Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Точка зору: Чому Кремль продовжує помилятися на Україні

Політологія 13323 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 6.08.2014 | Всі публікації | Версія для друку

Точка зору: Чому Кремль продовжує помилятися на Україні
Кожний жанр має свої закони, і знавцям фільмів жахів, - а саме сюди можна вже без риторичних перебільшень віднести те, що відбувається на південному сході України, - добре відомий один закон, без якого сценарій просто не відбудеться.

На початку персонаж повинен здійснити фатальну помилку. Не можна входити в ці двері, - а він увійде. Або ж не гуляй вночі пустирем, - а він гуляє. Більше того, щоб розвиток подій отримав дійсно страхітливий характер, помилки повинні повторюватися. Одна нашаровується на іншу, і так до кінця.

Історію російської політики по відношенню до України можна почати описувати в цих категоріях вже з 2004 року (а можливо, і з самих Біловезьких угод). Однак по-справжньому фатальна помилка, що запустила нинішній сюжет, була допущена недавно. Приєднання Криму до Росії - в тому вигляді, в якому воно було здійснене, - будувалося на цілій серії помилок, які навряд чи можуть бути пробачені навіть студенту якогось провінційного факультету міжнародних відносин.

По-перше, наївним і абсолютно помилковим було уявлення про те, що приєднання частини території іншої держави може уникнути ярлика «анексія». Єдиний прецедент за всю післявоєнну історію - спроба Саддама Хусейна приєднати Кувейт, - навряд чи свідчить на користь подібних стратегій. Що стосується улюбленого пропагандистського прикладу, - Косова, то Косово не стало частиною Албанії, подібно до того, як Північний Кіпр не відійшов до Туреччини, а Південна Осетія - до Росії. Міжнародне співтовариство мириться з існуванням невизнаних держав та й навіть іноді їх визнає. Але не мириться з анексією, бо вони руйнують ту основу, на якій будується будь-яка національна державність.

По-друге, російське втручання в Криму не виглядало вмотивованим. На відміну від того ж Косова, в Криму не було ні збройного конфлікту, ні етнічних чисток, ні навіть скільки-небудь успішного політичного руху за приєднання до Росії. Так, обставини зміни влади в Києві не були ідеальними з точки зору конституційного права. Але якби від кожної країни, в якій відбувається неконституційна зміна влади, сусіди намагалися відхопити шматочок, наш світ був би занадто небезпечним місцем.

По-третє, вкрай наївною була віра в те, що кримський референдум можна пред’являти світу в якості аргументу. Референдум - це демократична процедура, але саме тому він повинен бути бездоганним в правовому відношенні. Кримський референдум був проведений всупереч постанові парламенту України, під контролем іноземних військ, і цього вже достатньо, щоб не розглядати його серйозно. Але і з процедурної точки зору референдум, проведений через 10 днів після призначення і без серйозного уявлення позицій сторін, просто не заслуговує такої назви.

Голосування у Генасамблеї ООН і перші санкції мали вчинити протверезну дію. Але вийшло інакше. М’якість санкцій була сприйнята в Росії як свідчення того, що Захід розколотий і не здатний до солідарних дій. А якщо так, то подальша дестабілізація української держави змусить її до офіційної відмови від Криму, після чого міжнародна громадськість і зовсім заспокоїться.

У квітні починаються захоплення офіційних будівель, створюються «народні республіки». Ймовірно, план полягав у тому, щоб викликати жорстку реакцію Києва. З одного боку, введення воєнного стану зірвало б президентські вибори, в результаті чого можна було б продовжувати робити вигляд, що української держави не існує. З іншого боку, на той момент початок реальних військових дій могло послужити приводом для прямого військового втручання Росії. В сукупності це дозволило б створити «Новоросію», - тобто гігантське невизнане утворення під фактичним контролем Росії, і назавжди закрити кримське питання.
Ця стратегія була повністю помилковою. Захід визнав би результати українських президентських виборів, в яких би умовах вони не відбулися. Рівень солідарності західних країн, нехай і не дуже високий, виявився достатнім, щоб продемонструвати Росії, з якими ризиками вона зіткнеться в разі прямого військового втручання. Україна не була настільки слабкою у військовому відношенні, щоб допустити проникнення озброєних груп за межі Донецької і Луганської областей. Не захотіли цього і правлячі клани більшості областей південного сходу, включаючи Дніпропетровську і Харківську. У результаті вже до кінця квітня стало ясно, що з ідеєю «Новоросії» як гігантського Придністров’я доведеться розлучитися.

У травні і червні цілі російської політики були вже куди більш скромними, але як і раніше не цілком реалістичними. У Кремлі тоді дійшли висновку, що колабораціонізм місцевих правлячих груп і силовиків, в поєднанні з присутністю збройних формувань, змусить Київ до компромісу. Формула компромісу будувалася б, по-перше, на офіційному визнанні влади російських ставлеників у двох областях, а по-друге, на наданні їм фактичного права вето на зовнішньополітичні рішення Києва («федералізація»). Друга умова була критичною, бо дозволяло домогтися якщо не згоди Києва на відокремлення Криму, то, принаймні, відходу цієї проблеми на далеку периферію порядку денного.

Абсолютно незрозуміло, проте, навіщо Києву було б йти на такий компроміс. Надія на те, що Порошенко назавжди поховає свою репутацію українського патріота, обмінявши територіальну цілісність на газ, була абсолютно неспроможною. Ситуація ускладнилася ще й тим, що коли Порошенко йшов-таки на контакт, проросійська сторона вела себе настільки неадекватно, що відмовитися від подальших переговорів було для українського президента простіше простого.

Зараз цілі Кремля, ймовірно, зводяться до того, щоб зберегти за збройними формуваннями «республік» якусь зону контролю, а тим самим - створити умови для відновлення переговорів з не зовсім вже програшною для Росії стартової точки. Ціна цієї стратегії - наростаюче кровопролиття, а ймовірність її успіху прагне до нуля, тому що без прямого втручання Росії «республіки» приречені на військовий крах. Але ідеї про можливу миротворчу місію за участю Росії поклала край історія з «Боїнгом».

Справа йде до того, що Росія остаточно втратить будь-які можливості впливу на українські політичні процеси. Саме такий результат наближають кожен «доброволець», кожна одиниця озброєння, які перетинають російсько-український кордон.

Політологи давно встановили, що авторитарні режими в цілому не більш агресивні, ніж демократії. Але встановлено і те, що негативні наслідки конфліктів, розв’язаних автократами, куди гірше, ніж наслідки інших воєн. Причина полягає в тому, що в авторитарних режимах відсутні механізми політичного контролю, які дозволяли б уникати особливо грубих, фатальних помилок. Людині властиво помилятися. Але помилки того, хто користується цілковитою владою, більш грубі, бо така влада сприяє відриву від реальності, і більш небезпечні, бо надто багатьом доводиться розплачуватися за прорахунки однієї людини.

Григорій Голосов,
професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі

Переклад українською - «Аратта. Вікно в Україну»

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту – християнин усе те вважав чортівською спокутою, гріхом та злочином. Світ і природа, що (...) були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити ”
Іван Франко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.