Аратта - На головну

23 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Міф про голос крові

Психологія та стосунки 8800 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.12.2014 | Всі публікації | Версія для друку

Міф про голос крові
Існує стійке, багатовікове переконання, що родичі - це обов’язково близькі одне одному люди. Тобто всі одне одного люблять і, звичайно, розуміють. Причому, стають вони близькими автоматично, просто за фактом рідства.

Міф, що був розвіяний ще в Стародавній Греції! Згадаймо грецькі трагедії, де саме близькі родичі вбивали одне одного. (І зараз вбивають, тільки не фізично, а морально...)

Хоча, насправді, ця теорія (про близькість родичів) цілком має право на існування - люди, що живуть разом, мають більше можливостей дізнатися, зрозуміти - знайти одне одного.

На практиці все виглядає трохи інакше.

Справа у тому, що поняття сім’ї в психотерапії дещо інше, ніж в юриспруденції. З точки зору юриста шлюб вважається законним, якщо люди (навіть ніде офіційно не зареєстровані) живуть разом, у них спільне господарство, спільні діти і т.д.

Для психотерапевта все це не котирується. Котирується тільки одне - наскільки люди душевно близькі одне одному. Без душевної близькості - це не сім’я, а співмешкання.

На жаль, на сьогоднішній день психотерапія є одним з небагатьох інститутів, що займаються практичним (за фактом!) дослідженням сім’ї.

Саме психотерапія свого часу заявила, що «близькість» найближчих людей - батьків, дітей, подружжя - не дається від природи. Вона плекається, будується по цеглинці. Тому, що ні печатка в паспорті, ні діти, ні багаторічне проживання під одним дахом не гарантують теплих, довірчих стосунків.

Можу послатися на власний багаторічний досвід роботи: давним-давно я переконалася, що найбільш рідкісний і коштовний «товар» у світі - щирість і душевна близькість.

Що ж таке близькість?

Ерік Берн трактував близькість як повну відсутність маніпуляцій і експлуатації у взаєминах.

Близькі стосунки припускають рівність (ти - людина, я - людина), повагу до цінностей та інтересів одне одного.

Справжня близькість не терпить гри! Тому немає необхідності підбирати слова, демонструвати спеціальну поведінку, зображати почуття. Навпаки - в спілкуванні можна бути природним, говорити те, що думаєш і відчуваєш, не тільки не боячись, що тебе висміють, але будучи впевненим, що тебе хоча б намагатимуться зрозуміти.

При істинно близьких стосунках у абсолютно різних людей поступово виробляється духовно-емоційне співзвуччя. З’являється подібність у глобальних оцінках людей, життя взагалі.

І, нарешті, в близьких стосунках присутня зацікавленість (і потреба!) допомогти близькій людині реалізувати її життєве покликання, а не просто «тримати» її поруч.

Насправді, з точки зору психотерапії, критерій близькості простий: чим більше спільних переживань - «від печалі до радості», які люди здатні відчути РАЗОМ - тим більш повноцінні взаємини.

Тобто, - близькість починається з загальних переживань.

Що це таке?

У наших дослідженнях давайте спробуємо не забігати наперед. Давайте для початку спробуємо розібратися, що люди мають на увазі під словом «сім’я»?

Іноді мені здається, що уявлення про сім’ю за своєю непорушністю нагадують сліпу віру в Бога - якась абстракція, на яку покладається купа надій. І те й інше не підлягає обговоренню, але входить до обов’язкової програми життя людини. Без цього не можна. Просто не можна і все.

Можливо тому, більшість задовольняється стереотипними кліше, що звуться народною мудрістю: «Чоловік і жона - одна сатана», «Вся родина разом, так і душа на місці». В народній мудрості сім’я - «дано», як в задачнику з арифметики. І кохання при цьому - як само собою зрозуміле.

(Скільки себе пам’ятаю, народні мудрості мчали і несуться звідусіль. Вони пояснюють, навіюють, вимагають - як і куди потрібно жити. Дуже схоже на магнітофонну плівку з одними і тими ж пісеньками, яку крутили в піонерському таборі часів мого дитинства.)

Ну, що ж, спробуємо звернутися до авторитетів. Енциклопедичний словник швидко ставить нам мізки на місце: там нічого немає ні про кохання, ні про душевну близькість! Є про «кровне рідство», «спільність побуту» і «моральну відповідальність». Сімейний кодекс ще конкретніше. Там сім’єю називається: «коло осіб, що живуть під одним дахом і ведуть спільне господарство».

Цілком можливо, що частина людей живуть разом тільки для того, щоб вести спільне господарство. В цьому немає нічого ганебного або поганого. Але чомусь за аналогією мені пригадується розлучення знайомої пари. Ось вже у кого з веденням спільного господарства жодних ні проблем, ні розбіжностей не було! Але як же неетично вони поводилися під час розлучення! Вони говорили одне про одного гидоти, точно співучасники дрібного, непотрібного, брудного злочину... Я була «буфером» між ними, і в мене залишилося враження, що підсвідомо вони шукали в спільному житті щось ще, крім господарства. А не знайшовши цього «щось ще», розчарувалися, образилися одне на одного і почали безглуздо, по-дитячому мстити одне одному.

Пам’ятаєте як у казках: «Піди туди, не знаю куди... принеси те, не знаю що...» Мені здається, це щось з цієї серії.

«З чого починається Батьківщина?» Риторичне питання... А звідки у людини формуються уявлення про стосунки між людьми взагалі і про сім’ю зокрема? Правильно, - з дитинства.

Дозволю собі навести тут кілька крихітних уривків (з різних місць) повісті «Дама з собачкою. Майже за Чеховим». Повість входить до книги, але опублікована вона буде ще не скоро, зараз тільки робимо макет. От і не втрималася, аж надто вони доречні!

* * *

...Інтуїтивно Ганнуся відчувала, що батьки не бачили, не розуміли, не поважали одне одного. При цьому вони жили разом і вважалися гарною родиною. «Скуті одним ланцюгом»...

І як буває інакше, вона не знала...

...Час від часу вона намагалася ділитися з батьками своїми переживаннями, але їй швидко показали поширену гру під назвою «Не говори нічого, що може засмутити матусю». А маму засмучував будь-який натяк на наявність у доньки не тільки шкільних оцінок і нежиті, але і власного внутрішнього життя.

Щоб на це життя не залишалося часу, Ганнусю завантажили по повній. Так як у Ганнусі добре йшла математика, її віддали до спеціальної математичної школи. Для загального розвитку їй додали англійську мову, музикалку та модне на той час фігурне катання. Заохочувалося також захоплення Ганни літературою.

Але варто було їй тільки заїкнутися про свої проблеми, як її висміювали або відмахувалися: «Не бери в голову!» або «Які дурниці!». Для Ганнусі це були не дурниці. І вона твердо засвоїла, що говорити те, що відчуваєш, не треба, про що думаєш - тим більше.

Але справжнім прихистком від любові для їхньої сім’ї виявилося спілкування на нейтральні теми. Це був старий перевірений рецепт. Розмови в їхньому будинку завжди зводилися тільки до поточних справ: господарство, здоров’я, трохи політики. Мама, наприклад, дуже переживала за голодуючих в Африці дітей. Вона прямо плакала, коли по телевізору показували рахітичних негренят з роздутими животами...

...Біль відпустила. Але самотність залишилася. Ганнуся озирнулася навколо і побачила буденність цієї самотності. Тому, що всі інші сім’ї, що оточували їх, жили за тим само принципом: батьків цікавили тільки оцінки та поведінка, і вони категорично не хотіли знати, чим живуть і від чого помирають їхні діти.

Ганнуся вмирала від голоду любові і замерзала від самотності...


* * *

Попереджаю одразу, - це не моя автобіографія і персонаж повісті не має до мене жодного відношення.

Але ж чи неправда, наскільки впізнаваний, як кажуть письменники, - «життєвий» образ героїні? Звідки взяла? А з життя і взяла. Збірний образ. Типовий окремий випадок. Відкрию страшну таємницю - за 20 років роботи з людьми я інших стосунків у сім’ї майже не зустрічала...

А ось це вже не книга. Це - Життя. У моєму психотерапевтичному архіві зберігається аркуш паперу, що був написаний аж ніяк не підлітком, як може здатися на перший погляд, а зовсім дорослою людиною, в здоровому розумі й за твердої пам’яті. Цей документ (природно, з дозволу автора) я сьогодні публікую тут. Пунктів там було набагато більше, ми з ним залишили менше половини. Не будемо хапатися за голову, засуджувати та карати його за те, що він дозволив собі бути відвертим з собою і з нами.

* * *

За що я ненавиджу свою маму

1. Вона дуже рідко обіймала мене в дитинстві, ніколи не притискувала до себе, не буцалася і не дуріла зі мною...

2. Вона любить докоряти мене тим, що народила мене і виростила, що я не голодував і не ходив голим...

3. Вона може запросто перекласти мої речі, куди їй заманеться, а мені потім доводиться шукати їх по всій квартирі. Коли я кажу їй про це, вона мені відповідає; що вони їй заважають...

4. Вона завжди передрікає, що у мене все буде погано...

5. Вона завжди дає мені поради, навіть якщо нічого не тямить у тому, про що говорить. Вона завжди краще за мене знає, що мені потрібно...

6. І ще я ненавиджу її за те, що хотів би її любити, але не можу...


* * *

Чому мені так хочеться плакати над останнім пунктом?..

Отже, що це за штука - душевна близькість?

Який рецепт? Склад? Де можна придбати інгредієнти? Або про це явище так не можна говорити? А як можна? А як потрібно? Питання, питання...

Спробуємо дослідити, де можна добути цей найдорожчий «товар» у світі.

Чи це не товар, а здатність? А тоді (сакраментальне питання) - чи всім ця здатність дана від природи? Чи це розвивається упродовж життя? Питання, питання...

Для людей, що пройшли війни в гарячих точках, рідко бувають люди ближчі, ніж товариші по зброї. «Ми там були разом». Разом - це не фізично, це означає, - переживали разом: страх, біль, жах, безсилля, «радість перемоги та гіркоту поразки».

У кіно нерідко використовується сюжет, в якому люди різного віку, статі, соціального статусу, часто не родичі (або такі, що не люблять одне одного родичі) потрапляють у складну ситуацію. Вони від когось тікають або щось шукають. Саме напружена ситуація змушує героїв (або допомагає їм?) зблизитися. Передивіться старі фільми: «Людина дощу», «Леон», «Сестри» (режисер Бодров). Там вдумливо, вишукано і достовірно показано процес, як люди знаходять одне одного.

У мирному і не «кіношному» житті загальні випробування також можуть зблизити людей. Але придивіться, як у тих же сім’ях родичі старанно дистанціюються від «чужих» горя, болю, страху. О, ця моторошна розрада, яка звучить як наказ: «Не бери в голову!». Таким чином, щось серйозне і справжнє, що могло б стати кроком назустріч одне до одного, проходить повз...

Нещодавно я була свідком і учасником сумної історії. У мене в групі займалася мила молода жінка (під 30). Вона була одружена, всі в цій пристойній родині хотіли дітей, але завагітніти у неї ніяк не виходило. І, нарешті, це сталося! Цікаво, що про це дізналися тільки я і її близька подруга, але ні чоловікові, ні мамі (про стосунки з якою вона говорила, що вони теплі) вона нічого не сказала, «щоб не хвилювати завчасно». А потім стався викидень... У пориві відчаю вона поїхала до мами - плакатися. Як вона потім з гірким гумором описувала мені: очі в мами негайно стали скляно-холодні, і єдино, як вона прокоментувала те, що трапилося, - веліла нічого не говорити чоловікові: «а то він тебе, безплідну, кине». А потім мама встала і... пішла робити генеральне прибирання квартири, навіть антресолі, які багато років ніхто не чіпав, розібрала. І говорила палко та багато, але винятково про прибирання. І жодного живого слова участі...

Невже тільки «в годину лиху» людям дано зблизитися? Звичайно, ні! Насправді сім’я може надати неміряну кількість точок дотику, з яких можуть вирости загальні переживання - основа душевної близькості.

Точки дотику - це те, що ми разом любимо. Можна разом вирощувати помідори або розводити кактуси, можна разом ходити до театру і потім палко обговорювати, що мав на увазі режисер. А ще - ходити в походи. Ловити рибу. Можна вчитися чомусь разом - кулінарії або іноземної мови... Дуже сильне і яскраве спільне переживання - секс. І, звичайно, можна виховувати дітей і разом радіти їхнім успіхам, зростанню, розвитку.

На жаль, найчастіше все це залишається на рівні спільної діяльності, не підіймаючись до загальних переживань. Навіть - горезвісні інтимні стосунки, як відзначають сексологи. «Незважаючи на те, що сучасний світ переповнений еротикою, щасливі інтимні стосунки стають все більшою рідкістю...» (сексолог, доктор наук Сергій Агарков.)

Ну, а займатися дитиною у нас означає випасати, натаскувати, привчати до дисципліни. Тому, в основному, турботи родичів обмежуються зовнішніми факторами: навчання, здоров’я, поведінка. Головні ж переживання дитини, її розчарування і відкриття, в сім’ї нікому не цікаві.

З іншого боку, зовсім без загальних переживань жити разом неможливо. І тоді на допомогу приходять... сварки! Маленький екскурс в історію сімейної психотерапії: коли вона тільки набирала обертів і вивчала, що це за система така - сім’я, як вона влаштована, які закони правлять цією системою, було з’ясовано, що життя дуже великої кількості сімей уквітчане рясною кількістю тихих сварок або гучних скандалів (у кого як прийнято). Тому що інших можливостей одночасно відчувати схожі почуття, окрім як «з’ясовувати стосунки», у більшості людей немає. Як немає в досвіді вміння будувати довірчі взаємини. Тому одним страшно: «я відкриюся, - а мені по пиці», іншим шкода: а раптом «я отримаю менше, ніж віддам»?

І тоді найбільш доступною і поширеною формою взаємодії в сім’ї стають ігри та маніпуляції, благо в цьому є багатовіковий досвід. Про них ще поговоримо...

Дозволю собі навести тут ще одне «лико в рядок» - уривок моєї поки ще неопублікованої повісті «Дама з собачкою. Майже за Чеховим».

* * *

...Як шпигун з фільмів, вона змушена була тепер жити подвійним життям - внутрішнім, в якому вона нікому не могла зізнатися, і зовнішнім, в якому потрібно було прикидатися і бути як усі.

Тому, а ні вдома, а ні на роботі вона нікому не розповідала про свої прогулянки. Як би вона пояснила, навіщо вона витрачає час «на подумати»? В її оточенні скоріше зрозуміли б любовну інтрижку або які-небудь таємні пристрасті. Але просто гуляти і при цьому думати? Цього ніхто б не зрозумів.

Втім, їй це було звично - приховувати від усіх на світі рухи своєї душі.

Питання, які турбували її в на той час, належали радше до юнацького віку. Ганні було під сорок, але свого часу вона так і не перехворіла ними. Тоді її боязкі спроби вдивитися в навколишній світ були перервані на ранніх етапах дозрівання її душі. Але тепер вони постали перед нею на весь зріст і дивилися на неї скорботними очима долі, що не склалася.

Наприклад, що це таке, коли люди близькі? З книг Ганнуся знала, - це коли можна говорити про сокровенне. Але що це таке - сокровенне?

На перший погляд, люди навколо щосили був відвертими, прямо вивалювали одне на одного всі таємниці. Наприклад, про болячки, про які за столом говорити не прийнято; а ще, про інтимні подробиці сексуального життя, - Ганнуся, наприклад, від мами знала, що тато, як мужчина завжди був «не фонтан». Охоче ділилися своїми мріями, на тему «як би я прожив своє життя, якби міг». В основному мрії зводилися до великих грошей, (на штиб знайти скарб, отримати спадщину, вийти заміж за мільйонера), неробства і розваг. Ділилися також таємними образами на родичів і колег, і всякими іншими таємницями: хто з ким спить, хто, кого, як охмуряє або обдурює. Були ще чисто чоловічі теми, в них Ганнуся була некомпетентна. Зате вона чудово розбиралася в жіночих. Головних жіночих секретів було два: як виглядати краще, ніж є, а також як упіймати та/або утримати чоловіка.

Судячи з того, що ближче від цих розмов не ставали, це було явно не потаємне.

Страшна думка закралася до неї в голову: можливо, що таємне є не у всіх? Тоді ставало зрозуміло, чому в її колі вважалося непристойним лізти в чужу душу і тим більше розкривати свою. Можливо, там розкривати було нічого.

Хоча чому тільки в її колі? Розмови скрізь були однаковими. На роботі, в магазинах, в кав’ярні, в гостях, в телевізорі...


* * *
«Сімейка Адамс» - ідеальна сім’я?
«Сімейка Адамс» - ідеальна сім’я?
Я довго шукала фільм, де була б показана ідеальна, з усіх точок зору, сім’я. Я його знайшла! Це старезний фільм... «Сімейка Адамс»! У них загальні і цінності, і переживання, до того ж вони зберегли палкі сексуальні стосунки. Мало того, після стількох прожитих разом років вони цікаві одне одному!

До речі, у них зовсім не гладесеньке, благополучне життя. У них повнісінько різноманітних проблем і неприємностей, - аж до зради близьких і втрати будинку. Але все це вони переживають - разом!

Казка? А раптом ні...

Передивіться цей фільм зараз, як «навчальний посібник», - що це таке: теплі, достовірні, щирі стосунки в сім’ї...

Багато років тому, коли я ще сиділа на прийомі у всіх метрів того часу (хто пускав) і вчилася, потрапила до нас у центр клінічної психотерапії подружня пара. Стаж шлюбу - 20 років. Двоє дітей. Розмовляв з ними психотерапевт не одночасно, а по одному. Шукали ми всі разом ті самі точки дотику, - натяки на душевну близькість.

Чоловік розповідає: «Я за те дружині вдячний, що можу в будь-який час дня і ночі в будь-якому стані додому прийти (він був - КСПешник, це було не стільки його хобі, скільки спосіб життя), і дружина всіх нас прийме, стіл накриє, і разом з нами до світанку сидить...»

Коментар дружини: «Ненавиджу, коли він завалюється додому з цими своїми компаніями. Коли це було до дітей, мені теж подобалося, а зараз сильно втомлююся. Мені б поспати, а тут він з купою народу, і вони всі грають і співають, і хочуть, щоб я їх слухала до ранку».

Питання до дружини: «А що, ви вважаєте, - ви ОБИДВА любите?» Вона каже: «Я його до класичної музики привчила, ми із задоволенням разом ходимо на концерти». Коментар чоловіка: «Я, звичайно, терплю ці концерти, благо, вони не часто, але якби можна було, нехай ходила б одна. Ці концерти мені по самісіньке...» - і на горло показує. Ці розбіжності у стосунках були скрізь, у всьому. Так ми і не знайшли тоді ЖОДНОЇ точки дотику душ...

А зовні - те, що в народі називається пристойна сім’я, - не п’ють, не б’ються, свята, відпустку і вихідні проводять разом. Обличчя пам’ятаю в обох – такі зажуууурені... Я тоді пісню згадала: «Скуті одним ланцюгом».

Виявилося, вони взагалі не розуміли як це, - розмовляти «по душах», а коли намагалися - виливалося у сварку. «По душам», - це коли ми мирним шляхом, з увагою і з повагою одне до одного з’ясовуємо, - що кому подобатися, що кому не подобається, що хтось хоче, як уявляє собі спільне життя...

Вони - не вміли! Пішли до мене займатися, обоє. Я їх розвела по різних групах - і два роки ми вчилися вдивлятися в партнера по сімейному житті, розмовляти з ним не тільки про справи насущні, слухати його і чути, розуміти, відчувати його настрій, адекватно реагувати.

З тією парою ми, врешті-решт, виграли цей «бій», а зі скількома не виграли... (я - чесний психотерапевт і пишу, як є).

Ще один уривок з неопублікованої повісті «Дама з собачкою. Майже за Чеховим».

* * *

У сім’ях йшли партизанські війни. Це означало терпіти до пори до часу, а потім вискочити з-за рогу і вдарити в спину. У ці мляві багаторічні битви були втягнуті всі домочадці. Час від часу між різними членами сім’ї утворювалися нестійкі коаліції та союзи. Наприклад, бабуся з онуком проти мами. Або мама з донькою проти тата. Часто батьки об’єднувалися проти дитини. Або проти своїх батьків. Втім, все це було ненадовго. Насправді воювали всі поодинці, спростовуючи прислів’я «Один у полі не воїн».

Ганнуся думала: «Навіщо і кому потрібні ці баталії? Хто, що і в кого хотів відвоювати?» Вона уважно придивилася і побачила, що кожен відстоював уявлення про власну роль у сім’ї. Ті, хто точно знає, як виглядає загальне благо, вимагали, щоб сім’я жила за їхніми поняттями. Але одні діяли відверто і грубо, а інші - тихцем, таємно направляючи життя сім’ї в потрібне русло. У засобах ніхто не соромився. Якщо потрібно було для «справи», родичів піднімали на вуха. Або опускали. Або стравлювали між собою. Або мирили і об’єднували.

Втім, у будь-якій сім’ї знаходився хто-небудь, хто робив все наперекір і наперекіс. Обов’язки він голосно або тихо саботував, і вони стікали з нього, як з гуски вода. Він намагався довести всім і, головне, собі, що нікому не дозволить собою командувати. Вік значення не мав, це міг бути як дідусь, так і дитина.

Були й такі, хто просто тихо, мовчки відбивався. Щоб зберегти залишки власних бажань.

Іноді Ганнусі приходило на думку - можливо, люди просто не вміють інакше?

Розмовляли у всіх її знайомих сім’ях винятково на нейтральні теми. Це були негласні правила. Протокол. Про особисті переживання, про те, що по-справжньому хвилює і тривожить, говорити було не прийнято. Щоб нібито не турбувати рідних і близьких. Насправді, заявити про справжні думки і почуття, означало виявити перед противником своє слабке місце. І вже, будьте спокійні, противник, вибравши відповідний момент, не забув би скористатися цим проломом. Жоден ворог не зміг би завдати настільки витончено-болючий удар, як близькі. Вони знали, куди бити.

Про радощі говорити було ще небезпечніше. Радість могли запросто погасити, затоптати, заплювати. Не у відкриту, поволі. У сім’ї все було поволі. Тому головне партизанське правило вимагало всіма силами уникати відвертості. Спілкувалися одне з одним алегорично. Одні воліли веселі, принизливі жарти, інші майстерно володіли зневажливими інтонаціями, треті обирали важке, крижане мовчання.

Єдиною можливою формою взаємодії були маніпуляції. А гарною вважалася сім’я, в якій люди пристосувалися багато терпіти одне від одного.

Ганнуся згадала, що більшість анекдотів і гумористичних програм розповідали про те, як чоловіки і дружини обманюють одне одного. Ховають коханців у шафі або гроші в заначці. Вони були - про нелюбов. Іноді - про ненависть, - наприклад, - до тещі або свекрухи. Це чомусь вважалося смішним.

Втім, тема протистояння в родині була найбільш актуальною і в світовій літературі. Часто вся інтрига оповіді полягала в невмінні і неможливості людей говорити начистоту. У театрі та кіно драматичні перипетії героїв також будувалися на недомовках. І скрізь, і всюди дія була густо замішана на маніпуляціях. У стародавніх міфах про богів і героїв. У любовних і пригодницьких романах. У низькопробній комедії і високій трагедії. В історичних хроніках. Ну, а в телевізійній рекламі це був найбільш улюблений мотивчик. Ось дамочка спритно підсунула чоловікові той майонез, який вона вважає корисним і правильним. А він і не здогадався. З таким же успіхом це могли бути ліки, робота, відпочинок, цінності, переконання...

Ганнуся прийшла до висновку, що маніпуляції прийняті в усіх країнах і культурах, в найрізноманітніших людських стосунках. Від створення світу. Від народження до смерті.

До Ганни раптом дійшло, що означають настільки улюблені жінками приказки: «Чоловік - голова, жінка - шия», «Треба кивати, а робити по-своєму». У них звучало відверте приниження «другої половинки» і недвозначна вказівка, що чоловікам не можна довіряти, але з ними можна сваритися. Тому треба хитрувати, обманювати і кмітливенько добиватися свого.

Виявляється, бути заміжньою насправді означало жити і боротися в тилу ворога.

За всіма параметрами виходила партизанська війна...


* * *

* Для довідки: маніпуляції - дії, що спрямовані на «прибирання до рук» іншої людини, понукування нею, вироблені настільки майстерно, що у людини створюється враження, ніби вона самостійно керує своєю поведінкою. Мета - використання людини для обслуговування власних потреб - соціальних, матеріальних, емоційних.

* * *

На завершення варто пригадати чудовий вислів Тургенєва «Вони одружилися, і, можливо, доживуть до кохання...» Як психотерапевт з 20-річним досвідом роботи можу гарантувати: коли близькість підміняється іграми та маніпуляціями, до кохання ніхто ніколи не доживе...

Переклад українською - «Гармонія»

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя”
Дмитро ДОНЦОВ

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.