Кінг-Конг – це, хоч і велика, але все-таки мавпа. І розум у неї такий… Мавпячий тобто.

Перше, що спадає на думку, це запитання – а навіщо це Америці? А якщо й навіщось потрібне, то чому саме зараз? І чому саме Україна?

Постараюсь відповісти на ці запитання, хоча зразу скажу, що ніякими документальними підтвердженнями своєї версії подій не володію. Це просто погляд збоку на те кому і чого в цьому світі хочеться.

Найпростіше мабуть відповісти на запитання чому саме Україна? Війна, яка розпочинається, не буде війною, яку ми знаємо з минулого. В цій війні буде мало пострілів, хоча це зовсім не означає, що в ній буде менше страждань та поламаних людських доль. Це інформаційно-економічно-психологічна війна і всі три названі її компоненти однаково важливі.

Україна – це країна у центрі Європи із більш ніж 40-мільйонним населенням, що належить до європейської раси. Українська революція почалась із лозунгів приєднання до загальноєвропейських цінностей. Це лозунги, які поділяє (а принаймні вголос не заперечує) переважна більшість держав світу. В інформаційній війні все це створює майже ідеальні образи невинної жертви (якою Україна насправді і є), нахабного загарбника (Росія сама себе такою показала) і справедливого судді, заступника всіх принижених та ображених – дядечка Сема. Тобто класичний загальнолюдський сюжет про боротьбу Добра із Злом із заздалегідь розписаними ролями, змінити які уже нікому не вдасться. Як у фільмі про Кінг-Конга, пам’ятаєте?

Роль України, як приманки для Кінг-Конга могла б виконати й інша країна, але треба врахувати, що ми живемо в світі, яким керують телевізійні картинки. Образ жертви повинен бути візуально привабливим і прийнятним для більшості глядачів. Як у голлівудському фільмі, де зла горила викрадає добру, наївну і обов’язково беззахисну красуню, а на захист їй (не одразу, але також обов’язково) приходить мужній та абсолютно безкорисний американець. До безкорисності американських героїв є багато питань, а поки що про красуню. Сталось так, що Україна якнайкраще пасує до цієї ролі. Гарна країна і милі доброзичливі люди – це красуня. Інтелігентний на вигляд, але недосвідчений і слабкий уряд – це доброта та наївність красуні (а може навіть і її цнота), які треба захищати.

Сценарій для фільму «Кінг-Конг 2014», правдоподібно, був написаний уже давно. Очікували тільки на появу актора для ролі жертви. Однак, справедливості заради, слід сказати, що сценарій цей уже не раз було використано. І дуже успішно. І під час другої світової війни, і в Афганістані у 1979 – 1989 роках.. Та чому фільм за цим сценарієм почали знову знімати власне тепер?

На початку минулого століття увесь світ називав Османську імперію «хворою людиною Європи» і терпеливо чекав її кончини, щоб отримати свою частину спадку. На початку нашого століття такою «хворою людиною світу» стала Російська Федерація, залишок, поваленої Афганістаном, імперії радянської.

До пори до часу, мавпяча імперія нікому не заважала. Навіть більш того – була корисною для багатьох. А для США у першу чергу. Неконкурентна сировинна економіка Росії дозволяла викачувати з неї ресурси і заощаджувати свої власні. Гроші ж, сплачені Росії за газ, нафту, метал і все інші, повинні були повертатись у вигляді оплат за товари народного споживання та технології, призначені для модернізації країни.

За задумом, Росія повинна була б багатіти, приваблювати до себе інвесторів та розширювати свої власні ринки споживання. Росіяни повинні були б ставати багачами, працювати на заводах, що належать американським корпораціям, виробляти товари, що належать американським корпораціям і самі ж їх споживати, тратячи зароблені гроші.

Це нічим не загрожувало Заходу, адже технології, які продавались би Росії, були б технологіями «вчорашнього дня», бо технологічну війну Захід уже давним-давно і безповоротно виграв. Та й технічний прогрес не стоїть на місці, і кожен крок в перегонах, супроводжується кроком твого суперника, який і так уже далеко попереду. А долар він і в Африці долар. І в Росії. І в Китаї. І незалежно в якій країні він знаходиться, залишається він доларом американським. І прибутки приносить Америці. Їй і тільки їй. Правда при тій умові, що постійно рухається. Постійний рух – це одна із перших умов, яку потребують гроші для свого зростання.

Модернізація Росія до рівня, скажімо, Польщі чи Словаччини, такий рух, а разом з ним і прибутки, забезпечував на довгі і довгі роки. А ще створював своєрідно противагу бурхливому зростанню азійських економік. Приручений Кінг-Конг приносив би добрі зиски…

Однак щось не спрацювало. Скромний гебістський бюрократ, котрого настановили це просте завдання виконувати, виявився не тим, кого стільки років із себе вдавав. Не скромним, тобто. А ще дуже жадібним. Гроші, призначені на американізацію всієї країни, в ній перестали затримуватись і стрімко помандрували назад, на свою історичну батьківщину - до Америки. У вигляді рахунків у західних банках, що належать «особам приближенным» до президента Путіна. А потім і взагалі сконцентрувались в одній кишені – некоронованого царя Всія Русі Володимира Путіна і стали тратитись на всілякі цяцьки, на кшталт Олімпіади в Сочі.

А гроші ж повинні робити гроші! Щораз більші. І приносити прибутки багатьом, а не одному. Та й це можна було стерпіти (долар не має подвійного громадянства), якби не ще одна звичка грошей. Від своїх господарів вони вимагають прогнозованості. Вони хочуть точно знати куди сам їм слід поспішати, а куди не пхатись. І не з сьогодні на завтра, а на місяці, а то й роки їм потрібне це знання.

Та вчинки всеросійського царя ставали все більш передбачуваними. Жадібність, як завжди, фраєра згубила, а риба, як завжди, гниє з голови. Цар передав свою хворобу державі. І Росія захворіла. Діагноз хвороби відомий – це імперіалізм. І прогнози подальшого розвитку хвороби невтішні. Імперії вмирають болісно, а в наш час, ще й дуже швидко. Тим більше імперії, які одразу намагаються підмінювати хліб видовищами. Хоча, в випадку РФ, це, зрештою, і зрозуміло: хліба (себто грошей) в країні стає все менше.
Уявімо собі велику сім’ю, що живе у багатющому домі. Не будемо уточнювати як їй цей дім дістався. В спадок, скажімо, отримали. І вся ота сім’я живе із того, що виносить з дому та продає на базарі хатній реманент. Стільці, столи, килими, посуд, картини, одяг. Нам не шкода, - кажуть вони, - у нас усього цього знаєш скільки? Не злічити! А працювати та вчитись – ліньки.

Ніхто не звертає уваги на те, що левову частку прибутків за продане добро, привласнює собі глава сім’ї. Всім же вистачає! Тим більше, що наш глава такий сильний і красивий. А як говорити вміє!

Однак сам патріарх роду нероб чудово розуміє, що прийде момент, коли продавати уже стане нічого. Коли залишаться тільки голі стіни. Ситне життя на дурняк закінчиться і перед сімейством постане традиційно російське питання – что делать? Старцювати? Красти? Чи приперти до стіни свого вождя і задати йому ще одне традиційне російське питання – куда деньги подевал, сука? А російський бунт, як сказав колись класик, не тільки бессмысленный, а ще й беспощадный.

Тому, поки все сімейство дивиться серіали про своє героїчне минуле та чудове майбутнє, глава сім’ї поспіхом рахує стільці та килими і приходить до невтішного висновку. Надовго не вистачить. І тоді приходить геніальне рішення - грабувати сусідів. Якщо не можеш запобігти бунту – очоль його! Тим більше, що сусіди ці мешкали колись поряд з Кінг-Конгом і навіть платили йому данину. Кінг-Конг встав з колін і подався на лови.

Все це налякало американців. Справді налякало. А кого б не налякав грабіжник, що загрожує, якщо не твоєму життю, то бізнесу точно? Десь тоді, правдоподібно, й було витягнено з архіву сценарій Кінг-Конг ІІ. Можливо, на роль головної героїні призначалась спочатку Грузія, але за результатами кастингу від неї відмовились. Замала, задалека, не дуже європейська і занадто нетерпляча – стріляти почала першою. Фільм таки почали знімати, але після перших кадрів зйомки зупинили.

Так що перший гангстерський напад для Кінг-Конга пройшов вдало, хоча й великої здобичі не приніс. Ну що візьмеш з Абхазії та Осетії? Зате дав впевненість у власних силах, та у тому, що сторож зоопарку спить. Апетити ж приходять під час їжі. І власне тоді в повітрі запахло смачними та легкодоступними (начебто) смаколиками у вигляді Криму та українського військово-промислового комплексу. А ще портів Миколаєва та Одеси. А ще приєднання Придністров’я. А ще… Одним словом жадібна лапка потягнулась сама…

І ось Крим у жмені. Що далі?

Далі почнеться розхитування путінського човна. Спочатку ці коливання не будуть надто відчутними. Тому що сила тут може зашкодити. Треба щоб Кінг-Конг втомився і не кусався. Бо він це таки може… Для цього треба змусити його витрачати швидкого й непродуктивно якомога більше енергії. В тому числі й фінансової, бо гроші – це теж енергія.

А ще будуть санкції. Точкові. Не дуже демонстративні, несмертельні, однак часті й дошкульні. Все, що було дотепер – це тільки проба. Розвідка боєм, яка одразу продемонструвала слабкість російської фінансової системи.

Ці діє не виглядатимуть рішучими. Не буде ультиматумів та авіаносців. Нікому не потрібна гуманітарна катастрофи на сьомій частині поверхні земної суші. Це може занадто дорого коштувати. В найбільш буквальному сенсі. Та й кінцевою метою операції, з детронізації царя, є збільшення власних прибутків, чи не так? Тому ніхто ризикувати грішми не буде. Бізнес є бізнес, і нічого особистого. Все робитиметься так, щоб пасажири човна самі його розхитали, самі скочили у воду і самі, в потрібний час, попросили про допомогу.

І отут ключовою стає психологічна складова війни. А вона, ця складова, набагато важливіша, аніж політична та економічна. Нерозуміння цього - це ще одна хвороба, яку Росія, разом з імперіалізмом, успадкувала від Радянського Союзу. Пам’ятаєте відоме запитання Сталіна про те, на чому ґрунтується авторитет Папи Римського - «а сколько у него танковых дивизий»? Не все вимірюється танковими дивізіями. І навіть грішми. Психологічні чинники не тільки впливають безпосередньо на економічні та політичні, але й, багато в чому, визначають їх.

В психіатрії добре відомий такий термін, як маніакально-депресивна поведінка. Цим терміном описується поведінка людей, чиї, звичні для кожної людини, перепади настрою виходять далеко за рамки середніх показників для даної популяції. Люди з маніакально-депресивною поведінкою збуджуються і впадають в немотивовану ейфорію в маніакальній фазі, а після її закінчення страждають від болісної депресії.

Одним із симптомів гострого імперіалізму є власне маніакально-депресивна поведінка з тенденцією до переростання в маніакально-депресивний психоз.

Щоб «завести» країну, Путін ввів у її організм неймовірну кількість збудливих агітаційно-пропагандистських препаратів. І добився таки свого. Зараз російський народ знаходиться, у масі своїй, в фазі маніакального піку. Однак ця фаза характеризується не тільки ейфоричною радістю, а й відривом від реальності у бік відчуття власної всемогутності та непереможності.

Для звичайної людини це не надто загрозлива ситуація. А в плані фізичного здоров’я навіть корисна – прискорюється внутрішній енергообмін, покращується робота імунної системи, зростає опірність до інфекційних хвороб. Це може привести до того, що людина в такому стані переоцінює власні сили. А тому може братись за нездійсненні справи, приймати на себе невикональні зобов’язання, розпочинати нереальні проекти. Завданням близьких до пацієнта людей, у цей час, є ізоляція його від поточних справ: хай собі радіє й тішиться, але так, щоб сам собі кривди не зробив. Завданням же лікаря-психіатра є поступове збивання градусу ейфорії, тому що позитивні емоції (як зрештою і всі інші) є пожирачами енергії в нашому організмі. Занадто довге психічне збудження загрожує швидким виснаженням всіх енергетичних ресурсів.

Маніакальна фаза завершується тим, що після короткого періоду повернення до здорового глузду (о боже! що ж це я натворив?) починається депресія. І чим значнішою та довшою була фаза манії, тим глибшою та болючішою стане депресія. Будь-який лікар намагатиметься злагоджувати і маніакальну й депресивну фази, щоб привести пацієнта до тями. Але так зробить лікар.

А що робитиме маніпулятор, метою якого є не зцілення хворого, а доведення його до самогубства? Все вірно! Всіляко підживлюватиме і затягуватиме манію, а потім поглиблюватиме депресію. І власне це зараз відбувається у стосунках маніпулятора (США) і приреченого на самогубство (Російська Федерація).

Точкове розхитування човна перейде у відчутні поштовхи саме тоді, коли почнеться депресивна фаза (десь через півроку). Човен почне гойдатись, зачерпувати воду то одним оборотом, то іншим. Депресія зміниться панікою, коли екіпаж човна врешті зрозуміє, що керманич ще більш божевільний, аніж вони самі. Кажуть, що влада розбещує, абсолютна ж влада розбещує абсолютно. Додам від себе - влада не тільки розбещує, а й розриває зв’язок із реальністю. Чим довше людина при владі, тим глибше її життя переміщається у вигаданий нею та її командою світ. І тим далі той світ переміщається від реальності.

Саме тому, в по-справжньому цивілізованих країнах, термін перебування при владі завжди обмежений певними рамками. Не тому, що треба звільняти місце для наступного претендента, а для добра держави і країни, щоб владу бува не узурпував божевільний. Згадаймо також старіючих диктаторів та їх поведінку. А заодно пригадаємо недавні слова канцлера Німеччини, пані Ангели Меркель про те, що Путін втратив зв’язок з реальністю. Вони ж не особисто йому, а всьому світу були призначені. Пані Меркель очевидно, добре розуміє, що каже. І не тільки вона.

Путін – це параноїдальний психопат. Людина, яка постійно створює собі ворогів, щоб мати можливість від когось захищатись. Він володіє креативним і швидким розумом. Біда в тому, що розум цей, приймаючи рішення, оперує даними, які поставляє йому хвороблива уява. А ніхто не може достеменно знати, які ще галюцинація може ця уява створити. І в цьому полягає найбільша проблема операції Перл-Харбор 2014. Саме тому операція ця може розтягнутись на кілька років. Параноїка треба не тільки ізолювати, але й акуратно вилучити в нього усі небезпечні предмети. Божевільний з ядерною бомбою? Вдумаймося в увесь жах цього факту.

Що станеться, коли сценарій Кінг-Конг 2014 буде реалізовано повністю? Варіантів може бути багато. Але жоден із них вочевидь не передбачає, що путінська Росія в тому стані, в якому вона зараз існує, має хоч якісь шанси вибратись із пастки. Кінг-Конга знову показуватимуть в зоопарку. Або нароблять із його шкіри гаманців та килимків під двері. Це вже, що виявиться прибутковішим... Світ зміниться, та чи буде він від того кращим? Поживемо – побачимо?

Однак, щоб дожити й побачити треба щось робити уже зараз. В нашій країні. Не вічно ж бути приманкою для кінг-конгів.

Один із найбільших диктаторів усіх часів та народів, Мао Цзедун, любив колись приповідати: поки дракон та тигр б’ються в долині, мудра мавпа сидить на горі. Враховуючи те, що великий стерничий, є одним із небагатьох диктаторів, який не тільки помер своєю смертю, але й зберіг шану свого народу після неї, до цієї поради варто дослухатись.

Треба лізти на гору і ставати мавпою. Аби тільки не жадібною. Аби тільки мудрою. Не забуваймо про це.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Люди, які ніколи не оглядалися на предків, не дбатимуть про нащадків”
Едмунд Берк

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.