- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Що спільного між ведмедем, що потрапив у барліг, і українською партією, що не потрапила до парламенту? Правильно: обоє впадають в сплячку.
Партії, які обіцяли перевернути світ, роз’їхалися по Монте-Карло і Кацапетівках
Що спільного між ведмедем, що потрапив у барліг, і українською партією, що не потрапила до парламенту? Правильно: обоє впадають в сплячку. Правда, «клишоногий» перебуває в такому стані лише до наступної весни, в той час, як партії «середньої руки» - в кращому разі років на три, аж до старту наступної виборчої кампанії.
За результатами весняних виборів до парламенту, як відомо, пройшли Партія регіонів, соціалісти, комуністи, БЮТ (з «Батьківщиною» і СДПУ в одному флаконі) і охрещена «Нашою Україною» солянка з НСНУ, НРУ, КУН, ПППУ, УРП «Собор» і ХДС. Решта залишилися за бортом Верховної Ради і, після чергових протестів, змирилися з своєю долею.
Не потрапили до парламенту – ну й гаразд, життя на цьому не закінчується. Як поводяться в подібній ситуації європейські партії? Спочатку, як повелося, аналізують допущені помилки, роблять оргвисновки з подальшими кадровими перестановками. Потім визначають цілі, партійні з’їзди затверджують нову програму дій, а партійні організації на місцях працюють за єдиним планом – але з урахуванням місцевої специфіки. При цьому внутріпартійна рутина поєднується з яскравими публічними акціями – адже до наступних виборів потрібно, щоб, з одного боку, партійні структури працювали, як годинник; з іншої – тебе повинні впізнавати і поважати. І того, й іншого важко добитися, якщо ти виходиш із сплячки за кілька місяців до виборів.
В Україні, на жаль, все по-іншому. Не чіпатимемо карликові партії на зразок «Нової сили» і «Зеленої планети» - у великій політиці вони діють за олімпійським принципом «Головне не перемога, а участь». Проблема в іншому: поствиборний авітаміноз наздогнав цілком міцні політичні сили, які ще взимку цього року погрожували подолати 3-процентний прохідний бар’єр і вивести країну з кризи.
Ви вже забули, про кого йде мова? Що ж, давайте по порядку:
- Народно-демократична партія. Не пройшовши до парламенту, партію покинув її багаторічний лідер Валерій Пустовойтенко (пішов в заступники до київського мера, але й на новій посаді не пропрацював і півроку). Як наступника Валерія Павловича затвердили помірно харизматичну Людмилу Супрун. Проте, що трапилося з партією, хто очолив НДП – суспільство за великим рахунком не знає. Напевно, тому, що «годувати» «двічі народних» демократів починають лише незадовго до виборів.
- Блок Юрія Кармазіна. Протягом всієї передвиборної кампанії-2006 немолодий бородатий депутат з інтонаціями проповідника обіцяв українцям смертельний бій з корупцією, а своєму блоку – чи не 8% голосів у Верховній Раді. Ні того, ні іншого не сталося. Тепер про Юрія Кармазіна згадують лише знавці статистики за кількістю виступів в парламенті. Мабуть, з корупцією можна боротися лише «під куполом» Верховної Ради.
- Партія «Союз». Про главу партії Лева Мірімського згадують або в контексті кримської політики, або в бізнес-контексті. Попередній лідер «Союзу» Олексій Костусєв, як відомо, незадовго до виборів втік під крило Партії регіонів і зараз насолоджується статусом народного депутата. Хисткі новини про «Союз», здається, доносилися під час антинатівської істерії у Феодосії, далі – тиша. Партійний сайт завмер на позначці «24.03.2006». І справді – «Союз непорушний...»
- Блок Бориса Олійника і Михайла Сироти. Без коментарів. Хоча ні – останні повідомлення на сайті блокоутворюючої «Трудової партії України» датовані червнем – поздоровляють лідера партії Михайла Сироту з призначенням радником Президента України.
- Партія «Трудова Україна». – Залишається в полі зору лише завдяки інтерв’ю свого лідера Валерія Коновалюка. Втім, в цих інтерв’ю більше дифірамбів Віктору Януковичу, ніж, власне, інформації про саму партію.
- Партія «Віче». В цьому випадку хоча б сайт працює (на чужих новинах і дивних оголошеннях), та ще Інна Богословська час від часу з’являється в телеефірі. Під час липневого євросаміту в Ялті в репліках Інни Германівни відчувалася образа на плебс, який так і не зумів оцінити прогресивні ідеї «Віче». Може, оцінять вітчизняні меломани? Чекаємо, коли на гроші Пінчука до Києва приїдуть які-небудь «Manu Chao». Або той же Горан Брегович.
- Партія Зелених України. Мабуть, «зелені» в партії не стало ще задовго до настання осені.
- Партія «Відродження». Після закінчення виборів опинилася в комі, потім з поста глави «Укрзалізниці» звільнили партійного лідера Василя Гладких. Що далі? «Летять паровози – привіт Кибальчишу...»
- Партія «Реформи і Порядок». – Бджола, зображена на партійній емблемі ПРП, втомилася і залізла у вулик – подрімати. Втім, пацієнт швидше спить, ніж мертвий. Зараз, коли незмінний лідер партії Віктор Пинзеник вже не працює в уряді, можливо, є сенс чекати від ПРП активніших дій? Можна, до речі, проконсультуватися у Віталія Кличка.
- Народна партія. А що, така хіба була? Жарт. Зазнавши хворобливого фіаско, Володимир Литвин та Ігор Єремєєв пішли в тінь: перший – осмислити (крізь призму історичної парадигми) причини невдач; другий – підрахувати багатомільйонні збитки від фінансування передвиборчої кампанії. Втім, Литвин недавно пообіцяв сказати все, що він думає про нинішній стан справ в українській політиці. З трепетом чекаємо.
- СДПУ(о). Партійний сайт не працює, а персональний сайт Віктора Медведчука завмер на позначці 31.07.2006. Вгорі написано: «СДПУ(О) виступатиме як опонент, як критик і уважний спостерігач за новою владою в Україні. Ми будемо реальною опозицією. Опозицією, яка буде направлена до дій нових керівників».
З часу виборів пройшло півроку. Все вийшло «не так, як обіцяв Віктор Володимирович. Вплив СДПУ(0) тяжіє до нуля, так що абревіатура есдеків нарешті набула закінченого вигляду. Сам Медведчук так довго відпочивав в Монте-Карло, що на батьківщині за ним навіть стали нудьгувати. Тим часом Григорій Суркіс небезуспішно виводить український футбол на новий рівень, а низка колись маститих есдеків – допомагають харківському мерові Михайлу Добкіну. І цієї партії раніше боялася вся країна?!
Від партій паралізованих перейдемо до партій невгамовним. Таких, на наш погляд, з непарламентських - всього три. По-перше, «Пора». Пригадується, невдовзі після виборів, лідер цієї партії Владислав Каськів обіцяв, по-перше, покинути належний голові пост ; а по-друге, провести радикальну реформу «Пори» . Першої обіцянки Владислав Володимирович не дотримав. А як з другою? Почекаємо подальшого розвитку подій. Тим паче, що в бездіяльності «Пора» відмічена не була – але реального шереху навела лише в дні літнього коаліційного протистояння біля стін Верховної Ради, так, за старою звичкою – на граніті Майдану.
Інший зразок активної роботи без серйозного результату – Українська народна партія. Соратники Юрія Костенка по-справжньому пожвавилися лише в розпал коаліційних воєн, коли з’явилася реальна перспектива розпуску парламенту з подальших включенням людей УНП в списки БЮТ. Втім, до честі партійного активу, відразу після приходу до влади Віктора Януковича, в УНП не впали в апатію, а заявили про відхід в опозицію . Далі буде?
І, нарешті, Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко, дай їй, Боже, здоров’я. І зовсім не через те, що хтось їй симпатизує. А просто тому, що ПСПУ, раз по раз не потрапляючи до парламенту, не сумує і працює. Не вистачає грошей – відроблять (точніше, зароблять) «за того хлопця». Не пускають в телеефір – проведуть таку яскраву публічну акцію, що на ТБ мимоволі задумаються.
І нехай гасла пані Вітренко, товариші, часто межують з маразмом, - хіба в чомусь не гідний захоплення цей perpetuum mobile українського політикуму?
Актуально
20173 перегляди
Публiкацiї за темою «Політологія»:
